В аудиторії лунав монотонний голос викладача і всі студенти бажали, щоб ця пара скоріше закінчилася. Нарешті пролунав дзвінок, який сповіщав про закінчення занять. Чоловік продиктував домашнє завдання та студенти почали збирати свої речі.

- Крісті, я весь день хотів тебе запитати, навіщо ти робиш позначки в блокноті? - запитав парубок, дивлячись на дівчину. Крісті зітхнула, розуміючи, що хлопець просто так від неї не відчепиться.

- Для психологічного аналізу певного суб'єкта, - відповіла Крісті, складаючи свої речі.

- Що, що? - перепитав Джек, не розуміючи нічого зі сказаного дівчиною.

- Гаразд. Психологія моє хобі, - відповіла шатенка, - До деяких людей я ставлюся з підозрою. Скажімо, візьмемо ту блондиночку та її бойфренда, як на мене, вони трохи підозрілі особистості та явно щось задумали вчинити.

Джек здивовано дивився на однокурсницю і не зрозумів, як у такій дівчині може бути така спостережливість і кмітливість, а також гарна зовнішність, якій можуть позаздрити інші дівчата.

- А з чого ти взяла? - запитав усе таки рудий попутно встаючи зі стільця.

- Анжела не проста, як здається на перший погляд, - вимовила шатенка і подивилася на всі боки, - Під час першої пари я помітила, що вона переписувалася по телефону з кимось.

- Це не дивно, - перебив подругу юнак, - У неї ж хлопець другокурсник.

- Якби вона листувалася зі своїм бойфрендом, то вираз обличчя був би щасливим, а погляд грайливим, - спростувала Крісті здогадку Джека, - Вона була стурбована чимось, а коли обернулася в наш бік - подивилася не те що б зловісно, але таким капосним поглядом, що нічого доброго не віщує, - сказала шатенка, подивившись уперед, де сиділа згадана однокурсниця, - Скажи як довго ти знайомий з усіма?

- Десь із липня, - відповів Джек, не розуміючи, до чого це запитання, - Тут у липні починаються курси для майбутніх студентів. Ця дівчина ще до мого старшого брата чіплялася.

Міс Сміт пустилася на кілька рядів униз і підійшла до місця Анжели, а потім оглянула його. Під столом вона помітила клаптик паперу, шатенка підняла його й уважно оглянула, а рудоволосий зі подивом дивився на неї. Крісті посвітила на папір екраном телефону і легенько посміхнулася, побачивши на ньому текст, що проявився.

- Що це? - запитав Джек, визираючи з-за плеча шатенки.

- Доказ, - промовила дівчина, пробігшись очима по тексту, а потім склала шматочок навпіл і поклала назад під стіл.

- А навіщо тобі знати відповідь на запитання? - запитано сказав Джек із підозрою дивлячись на шатенку.

- Просто,- відповіла Крісті й озирнулася на всі боки, щоб бути впевненою, що і двох ніхто не підслуховує,- Я можу тобі довіряти? - запитала вона напівшепітом. Молодий хлопець хитнув головою на знак згоди та наблизився до шатенки.

- Якщо, що, не смійся,- промовила міс Сміт, ставлячи перед собою долоні,- Я не знаю, як ти зреагуєш, але спробуй зрозуміти мене. Я не просто дівчина студентка з коштовною тачкою. Так, я помітила, як ти з Нейтом дивився в мій бік. І так я тебе пам'ятаю зі школи з розслідування вбивства міс Тейт.

Джек уважно слухав Крісті і ляснув себе по лоба пригадавши де бачив саме цю дівчину.

- Все я тебе пригадав, ти мене допитувала, як і всі інші копи теж, - з осяянням сказав юнак і подивився на міс Сміт. Крісті кивнула на знак підтвердження здогадки і відійшла вбік, пропускаючи однокурсників до виходу.

- Так от тут я розслідую одну справу, вона все ще пов'язана з вбивством, я перевіряю всі матеріали. Мій батько про це не знає, і я не хочу говорити йому про свій задум, і я хотіла б запитати, чи не помічав ти якихось дивацтв протягом усього літа? Ти ж ходив на курси, чи не так? - запитала міс Сміт, кинувши погляд на хлопця. Дівчина зупинилася навпроти дверей і перевірила мобільний пристрій на наявність повідомлень. Упевнившись у тому що їй ніхто нічого не надсилав, шатенка поклала його назад у сумочку.

- Слухай, не міг би ти побільше розповісти про Анжелу? - запитала дівчина, повертаючись обличчям до співрозмовника.

- Добре, все одно мені не було чим зайнятися на тих курсах, - вимовив хлопець і вони вийшли з аудиторії. Пройшовши кілька метрів від кабінету, позаду них почулися кроки, що наближалися. Хлопець розвернувся і побачив свого брата - Філа, який саме прямував у бік Джека. Чоловік зупинився навпроти пари і підкликав хлопця до себе. Він підійшов і здивовано подивився на родича.

- Що сталося? - запитав рудоволосий хлопець.

- Це ти мені скажи, що знову витворив, - суворо сказав темноволосий чоловік, подивившись на молодшого брата.

- Я нічого не робив, - вимовив Джек, виправдовуючись перед братом, і подивився назад на подругу, яка чомусь вдивлялася повз них у кінець коридору.

- Ну гаразд, я тобі повірю, а от щодо батька нічого сказати не можу, - вимовив Філ і зітхнув.

- Мене знову підставили? - втомлено запитав молодий чоловік. Йому вже набридла вся брехня, яку він чує протягом кількох років, от би взяти й вигадати щось про цих брехунів, якби знати, хто вони взагалі такі.

- Напевно, я особливо не слухаю розмови студентів, - відповів чоловік, але подивився на хлопця м'якше ніж до того.

- Цікаво з ким, - задумливо промовив хлопець і почухав потилицю.

- А ти назад повернися, побачиш, - сказав Філ уважно дивлячись на студентку, яка намагалася щось розгледіти вдалині.

- Не думаю, що вона на щось здатна, - категорично сказав Джек і став у замкнуту позу. Він подивився на дівчину ще раз через плече. Крісті стояла біля стіни і щось писала в смартфоні, вдаючи, що не помічає розмови родичів.

- Ну, дивись, - промовив він і додав, - До речі, скажи батькам, що я сьогодні не прийду до них. Мері в лікарні.

Сказавши ці слова, темноволосий чоловік пішов далі у своїх справах, а до цього м'яко посміхнувся, згадуючи про свою дорогоцінну половинку. Джек стояв у ступорі тому, що не зрозумів, що сталося, адже вчора він з ними розмовляв і все було добре, а тепер якось не ясно. Крісті підійшла до нього і поклала руку на плече хлопця, від чого той мимоволі здригнувся.

- Не лякай, будь ласка, так, - невдоволено промовив хлопець.

- Ну гаразд, але нам краще піти зараз із цього місця, - сказала дівчина і знову подивилася вперед.

- А це ще чому? - запитав різко хлопець і повернувся обличчям до трохи переляканої Крісті. Дівчина відійшла від нього на кілька кроків і уважно подивилася на його обличчя.

- Просто позаду тебе я побачила якийсь рух і вловила дзвін підборів від туфель, - вимовила шатенка і відвернулася від Джека, перетравлюючи сказане, - Але якщо хочеш залишитися тут, то давай хоча б домовимося, коли і де зустрінемося.

Хлопець трохи оговтався і ясним поглядом подивився на подругу, дівчину, яка зможе його зрозуміти і, можливо, допомогти з його нелегкою справою, в яку він втрапив.

- Та нічого, - відповіла Крісті і злегка посміхнулася. Юнак підійшов до неї і, подивившись у її очі, посміхнувся у відповідь, а потім запропонував провести її до машини, на що отримав згоду.

- Що він хотів? - запитала Крісті, дивлячись на нового друга.

- Філ? Ем... Сказати, що не зможе сьогодні прийти в гості, - відповів хлопець і зупинився на півдорозі до машини, - Не розумію чому він відмовився прийти в гості до батьків? - обурився хлопець і насупився.

- Може, в нього щось трапилося і тому немає часу, - запропонувала дівчина і ледь посміхнулася, - Хоча його посмішка свідчить про радісну подію, що може статися в щасливій родині.

- Що ти хочеш цим сказати? - запитав хлопець, не розуміючи слів дівчини.

- Ем... Ну, якщо твій брат одружений, то, можливо, буде невелике поповнення, - зніяковіло сказала Крісті, а Джек розплющив від здивування очі. Звісно! Чому б і ні?

- Точно, його дружина вагітна, - сказав хлопець і плеснув себе по лобі, - І ця посмішка, яка буває тільки у щасливих батьків.

Крісті теж усміхнулася, пригадавши, як усміхався її батько, коли Сюзен була вагітна і народила двох дітей.

- Боже, невже я стану дядьком? - вимовив хлопець, а потім перевів погляд на свою супутницю, яка чомусь засумувала, - Гей, що сталося?

- Та так згадала, як мій батько так само посміхався, - відповіла дівчина, трохи почервонівши.

- Ти старша в родині? - запитав хлопець і хотів було взяти дівчину за руку, але передумав.

- Так, - відповіла Крісті, опустивши свій погляд, - Моя мати померла, коли мені було дев'ять, а коли виповнилося тринадцять, батько знову одружився. Чотири роки тому народився брат, а два роки тому - сестра.

- Ти почуваєшся покинутою?

- Ні. Мачуха добра і мені вона подобається, хоча трохи складно приховувати від неї емоції, адже вона дипломована психологиня і відома в нашому штаті, - відповіла Крісті соромлячись.

- Напевно ти через це почала захоплюватися психологією? - запитав Джек, подивившись на шатенку, яка ледь усміхалася.

- Ну не зовсім, - відповіла вона і заправила пасмо волосся, що вибилося, за вухо, - Іноді складно зрозуміти певну людину, ось і доводиться розкривати їхні таємниці. У моєму випадку це були однокласники. Вони були досить-таки фамільярними і не соромилися говорити на людях про непристойності, - сказала Крісті й подивилася вперед себе, - Ось і доводилося застосовувати психологічні прийоми, щоб зрозуміти, чому вони так поводяться в суспільстві. Зазвичай вони були собою не задоволені, що дорослішають повільно, і намагалися це компенсувати розмовами сексуального характеру, а інколи доходило до сексуальних контактів між однокласниками, після чого слабка половина класу шкодувала про скоєне та шукала психологічної допомоги серед подруг, а пізніше в мене.

- Ти була особистим психологом класу? - запитав хлопець здивовано дивлячись на дівчину, яка не соромилася говорити про минуле.

- На кшталт того, - відповіла Крісті і зітхнула, - Якраз у школі я почала робити позначки в блокноті, щоб проаналізувати поведінку однокласників, поставити себе на їхнє місце і відчути те, що відчувають вони в певних ситуаціях.

Джек усе ще здивовано дивився на подругу і ніяк не міг зрозуміти, як у такій дівчині може бути людина, що багато чого побачила, і наче ділиться своїми знаннями в певній галузі.

- Окей, коли зустрінемося? - запитав рудоволосий, дивлячись на блакитнооку дівчину.

- Давай завтра на сорок другій вулиці. Там є чудова кав'ярня "Слестер" і в закладі майже не буває туристів, - подумавши, сказала Крісті та мило посміхнулася у відповідь. Хлопець теж усміхнувся, але їхню ідилію перервав телефонний дзвінок. Джек вибачився і відійшов убік, щоб поговорити телефоном. Крісті ж дістала свій мобільник і прочитала повідомлення: "Крісті їдь без мене. Мене пізніше підвезе Нейт"

Крісті посміхнулася і почала писати відповідь:

"Але якщо Еміль запитає де ти, скажу, що ти обзавелася хлопцем"

Написавши, вона натиснула кнопку відправлення повідомлення і поклала мобільний пристрій у сумочку. Крісті перевела свій погляд на Джека, який явно був незадоволений телефонною розмовою.

Дівчина поспостерігала за ним, а потім відвела погляд на машину. Хлопець скинув виклик і зітхнув, намагаючись придумати, як вийти із ситуації, яка навалилася йому на голову.

- Сталося що-небудь? - запитала дівчина. Той мимоволі здригнувся і повернувся до неї обличчям. На вулиці ставало дедалі темніше, будь-якій людині було зрозуміло, що скоро має початися дощ.

- Ти нікуди не поспішаєш? - запитав Джек, дивлячись прямо в очі Крісті.

- Ні. А що? - відповіла вона і з недовірою подивилася на знайомого.

- Підкинеш мене додому? - сказав несподівано він, і в його погляді була надія, що дівчина йому не відмовить. Крісті зважила всі за і проти, звісно їй було ніяково підвозити цього хлопця невідомо куди, але не пропадати ж йому на вулиці.

- Гаразд. Лізь у машину, - відповіла дівчина слабо посміхнувшись. Хлопець пожвавився і, підійшовши до машини, відчинив дверцята і сів на пасажирське сидіння поруч із водійським.

Крісті сіла на своє місце і завела мотор, а потім плавно стартувала з подвір'я університету і попрямувала за сказаною адресою.