Я побігла до свого кабінету на другий поверх, сподіваючись, що хоч там знайдеться якась свічка та сірники (ще з самого дитинства мама казала, що лише світло здатне мене захистити).
Забігши у невелику кімнату, у полиці столу мені вдалося намацати коробку сірників. Я дістала один і запалила. Вмить різко та неочікувано з великою силою відкрилися вікна так, що аж скло майже не побилося. Вітер загасив вогонь. Тепер я почала ще більше переживати. Тут дійсно коїлося щось не з проста. Спершу дивні повідомлення, потім жодне джерело світла не працювало, після того химера, а тепер вітер відкрив нові, міцні вікна. Моє серце стало калатати ще сильніше. Ще мить і здавалося воно просто таки вистрибне з грудей. Я вся від ніг до голови здригалася. Моє дихання стало уриватися на декілька секунд.
Раптом я почула скрип дерев'яних сходів та приглушливий ступіт ніг, здавалося наче хтось піднімається на другий поверх. Я завмерла, думаючи що робити далі. Раптом, я пригадала, що примари не доторкаються підлоги. Тому сподіваючись, що то Анабель чи сусідка, я вискочила з кімнати і рушила в сторону сходів. Так, я не помилилась, то була Анабель! Ціла і здорова!
Я кинулася їй на шию і знову заплакала, але від полегшення. Торкнувшись її тіла, мої руки відчули холод. Я здригнулась. Ніколи не переносила його.
- Що трапилося? Що означали ті повідомлення? - почала я трохи згодом.
- Ми повинні померти перш ніж хтось помітить, адже порушили умову миру між Світлом і Темрявою, Теплом і Холодом, -  тихо прохрипіла Анабель
- Що ти верзеш? Ти де сьогодні була? - знову заплакала я чи то від страху, чи то від полегшення, чи то від стресу. Мої сльози у півмороці скрапували сестрі на голі плечі.
- Перестань плакати, - здригнувшись, просичала вона. - Це не обговорюється. Ми повинні вмерти! Ходімо до вікна!
Її тон голоса мене вразив, вона ще ніколи зі мною не говорила настільки грубо
- Ні, прошу. Хіба ми винні у чомусь? - заблагала я, переконавшись, що Анабель дійсно говорить на повному серйозі, і заплакала ще сильніше. Тепер мої сльози, які виблискували у місячному сяйві, стали ще гарячішими і потроху обпікали моє червоне обличчя.
Анабель ще кілька разів здригнулась у моїх обіймах, а потім завмерла. Її тіло скували конвульсії і вона впала.
Я не розуміла, що трапилося, тому шкидко взяла телефон щоб подзвонити до швидкої. Однак він знову не працював.
Цим часом Анабель потроху почала заспокоюватися, а її кінцівки повільно стали випаровуватись білим димом, заморожуючи підлогу. Здавалося вона перетворювалася на рідкий азот.