Глава перша. Бійка сім'ї
Глава друга. На Землі 
Глава третя. Shopping
Глава четверта. Цвинтар
Глава п'ята. Dark Community
Глава шоста. В ресторані
Глава сьома. Розмова по душам
Глава восьма. Перше заняття
Глава четверта. Цвинтар
   І ось я вже одягнений, може не зовсім ситий, стою і думаю що робити? Куди бігти? Речі першої необхідності я придбав, а тепер треба подумати про те, як повернути силу. Усіма некромантами, Темними чаклунами, демонологами давно було визначено, що підвищити рівень сили можна за рахунок душ померлих, а де їх багато? Правильно на цвинтарі. Отже  у програмі сьогоднішньої екскурсії доданий пункт: сходити у "місце відпочинку" тел. Якщо почнемо саме з цього, то підвищити сили можна на двадцять п'ять відсотків. Не густо але це найвигідніший варіант для мене на даному етапі. Але на цвинтарі треба йти вночі так більше відсотків, що привиди та душі покинуть свої могили. І це ще квіточки. Темна магія вона така не дуже вибаглива, а Світла взагалі жерсть. Правильно кажуть, що зруйнувати легше ніж побудувати так само зі Світлом. Так що мені ще пощастило, знаючи скільки грішників у мене в світі, тільки з землі, я досить швидко покінчу з прокачуванням сил і тоді стережіться. 

– Права рука чим нам зайнятися зараз? На цвинтар зараз не попрешся так що робити будемо? Вигадай що-небудь. Ти мій генератор ідей ось чим люди займаються коли їм нудно? Демониця трохи почервоніла. 

 – Ви дійсно хочете знати, чим займаються люди коли їм нудно?

 – Звичайно, а що в цьому такого? 

 – Вони ходять магазинами, дивляться телевізор, читають. 

– Ні, все це не мій варіант. 

 – Виїжджають у ліс, на пікніки, п'ють, займаються коханням.

– Стій не зрозумів. Що роблять?

 – Займаються коханням. – повторила вона.

 – Як це? 

 – Ну, займаються інтимним зв'язком. С****м. Від цієї інформації я офігел. Нічого собі дають. 

 – Ти жартуєш. – Запитав я. Вона заперечливо похитала головою. – Ну ніхрена собі. Боги займаються ЦИМ заради дітей, ельфи та гноми теж, а вони заради задоволення?! Та навіть тварини більш тямущі. Ні ЦИМ я точно розважатися не буду. Тим більше, що за двісті років не знайшов гідну дівчину. Не вистачало мені ще дітей на землі. 

– А крім цього вам не вистачає досвіду та сміливості. – сказала Аліда. Я нічого не відповів. Сперечатися з нею немає сенсу. Скажи слово, а у відповідь отримаєш сто. А будь-якою дурницею мені займатися не хочеться.

– Гаразд я жартую, а то ви вже почервоніли. Якщо вам нема чого робити то у мене є чудова ідея. Потрібно нам знайти притулок або, як кажуть люди, будинок. Ау ви чуєте мене? Ви що образилися?

– Ні що ти. Я просто думаю, як мені не заразитися. 

– Заразитися? Чим? 

 – Дурнею людей. Ти ось уже хвора кажеш усілякі вульгарності. То як мені обмежитися впливом землян? 

– Ну, пробач ті мене я більше не буду слово честі.

– Цього разу вибачаю, але наступного отримаєш по лобі. А тепер що так про притулок є варіанти?

 – Є. Він перебуває за два кілометри звідси. Там можна буде пересидіти дні коли нічого робити і ви зможете там помедитувати. Точно медитація. – Окей давай з'їздимо туди. 

– Не все так просто. У вас грошей на автобус більше немає. Доведеться пішки діставатися.

 – Ось ще одна проблема чекає на рішення. Потрібно вирішити як добувати гроші.

     До місця сказаного моєю помічницею ми дійшли через півтори години. Це був старий не дороблений закид.

 – Ось це вона. Я з жахом подивився на демоницю. 

 – Це? Та хіба хтось живе у подібній будівлі. 

– Так безхатьки.

– Хто?

 – Люди без нормальних будинків. 

 – То значить я безхатько так? Ти знову пожартувати надумала?

 – А де ти пропонуєш жити? Більше нема де. А ці споруди дуже популярні у молоді. Тим більш для медитації вони підходять, а більше не потрібно. Я посвелив її очима. 

 – Добре поживемо тут, поки не знайдемо інший будинок.  Речей у нас не було тож довелося сісти на підлогу. 

 – Я зараз помедитую, а ти займайся чимось корисним. 

 – Чим?

– Не знаю придумай сама. І ще розбудиш мене вночі. Пойдемо на полювання за душами. Ось знайди краще цвинтар поблизу. І я вимкнувся.

    Зоряне небо, сузір'я щось означають, але я не звертаю на них увагу. Лікую собі далі. Я не маю тіла лише душу. Потік чорного полум'я. Мій шлях лежить до духовного храму, тільки там душа може відпочити. Відпочити тимчасово а не завжди як у Дзанаті. Відпочинок лікую далі. Миготять перед очима світи які вони нікчемні зараз. Ось він храм спускаюся і заходжу до нього. Його неможливо описати кожен бачить його за своїм, кожному він здається прекрасним. І тут чути голос... . 

– Господарю. Господарю вже час... .

   Розплющую очі. я знову в закиді. Перед обличчям літає Аліда. 

 – Ну нарешті їли достукалася.  Вже хотіла вкусити. У вас тут стільки захисних заклинань наторкано. 

 – Ну звичайно. Медитація дуже небезпечна. Можуть напасти та вбити. А особино мене. У мене кожен другий ворог, який з радістю переріже мені горлянку. Ну що ти знайшла якийсь цвинтар? 

 – Яке знайшла. І до того ж не далеко. 

– От і відмінно. Я підвівся. Вийшов з будинку. 

– Пам'ятаєте ви сказали зайнятися чимось корисним?

– Та пам'ятаю і що? 

– Я вивчила карту міста і тепер ви не заблукаєте. 

 – Згоден це корисна справа. 

 – А ще я подивилася історію України. Люди цієї країни самі чорти. І дуже сміливі та сильні. Багато разів воювали за терени. До речі, зараз у них теж йде війна...

– А історію демонів ти вивчити не можеш. Скільки разів мене підводила на іспитах.  

– Бо це ви повинні знати, а не я. Ваш іспит. Так із перепалкою, суперечками та звинуваченнями дійшли до цвинтаря. Це була просто ділянка землі з хрестами та гранітними пам'ятниками. Нічого  незвичайного: величезних гробниць чи чогось такого. Я підійшов до однієї з могил. Сконцентрувався, просканував територію. Ага так тут купа неприкаяних душ. Мабуть Амеріссис не сильно дбає про грішників раз вони досі тут. Але це навіть краще є чим поживитися. Відкрив рота та почав всмоктувати в себе душі. З могил потягнулися зелені, сині, фіолетові сліди. То був дух померлих. Залежно від тяжкості гріха слід був темніший або світліший. І ці смуги поглинали ся мною і давали мені сили. Я заплющив очі від насолоди. 

 – Так Так. Нарешті. – чувся мій крик.

*****

В той час десь на дорозі.

  Їде машина у ній дві персони. Одна сидить за кермом, а друга махає руками із заплющеними очима. За кермом сидить Іван помічник Петра. Того хто маше руками ми знаємо другий це його помічник. 

 – Є знайшов. – крикнув Петро. Він дістав телефон із кишені куртки. 

 – Алло босе у мене є для вас хороша інформація. Ми засікли нашого друга вже їдемо до нього.

 – Добре молодці. Будьте обережні, зробіть все тихо без зайвого шуму.

*****

Мілоріс на цвинтарі

    Процес поглинання душ тривав. А як інакше це для мене їжа, а її треба проковтнути. Ось зник останній слід.

 – Ух чудово. Ну що ж, пішли.

 – Правильно думаєш. – пролунало позаду мене. Швидко обернувся. Шлях перегороджували двоє чоловіків. 

 – Нічого він виглядає як школяр. Може, це не він? – продовжував тим часом перший. 

– Він не відволікайся. Мілоріс ти маєш піти з нами. Я трохи збився з пантелику. Звідки їм відомо моє ім'я.

 – Вибачте я з незнайомими дядьками нікуди не ходжу.

 – Без питань. Мене звати Іван, а його Петро. Усе знайомі? – Заіржав Іван. Але мені не смішно. Від них дружелюбністю не пахне, вони не схожі на моїх шанувальників. 

 – Вибачте, але у мене сьогодні інші плани. Петро випустив у мій бік нитки Світла. Моя катана Темряви розрізала її як повітря. 

– Ого, а він спритний. Усе ігри закінчилися хлопчик. Я посміхнувся.  Теж так вважаю. Будемо грати по моїх правилах. 

                         Новий рівень. 125.

Оновлення:

Нові можливості: Некромантія.

Зомбі ночі. Зомбі дня. Невразливі зомбі. Зомбі маги. Зомбі воїни...

  Ось так саме вчасно. Тож пограємо як я хочу. Добре що ми на цвинтарі.

– Хлопці тікайте з відси. Або ви влипли. І дуже сильно.

– Ти підеш разом з нами. Живий чи мертвий, цілий, чи по шматочках.

– Так по шматках. – реготав Іван. Сміється той, хто сміється останній. Посилаю згустки Темної магії в долоні, а з них в землю. Тихо, й непомітно почали з'являтися зомбі. Підкоряючись моїм знакам підійшли до чоловіків.

– Що ти там робиш негідник? – запитав Іван. – Припини це. Але було вже пізно. Мертвець взяв його в обійми. Ох як він кричав.

– Петро допоможи мені. ***. Вбий його.

– Кого? Зомбі чи господаря? – запитав збентежений Петро. 

– Байдуже роби щось дурню. Чоловік вирішив розібратися з початку з зомбі. Даремно. Блискавка Світла не завдала ніякого ефекту.

– Даремна трата енергії. Він служить мені. Усі його дії, моя воля. Він не відчуває, ані болю, ані жалю. Щоб зупинити його треба вбити мене.

– Гарна ідея Демоне. Ось тут я зрозумів наскільки протупив.

– Демоне?! Це я?! Вони тремтять від одного мого імені. Не став нас поряд. В  мій бік полетіла вогняна куля, ледь встиг відхилитися.

– Ей чоловіче, ще один напад на мене і від твого помічника більше не буде. – крикнув я. Петро нічого не зрозумів через приплив адреналіну. Ось летять ще дві кулі. Одну заблокував, а ось інша трохи мене зачепила.

– Що Демоне, не вже, не знав, що Світло завжди перемагає.

– Усе ігри закінчилися. Давай. – надіслав приказ мерцю. Зомбі голими руками розірвав чоловіка якого тримав. – Невже так тяжко було послухати мене. Ну шо за неповага. – продовжував я. Петро дивився с жахом на мене. А я почав поглинати дужу померлого. Ого дала мені цілих п'ять одиниць дару.

– Не бійся нічого тобі не буде. – заспокоїв мужика. Одним сильним ударом по голові відправив його в нокаут.

– Все закінчилося? Ви перемогли? – запитала Аліда яка на час бою зникла.

– Як бачиш. Цього забираємо. Того треба сховати, не треба нам трупів. – завдання для демонстрації. – Ти молодець друже. Покищо ти не потрібна, але коли що призову. – сказав мерцю.

   Ось ми вже дома. Петро ще не прийшов до тями. 

– Поклади його тут. Хто він біса такий? Та що йому потрібно від мене?

– Запитаймо в нього? Зараз прийде до тями і запитаймо. Пробудився він через тридцять хвилин.

– Що де я?

– Шановний ви повинні відповідати на наші запитання нічого не приховуючи. Права на адвоката ви не маєте. Тож хто ви такі ,і що вам потрібно? – почала допит Аліда.

– Що це за розваги? Аліда ти з глузду з'їхала? Припини це все.

– Це допит. Усі копи так роблять. Я поганий коп, а ти добрий.

– Які біса копи? Нероби дурню.

– Копи це поліція Америки. – образилась Аліда.

– Яка Америка? Все зупиняйся. Я сам все зроблю. Заклинання На Виворіт. Воно змушує людину викласти усю правду, не чого не приховуючи.

– Як тебе звати?

– Бувало Петро Олексійович.

– Скільки тобі років? 

– Тридцять вісім років.

– Нащо ви це питаєте господарю. Навіщо це вам?

– Помовч. Я перевіряю чи працює заклинання.

– Навіщо я вам?

– Я не знаю. Нам сказали вас виловити і доставити живим чи мертвим.

– Хто дав вам це завдання?

– Глава Світлого Кругу. СК.

*****

В штабі СК.

– Дурні чого вони поперлися туди самі? – кричав чоловік в білій мантії, з золотим сонцем на спині. 

– Через гроші, та підвищення. Вони нікому з нас не сказали ні слова. – відповів його співрозмовник.

– Треба обережніше. Через вашу жадобу ми втратили двох людей. Іван мертвий, а Петро в полоні. Ми не можемо його знайти. Але маємо фото Мілоріса. Його подумки надіслав Іван перед смертю, герой

– Ми знайдемо його. І помстимося. Я обіцяю.

– Знайдіть. Усе вільний.

  

© Cтанолав Калашнік,
книга «Спадкоємець темного престолу».
Глава п'ята. Dark Community
Коментарі