Зникнення
Два тижні тому я, як завжди, залишила Анабель в суботу вдома і поїхала на роботу. У мене тоді була досить важлива конференція, тому я вимкнула свій телефон. У мене не було причин, щоб турбуватися про Анабель, адже їй уже виповнилося 16 і вона ніколи не робила дурниць.
Звільнилася лише ввечері о пів на 11 і відразу ввімкнула телефон, щоб написати Анабель. Те що було далі мене шокувало... Якщо б знала чим закінчиться цей день, то ніколи б у житті не залишила мою сестричку саму вдома....
У мене було 20 пропущених від Анабель і лише 2 текстових повідомлення, у яких йшлося: "Ми не люди. Вони прийшли за нами. Кажуть що ми порушники", "Вони вб'ють мене. Допоможи. Я люблю тебе. Прощавай"
Після цього моя рука затремтіла, холод пробігся моєю спиною і гарячі сльози почали литися самі по собі. Швидко сівши в машину, поїхала додому. Мені не вірилося, що то дійсно відбувається; серце вистрибувало з грудей, а мою голову розривали думки:"Хто Вони? Що хочуть? Що означає" Ми не люди"? Тоді хто ми? Що з тобою, сестричко? ". Голова йшла обертом.
Коли я дісталася додому, то відразу помітила, що жодні лампа та ліхтарик не вмикаються. Стало ще моторошніше (завжди боялася темряви і бачила у ній різних химер, до речі, Анабель та батьки без світла не могли навіть дихати (настільки їм було страшно)) . Навпомацки я обійшла увесь дім і не помітила жодної присутності Анабель. На душі ніби камінь лежав; стало важко дихати, знову закрапали гарячі сльози і по шкірі пробіглися мурахи від страху.
Я знову побачила прозоро-білу примару в мій зріст з овальним обличчям, великими очними ямами овальної форми, обсмаженим ротом та покрученими кінцівками рук. Ніг я не бачила, бо їх закривало довге, легке убрання, але точно можу сказати, що підлоги вони не торкались
Звільнилася лише ввечері о пів на 11 і відразу ввімкнула телефон, щоб написати Анабель. Те що було далі мене шокувало... Якщо б знала чим закінчиться цей день, то ніколи б у житті не залишила мою сестричку саму вдома....
У мене було 20 пропущених від Анабель і лише 2 текстових повідомлення, у яких йшлося: "Ми не люди. Вони прийшли за нами. Кажуть що ми порушники", "Вони вб'ють мене. Допоможи. Я люблю тебе. Прощавай"
Після цього моя рука затремтіла, холод пробігся моєю спиною і гарячі сльози почали литися самі по собі. Швидко сівши в машину, поїхала додому. Мені не вірилося, що то дійсно відбувається; серце вистрибувало з грудей, а мою голову розривали думки:"Хто Вони? Що хочуть? Що означає" Ми не люди"? Тоді хто ми? Що з тобою, сестричко? ". Голова йшла обертом.
Коли я дісталася додому, то відразу помітила, що жодні лампа та ліхтарик не вмикаються. Стало ще моторошніше (завжди боялася темряви і бачила у ній різних химер, до речі, Анабель та батьки без світла не могли навіть дихати (настільки їм було страшно)) . Навпомацки я обійшла увесь дім і не помітила жодної присутності Анабель. На душі ніби камінь лежав; стало важко дихати, знову закрапали гарячі сльози і по шкірі пробіглися мурахи від страху.
Я знову побачила прозоро-білу примару в мій зріст з овальним обличчям, великими очними ямами овальної форми, обсмаженим ротом та покрученими кінцівками рук. Ніг я не бачила, бо їх закривало довге, легке убрання, але точно можу сказати, що підлоги вони не торкались
Коментарі