В абсолютній тиші
Чорні дівочі очі, які чомусь часто порівнювали із зернами соняшника, схвильовано оглядали дорогу попереду, яка була абсолютно темною не зважаючи на яскраве світло місяця. Тонкі пальці міцно стиснули шматок газети зі статтею, яка стала роковою для неї в ту ж хвилину, як вона її прочитала. Намагаючись забути її, вона тремтячою рукою поправила темні кучері, які так і лізли на біле, як полотно, обличчя, яке, не зважаючи на всі намагання сховати емоції від сторонніх людей, видавало усі переживання дівчини. Впевненим, майже м'ягким та ніжним рухом, брюнетка опуситила руку до кишені, дістаючи звідти пістолет, який був для неї єдиним захистом на пустій безлюдній вулиці, що душила її своєю тишею. Намагаючись заспокоїтись, дівчина спробувала вгамувати пришвидшене дихання, зосередившись на ароматі власних парфумів. Десь там далеко лунав шум автомобілів, власники яких певно поспішали у своїх справах і не допомогли б їй абсолютно нічим. Вона б віддала абсолютно все, щоб її забрали звідси і вона не мала нічого спільно із своїм жахливим життям. Напевно брюнетка була першою людиною, яка була готова пожертвувати своїм життям, щоб колись назвати його колишнім. В голові, ніби в романтичному серіалі були лише спогади своєї рідні і страх в переміш із хвилюванням. Впевнено брюнетка підняла руку зі зброєю, дивлячись прямісінько в темінь дорожньої смуги попереду, посеред якої стояв знайомий їй силует чоловіка. Його вона впізнала б завжди в будь-якій ситуації, навіть сліпою та глухою, бо цей чоловік був справді жахливою людиною. Силует повторив рух дівчини. Повільно чоловік підняв зброю, націливши її на брюнетку. В цьому рухові не було ані крихти невпевненості чи жалю, лише холодна жорстокість та байдужість.
"Залишається лише чекати.. "
Постріл пролунав занадто голосно в абсолютній тиші вулиці. Силует зник, залишивши лежати беззахисне тіло дівчини на холодній землі. Тільки сумний місяць ледь-ледь освітлював темні дівочі кучері, спокійне обличчя та досі міцно стиснуті долоні зі шматком газети.
"... хто вистрілить перший".
"Залишається лише чекати.. "
Постріл пролунав занадто голосно в абсолютній тиші вулиці. Силует зник, залишивши лежати беззахисне тіло дівчини на холодній землі. Тільки сумний місяць ледь-ледь освітлював темні дівочі кучері, спокійне обличчя та досі міцно стиснуті долоні зі шматком газети.
"... хто вистрілить перший".
Коментарі