Подихом Життя Народжений
Зрадила мене плоть моя: Не хоче грітись біля родового вогню, І стали чужими змалку знайомі Дороги між маленьких хижин. Серед цих чоловік я ніколи не ходив, Очі мої їм не знайомі, запах мій тепер чужий; З цими жінками я ніколи ложа не ділив, А їх дітей ніколи не смішив. Бубен в руках чаклуна - вичерпана кров моя, Та, що з кров'ю родичів в однім потоці була. Гірко ридала мати моя - шкода, що сина не народила вона... І плакав хлопчик маленький, що батька ніколи не мав. Три дні вони важкі камені тягали; Два дні родичі мої курган для не-народженого клали; О тільки один день моєму роду знадобився Для того, що я ніколи не народився. Згадай мене, стоячи в широкому полі, Слухаючи, як вітер танцює в зеленому морі, Бо більше я не маю ні племені, ні дому, А курган мій не буде святинею для роду. Та я досі степами і лісами броджу, Що лежать далеко від дому, за лінією горизонту. Холодними ночами часто згадую про вас Без злості, лиш з їдкою журбою...
2020-08-08 20:15:21
5
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3317
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11518