Усе старе, усе однакове
Сидиш на підвіконні і читаєш книгу. Десь там на вулиці люди ховаються від дощу, хтось з допомогою парасольок, а хтось намагається міцніше закутатись у курточку, накинути на голову капюшон і з усіх ніг бігти додому до рідні.
Бачиш чоловіка в шкіряній курточці. Він уже мокрий як хлющ, але не перестає говорити по телефону, оминаючи глибокі калюжі. Зараз він забіжить до під'їзду, зайде до теплої квартири, його зустріне жінка, яка весь день чекала чоловіка з роботи, обійме, можливо, він має дітей, і вони з радістю бігтимуть йому назустріч.
Відводиш погляд від молодого чоловіка і бачиш маленьку симпатичку дівчинку, яка радісно стрибає з калюжки до калюжки. Її мати сердито гукає дочку до себе, бо через мокрі ноги дівчинка може захворіти. Рухаєш губами, намагаючись проговорити слова жінки:
- Припини, якщо захворієш я тебе лікувати не буду!
Тишу в кімнаті так і не змогла порушити. Ледь чутний шепіт так і не переміг гнітюче безголосся. Міцніше кутаєшся в тонку кофту, потераючи руки, які вкрилися гусячою шкірою.
Це місце давило своєю темнотою. Вдивляєшся в найтемніший закуток кімнати. Здається, ніби хтось дивиться у відповідь. Чиїсь очі гіпнотизують, роблять тишу та темноту ще більш страшною.
Відкладаєш книгу подалі і йдеш в напрямку вимикача. Жовте світло неприємно різало очі, але все ж це було краще ніж непроглядна темінь. І очі не доведеться ламати, щоб прочитати хоча б одне слово в книзі. Та за цей час жодне речення так і не було прочитане. Уважно дивишся на букви, але не можеш прочитати ані слова. Досі думаєш про очі. Підіймаєш погляд на колись найтемніший закуток своєї кімнати. Все як завжди. Нічого немає.
Бачиш чоловіка в шкіряній курточці. Він уже мокрий як хлющ, але не перестає говорити по телефону, оминаючи глибокі калюжі. Зараз він забіжить до під'їзду, зайде до теплої квартири, його зустріне жінка, яка весь день чекала чоловіка з роботи, обійме, можливо, він має дітей, і вони з радістю бігтимуть йому назустріч.
Відводиш погляд від молодого чоловіка і бачиш маленьку симпатичку дівчинку, яка радісно стрибає з калюжки до калюжки. Її мати сердито гукає дочку до себе, бо через мокрі ноги дівчинка може захворіти. Рухаєш губами, намагаючись проговорити слова жінки:
- Припини, якщо захворієш я тебе лікувати не буду!
Тишу в кімнаті так і не змогла порушити. Ледь чутний шепіт так і не переміг гнітюче безголосся. Міцніше кутаєшся в тонку кофту, потераючи руки, які вкрилися гусячою шкірою.
Це місце давило своєю темнотою. Вдивляєшся в найтемніший закуток кімнати. Здається, ніби хтось дивиться у відповідь. Чиїсь очі гіпнотизують, роблять тишу та темноту ще більш страшною.
Відкладаєш книгу подалі і йдеш в напрямку вимикача. Жовте світло неприємно різало очі, але все ж це було краще ніж непроглядна темінь. І очі не доведеться ламати, щоб прочитати хоча б одне слово в книзі. Та за цей час жодне речення так і не було прочитане. Уважно дивишся на букви, але не можеш прочитати ані слова. Досі думаєш про очі. Підіймаєш погляд на колись найтемніший закуток своєї кімнати. Все як завжди. Нічого немає.
Коментарі