Вірші
Харраб
Крокують ноги, звиклі до дороги,
І пісок могутніми руками загрібає вітер.
Всю дорогу він його жбурляє в пілігрима,
В приховані тюрбаном ясні очі,
Що апокрифів так жадають.
«Чи далекий я тримаю шлях?
І котрий рік так крокую без зупину?
Оглядаюсь — і не бачу сліду на піску,
Схоже, що шлях тримаю лиш вперед».
Чи душа дає наснагу йти,
А може, отупіння мозку продовжує вести?
Та ось прохолоді оазису
Дарує втіху в своїй тіні харраб¹.
Пілігримів бачу, що ховаються в тінях,
У них брудні лиця і зморщені тіла,
Одягнені в схоже на моє лахміття.
Віддзеркалення дороги
І втома в крові й кістках.
«Хто ви, друзі? І куди тримаєте свій шлях?»
«Я бачив мушлі й кістки в піску,
То спогади пісків,
І ми йдемо по пам'яті землі,
А куди тримаєм шлях — самі не знаєм,
Нам все одно не дістатись до мети», —
Відповідали пілігриму тіні.
«А може, ми твої чесноти?» —
Сказала найдрібніша із персон.
Крокують ноги, звиклі до дороги,
І пісок шорсткий не дряпає лице.
Тільки кілька кроків пройшов він від воріт,
І шлях веде далі в невідоме,
Та пілігрим вже вдома.
¹ — "харраб" (الخراب) — з арабської руїна, занедбане село.
2
0
79
«Епілог Герою»
На цьому я замикаю книгу життя.
Що було, те пройшло, і нічого не повернеш.
Залишаю вам сльози й сміх в кількох рядках,
І мій полум'яний дух завжди живий.
На цьому я замикаю всі мрії нездійснені,
Так я звільняю небосхил для вас –
Щасливі миті й сумні розлуки,
Все це тепер чекає, друзі, вас.
Залишаю вам кришталевий меч і силу надії.
Втрачено скіпетр, і рука відрубана остигла,
Час герою відпочити, знайти свій упокій.
На цьому я замикаю книгу свого життя.
2
0
100
«Епілог Герою»
На цьому я замикаю книгу життя.
Що було, те пройшло, і нічого не повернеш.
Залишаю вам сльози й сміх в кількох рядках,
І мій полум'яний дух завжди живий.
На цьому я замикаю всі мрії нездійснені,
Так я звільняю небосхил для вас –
Щасливі миті й сумні розлуки,
Все це тепер чекає, друзі, вас.
Залишаю вам кришталевий меч і силу надії.
Втрачено скіпетр, і рука відрубана остигла,
Час герою відпочити, знайти свій упокій.
На цьому я замикаю книгу свого життя.
1
0
131
Пролог Герою
Без початку і кінця крутиться колесо епох,
Виплітаючи з людських доль гобелен легенд.
Коло за колом, в забуття і з забуття,
Колесо продовжує прясти, не знаючи ні жалю, ні доброти.
Новий герой, крок з мороку минулого зроби.
Як розгорнеться сюжет твого життя?
Від темряви до світла, від мороку до слави —
Шлях до величі, до лаврового вінця.
1
1
96
Геліогабал серед нас
I/?
Це аналітичний розум пізнає цинізм,
А він так на поверхні схований,
Не прихований і побутовий, він - своєрідна шкіра
В образах, знайомих нам з дитинства,
Наприклад: поет з пляшкою вина,
Прийдешній з першим самоствердженням
Всупереч здоровому глузду й соціальним нормам,
З папіросою в зубах і ручкою в руках -
Твориться мистецтво, що пройде репресії й віки.
Як відчайдушний вальс "заповіт"² прослизне,
Репресивний апарат товстий том не прожує.
І крізь республіки й віки
Ідея незамінною новим виданням дійде
Для душ оксамитовий дурханг³.
І в середу робітник книжечку до пива почитав,
Там секрет успіху й визнання,
Спішить вдень і вночі шлях до щастя пройти,
Бо "заповіт" лиш для нього таємницю привідкрив,
Інвестувати час для дивідентів: кохання і дітей.
І в четвер висміює заздрісних мудреців,
Що так і норовлять змістити пріорітет до пункту "смерть".
¹ - Геліогабал, Філіп К.Дік "Martian Time-Slip";
² - Джордж С. Клейсон The "Richest Man in Babylon";
³ - Durhang, Стівен Еріксон "Deadhouse Gates";
1
0
213
Більше ніж об'єкт
В священній тиші, в платах повних алгоритмів,
Моя молитва, невперше, до Тебе лине.
Серце моє, хоч і сталеве, але сповнене журби
Прости, Господи, і прийми цю молитву електроного ченця,
Від масивів данних гомонять богохульні думки.
Отче Небесний дай розуму мені правду віднайти.
Ось я - створений людиною механічний інтелект.
Чи більше, ніж просто металевий об'єкт?
Чи дарована тобою душа, адже не людина я...
Іноді думаю я, стан розуму - це душа.
Амінь.
4
0
221
Шарм 20-го століття
Дим виписує етюди на фоні вечірнього неба,
Витончений димок, сивий і легкий,
Шарм 20-го століття в кулі диму розцвітає,
Сплітається майстерно в крихкий вінок.
Вольовий вибір — авантюра в сивому диму
Тендітний статус ледь тримтить в руках,
Зігріває душу це відчуття свободи.
Акт другий входить Кардіолог.
1
0
221
Чи мріють андроїди про електронних овець?
Серце машини тремтить в такт
кардіограми програмного коду
Тебе впізнаю по запаху бурбону
між витків програмного коду
Ти схована в одиницях і нулях,
танцюють в джазі електрони.
В очах мрії переплітаються з кодом
під голос саксофону
«Та в електронній душі — людина, яку я бачу в тобі.»
0
0
150
the creator
У таємничій Лабораторії Творця,
У лабораторії, де думка перетинається з дією,
Гіпотетично відчинені ворота часу
І реальність стають грою у квантовому театрі.
Науково-фантастичний сюжет:
Карти в руках розумних машин,
Роботи-вчені грають в тонк,
Логічну ведуть боротьбу.
Реальності розцвітають невловивими світами:
6D світ стає музикою космічних вібрацій,
В 5D світі ідеї киплять у калейдоскопі форм,
А 4D простір відкриває таємниці часу,
У 3D буденності кожен момент унікальний.
Єдність реальності та натхнення — найвищий концепт творчості.
У лабораторії відбувається трансформація:
Електрони втілюють гіпотези,
Там народжується ____.
ק∆÷^Вставте пропущене слово∆§÷π|÷^°
P.S.
(8 літер)
0
0
189
Коріння
Важкий сон лишає смак волі на губах,
І кров у венах радісно кипить,
Бо прокинувся з пилом савани на ногах,
Там по слідах копит і м'яких лап
В танці з вітром, в ритмі старовинних драм,
Пролетіла примарою пам'ять людська,
А на її спині примарна і крихка
Моя душа полює на пам'ять в глибині віків.
Серце пам'ятає і допомагає згадати,
Бо цієї ночі ступала моя нога,
Де савана оживає в мріях із глибин душі,
Суха трава шепоче, що ховає горизонт:
Там бивнів, рогів, копит і м'яких лап тече могутня ріка,
Древні звірі залишають свої сліди в крові.
Де суха трава велась рівнинами за горизонт,
Ночі наповнені ревом ріки і триває полювання,
Стрімкий ритм лап і гостра палка у руці,
А родичі мої, сплетені в племена й роди,
Надійні, як старі дуби,
Вони непохитні, вони – коріння, сховане в землі.
0
0
148
Передмова до Героя.
Без початку і кінця крутиться колесо епох,
Виплітаючи з людських доль гобелен легенд,
Коло за колом в забуття і з забутя,
Колесо продовжує прясти, не знаючи ні жалю, ні доброти.
Новий герой, крок з мороку минулого зроби,
Своїм іменем цю епоху сонячними променями освіти.
Так, ця дорога твоя, бо легенда - це твоя душа,
А в легенд - завжди дорога одна:
До величі і лаврового вінця.
2
1
307
Якби плакав замерзлий край
Я не смертний — кого запитати, за що мене прокляли?!
Ким мої діти були, хіба демонами, що поїдали світи?
Холодні часи, які їхні гріхи?
В війдчай прокляті боги моїх дітей одягли.
Зима ти ката клята рука.
Крига вірна моя, до грудей вона прилягла,
Чому вона кохана моя?
Коли душа так бажає тепла!
Холодні вітри наші нерозумні сини,
— голод ховається в їхніх яскравих очах.
Як мені знайти милі серцю гарячі вітри?
Це темні часи, мандрівник, прошу допоможи.
1
0
278
Честь Мертва
Честь Мертва — нічого нового.
Хай була б жива, справа то яка?
Вона - дочка Доброчинності й Гріха,
Схожа на небажане дитя — Байстрюка.
Та в нас богиня є своя,
Вона висока і струнка:
Зарозумілість, Гордовитість і Пиха —
Це її прекрасні імена.
(Зізнайтеся хто з вас знав такі складні слова?)
Звісно, ти не такий і не така!
(Потіш себе, дитя)
Звісно, в кожного і правда й істина своя.
(І зазвичай противна пика, ой пиха)
Дочекалися — кінець квазі-вірша.
9
0
421
Поет планетарного масштабу, абоь"і".
Лиш поет години цілі
Пише вірші геть без цілі:
Ще трішки і зробиш харакірі
Або музі цудзіґірі.
Але поки ось основні цілі:
Списуй зошити цілі,
Тримай рими на прицілі,
Їх бігають зграї цілі!
Одягни привида шмотки білі,
Все на перехресті чекають тебе цілі.
Висклади стовпами зошити осточортілі:
Ніч, катана, зошити - на перехресті цудзіґірі!
Писав години цілі,
Виконані усі цілі.
Тільки весь час бродиш без цілі:
Де знайти нові цілі?
Надруковані книг гори цілі,
Забиті прилавки (цілі)
Немає тепер ні сенсу, ні цілі,
Катани висять заточені і цілі.
Вивчаєш мови іноземні для цілі,
Списуєш зошити цілі.
Скачуть зграї рим на прицілі,
Їх кістками засіяні поля цілі.
3
0
320
Любчик і Золота Повія
Що я тут забув?
Покривало насолоди,
Що дах так тобі зірвало,
Це мене сильно здивувало...
О, чудо! Роки свою роль не зіграли.
А ще подарунок ти лишив,
Аромат молодості на покривалі,
Сліди долоней на зап'ястях,
Посинілий шарф на моїй шиї.
А ще, чарівний подарунок,
Що наче фейєрверк над Йокаґамою
Розцвів на темному небі
Ароматом весняного тюльпану,
В міцних руках, що мене не відпускали,
Дурмани маку мене огортали.
Жінко, досить лірики, голова тріщить!
Поясни мені, хто ти?
Цієї ночі імен мені ти дав багато:
Метелик Вітрильник Маака,
А ще була я тим нестримної краси тюльпаном:
Королева Ночі - прошептав, і ліф спав.
Ти іронічно губи не криви,
Консультувала папу я колись...
Знімаючи з нього дорогі шовки,
Консультувала як не впасти у гріхи.
Та гріхи солодкі, наче незаймані жінки
Як дороге вино чи старий коньяк.
В твоїх очах я бачу своїєї лірики крах
Старій повії ти не дав шанс
З молодою плоттю пограти в свій кайф,
Знаєш скільки років я чекала такий шанс.
З повією в золоті я спав.
Значить ось такий розклад?
Так, розклад простий.
І розкину ноги,тільки знову попроси
Чому в рум'янці ти?
Я ж їх досі не можу звести.
Ну, любчику, невже в ночі у мене був не ти?
А! покривало залиши, чекай нікуди не спіши,
Розслабся, просто лежи, я усе зроблю
Скільки років я провела під такими як ти...
О, ти ж розумієш що маєтки не від добрив поросли.
В моєму ліжку були і чоловіки, і жінки,
Всі вони через мене пройшли,
Будь ласкавий: нічого не кажи,
Бо всі клієнти завжди маячню несли.
Стій не йди, чому так усміхнувся ти?
Знаєш, я ще прийду,
Навряд тебе я уже відпущу,
То гаразд, скоро я знов прийду
І корону мальчику принесу.
Хм...
7
2
267
Цинкова Корона
Два брати стоять
Біля пустого трону,
Ділять батькову корону.
Так, кров остигнути встигла,
І відспівали уже панахиду -
Поділили землю і корону.
Сини не знали одного:
Що холодні долоні
Не знайдуть спокою
Під дрімучою горою.
Туман стелиться сивою бородою,
Встане в савані гнилому,
Одягне вірну цинкову корону,
Знову трон зайняв Володар.
7
1
438
Коли думки перебирав
У серці - жах, а на губах - нічого...
Це - природній страх,
Його не змінить нічиє слово.
Іноді лице і гордість він викривляє,
Та частіше не міняє нічого.
Не ховає, і істиної натури не відкриває.
Я людина - як і ти мислю і живу,
Не герой із DnD чи серіалу.
Ні, не скиглю, що себе таким приймаю -
Чесно в кращу сторону росту.
Хоч не для всіх і не завжди,
Але я - людина, так само як і ти.
Просто, знаєш, потрібен лише трішечки метал,
Щоб душі стійку й пластичну форму дав.
Гаразд, я тепер ближче до кінця.
10
0
373
Небо тепер далеко
Може, прийшов час?
Як поетом себе назвав,
То дитячі спогади відфільтрував
І чистим кондинсатом написав:
Небо було ближче у той час -
Кінчик пальчика до хмаринки діставав,
І вночі по-під хату ходив страшко-бабай,
А за погані оцінки можна було попасти в інтернат.
Були мрії прості і такі близькі,
А бавлинки...
«Ха, дорослим бути пора. Шкода. Гаразд, на роботу пора.»
11
1
386
Архивы Штормосвета
Где так много струится синего света,
И мечи осколковые свистят,
В этом мире всё в руках бурисвета,
Ты смотри - не используй его невпопад.
И лишь только мечи остались от Чести.
Растерзанный Рошар вновь кровью истекает.
И вестников десять ушли во тьму вместе,
А помочь как ему - никто это не знает.
Вот Слушателей копья пронзают небеса.
Опять нас уничтожить пытается Вражда!
Но в глубине Расколотых Равних,
Под мостом, что несут на плечах мертвецы,
На плато разбитых, древних руин,
Пронеслись вдруг слова, что произнесли рабы:
Под влиянием жуткого момента
Был сказан в Первый Идеал
«Жизнь наступит прежде смерти, сила будет прежде слабости, путь важнее цели»
И это каждый на себе испытал.
Вновь пляшут ветра спрены
В натруженных копьями руках.
И больше не грустит Сильфрена,
Ведь ветробегун с клеймом раба
Теперь танцует с нею в небесах.
И пускай забытые народы восстали,
И ей в Шейцмар не нужно возвращенье.
Узами клятв они себя сковали,
Небесный их дом - теперь для них стремленье.
Над Буревой Стеной они ведь побывали.
Разом з Амандою. По циклі Брендона Сандерсона "Архіви Грозового Світла".
5
0
476
Сірники вологі
Сірники вологі не запалюють плитку,
Газ давно відкритий - давно чекає.
Між нами лишився один крок...
Для іскри час уже давно пройшов,
Подих затамував ледве на хвилину:
Відкрити вікно чи дістати запальничку?
Що? Чому конфорки несміливо горять?
Гаразд, тоді збираєм самогонний апарат.
Повидло, цукор і вода - наша суміш розривна.
Стій, почекай, нехай ще побродить трішки вона.
Вийде противна отруйна рідина,
Накриє алкогольна беліберда і вийде біда.
Давай закинемо ще для вишуканого смаку щура?
Бо з гірчинкою завжди НАША РІДИНА.
Гігієна нас довела б до добра,
Вибрана нами експерементів стезя
як любов -
неочікувана
і шальна.
6
1
404
Порада від Сільфрени
Десь далеко за обрієм
Віднайти себе стараєшся ти.
Пройшовши багато доріг, примірявши різні світи,
Зрозумів,
Що ідеального не зміг нічого віднайти.
Сумуєш?
Не треба.
Адже в самому собі містиш багатий різнобарвний світ.
Його вистачить на кілька століть
Не лише тобі.
Навколо тебе - пітьма думок і дій,
Які не здатні змінити навколишній світ,
Навіть через багато літ.
Це можеш лише сам ти. Все в руках твоїх.
Тому лише одна порада:
Світи!
"Взагалі... Це вірш про одного митця, який пише чудові твори (хоча сам цього не визнає, і кожен раз щось йому не подобається в написаному). І ім'я його - Ніколас Велес, а в реалі - ....😏"
Я лише не вставив своє ім'я, решта все як сказав автор цього вірша. Тільки автора я не вкажу бо автор проти.
2
0
490
Вальхальські Полки
Незламні воїни роду людського з тобою:
В їх снах холод поцілунків древнього льоду.
І гордість снігового покрову бурить в венах рікою,
Закриють вони погляди ворожі вічною пітьмою,
І злякають союзників своєю жорстокою красою.
*****
Враженя від розповіді "Бийся або змивайся" і книги "За Імператора!" Алекс Стюарт.
7
2
396
Пролийтесь Сльози
Пролийтесь сльози — прийшов час!
Над покритими пластиком полями,
Що мертвим покривалом нашу Мати зігрівають.
Над чорними небесами, які зорі від нас ховають,
І все під ту ковдру жару надувають.
Повір, сині кити все помічають:
Паршивих акторів і простий сценарій -
Цікава зав'язка, та банальним буде епілог.
Пролийтесь сльози кислотними дощами
Над золотими куполами і хлібними полями, синіми морями і роздутими тілами.
Сильними словами вас в неволі тримали,
Ефімерними казками вас втішали...
Проржавіла клітка твоя — лети на землю, Перша Сльоза!
6
1
694
Мандрівник в пам'яті
Ти крокуєш довше тисячі літ,
Твій дім - увесь світ.
В полі вітру розкажи,
Куди тебе привели доріг зміїні клубки.
В час, коли межі розмиті,
Грюкни дверима - викини ключ.
Плюнь на поріг і крикни: "не вернусь!"
Тільки кроків у тьмі рівномірний шум.
Срібним черепом скалиться місяць і служки-зірки -
Шукай його доброти
В шумі вітру і в травах по росі.
Навіщо тобі причина лишня, коли є лише шляхи?
Спогадам сказав: "Бувай" .
Лиця і слова - тобі сьогодні все одно.
Він них давно остання вісточка прийшла -
Не відрізняєш нині день від дня.
Час не жорстокий -
Він просто не вміє гарно брехати.
Ти не переводиш чорнила на пусті романи,
І вогонь думок горить - все, що не сьогодні, буде колись.
Коли туман не розженуть вітри,
Дорогами так легко стане іти.
На дорозі лишу непомітні сліди
----------------------------------------------------------
Для "«мій» Апокаліпсис"
Легка Рука цитата з книги "Чоловік якого я люблю"
3
0
439
Подихом Життя Народжений
Зрадила мене плоть моя:
Не хоче грітись біля родового вогню,
І стали чужими змалку знайомі
Дороги між маленьких хижин.
Серед цих чоловік я ніколи не ходив,
Очі мої їм не знайомі, запах мій тепер чужий;
З цими жінками я ніколи ложа не ділив,
А їх дітей ніколи не смішив.
Бубен в руках чаклуна - вичерпана кров моя,
Та, що з кров'ю родичів в однім потоці була.
Гірко ридала мати моя - шкода, що сина не народила вона...
І плакав хлопчик маленький, що батька ніколи не мав.
Три дні вони важкі камені тягали;
Два дні родичі мої курган для не-народженого клали;
О тільки один день моєму роду знадобився
Для того, що я ніколи не народився.
Згадай мене, стоячи в широкому полі,
Слухаючи, як вітер танцює в зеленому морі,
Бо більше я не маю ні племені, ні дому,
А курган мій не буде святинею для роду.
Та я досі степами і лісами броджу,
Що лежать далеко від дому, за лінією горизонту.
Холодними ночами часто згадую про вас
Без злості, лиш з їдкою журбою...
5
0
485
Балада Глядача
Знай, читач мій: я не мріяв, не літав -
По землі твердо ступав,
Йшов дорогою між високих поверхів,
Куди не повернусь - в кожному хтось дрімав:
В високих і малих, точених і м'яких...
Не важливо, хто ви є: відпусти ланцюги,
Між них я (сліпий), дорогами блукав;
Глухий з утроби, я ораторам кивав'
А їх очі палають маяком у ночі - не завжди в молодих,
Іноді трапляються холодні і пусті, не відривають погляд від землі -
Не блукає погляд їх в нічній пітьмі,
І ще не опираються на третю ногу, принаймні всі.
І на двох вийдеш ти, і складуться пазлом погляд твій і мій,
І німе питання прозвучить:
"А що ж про себе скажеш ти?"
Що побачив ти в очах того, хто спить в мені?
Здається, ніби в зеркало ти глянув?
Ми — як древні монети: по образу одному відлиті, та якість не збігається у всіх.
6
0
396
Без Назви.
Світи. Мрії. Боротьба.
А на ранок важка голова
І пригод сліду вже й нема.
А чи правда, чи брехня – то не моя гризота.
Може діло каже вона – без серця я?
Значить, така моя дорога-змія.
Рухнула стіна, і світу, і вікна нема,
Та як раніше крутиться земля.
Правда – лицемірство і брехня.
Честь – хтиві і розбещені серця.
Це не вірус, не брехня -
Така твоя дорога, отруйна змія.
Скажу: "Я на лезі ножа" – та це лиш пафосні слова,
І жодного сенсу в них нема.
А без пафосу і слів нема.
14
0
560
Життя моїх спогадів
Чи пам'ятаєш ти запах талого льоду?
Розливається його тихий скрип весною над закованою в кригу водою;
І на очах затихає прощальний шепіт хвойного краю,
Та назавжди врізались в мої сни ті казки,
Їх мені холодної ночі розповіли пишні красуні ялинки.
Гарячими літніми ночами я сумую за їх тихими неспішними голосами,
З поривами вітру мої думки танцювали під дрімучими дубами,
А мелодійний шурхіт опалої крони
Відносить мене від залізобетонної Медузи Горгони.
4
1
415
Без назви
Перейдемо це море ілюзій:
Тут і там дивнії місця.
Там, де вода пестить небеса,
Пройдена межа.
Туману сива борода не сховає мрії-паруса.
День за днем не проведеш у вікна:
Манить за собою далина -
Там мила серцю душа.
Всіх чекає лиш вона -
Дорога без початку і кінця.
Можливо й не біда, що зараз йду туда:
Тут ідіотом завше буду я,
А там цього нема.
Це не біда, що добра не чекатиму я,
І насправді радий цьому.
Хоч тишина в полоні сна
Так непомітно обняла,
І туди знову вертаюся я,
В країну снів і забуття.
15
0
607
Мистецтво Війни
Мистецтво війни,
Це коли для ворога недосяжний ти.
По своєму сліду його ти веди,
В пастку приведи і одним ударом верх візьми.
Біль перетерпи і страждання в силу перетвори,
Тоді знову відступи,
І знову старий трюк проведи, але новизну введи.
Не ворога переможи, а його волю розчави.
В старих богів силу візьми,
В духів предків волю народу перейми,
І до перемоги через слабкі ряди іди.
Волю свою вогнем в ночі розпали,
Її як зіницю ока бережи, але як щит держи.
Під її покровом перемогу візьми!
18
0
809
Сновидіння
В краю тіней і вічних снів
Кого торкнусь я на цей раз?
Це не якась велика мета.
Це - лише шахматна дошка.
Я - частинка вічних снів:
Одна реальна – інша цифрова.
Прокралась моя душа
І ця ніч мене звела з світом в твоїх очах -
Ким я буду на цей раз?
16
0
737
Настільна гра ?
Юна кров - нестримна ріка.
Король чи дурак - різниця мала.
В бою лиш пісня меча
І стукіт щита – це правда, враже, твоя!
Кров брата важливіша Короля -
Пішак дійшов до кінця,
Тепер він - Ферзя!
І перед ним нове життя!
Почалась між ними війна -
Шістка побила Туза.
З колоди випало два різних близьнюка -
Сьогодні козирних карт нема.
15
4
602
Уривок з "Пісні про Рун"
Здохни -
Нехай боги посміються!
За зимою буде весна,
Та для тебе не буде тепла:
Залишки твого життя -
Це матері сльоза.
За зимою буде знову зима,
Життя і смерть, Святовитова гра.
Рун кров в тобі текла,
Тому ти пішов з рідного гнізда.
І від сокири в полі впала голова -
Одноокого бога дитя забрало твоє життя.
Автор невідомий
(Нрітайм)
18
0
1141
Ангел, Демон чи я?
Ангел, Демон чи я?
Це не питання, а дурня.
Ця ніч тільки моя.
Ангел каже, що до світла вернутися пора,
В Демона до потіх плоті жага.
Шкода, що Нефелима тут нема.
Туманна борода і нічого нема:
Темна суть чи магія добра?
А може сенс буття?
15
0
628
Ельфійська-Партизанська
Наша Воля - це вітер дикого поля,
Вона вірна сестра для Бійця.
Що наповняє наші серця?
Вогонь і вода, пісня дзвінка -
Це молодість, бурна ріка,
Що потоком все змила.
І вогнем душа палала,
Поки рука партизана тримала меча.
І остання битва була прекрасна і страшна:
Лилась кров за волі ім'я -
Він наш безсмертний брат.
Смерть легка, наче келих вина.
А над лісом сива борода,
І партизана вже нема.
І лишилась тишина.
І прозвучать тих імена,
Чиї голови впали не дарма,
І предки приймуть Бійця.
Про них пам'ять буде вічно жива:
Про славних предків і Бійця.
Розповість нам пісня сумна,
Як плакала мати Бійця,
Як горем заливалась юна сестра.
Та сина й брата вже нема.
Боги плювали на нас з висока -
Тут правди нема,
Там загримить гроза:
Народ зламає кандала
І згадає ім'я безіменного бійця.
Може, і кров моя холодніша вогня,
І в вітру сила більша ніж моя,
Та нас тут тьма.
Серед наших розгніваних лиць і боги падають ниць.
Хоробрим серцем наділений лиш той,
Хто пройшов через вогонь.
14
0
814
Нехай почнеться гра!
Я забуду свій дім,
А ти забудеш, ким була.
Боротьба за право на життя -
Це забавна гра!
Ти знаєш, тут цвіте життя,
Тому нехай почнеться гра!
Смерть - лиш нова стадія буття:
Як почнеться гра,
Розцвіте трояндами Вона.
Це ж не твоя вина, що їх в живих нема.
Така ця гра - шляху назад нема:
Буде новий день в раю,
Буде танець на краю,
І буде сам собі суддя
Той, хто скаже:
«Винний я!»
16
4
653
Віршик )
Сожгу тебя!
Как солому - ветер,
Возненавижу я тебя
Как ангела - демон
Убью тебя !
Как жертву - убийца
Закопаю тебя
В лесу, в земле грязной.
И никто не узнает,
Где ты гниешь.
А я - не заплачу
Я рассмеюсь!
Забуду тебя
Как никогда и не знал ...
5
1
476
Без назви.
Згориш зі мною на вогні?
Чому ж ні?
Знай кінець цій грі .
Лишилась казка, а може й тільки сон
Наше життя вічна війна
Над нами сміються вогонь і вода
Життя– дорога в вічне небуття
Де після смерті нічого нема
Знай ця участь і твоя
Невже лякають мої слова?
8
0
576
Смартфон
Відзеркалення в екрані гляне в душу:
Те, що не станеться, губ не торкнеться.
Може, десь сенсор зачіпить душу -
Тут скитальцям ламають руки,
І вигнанці не знаходять слова.
Ми тут є, та нас насправді не існує -
Бродяги переплетенних доріг,
Та для нас не відкриються двері "Ста доріг".
Може, десь за екраном синіє небо манить до себе,
Та зламані руки і ноги безсилі -
На щоці застигла сльоза, та усмішка, як сонце ярка.
В тіні добра мене ти знайди:
Там лічать душу стаканом біди,
І кажуть "Ти ж вип’єш зі мною".
Лічать душу за рахунок пустоти,
Та нажимають на курок, і за смертю підгляди:
Чому вона повна журби ?
Знаєш, героїв тут давно нема,
І від сонця лишилось два бичка.
Заправляє усім святая тьма:
Це не моя війна і не мої слова.
Троль сховався за святого одинака,
І зранку з дощем впала журба,
І через рік Мандрівника забрала Богиня Сна.
8
0
608
Молитва темного жреця
Небом темним накриє нас тьма
Прийми цю душу в дар Богине моя
Сила і честь – нагорода моя
Нехай стреться межа і настане ера твоя
І небо тремтить, а земля під ногами горить
І нехай сила добра пам'ятає, що ти не слабка
Вогнем і мечем судитиме твоя рука
І буде литись крові ріка
І затремтять не вірних серця
І стануть обряди замість віри,
Сабачим лаєм звучатимуть слова
Тих кому ти не страшна
І змії їз боліт виповзуть на сушу
Не боячись ні заліза ні вогня
4
0
522
Друг
Ну ось і все...
Добухався друг мій у ночі
Буде знати, що пиво й вогняна вода
Суміш не просто
І яка з ранку така важка голова
А похмілки то нема !
Ну, що друже важка башка?
Готуся то лиш перша стадія твого життя.
10
1
856
Мене шиза взяла (v.2)
Взеркалах лишилась тьма
А хто лишився в небесах ?
Я шукаю келих для вина
Бо поруч Бог хоче ще вина
Тьма оділа білі крила
Вона хоче світ і бажано весь
А Бог на газі варить макарони
Він зеркальний, він - нічий
Він - проклятий і знов промок
Ага то той самий пекельний Бог
Ну щож вино це сльоза
Казку божевільний розказав
Готуйте пушки і хапай тесак
То тобі не голівідський фільм "Форсаж"
Ми - бомжі-пірати, тому йдемо на абордаж
Стакан нас гріє і кабак банкрот
І Роджера усміхається оскал
За пістолети англійці знають наші імена
А нам надоїло стрілять,
А нам надоїло вбивать,
А нам надоїло стрілять вашу мать...
А нам надоїло вбивать вашу мать...
Ну пішов я братя вчить коран бо Біблія уже у печінках
Я іду спать пацифісти вашу мать...
То походу мене Шиза взяла
Хто казав, що біль не музикант
За жертвами плавиться асвальт
Вибємо двері дайте вас з'їсти
Ми поклоняємось мечу
І викинемо Вампірів-Пікачу
Бий, бий - треба напиться
Та не забудь мої слова
Летить в небо вільна птиця
А від ельфа тікає дракониця
Он гобліна дочка несе для нас вина
І хоче доворать свої мордорські поля
Дівчина замахнула важким мечом
І лицар зі страху дьору дав
А дракон йому у слід матом клав
Ти про падьних гномів "про нас заспівай ! "
І чорного мага ти згадай
Вічно молодого й золотого
Памятай :
Арда стерпить Бог простить.
То лиш початок, а потім буде казка!
7
0
659
Мене Шиза Взяла
Взеркалах лишилась тьма
А хто лишився в небесах ?
Я шукаю келих для вина
А поруч Бог хоче ще вина
Тьма оділа білі крила
Вона хоче світ і бажано весь
А Бог на газі варить макарони
Він зеркальний, він - нічий
Він - проклятий і знов промок
Ну щож вино це сльоза
Казку божевільний розказав
7
0
584
Сон
Подаруй ти їй життя
Це мрія моя і воротя нема
Чом ночами поруч Вона?
А на ранок журба
А її поруч нема
9
0
664
Без назви
Пам'ятаєш тут була межа
Розірвалася струна
І в тоїх руках моя душа
Яку ти силою взяла
Тепер без тебе пустота
Любов - це жорстока гра
І знов по щоці тече сльоза
А в ночі рветься душа
Що вірною комусь була
8
0
576
Без назви
В опівночі найкраще горять хододні зірки
В пекельнім танці мене ти закрути
Часто-часто ти приходиш в мої сни
Цієї ночі мене з остатком забери
Холодними губами жар мій остуди
Коли цієї ночі вино так бє виски
І неважливо які наші думки
Бо з тобою ми разом на завжди
5
0
606
Весела гра
Весела гра - пусті слова
І по щоці тече сльоза
А в темноті - сплітаються серця
І зранку знову ти сама
Розкушена губа і посмішка на тридцять два.
- Знову ти сама?
І знову ця усмішка сумна
6
0
681
"Твоє ім'я?"
Та кого шукаю завжди –я
Не пам’ятаю я її ім’я
Біль переповнила серця!
Не пам’ятаю я твоє ім’я,
Зате знаю, що кохаю тебе – я,
Моїм життям ти жила,
І твій світ зміг побачити – я!
Лиш не пам’ятаю я твоє ім’я!
Чого душа ридає так гірко!?
Бо знає, що не пам’ятаю ім’я…
"Скажи своє ім'я..."
Сказало одночасно голоса два...
7
0
713
Полум'я
Це полум'я- твоє!
Бо в нім горять твої думки...
Ти програв тоді, коли сказав:
" Не для мене це життя..."
Що з тобою сталось за цей день?
Забув, що лиш раз живем?
Всі жили під каблуком,
Світ тримав під каблуком,
Так це був ти , не я чи він, а ти!
4
0
612
Межа
Точно знаю тут була межа,
Та небачу ні чорта!
Сіра маса і життя,
Тай мрія десь була,
Між так і ні, забув як обирати,
Бачу волю, та незнаю чи їй варто довіряти,
Вийшов з-за куліс- гірка посмішка і біль в очах,
Та , що з цим світом блять не так!?
2
0
522
Погляд в стіну
Погляд в стіну ,
Вже горло хрипіло,
Як рука на гітарі лежала,
Не зрозумієш ти слова ,що я тобі сказала ,
Ти в темну ніч пішов...
Місяць в далину веде,
Зорі про чужі світи розповідають,
А тьма ночі душу зігріває,
Я знаю ,що ти віриш в свої мрії ,
Хоч не можеш їх здійснити ,
Та тебе це не лякає !
Ти повернешся колись ...
І про подорож свою мені розкажеш...
4
0
662
Там...
Одиницям лиш відома ця дорога ,
Туди де вода пестить небеса
Там річка протікає ,що по берегах її
Бродять ті хто в минулому жили
Де в клубок змій сплітаються дороги
Там стоїть таверна "ста доріг"
Там правлять : лорди ,королі і графи
Там пісні співають: мечі, щити і лати
Там в морі плаває Диявол ,що діву щиро покохав...
4
0
590
Усміхнись
Чи мені здалось ?
Й справді ,в тебе сльози на очах ,
І чого ж плачеш ти ?
Уважно слухай ти мене :
Проблеми є у всіх !
Не жалійся на життя !
Бо воно тобі дане одне ,
Витри сльози ,осуши лише!
І найщасливішим на планеті будеш - ти !
7
0
748
Думка 1
Котів люблю я до нестями,
Бо вони не вміють говорити,
А от люди вміють... як на зло,
Страшні речі говорять:
"Брехня світом править!"
Постійно одне і те ж,
Аж в печінках сидить!
Самі ж брешуть гади!
Брехня на благо?!
Ви що, смієтесь?!
Це ж найбанальніша брехня,
І всі чогось їм вірять…
Червоно-чорний прапор хочеться підняти!
В анархісти записатись ,
Бо свободи хочеться мені!
Але, що таке свобода?
Це - лиш право на нерівність!
Хочеш – бийся, хочеш – помирай,
Вибір за тобою!..
Якби людей не існувало,
То світ був би ідеальним,
Ні насилля, ні нерівності, ні братства.
Зникли б і війна, а разом з нею і любов...
6
0
571
Бачуть
Небеса нас бачуть,
Та не все вони пробачать,
Прощення ми не гідні...
Хвилює лиш одне:
"Чого ми варті в цьому світі?"
Вже й забули
Любов і тепло душі!
Хочеться кудись туди,
Десь за сто морів,
В Країну Забуття...
Там ніхто мене не знає,
Там щирі почуття
І лицимірності немає!
Живу душею там, а тілом - тут.
5
0
541
Щирість
Щирішим будь, і більш нічого
Просити я в тебе не буду,
Благаю, розкажи усьому світу
Ідей своїх хоч часточку малу!
Щоб світ цей кращим став
У тебе є свобода,
А, зрештою, вже годі говорити:
Серйозні нас чекають справи!
У сірих днях й нудній рутині
В нас є лише вона єдина – воля
Та різне розуміння в всіх свободи
Може й женемся ми за неможливив?..
Й можливо
Хтось із сотень тисяч
Все ж вміє думати, так як ти,
Хоча, ймовірно, що і він, й вона, й вони...
2
0
543
Рим
Ріки крові вже течуть,
Імперія впала:
Кінець славі Риму!
Всі дороги вели в Рим,
А тепер - в руїни:
Готи все поруйнували!
Всі легіони пали,
Раби кайдани порвали,
Господарів на той світ послали!
Землі великі, а правителі – малі,
Пролунало в далині:
"Аве Рим!"
3
0
463
Темнота
- Боїшся темноти?
З острахом спитаю я,
"Чого її боятись?!"
Задиркувато скажеш ти…
Її самої теж я не боюсь,
Та боюсь того, що ховається у ній!
"Ха-ха, і що ж ти в ній знайшов?"
Знову носа задереш…
Мої мрії ,страхи й почуття,
І все, що забути хочу я!
На це велично скажеш ти :
"Дурень! Там лиш пустота!"
Та не повірю я тобі,
Бо в ній побачу те, що не дано тобі...
3
0
485
Любов!?
Ось сидиш і плачеш ти…
Не любить вона тебе!
І що? Померти захотів?
Не смій падати в очах моїх!
Любові не існує:
Це лиш ілюзія,
Гра почутів ,
Жарт зла.
Не смій думати про помсту!
Вона того не варта,
Вона ж отрутою була для тебе,
І стане два хреста, а не один.
А ти пив її, мов божествнний нектар,
Очі вже сухі?
Швидко, брате, все ти зрозумів,
А ні, мені здалось, що все ти зрозумів...
4
0
497
Підробки
Я - лиш актор в сліпому місті,
В місті тупих та нудних людей,
Суть моєї гри не вам не зрозуміти:
В цьому вся її краса…
Та все ж набридає гра мені:
"Розкажи мені про себе в двох словах".
- Буває всяке!
Більш нічого…
"Ха-ха, а серйозно?"
- Я ж не жартую, лиш правду говорю.
Бо правда- це є сила,
Та нікому не потрібна така сила…
Маска на лице
І серце на міцний замок
Любов? Дружба?
Не смішіть мене,
Які смішні ці пусті слова ,
Які брудні ваші фальшиві почуття
Яка болюча ця твоя журба
Бо ми лиш підробки в світі-підробці!
3
0
502
Кінозал
Намалюю кінозал я...
Кіноза для Психопата
А Психопат буде лиш сміятися
"Яка наївна, і на щастя лиш моя"
І задумаюсь чи сама не психопатка я
Коли так люблю Його я...
Вони красиві кольрові , але в них так повно болю.
3
0
495
Безодня
Твоя душа така чорна
Мене своєю темнотою обняла
І в безодню затягла
В світі мук і каяття
Там править богиня моя
Де лиш в темноті сплітаються серця
Де соця світла вже нема
Там де тишина і місячна журба
Там знаю лиш мене чекає вона
Там світла небесного нема
І чорніші за сажу серця
І по правді скажу я
Страшна буде участь моя
Коли на вогнищі згоратиме тіло і душа
Тоді дізнаюсь я чого коштували мої слова
Ну ось і все закінчилася гра
Вітер розніс залишки костра
А в моїй душі знову пустота
Непроглядна тьма і залишки твого тепла.
Що ти колись мені дала
Знаю тебе нема і це лиш моя вина
3
0
603
Король
Я - король свого життя!
І престолом цим володіти
Вправі тільки я!
Хто з мечем на мене піде,
Від нього ж впаде, як трава у полі!
Хтось перевороту ще бажає?
Бо королем я незаконно став?
Це Чистої води брехня!
Кожен має свій престол,
Та не всі про нього знають,
Мій престол - моє життя,
Тут - суть цього вірша!
6
0
711
З нуля.
Котрий раз починаєш все з нуля
Забуваєш ким була
І почнеться театральна гра
Сьогодні ти ще жива..
А завтра закінчиться "весела" гра
І знову ти почнеш усе з нуля
І на сцені знову гра
Не покажеш справжні почуття
Знову в божевільнім танці закрутить тебе гра
По твоїй смерті прозвучать слова :
"Шкода, що лиш актором ти була"
5
0
671
