Четверте грудня, дванадцята година дня. Весілля відбувається у маєтку Столаса в окремій величезній залі, висота стелі сягає двох з половиною десятків метрів, зала була готова до всього. Велика кількість столів, розрахованих на сотні гостей, на весілля прийшла вся Гоетія, та всі Касли, майже чотири сотні гостей, додатково обслуговуючий персонал. У залі були розміщені різноманітні декоративні фонтани в яких замість води міг бути алкоголь на будь-який смак, сік або рідкий шоколад. Майже в самому центрі приміщення був розміщений вівтар, на якому і пройде церемонія одруження, і на якому вже стояв Френк, одягнутий у ідеально білосніжний костюм з срібними еполетами на плечах, поруч з ним стояв Рауль, який займе місце в залі, перед тим як наречена з'явиться, він у блідо-блакитному костюмі. До вівтаря підводить серія рамок оповитих квітами неземної краси та червоний килим. За сумісністю це розділяло половину зали на частину для Гоетії та частину для Каслів, з боку кожного з наречених був їх клан. Через надзвичайну важливість події, затверджувати шлюб буде особисто Азазель. З очевидних причин охорона була і дуже солідна, величезна купа бісів, гончих та навіть пекельних котів, і в усіх була одна проста задача, за всяку ціну охороняти демонів. Але ніхто навіть не здогадувався, що поруч з маєтком був Джек, використовуючи свій слух, він стежив за всіма хто був у маєтку, але його завданням, яке він сам собі поставив, було зупинити Люцифера, у випадку якщо він прийде.
О дванадцятій десять всі гості вже зайняли свої місця і чекали наречену. А вже через три хвилини до зали увійшла Аурелія, одягнута у прекрасному білосніжному весільному вбранні, її волосся було зібрано у пучок, а по бокам голови висіли сережки зі срібла та чорних каменів, з букетом квітів у руках, під супровід батьків. Вона стала на вівтар, навпроти Френка, а між ними стояв Азазель.
− Френк клану Каслів, чи готовий ти взяти Аурелію з клану Гоетія собі як дружину?
− Так. – відповів Френк.
− Аурелія з клану Гоетія, чи готова ти взяти Френка з клану Каслів собі як чоловіка? – спитав Азазель.
− Так. – відповіла Аурелія.
− Чи клянитеся ви у вірності один одному? – спитав Азазель.
− Клянемось. – відповіли Френк з Аурелією.
− Чи готові ви стати новим кроком у відносинах між двома величними кланами? – спитав Азазель.
− Так. – відповіли Френк з Аурелією.
− Тоді я нарікаю вас чоловіком та дружиною. – сказав Азазель та розвів руки, над його долонями з'явилось по одній золотій каблучці з кількома невеликим білими камінцями. – Від сьогодні і назавжди цей шлюб нерозривний. Можете одягти каблучки та поцілуватись.
Коли вже одружені демони взяли каблучки, Азазель відійшов назад, вони одягнули їх один одному на пальці та почали цілуватись, їх обійняло фіолетове полум'я. В цей же час до маєтку наближався Люцифер, він не хотів нікого вбивати, він хотів лише глянути на весілля між двома кланами та переконатися, що все пройде без проблем, але його перехопив Джек, а після вони обидва зникли з материка. Коли Френк та Аурелія завершили свій поцілунок полум'я згасло, гості почали аплодувати, для всього пекла це був великий день, як через весілля між двома могутніми кланами демонів, так і через бій між наймогутнішими істотами пекла, що відбувався у крижаних пустках Сатани, але про нього ніхто не знав.
Люцифер та Джек приземлились, наче два метеорити, у великій крижаній пустелі, оточеній горами на морозними вулканами. «Що ти собі дозволяєш!», − кричав король пекла.
− Тебе охопило безумство, ти не гідний рангу короля! – відповів Джек.
− Що ти верзеш, вилупку?! Я тебе вб'ю, якщо ти ще раз торкнешся мене.
− Так само як ти планував убити Каслів та Гоетію? Без кланів, твої особливі демони не повернуться! Ти був готовий убити всіх, просто щоб клани не були разом.
− Ти остаточно з'їхав з глузду… Не знаю чому я дозволив тобі так довго жити. Я б ніколи не вбив би Гоетію чи Каслів, вони не заслужили цього.
− Я живий бо тобі була потрібна зброя у війні, яка якщо і відбудеться, то ти її не побачиш. – відповів Джек та накинувся на Люцифера.
Дві сутності справді космічного рівня почали бій не на життя, а на смерть. В цей же час у маєтку Столаса продовжувалося свято. Азазель випив пару бокалів червоного вина і пішов звідти, щоб приготуватись до зустрічі з Люцифером та Джеком. Долорес обійняла свою доньку та сказала: «Досі не вірю, що ти така доросла!».
− Мамо, перестань! − відповіла Аурелія.
− Ну я ж не з каменю. – сказала Долорес.
− Ти щаслива? – спитав Столас.
− Як ніколи раніше. – відповіла Аурелія та обійняла батька.
Френк же вів розмову зі своїм братом. «Слухай, може тобі дати якусь літературу чи фільми для… ну ти зрозумів.», − поцікавився Рауль.
− Якось сам розберусь. – відповів Френк.
− Просто я не хочу, щоб ти ганьбився перед дружиною.
− А мені здається, що ти хочеш стати єдиним з найближчою колоною.
− Добре-добре… значить просто підкладу вам Камасутру.
Френк відійшов від брата та підійшов до Аурелії, вони знову розчинились у поцілунку. Тим часом Джек продовжив вибивати життя з Люцифера, поки останній не зміг сильно вдарити сина обома ногами у груди, чим виграв собі кілька секунд фори.
− Я сильніший за тебе! – крикнув Люцифер. – Ти жалюгідна помилка, коли я тебе вб'ю, зроблю нового, кращого сина.
− Твоя пиха погубить тебе сьогодні, Люцифере. – відповів Джек та знову напав.
Крига під ними тріскалась та розбивалась, а гори тряслися від ударів. Однім з ударів, Джек відправив Люцифера прямо в одну з гір, чим перетворив її на пил. Король розумів, що сам не справиться, тому прикликав рицарів, вони стали за його спиною. «А сам не здатен?», − спитав Джек та прикликав гріхи.
− Гріхи не рівня рицарям! – крикнув Люцифер.
− А хто сказав, що на моєму боці лише гріхи? – спитав Джек та свиснув. Азазель, Сатана та Мамон схопили Люцифера. Левіафан та Вельзивул схопили Беелзибаб. Асмодея же забрав Блуд назад на материк.
− Як ви могли… – сказав Люцифер, а вже потім зрозумів, що сталось.
− Пробач, але ти нас зрадив. – відповів Азазель.
− Ти обіцяв нам свободу, а перетворив на рабів. – відповів Мамон.
− Треба бути дурнем, щоб вважати, що ми не повстанемо. – відповів Сатана.
− Джеку, в тебе нема честі… − сказав Люцифер.
− Вельзивуле, як ти посмів! – спитала Беелзибаб.
− Пробач сестро, ти не лишила мені вибору. – відповів Вельзивул.
Люцифер зміг вирватись із захоплення, та дістати з рукаву ніж, який він беріг для Михаїла, та плани змінились. Він встромив ножа прямо в серце Джеку, хоча й розумів, що вірогідно це не спрацює, та відійшов назад.
− Ти справді вважаєш, що я як ти? Чи твій триклятий близнюк! − спитав Джек.
− Я на це сподівався. − відповів Люцифер.
Джек витягнув ножа, а з його рани навіть кров не текла і вона майже миттєво загоїлася. Він перетворив ніж на купу металу без форми та схопив Люцифера за голову. Джек почав стискати її, поки вона не вибухнула. Тіло впало на землю і з нього вирвалось сяйво, воно лишило сліди крил Люцифера на кризі, а потім тіло почало згорати. Джек підійшов до Беелзибаб та сказав: «Я не хочу тебе вбивати, тому даю шанс, не втрать його».
− Ти думаєш, що я буду служити тобі? – спитала Беелзибаб. – Ти дурень, якщо це так. Краще вбий мене тут і зараз.
− Я не вб'ю тебе, я зроблю дещо гірше. – відповів Джек − Я зітру з твоєї голови всі корисні знання про пекло, а потім передав в руки ангелів.
− Ні! Не смій! – крикнула Беелзибаб.
− Тебе будуть катувати, ти гнитимеш в їх тюрмі. – сказав Джек. – Хто проти того, щоб я став королем? Підніміть руку. – спитав Джек, а у відповідь ніхто не підняв руку, навіть Беелзибаб. – А тепер підніміть руку ті, хто за мене. – руки підняли всі окрім Беелзибаб. По очам, вже короля, Джека пройшла золота іскра. – Відведіть її у камеру. Я розберуся з нею потім.
Левіафан та Вельзивул відкрили портал до столичного материка, та затягнули туди Беелзибаб, але перед цим, вона змогла непомітно створити невеличкий портал який вів в кишеню Азазеля, туди вона поклала невеликий конверт.
− Ти зараз зробиш заяву перед народом? – спитав Азазель.
− Завтра, нехай сьогоднішній день належить демонам. – відповів Джек.
− Як хочеш. – сказав Азазель.
Рицарі пекла розійшлися по своїм материками та повернулись до роботи, гріхи також взялись за роботу. Джек же перенісся до свого маєтку, в горах столичного материка, та почав готуватися до наступного, кардинально нового, дня.
О восьмій вечора гості вже покинули маєток Столаса, а слуги почали прибирати залу. Щасливі Френк та Аурелія попрямували до їх вже офіційно спільної кімнати, принаймні поки вони не переїдуть до вже власного маєтку. Ними почали оволодівати почуття і цього разу в у демонів не було бажання протистояти їм. Вони почали цілуватися, паралельно роздягаючись, кілька митей і вони вже були у ліжку. Для обох це був перший раз, Аурелія нічого не знала тому довірялась лише почуттям та Френку, він же мав певний багаж теорії, але через абсолютну відсутність досвіду, довірявся переважно почуттям. По завершенню обидва були задоволені, вони продовжили лежати в ліжку, обіймаючи один одного.
− Сьогодні найкращий день у світі. – сказала Аурелія.
− Так, я його запам'ятаю назавжди. – відповів Френк.
− Я згадала про Джека, він казав, що Люцифер може завадити весіллю, але все пройшло тихо.
− Може не будемо про це думати, принаймні сьогодні? У нас є ми і цього достатньо. – сказав Френк та поцілував Аурелію, після чого вимкнув лампу біля ліжка. Молодята заснули, продовжуючи обіймати один одного.
О восьмій ранку Френк прокинувся, досі перебуваючи в обіймах Аурелії. Він не хотів будити її, але й просто лежати, нічого не роблячи, для нього було мукою. Його почали поглинати роздуми, щоб відволіктися від них, він вирішив скористатися своєю здатністю відчувати простір навколо себе, та оглянути маєток в такий спосіб. Завдяки їй він здатен бачити навіть будучи осліпленим, хоча зором це складно назвати. Він знає розташування кожного об'єкта навколо себе, а в комбінації з його реакцією, він здатен навіть реагувати на постріл упритул зі спини. Але якщо в нього виникне бажання, він буде здатен відчути щось в середині чужого організму. На щастя для Френка, Аурелія прокинулася вже за кілька хвилин та поцілувала його, чим повернула до себе увагу.
− Доброго ранку, люба. – сказав Френк та обійняв її сильніше.
− Доброго, давно не спиш?
− Пару хвилин. Будеш снідати?
− Не зараз. Як ти вчора казав: «У нас є ми». – відповіла Аурелія та знову поцілувала Френка.
Вони не сильно планували вставати з ліжка, але стук у двері змінив їх думку. Френк швидко одягнувся і був готовий, Аурелія, використовуючи магію, якої він навчив її перед весіллям, також швидко одяглася. Вони відкрили двері. Це були слуги, прийшли повідомити, що сніданок готовий та вже очікує. Френк з Аурелією, тримаючись за руки, пішли до їдальні, де вже були Столас і Долорес.
− Доброго ранку, молодята. – привітався Столас. – Як пройшла перша шлюбна ніч?
− Все було чудово. – відповіла Аурелія, попередньо переглянувшись з Френком.
− Тільки не починай допит, Столасе. – сказала Долорес.
− Я і не збирався. – відповів Столас. – В мене, до речі, є гарна новина. Через тиждень Аурелія отримає своє повноцінне місце в Гоетії, разом з рангом королеви.
− Невже так скоро? – здивувався Френк.
− На вершині щось сталося і рицарі дали добро, чи то був сам Люцифер, не знаю точно. – відповів Столас. – Можна увімкнути телевізор, раптом в новинах є щось цікаве.
Столас увімкнув настінний телевізор, та обрав телеканал «Solum nuntium», основний канал з новинами. В цей час по ньому йшла передача на яку запрошували героїв цих самих новин та брали у них інтерв'ю. Ведучим передачі був позаклановий демон Баал, він був змієподібний, його очі помаранчеві, шия довга, а луска темно-сіра. Гостем передачі був Джек.
− Вітаю всіх глядачів, незалежно від вашої позиції у суспільстві, − додав Баал пошепки, − сьогодні у нас особливий гість, принц, а точніше вже король пекла Джек! Зустрічайте аплодисментами!
− Дякую, Баале, не очікував стільки пафосу. – сказав Джек. – І я хотів, щоб мене називали Морнінгстаром.
− Без проблем, королю. То, що стало причиною загибелі Люцифера?
− Причиною загибелі стала його пиха та безумство. Вони довели його до такого стану, що він вважав рицарів зрадниками і напав на них.
− А хто його вбив?
− Рицарям потрібна була допомога, я відгукнувся. Шкода, що мені не вдалося повернути Люцифера до вірного шляху.
− Не зрозумійте мене не правильно, але деякі глядачі можуть розцінити вашу відповідь… інакше. Начебто ви вбили власного батька, щоб отримати більше влади.
− Я розумію. Враховуючи відносини між мною та Люцифером… можна прийняти багато хибних рішень. Але причина вбивства справді полягала у його безумстві.
− Тоді я у вас посмію спитати. Чому ви називаєте свого батька по імені? Навіть коли він помер.
− Причина знову таки у наших з ним відносинах. Хоча він і являється моїм батьком, він ніколи не був татом. Мене з самого дитинства ростили демони, а він, як власне і Ліліт, переважно ігнорував мене. Не хочу чіпати цю тему.
− Добре, тоді передостання тема. Як ви відноситесь до вчорашнього весілля між представником Гоетії та представника Каслів? І що це значить для пекла?
− На мою думку це чудово! Я лише за подібні… події. Гоетія має великий багаж досвіду але її кров стара, в той час як Касли мають свіжу кров і мало досвіду. Якщо вони будуть співпрацювати, пекло може очікувати на величезну кількість позитивних змін у найближчому майбутньому.
− А ви якось пов'язані з цим весіллям?
− Лише тим, що на той момент Касли були у моїй владі, зараз я мав би отримати її і над Гоетію. Але вирішив дати їм… автономію, як і Каслам.
− А чи можете ви назвати імена цих демонів, які вирішили об'єднати клани?
− В жодному разі. Якщо вони цього захочуть, вони самі себе афішують.
− Тобто ви знаєте їх?
− Один раз зустрілись особисто. І правду кажучи, вони не приховують себе, їх імена можна легко дізнатися через соціальні мережі, вони просто не кричать про шлюб.
− Ну і остання тема. Чи будете ви змінювати політику пекла, відносно небес? А також чи зміните ви своє відношення до грішників?
− Це справді складне питання. Я хотів би побудувати більш мирні відносини. Союз неможливий, але мирні договори мають місце для існування.
− Тобто ви розглядаєте можливість створення посольств?
− Якщо все пройде гладко, посольства можуть стати новою частиною формули миру. Щодо грішників, то я планую почати займатись їх активним перевихованням. Але нажаль ця система на дуже ранніх етапах розробки, тому треба почекати. Столас вимкнув телевізор зі словами: «А ось і пояснення».
− Тобто Дж… дж… Морнінгстар… чому я не можу назвати його по імені? – здивувався Френк.
− Схоже він навчився створювати неписані закони. – відповів Столас.
− Він буквально заборонив всьому пеклу називати його по імені? – перепитав Френк. – Це… дивно…
− Сподіваюсь гірше не стане. – промовила Долорес.
− Я думаю, краще змінити тему. – сказав Столас.
− У тебе, Френку, гарна сім'я. – сказала Долорес.
− Дякую, але знаєте ви їх поганенько. Особливо Рауля. – відповів Френк. – На весіллі він вів себе зразково, але виключно через те, що там занадто багато зайвих очей. Він обожнює влаштовувати такі вечірки… краще й не бачити. Ну і він не дуже поважає особистий простір, особливо в емоційному плані.
− Тобто? – спитав Столас.
− Його зона відповідальності це емоції та почуття. Через це він трохи… не бачить межі. – відповів Френк. − Як результат він може легко почати на публіці обговорювати дуже інтимні теми.
− А з виду порядний… − сказала Долорес.
− Він порядний, просто не завжди знає коли спинитись. – сказав Френк. – Аурелія ще на материку Мамона познайомилась з ним.
− Так, було діло. – сказала Аурелія. – Він приємний, але емоційний іноді.
− А де плануєте жити? – поцікавився Столас.
− Ну ми ще не обговорювали, але в мене є батьківський маєток, − відповів Френк, − він на іншому боці міста і потребує косметичного ремонту. Але в нього можна буде переїхати мені та Аурелії.
− Ви не збираєтесь тут лишатись? – спитала Долорес.
− У вас маєток гарний, справді гарний. – відповів Френк. – Але молодій сім'ї не завадив би власний. Ну і стиль не зовсім підходить мені та Аурелії, особливо якщо судити по її кімнаті.
− Я думала ти не любиш маєтки. – сказала Аурелія.
− Задля тебе піду на все. – з усмішкою відповів Френк. − Просто помістити тебе у кардинально відмінні умови буде не зовсім правильно.
− А я не проти переїзду. – прокоментував Столас. – Вам потрібен особистий простір який ви зможете адаптувати під себе, свій маленький світ якщо вам так зручніше.
− Я тієї ж думки. – сказав Френк. – Ну на ремонт піде якийсь час, тому поки побудемо з вами, та і мені не завадить згадати. як це жити в маєтку.
На небесах же Михаїл, який виглядав ідентично Люциферу, єдина відмінність полягала в тому, що його очі були блакитні, а в одязі він полюбляв чорні костюми. Він, сидячи на троні у срібному палаці, покликав Габріеля.
− Так брате. – сказав Габріель. – Що сталося?
− Я відчув… смерть Люцифера. Джек не брехав.
− Неможливо…
− Більше того, я відчув щось інше… темніше… зліше за мого близнюка.
− Ти думаєш, що це Джек? Можливо Са…
− Самаель під нашим наглядом, і я його відчуваю. Тут щось інше…
− І який план дій?
− Бери найкращих воїнів і спускайся до пекла. Якщо потрібно, убий все та всіх але знищ це!
− Якщо те, що ти відчув це Джек… вбити його зможеш лише ти або Самаель.
− Самаель буде й надалі у клітці.
− Але він єдиний хто здатен перевершити тебе, а колись і Люцифера. Можливо він і Джека зможе.
− Він вийде лише при загрозі апокаліпсису.
− Чим тобі це не апокаліпсис, брате?
− Виконуй наказ. За всяку ціну. Люцифер хоча й був психом і мріяв про війну, але він був передбачуваний і гарно вивчений.
− Як забажаєш.
Габріель зібрав дванадцять найкращих воїнів небес і закував їх у обладунки з небесної сталі, вона виглядала як земна, але мала невелику світло-блакитну ауру навколо себе. Разом з цим він взяв собі одну з найнебезпечніших речей у всьому всесвіті, меч Самаеля, першого ангела смерті.
О десятій ранку тринадцять ангелів спустились до пекла, вони не переховувались, а просто прямували до самісінького центра пекла, темної башти, яка раніше виконувала роль тюремної камери, а разом з цим з якої колись Люцифер зміг вирватись і перетворити на свій символ. На вході до неї їх зустрів Азазель.
− Не смій ставати у нас на шляху, зраднику. – сказав Габріель.
− Я не й не хотів. У Морнінгстара до вас пропозиція. – відповів Азазель.
− Морнінгстар? Ти про Джека?
− Він відмовився від старого імені. А пропозиція вам сподобається, проходьте.
Всередині башти все було інакше, крижана пустка в самої центрі якої був трон з кровавої криги, на якому сидів новий король пекла.
− Габріель! Я як раз збирався з вами на зв'язок вийти.
− Ти вбив Люцифера?
− Як і обіцяв.
− Чому тоді Михаїл відчув щось більш темне за нього?
− Ну не знаю, можливо у нього є якийсь третій брат?
− Ти навіть не уявляєш в які ігри вирішив зіграти, племінничку.
− Я хочу вам дещо віддати, як запоруку миру. Ви отримаєте Беелзибаб.
Вельзивул привів свою, вже майже без пам'яті, сестру. «Нам не потрібен цей шмат м'яса», − сказав Габріель та убив її мечем Самаеля.
− Як не ввічливо відмовлятись від подарунку. – прокоментував Морнінгстар.
− Нам не потрібні твої подачки.
− Я лише хочу миру.
− В тобі кров Люцифера, пітьма вже тебе майже полонила. Скоро ти станеш гіршим за нього!
− Оскільки в мене гарний настрій, прошу йти геть з пекла, або уб'ю. Я хотів по хорошому.
− Уб'єш нас і почнеться війна, наша армія більша та сильніша.
− У мене є один демон, який витягне нутрощі кожного з ангелів ще до того як вони зроблять перший крок по землі. Тому можете не лякати мене.
− Жоден демон не йде у порівняння з ангелом.
− Тільки не цей. Навіть примушувати не треба, лише створити ілюзію загрози для його коханої і він знищить все та всіх.
− Не повторюй помилок свого батька. Інакше прийду вже не я.
Габріель разом зі своїми ангелами вилетіли з пекла так швидко як могли, вони були справді налякані, а разом з цим не готові до протистояння новому королю. Азазель спита у Морнінгстара: «Як ви будете сприймати цю поведінку?»
− Вони грубі. Але я впевнений, що вони приймуть вірне рішення.
− Як забажаєш.
Морнінгстар справді був гіршим за Люцифера, його ідея з перевихованням грішників полягала не скільки у забезпеченні пеклу безпеки, скільки вивчення можливостей промивки мізків грішників. Армія з сотень тисяч душ, як за першим його наказом вони зроблять все. Морнінгстар протягом років вкладав необхідні йому думки в голову рицарів, чим створив в них сильну недовіру до Люцифера. Хтось з них опирався, а хтось не зламався але став залежним. Цей досвід буде корисним при створенні армії з грішників, те на що не наважився навіть Люцифер.
Габріель по поверненню на небеса одразу направився до Михаїла з доповіддю. Він розповів все, що бачив та помітив, а також повністю повторив діалог.
− Він справді гірший за Люцифера… − прокоментував Михаїл.
− Мене більше лякає те з якою серйозністю він казав про якогось демона.
− Касли.
− Що?
− У пеклі є два найпотужніших клани демонів. Гоетія та Касли. Останні з'явились сорок років тому.
− А це тут до чого?
− Демони з кланів черпають свою силу з темної магії, особливо Гоетія. Я помилився коли наказав проклясти їх та вбити! Але Касли інакші, вони також живляться від темної магії але в них процеси йдуть не зовсім так. – відповів Михаїл у явно пригніченому стані. Та раптом його осяло і він прикликав архангела Метатрона.
До тронної зали увійшов ангел, його зріст складав трохи більше двох метрів. Його очі світло-коричневі, волосся темно-сіре та коротке, він носить окуляри з золотою оправою. На ньому завжди одягнуто чорний светр під яким білосніжна сорочка. Темно-коричневі штани на чорному шкіряному поясі та чорні туфлі. З лівої кишені видніється золотий годинник. Німб відсутній, крила приховані, але коли він їх демонструє то це темно-сірі величні крила, їх лише два.
− Я прийшов, брате. Що сталося? – спитав Метатрон.
− В тебе є дані про демонічний клан Каслів? – спитав Михаїл.
− Так є. Нащо?
− Назви ім'я демона який може пересуватися так само швидко як ти, а можливо й швидше. Демон, що здатен вбити тисячі ангелів ще до того як вони зроблять перший крок.
− Це Френк, старший принц Каслів. – без вагань відповів Метатрон. − Дев'ятнадцятирічний демон, в минулому році його батьки були убиті чейсерами. Він являється демоном руху та простору, я не можу назвати меж його швидкості.
− Що ти про нього ще знаєш?
− Через те, що чейсери давно не були в пеклі, мої дані застарілі.
− Ти знаєш ім'я його коханої? – спитав Габріель.
− Ні. – відповів Метатрон. – Мої дані застарілі на сім місяців.
− Опиши його зовнішність. – сказав Михаїл.
− Птахоподібний демон як і всі в кланах. Зріст три метри. Синій папуга, жовті очі. Це основне.
− Треба більше інформації.
− Його пізнання у магії неймовірно високі. Якщо орієнтуватися по старим даним, в нього одна з найбільших особистих бібліотек пекла. В ній зібрані ледь не всі можливі книги як людей так і демонів, не виключаю, що в нього є і небесна література.
− Є якісь ще особливості?
− Я назвав все, що знав про нього.
− Ти зможеш його прикликати? Треба з ним поговорити.
− Нажаль ні. Він демон нового покоління, люди навіть не знають про нього і як наслідок, заклять для виклику нема.
− Тоді готуйся до експедиції у пекло. Я даю вам обом два тижні на підготовку, вашим завданням буде перерити все пекло в пошуках Френка. Знайдіть його і встановіть контакт. Можете йти.
Габріель попрямував готувати своїх бійців, він планував швидко все зробити і вже завтра піти у пекло. Метатрон же вирішив з такого приводу реалізувати свою стару ідею і двох тижнів на це йому як раз вистачить. Цим він трохи зламав плани Габріелю який хотів зробити все швидко.
Одинадцяте грудня, дев'ята година ранку. До маєтку Столаса приїхала вся верхівка клану Гоетія, всі королі та принци знову зібрались під однім дахом, з метою надання Аурелії статусу королеви. Спеціально для церемонії, вона одягнула костюм який був замовлений одразу на наступний день після того як їй виповнилося вісімнадцять. Темно-сірий довгий застебнутий жупан який дістає колін та має звужену талію, а його рукава трохи розширюються у передпліччі. На плечах та спині знаходяться зірки шиті золотими нитками. На талії широкий пояс темно-фіолетового кольору, що переливається легким магічним сяйвом. Прості чорні тканинні штани частково закриваються жупаном та високими шкіряними черевиками з простим але вишуканим золотим орнаментом у вигляді зір та місяця і підборами висотою близько п'яти сантиметрів. Костюм був зшитий однім з найкращих майстрів всього пекла, та затверджений Гоетією як гідний королеви. Аурелія увійшла до, в черговий раз, переобладнаної зали, під супроводом батьків та наглядом Френка, який спостерігав за дійством з балкону, його не допустили до церемонії. Процес коронації вели старші монархи Гоетії, а саме король Паймон, демон-сова, зріст два метри дев'яносто сантиметрів, все його оперення на тілі було сіре наче попіл, одягнутий він у чорний костюм з чорною сорочкою та краваткою. Зверху був плащ, внутрішня частина якого мала золотий колір. Його обличчя було білим а його очі чорні, дзьоб також чорного кольору. Ніхто не знав чи є в нього хвіст та скільки в нього колін, через те, що його ніколи не бачили без плаща який все закриває Вести коронацію йому допомагала його племінниця королева Бафомет. Вони були на п'єдесталі та очікували на неї. Аурелія стала перед ними на коліна.
− Ауреліє, донька Столаса, принца Гоетії… − сказав Паймон.
− Чи готова ти прийняти ранг королеви нашого клану? – додала Бафомет.
− Так. – відповіла Аурелія.
− Чи клянешся ти у вірності нашому клану? – спитав Паймон.
− Клянусь. – відповіла Аурелія.
− Чи готова ти прийняти обов'язки, що покладуть на тебе? − спитала Бафомет.
− Так. – відповіла Аурелія.
− Чи клянешся ти з розумом та відповідальністю користуватись владою, що буде дана тобі? – спитав Паймон.
− Клянусь. – відповіла Аурелія.
− Від тепер і назавжди, нарікаємо тебе Аурелією, королевою Гоетії, демоном останньої зорі. – промовили Бафомет та Паймон в один голос, після чого помістили свої руки над головою Аурелії.
Над її головою з тіні та золота, з'явилася корона, витончена та прекрасна. Потім вона опустилась на голову Аурелії і запалала фіолетовим вогнем, після чого розчинилась. Дівчина офіційно стала однією з королев Гоетії, а разом з цим і її одним з основних демонів. Аурелія отримала таку саму форму безсмертя як і в батька, як у Бафомет, як у Паймона, як у Френка, як у всіх іменитих демонів.
Дванадцяте грудня, друга година дня. Френк та Аурелія прогулювалися по зимовому парку на Землі, якщо конкретно то в Берліні, вони вже вирішили в якому стилі буде їх маєток. Їм обом сподобався мінімалізм, але, на їх подив, це додало об'єму роботи, оскільки треба повністю змінити всю електрику, освітлення, кольорову палітру, а також всі вікна та двері. Основними кольорами були обрані білий, сірий, чорний та металевий, на їх думку це зробить маєток більш приємним оку. Молодята вже найняли працівників, серед яких були переважно позакланові демони та біси, разом вони здатні творити справжні чудеса.
У людській подобі Френк мав злегка засмаглу шкіру, райдужка його очей була жовта, волосся чорне та досить коротке, а також має кілька синій пасм. Зріст його зменшився до ста дев'яносто п'яти сантиметрів. Френк був одягнутий у темно-сині джинси, взутий у темно-коричневі зимові черевики, а зверху на ньому було чорне пальто з зовнішнім паском, знизу був темно-синій светр який повністю закривав його шию, ну і звичайно він був без будь-якого головного убору. Аурелія у людській подобі мала звичайну світлу шкіру, її волосся було переважно чорне з кількома золотими пасмами. Очі дівчини мали світло-фіолетову райдужку. А зріст зменшився до ста вісімдесяти семи сантиметрів. Аурелія була одягнута у чорні теплі джинси, взута у високі чорні шкіряні чоботи які майже діставали колін та невеликим підбором у чотири сантиметри. Зверху на ній була тепла шкіряна куртка, під якою був темно-фіолетовий светр з високим коміром, а її руки приховувались під чорними шкіряними рукавицями.
− Я навіть не знала, що Земля така красива.
− Ти ще не бачила її в інші пори року. Ну а якщо чесно, тут краса залежить від міста, країни, материка. Десь все неймовірно красиве, а десь страшні помиї та болота.
− А як часто ти на Землі буваєш?
− Поки батьки були живі, кожен місяць, інколи частіше. А потім навилась робота, обов'язки… давно тут не був.
− А в яких країнах ти побував?
− Хоча б по одному дню але в кожній.
− І в тебе є улюбленці?
− Велика Британія, Німеччина, Японія, Австралія та США. Також непогані Бразилія, Канада та Україна. Але в Канаді мене підкупає лише її види, там надто холодно для мене.
− А ти зустрічав магів? Або чаклунів?
− Так, навіть пару справжніх відьом зустрічав. Люди… не люблять магію, вони надають перевагу науці. Тому знайти навіть простого чаклуна важко. Переважна більшість або шарлатани, або психи, або сектанти.
− Навіть не віриться, що знайшлося достатньо чаклунів на створення клану.
− Напевно пощастило, ну або таке раз на кілька тисячоліть трапляється. – відповів Френк та раптом спинився, він відчув щось, що стежить за ними. – Треба повертатись.
− Чому?
− Хтось стежить за нами, − відповів Френк та озирнувся, − треба знайти тихе місце і відкрити портал.
Вони вибігли з парку та зайшли до одного з тихих провулків, Аурелія почала відкривати портал, та раптом його щось почало зачиняти, наче золотими нитками зшивати. «Вітаю», − сказав незнайомець, Френк озирнуся і одразу впізнав його, це був Михаїл.
− Не намагайся втекти, Френку. – сказав серафим.
− А чому ні? – спитав Френк.
− Я не хочу тебе вбивати, я не хочу проливати кров демонів. – відповів Михаїл.
− З усією повагою… але говорити з вами я не маю жодного бажання. – сказав Френк та взяв Аурелію у руки, після чого зник. За кілька секунд він вже був в іншій частині світу, де безпечно відкрив портал та повернувся додому. Михаїл міг його спинити, але не спинив, він не хотів шкодити юним демонам жодним чином.
По поверненню на небеса, старший серафим викликав до себе Габріеля та Метатрона. Він планував вельми серйозну розмову.
− Метатрон, я бачив Френка на Землі. – сказав Михаїл.
− І як пройшло? – спитав Метатрон.
− Він втік разом з дружиною у пекло. – відповів Михаїл.
− Втік? Від тебе? – перепитав Габріель.
− Так. Втік. – повторив Михаїл.
− Можеш описати його дружину? – спитав Метатрон.
− Світло-фіолетові очі, чорне волосся з кількома золотими пасмами. Полюбляє темно-фіолетовий колір, якщо судити по одягу. Така ж молода як і Френк. – відповів Михаїл.
− Схоже це Аурелія, донька Столаса. – сказав Метатрон.
− Столас… я його пам'ятаю, він був найсильнішим чаклуном у тій групі… я його особисто прокляв і відправив у пекло, який я був дурний. – сказав Михаїл. – Стоп. Щось не так.
− Що саме? – спитав Метатрон.
− Аурелія, я бачив її сутність, вона була як Френк, як основні демони. – відповів Михаїл.
− Неможливо. – сказав Метатрон. – Вона не могла стати такою частиною Гоетії. Вся її цінність була в тому, щоб основні демони могли переродитися як її нащадки. Ти впевнений?
− Так. – відповів Михаїл. – Я впевнений у тому, що бачив.
− Це неможливо, − прокоментував Метатрон, − вона не могла, ніхто не міг… хіба… хіба-а…
− «Хіба» що? – спитав Михаїл.
− Хіба її підключили до чогось. – відповів Метатрон. – Це може будь-що: зоря, планета, явище, емоція, поняття.
− В якому сенсі «підключили»? – поцікавився Михаїл.
− В прямому сенсі. Столас був сильним чаклуном і являється сильним демоном в усіх своїх попередніх ітераціях, він міг якось зробити свою доньку… подібною до себе. – відповів Метатрон. – Дати їй власне джерело сили, джерело магії…
− Я думав демони це егоїсти. – прокоментував Габріель.
− Не всі. – відповів Метатрон. − І точно не Гоетія з Каслами. Вони були людьми, це робить їх інакшими.
− Демони які піклуються один про одного… класно. – сказав Габріель.
− Гоетія завжди це робила. – відповів Михаїл. – Про свої сім'ї вони піклуються для власного ж виживання. Якщо виживе хоч один нащадок весь клан воскресне. Але це… це щось нове.
− Не те слово… − прокоментував Метатрон.
− Як справи з підготовкою до експедиції? – спитав Михаїл.
− Йшли б швидше, якби не Метатрон. – відповів Габріель.
− В якому це сенсі? – спитав Михаїл.
− Він вирішив «вдосконалити обладунки ангелів». – відповів Габріель.
− Це вже не обладунки, а військова уніформа. – сказав Метатрон. – Йдіть за мною, я все покажу.
Ангели пройшли до особистої майстерні Метатрона, де на манекені була розміщена сучасна військова уніформа у світло-сірих та чорних тонах. «Я взяв на себе сміливість створити це, як альтернативу обладункам», − сказав він демонструючи уніформу.
− Ти взяв людську форму? – перепитав Михаїл.
− Не розумію, чим йому наші обладунки не сподобались. – прокоментував Габріель.
− Люди це вельми цікаві істоти. Вони майстри з розв'язування війн, з убивства один одного та особистого захисту. – відповів Метатрон. – Ця уніформа краща за обладунки як мінімум тим, що в ній ти більш рухливий.
− Назви властивості цієї… форми. – сказав Михаїл.
− Вона створена за людськими технологіями з використанням наших матеріалів та магії. – відповів Метатрон. – Тканина захищає від ножевих поранень не гірше за просту металеву пластину, але рухи не сковує. Наколінники та налокітники простий додатковий захист, а різні бронепластини здатні зупинити кулю з наших металів.
− Який від цього сенс? – спитав Габріель. – З наших металів куль не створюють.
− Ми не створюємо. – поправив Метатрон. – Завдяки чейсерам, у пеклі настільки багато наших металів, що з'явився окремий ринок де лише вони. І наші, мечі, списи та ножі часта переплавляють в умовні кулі.
− Ну виглядає непогано, і я вірю в твою майстерність. – сказав Михаїл. – Але має бути підходяща зброя.
− Я про це вже подбав. – відповів Метатрон. – Хранителі ще з другої половини двадцятого століття, активно користуються нашою вогнепальною зброєю. Я її трохи змінив і зробив більш… різноманітною. Ножі я не прибирав, видозмінив але вони є.
− Скільки в тебе готових екземплярів? – спитав Михаїл.
− Одинадцять. За три дні я зроблю ще чотири і буду готовий до експедиції. – відповів Метатрон. – Лишилося навчити бійців Габріеля і його самого володіти новою зброєю.
− Я даю тобі всі необхідні для цього дозволи. – сказав Михаїл.
Серафим покинув майстерню, а Метатрон розтікся з посмішці, він міг вільно навчати ангелів новим мистецтвам, в тому числі й самого Габріеля.
Двадцять сьоме серпня 2022 року, десята ранку. На пекло був здійснений один з останніх нападів ангелів-чейсерів. Ці істоти були штучного походження і складалися з каменю та заліза, поєднані магією, їх крила це чисте біле світло, їх лиця відсутні, їх зброя це мечі, списи та ножі, а над їх головою був розміщений німб, який виконував роль зв'язку з небесами. Чейсери виконували не тільки роль дешевої армії, а й розвідників, кожен раз, спускаючись у пекло, вони паралельно з винищенням населення займалися збором інформації. Завдяки цьому, небеса вивчали пекло, його правила, його закони, його ієрархію. Нажаль напад двадцять сьомого серпня 2022 року був не тільки одним з останніх, а ще й одним з наймасивніших, було убито десятки тисяч грішників та сотні демонів. В цей день Френк замовляв собі костюм, в якому його мали призначити на роль принца, та його перервав дзвінок Рауля. «Рауле, ти чудово знаєш, що я зайнятий! – у відповідь була тиша. − Рауле? – у відповідь знову тиша. – Мовчання це остання річ яку ти б робив добровільно», − сказав майбутній принц Каслів та відправився у маєток батьків.
По прибуттю, Френк побачив незначні ушкодження будівлі та купу бісівських трупів, це змусило його прискоритись. Оглянувши весь маєток він вийшов у внутрішній двір де побачив як у Рауля метнули спис. Френк перехопив його та убив чейсера, пробивши його тіло власною рукою. Він швидко оглянув брата, та раптом помітив тіла батьків. Його матір мала темно-сіре оперення, а батько темно-синє, обидва були мертві. Френк впав на коліна біля їх тіл та почав плакати, вже скоро його свідомість була заповнена чистим гнівом і він зірвався з місця. Майбутній принц за кілька секунд оббіг все місто, убиваючи кожного ангела-чейсера на своєму шляху, а потім повернувся до батьківських тіл і знову впав на коліна. Рауль підвівся на ноги та, тримаючись за лівий бік, підійшов до Френка. «Все буде добре, брате, все буде добре…», – сказав він, поклавши руку на плече брата.
Двадцять восьме серпня 2022 року, дванадцята година дня. Через загибель батьків Френка, плани сильно змінились, в цей день старший монарх Каслів мав терміново надати хлопцю ранг принца. Френк одягнув свій церемоніальний костюм. Він представляв з себе білосніжний костюм, повністю чорну, злегка розстібнуту сорочку, на його плечах розміщені золоті еполети, які до того ж тримають невеликий білосніжний плащ, що закриває лише спину. Церемонію проводив Король Ерік, демон-повелитель металів. Він виглядав як повністю чорний ворон, з палаючими червоними очима, його зріст майже три метри, хвіст досягав підлоги, ноги мали дві пари колін. Одягнутий він у темно-сірий сучасний костюм без жодних зайвих елементів з білою сорочкою. Через терміновість події, церемонія проводилася лише за присутності Еріка та Френка, решта верхівки Калсів не встигли прийти. Майбутній принц став на коліна перед королем.
− Френк, син Аластора, принца Каслів, чи готовий ти заступити своє законне місце принца в клані?
− Готовий.
− Чи готовий ти до обов'язків, які покладуть на тебе?
− Готовий.
− Чи клянешся ти з розумом та відповідальністю використовувати владу, що отримаєш?
− Клянусь.
− Тоді я, старший монарх клану Каслів, надаю тобі ранг старшого принца. – сказав Ерік та підняв свою праву руку над головою Френка. – За часу великої потреби, або продемонструвавши виняткові навички, ти зможеш стати королем клану. – зі скрині, що була поруч вилетіла золота корона з п'ятьма сапфірами, велика та вишукана, вона зависла над головою Френка. – Я нарікаю тебе Френком, старшим принцом клану Каслів, повелителем руху та простору.
Корона приземлилась на голову принца та одразу змінила свою форму, вона стала простою та в якійсь мірі грубою, метал отримав більш насичений колір. Коли Френк встав з колін, корона розчинилась у повітрі та стала вічною частиною його самого. Відтепер побачити її можна було лише якщо принц цього забажає.
Третє вересня 2022 року, Рауль прибув на столичний материк по справам і вирішив заглянути в гості до Френка. У маєтку він побачив досить порожню атмосферу, а біля кімнати свого брата йому в очі потрапили купи шприців, різних упаковок з-під таблеток та биті пляшки. Рауль увійшов у кімнату Френка і побачив в жахливому стані, брудний спортивний одяг, все оперення необережне та брудне і навколо лежить купа пустих пляшок з-під вина.
− О мій боже, Френк! Що ти з собою зробив? – спитав Рауль та кинувся до брата.
− Намагався заглушити біль…
− Слухай, у мене є один знайомив в санаторії, полікуємо тебе від залежності. – запропонував Рауль та обійняв Френка.
− Нема її в мене. Я спробував всю наркоту яку міг, як місцеву так і Земну. Від грибів та квітів до порошку та мармеладок. Ефект проходив миттєво і залежність не формувалась.
− Ну і добре.
− І п'яніти я не можу. За останні дві години, я випив літрів триста вина. Як бачиш я тверезий.
− Не можна так боротися з болем.
− Я вже зрозумів…
− Слухай, я можу спробувати одну річ. Влізти в твою голову і спробувати вплинути на твої емоції.
− Я не проти, чого ти хочеш?
− Просто дозвіл на це, я спробую але нічого не обіцяю.
− Дозволяю.
Рауль взяв Френка за голову та проник в його свідомість. Він спробував якось вплинути на емоції брата, але він не міг зреагувати на їх появу та зникнення, а ті які були постійні не піддавались. «У мене не вийшло, вони не піддаються», − сказав Рауль.
− Просто чудово… − пригнічено відповів Френк.
− Є альтернатива. Просто виговорись. Не тримай в собі той біль. Все, що ти скажеш чи зробиш, лишиться між нами.
− Я не хочу вивалювати на тебе свою… сутність… Я втрачу контроль і кошмарам не буде кінця.
− А я навчу тебе контролю. Ти зможеш контролювати себе, але для початку ти маєш їх випустити.
Френк просто заплакав, його болю не було межі, але йому вдалося взяти себе в кулак та почати свою довгу та емоційну розповідь.
Сімнадцяте грудня 2023 року, третя година дня. Йшов снігопад. Аурелія разом з Френком прийшла до його маєтку, ремонтні роботи були в самому розпалі. Територія була оточена магічним куполом, який створював довкола маєтку літню погоду. Як тільки Аурелія та Френк увійшли, їх помітив позаклановий демон, що керував всіма роботами. Зовнішньо це був людиноподібний чорний вовк з палаючими жовтими очима, зріст його був трохи менше трьох метрів, а одягнений він у стандартний будівельний костюм, єдина відмінність це біла каска. «А ось і власники цього чудового маєтку, радий познайомитись. Моє ім'я Бліц, а ваші я вже знаю, Френк та Аурелія», − привітався він.
− Приємно познайомитись. – відповів взаємністю Френк та потиснув руку.
− Також рада зустрічі. – сказала Аурелія.
− Ви прийшли перевірити роботу? – спитав Бліц. – Якщо так, то ви вже бачите, що ми замінили всі вікна та двері, за пару днів розчистимо приміщення і почнемо основні роботи.
− Не думав, що все буде йти так швидко. – прокоментував Френк.
− Не дарма наша фірма найкраща на ринку. – відповів Бліц. – Основна перевага перед конкурентами полягає в тому, що демони саме в співпраці з бісами спроможні на неймовірні речі.
− Ми помітили. – сказала Аурелія.
− Знали б ви які вони талановиті… якщо їх навчити. – сказав Бліц.
− Ми в курсі. Не пощастило з одним напівкровкою. – відповів Френк.
− Вибачте, взагалі забув. – сказав Бліц. − Тейлор це справжня… загроза.
− Нічого страшного. – сказала Аурелія. – Ми розуміємо, що напівкровки, як і біси, бувають різні.
− Не те слово... – відповів Бліц. – Інколи здається, що біси можуть завагітніти навіть від каміння. Просто для розуміння, у нас раніше працював напівдемон.
− Ви впевнені? – перепитав Френк.
− На всі сто. – відповів Бліц. – Зріст два з половиною метрів, не враховуючи роги, і на тілі де-не-де пір'я пробивалось… гарний працівник був.
− Цікава історія, але ми прийшли буквально глянути, що тут і як. – сказала Аурелія. – Ми вже підемо.
− Почекайте, буквально годину тому наші працівники знайшли кімнату, в ній знаходяться, швидше за все, запаковані портрети. – сказав Бліц. – Що нам з ними робити? Ми прикрили ту кімнату, щоб не порушити умови зберігання якщо там такі є.
− Для зберігання тих портретів достатньо просто теплого і сухого приміщення. – відповів Френк.
− Добре, тоді у мене немає питань. – сказав Бліц. – До зустрічі.
− До побачення. – сказав Френк.
Молодята покинули магічний купол і знову опинились в снігопаді. Тримаючись за руки, вони хотіли спокійно прогулятись по місту. «А які портрети ти зберігав у маєтку?», − спитала Аурелія.
− Портрети своїх батьків, себе в дитинстві, решти родичів. Ну і там не тільки портрети.
− А ти їх покажеш?
− Там нічого такого цікавого, та і щоб приховувати нема. Якщо хочеш, по переїзду покажу кожен.
− Я тут згадала церемонію свою, а у тебе є свій костюм принца? І чи є він на портретах?
− Я тоді портрети вже не робив. Ну а костюм у мене є і загалом ти майже бачила його.
− Коли я встигла його побачити?
− На весіллі я був у схожому костюмі. Відмінності у парі елементів.
− А його ти покажеш?
− Ну сьогодні ввечері можна, але за умови, що і ти також будеш при параді.
− Ти на щось натякаєш?
− Можливо… − затягнувши відповів Френк.
О четвертій годині дня вони повернулись додому. Одяг вони змінили на домашній та пішли у свою кімнату де увімкнули на телевізорі земний фільм за історичними мотивами, з простої цікавості. О пів на сьому вечора вже була готова вечеря. Френк та Аурелія поїли в компанії Столаса і Долорес. Вони розмовляли на різні але близькі їм теми. Як тільки вечеря завершилась, молодята повернулись до своєї кімнати. Френк зняв з себе весь одяг, а після прикликав свій костюм принца, це особливість таких костюмів, вони в прямому сенсі слова стають частиною демонів. Аурелія повторила за ним. Вони розглядали одяг один одного, а в один момент їх знову почали поглинати почуття. Вони почали цілуватися на шляху до ліжка, костюми зникли. Аурелія легенько штовхнула Френка на ліжко налетіла на нього. Цей раз був довший за попередній і кращий від нього в усьому. Під час процесу їх знову поглинуло фіолетове полум'я, як добре, що в кімнаті повна звукоізоляція і вони можуть не перейматись, що їх хтось почує. Через пару годин вони нарешті спинились, задоволені та щасливі. Цікава особливість біології демонів, вагітності не буде поки обидва демони не хочуть цього.