– Пробачте, але нам прийдеться перенести нашу розмову.

– Ні чому? В мене є час. – сказав я побачивши його розгубленість.

– Нажаль його нема в мене. 

Люди почали ходити по поміж столиків. 

– Це через цих людей так? – запитав я радіючи що вони врятували мене від неприємної розмови.

–  Ось він! – крикнув один зі тих хто ввійшов показуючи на мене. Одразу всі направилися в мою сторону.

– Ей пане вас не вчили що пальцем показували не ввічливо. – насміхався я роблячи вигляд що нічого не помітив. На справді серце впало кудись в шлунок. А їм що потрібно.

– Ложися! – крикнув Дятел. Я впав на підлогу. Над головою пролетіло закляття. Ага то це маги. Люди зі столів поставали. Почалася магічна бійка. То це всі тут маги? Якого біса, як я сюди потрапив? Може це підстава? 

– Треба забиратися звідси. – прокричав мені співрозмовник.

– Згоден, тут стає досить жарко. Треба дивитися щоб не підсмажили. Біля моєї руки пролетіла вогняна куля (пульсар, або фаербол). Так треба припиняти жартувати, бо вони настроєні серйозно.

– Вилазь Демоне. Настав час покаяння. – про гриміло над моєю головою. Надійною стояв якийсь  мужлан і тягнув до мене руки.

– Дядько ви мене з кимось переплутали. – всеодно жартував я. Однією рукою посилаю йому клин тьми поміж пальців. Чутно крик. Так згоден це дуже боляче, ти кричиш через причину абсолютно оправдану. В очах з'являється безглуздя. 

– Ах ти нечисть. Згинь. – кричить він. В руці вже формирує вогняну кулю. Вона влучить прямісінько в мене. Нема жодних шансів ухилитися, а надшвидкість я ще не отримав.

– Ні стій! Він треба нам живий! Бос хоче з ним поговорити. – кричав капітан цієї команди. В приступі гніву чоловік не чув що йому казали, тому капітан товкнів його і заклинання не потрапило в мене. В ту мить Дятел схопив мене за руку і ми телепортувалися.

  Опинилися ми в штабі Dark Community. 

– Круто. Молодець. – кричав я весело. До мене підійшов Дятел, взяв за грудки та притулив до не рівної стіни.

– Чого ти кричиш? Тобі весело? Вони  за тобою прийшли. Нащо ми їм? Га? Нужбо відповідай. Стіна боляче давила мені на спину, та голову, від здивування я неміг навіть слово промовити, тільки відкривав та закривав рота.

– Що де ж твоя веселість? А може мені небе повернути? Чого через тебе б'ються мої хлопці? Я розімкнув його кулаки, поправив піджак.

– Ще раз так зробиш без рук будеш бігати. Зрозумів? Він відійшов на пару кроків.

– То були твої люди? За столиками? Я правий?

– Так мої.

– А ті хто прийшов то агенти СК?

– Так. Що їм від тебе потрібно? Що ти накоїв?

– І сам намагаюся дізнатися. Навіщо своїх людей туди привів?

– Не довіряю я тобі. Ось і привів. Дотогож знадобилися.

– Ви не зареєстровано в СК? Так?

– Я не буду тобі нічого говорити. Яке право ти маєш? Ми нічого про тебе не знаємо, ні ім'я, ні вік, місце проживання, працевлаштування. Ти нікто з нашої інформації. Чи це не чесно? Тобто надай інформацію, а сам німий як риба.

– Добре. Добре. Але якщо зрадите Я ВАС знайду і мокрого місця не залишу.

– Ну це ще не доведено. Дивлячись як ти в ресторані бився...

– Смійся, смійся. Тож звуть мене Мілоріс. Очи в нього округлилися.

– Як ... ?

– Не як а я. Я і є він. Дятел ледь не впав від подиву.

– Та не може такого бути? Що ти тут робиш? Де пропадав чотириста років?

– Де, де? На Землі проблеми в мене.

– Щось я не бачу божественного рівня магії.  Тільки двухсотий.

– Саме в цьому і є проблема. Я втратив свою силу і не можу повернутися в Зиндон.

– Як це не можеш? Тут я все розповів. Він уважно слухав і не перебивав.

– Нічого собі. Оце інтриги. І я в самому центрі.

– Ну не зовсім. В центрі подій СК.

– Це точно. Думаєш вони знають про твою природу?

– Не думаю – знаю. Так їм це відомо. Може не всім, але інформація просочилася.

– Тепер зрозуміло навіщо ти прийшов до нас. До речі ти уявляєш собі скільки ми отримаємо якщо здамо тебе їм?

– В грошах багато, але мої книги не будуть ваші.

– А де ти їх узяв?

– Це один з Посібників Магії Богів з Особливої Бібліотеки. ПМБОБ. Дуже дорога речь. Таку має кожин бог Тьми, і не має жодна людина. Уявляєш ТИ будеш мати. Один на всьому світі. 

– Згоден по руках. Ми допоможемо тобі. Тим паче це наш долг. Ми поклоняємося тобі.

– Ага то ось чому в мене нема стільки сил. Чим більше послідовників, тим більше сил в бога, а якщо взяти на увагу що мене не було чотириста років то моїх жреців стало набагато менше.

– Саме так. І ще ми хочемо зламати СК. Він взяв під контроль весь світ. Нічого не можна зробити. Вони послідовники Амеріссис. Знищують Темних магів, або ставлять їм рамки дозволу.

– То ви не зареєстровані? Так?

– Так. Дозвіл до Темної магії. Хах смішно. Одні обмеження в силі, послідовниках, зв'язках. Якиї це Темний культ? Усе для того щоб знищити нас у разі потреби. Таких як ми ловлять і вбивають на місці. Ось ми і тиняємося всюди як, вигнанці й жебраки. Вони мене знають. Не раз вже знаходили, але мені вдавалося втікти за рахунок жертв. З обох боків. 

– То це ти не перший раз зустрівся з ними?

– Ні. Той командир Джон. Він з Америки. Один з головних в Світлому Колі. 

– Тепер зрозуміло чому ти так через своїх людей піклуєшся. Важаєш що вони програють?

– Нас більше. Думаю ні. О повідомлення. Це від наших. Вони перемогли. Визивають нас туди. Збирайся. Телепортувалися можеш? 

– Ну звичайно. А навіщо?

– По одинці потрапимо туди. Якщо шпигують, я не хочу щоб нас бачили разом. 

– Гаразд я розумію. Тоді до зустрічі.

– Різниця в дві хвилини. Ти перший. Я намалював коло порталу, помахав рукою і вступив в середину. Мить і я в ресторані. Після бійки він виглядав жахливо. Зламані столи та стільці, обірвані штори. В кутку задався персонал цієї забігаловки. Вони з жахом дивилися на тих хто тільки що був їх клієнтами, а тепер зруйнували заклад. Я направився до них.

– Не підходь. – заволали робітники.

– Тихіше я нічого вам не зроблю. Усі збитки будуть вам повернені. Усе поверніться в належний стан.

– Ти хоч уявляєш скільки воно все коштувало? – гримав володар ресторану.

– Немаю жодної гадки. І грошей теж.

– Я пожалуюся на вас в поліцію.

– І що ти їм скажеш? Ой в мене в ресторані відбулася магічна бійка між СК та  Dark Community. Тобі ніхто не повірить. Він закрив рота і задумався.

– Дійсно ніхто. Але я так цього не залишу.

– Не сумнівайся ми теж. З'явився Дятел. Усі підійшли до нього.

– Ми відбили атаку. Втрата один чоловік.

– Добре, а в них? Жодного майже всі тут. Джон втік.

– Це погано?

– Чому ви не вбивали їх? – запитав я.

– Багато хто з них відомі люди, а нам зайва популярність ні до чого. Забери в них пам'ять. Одного візьмемо з собою. Буде нам потік інформації. Ну що всі проблеми владнали?

– Ніяк не всі чоловіче. Є ще одна. – втрутився хозяйн.

– І яка ж проблема ще не владнана?

– Що ви знущається? Ресторан! Подивіться на нього. Його зруйновано! – кричав червоний від гніву чоловік.

– Тихіше будласко. Ми вирішимо це питання.

– Це буде дорого коштувати. – почав торгуватися він.

– Скільки? – просто запитав Дятел.

– Тридцять тисяч. Гривень.

– Гаразд. Антон виріши проблему з цим паном.

– З вами приємно вести справу містер...

– Гончар.

– Так дякую. Гончар лише посміхнувся. Антон зробив рухи рукою і усі робітники ресторану заснули.

– З вами теж приємно мати справу. Зітри їм пам'ять і приведи усе в належний стан. Гроші йому потрібні. Ти бач який. В повітрі літали стільці та столи, відірвані ніжки та шматки поверталися на своє місце. Через хвилину все було як нове.

– Усе вшиваємося звідси. Вон того візьмемо з собою.  Антон на тебе інші. Прибери зайві спогади їм вони більше не потрібні. Ми телепортувалися в штаб  Dark Community. Полоненого поклали на підлогу і почали приводити до тями. Нарешті він відкрив очі, сів і подивився на нас.

– Якого біса? Де я? Що тут роблю?

– Ти завітав до нас в гості. Але не за своїм бажанням.

– Що вам потрібно?

– Інформація. – втрутився я. – Але достовірна. Брехня не треба.

– Він збреше вґі оком не поведе. Може йому допомогти? – встряг Антон, який щойно з'явився.

– Я можу допомогти. Алідо можеш не ховатися. З'явилася демониця. Усі з подивом дивилися на неї.

– Хто це ? – запитав Антон.

– Аліда. Демониця. Вона моя помічниця. Ходяча енциклопедія. 

– Краще. Права рука Імператора Мілоріса. – представилася вона. – Ви щось хотіли?

– Так закляття На Виворіт. 

– Зараз. Все готово. Можете приступати. Ініціативу взяв на себе Гончар.

– Що ви робили в ресторнані?

– Билися.

– Чому ви пішли туди.

– Бо отримали Темні хвилі. 

– Нащо вам Мілоріс?

– Я незнаю. Бос хоче з ним поговорити. Мені нічого не казали.

– Нема сенсу. Він шістка. Нічого не знає. Я вже маю одного такого.

– І що нам з ним робити? Стерти пам'ять ?

– Віддайте мені. Я засуну його в Вакуумну кишеню. Там їого ніхто не знайде. І ось ще один експонат в кишені.

– Що тепер нам робити? – почали з'ясовувати члени общини. – Через тебе в нас будуть великі проблеми. СК не пробачить напад на їх сотрудників. Ще й Джон втік. Він їм все розповість. Це тепер не буде спокою.

– Мілоріс залишається. – промовив Дятел. Усі повернулися до нього. – Я йому вже це пообіцяв.

– То ти, а ми? Через вас нас знайдуть.

– Ні. Ми маємо великвґі перспективи з Мілорісом. Наприклад: Посібники Магії Богів з Особливої Бібліотеки. ПМБОБ. Це по перше. Ще Аліду і їого магію. Про На Виворіт і Вакуумну кишеню ми ніколи не чули, а тепер маємо шанс навчитися цим закляттям. Ми необхідні одне одному. І моє слово тут закон. Якщо хтось хоче щось сказати то відійдемо. Бажаючих не було. – От і добре. Зараз ви познайомитесь з Мілорісом. До речі щоб його не вислідили по імені і не поставили на нього табу будемо користуватися іншим. Nemo. Тож знайомтеся. Я підходив до кожного та потискав руку.

– Це Антон він майстр видаляти спогади, наводити ілюзії, мороки та інше...

Це Робин він майстр бойових заклять. Це Нино вона бачить майбутнє. Так я і познайомився з усіма.

– Завтра буде перше заняття. Ми будемо відноситися до тебе як і до інших послідовників. Що ж тоді до завтра.

  Повернувся до дому. Та ліг в ліжко. Все чудово. Тепер маю помічників.

– На добраніч Аліда.

*****

Тим часом в штабі СК

– Бовдури. Знову його прогавили!

– Йому допомогли. Це були Dark Community.

– Д****и.