За довго до створення часу з'явився темний ліс окутий вічною ніччю та чорним туманом, він був домом для двох істот з божественною силою. Старк та Ніам. Брат і сестра. Старк виглядав як велика людиноподібна сова з чорним оперенням, на якому часто були срібні плями, найбільша пляма була на його обличчі. Очі його були яскраво сині, а в їх центрі зоря, дзьоб чорний. Руки виглядали як поєднання пташиних крил та лап з людськими руками, ноги були пташині, але коліна людські. Хвіст був довгий і досягав підлоги. Зріст рівно три метри, статура міцна та по своєму витончена. Взуття його це високі шкіряні чоботи з кількома ременями без підборів, чорні тканинні штани на ремені з невеликою золотою пряжкою, чорна футболка з короткими рукавами та білим написом «Dominus Temporis», а зверху чорний шкіряний жилет. На правій руці була чорна шкіряна рукавиця без пальців, та кілька срібних браслетів, а на лівій руці срібний електронний годинник. Це його стиль.
Обличчя у Ніам мале біле оперення, а її дзьоб був чорний, але на голові була частина оперення більш густе та довге і мало воно темно-фіолетовий колір, а виконувало роль волосся більша його частина лежала на спині але й спереду частина пір'я лежала на плечах. Решта тіла була переважно покрита темно-фіолетовим оперенням. Очей у неї було дві пари, всі насичено-малинового кольору. Ті що були більші, а за сумісністю основними, мали таку саму зорю як і Старк, друга пара очей була в кілька разів менше та знаходилась вище. Вона була трохи нижча за брата, а її статура витончена на прекрасна. Одяг Ніам любила простий. Високі чорні черевики на невеличких підборах, темно-сині джинси, фіолетовий светр з жовтими зірками і місяцем, зверху якого чорна розстебнута толстовка.
Жили вони у, на перший погляд, невеликому будинку з темного каменю та дерева, а з вікон виривалось приємне м'яке світло. Всередині він мав простий дизайн все у коричневих та золотих тонах. Старк та Ніам кричали один на одного.
− Навіть не думай про це більше! – кричав Старк.
− Дай вже мені померти, я тебе прошу, брате! – кричала у відповідь Ніам.
− Ніколи! Я не відпущу тебе!
− Прошу, це мені потрібно. Я прожила дуже довго, довше ніж мала.
− Ні, ти себе обманюєш.
− П'ятнадцять мільярдів років, я живу тут з тобою. Я тричі втрачала пам'ять! Я не пам'ятаю як виглядали наші батьки, я не пам'ятаю друзів, я не пам'ятаю як ми тут опинилися. Я хочу померти, це не життя, це каторга.
− Я не дам тобі померти.
− Ти пам'ятаєш клятву?
− Так, непорушна клятва, згідно якої я не можу тебе воскресити. Тому я просто не дам тобі померти.
− Я вже мертва! Це не життя! Відпусти мене!
− Ні, не покидай мене, Ніам, я лишуся сам.
− Ти не будеш сам, піди до Елізабет, вона так само вічна як ти.
− Я не покину тебе, я не дам тобі померти!
− Прошу, відпусти мене. Я вже не можу.
− Тобі пора спати, ти прокинешся у світі в якому ми зможемо жити щасливі. – сказав Старк та поклав руку на голову сестри, щоб погрузити її у довгий сон, в якому вона зможе відпочити.
− Ні! – крикнула Ніам та однім дотиком до грудей брата відправила його у пітьму. Місце куди після смерті потрапляють ангели та демони, але для нього воно зачинене, бо він безсмертний.
Ніам притягнула телекінезом собі чорного меча, артефакту майже такого ж древнього як і вона з братом. Зі сльозами на очах вона встромила його собі в серце, в її очах зникла зоря, а самі вони згасли. Коли її тіло впало на підлогу, поруч з'явилась невелика чорна діра з якої вийшов Старк, він кинувся до тіла сестри почав обіймати її та плакати. Через клятву він не міг її воскресити, а через меч ніхто не міг бо він знищив її сутність. Старк дістав меча та повернув на полицю, після чого заживив рани на тілі Ніам та поновив одяг з використанням магії, взяв її на руки та поніс у її кімнату. Там він вклав її на ліжко і склав її руки на її грудях, після чого час спинився. Старк спинив його, щоб тіло Ніам ніколи не згнило, щоб воно було вічним. Він відкрив портал геть з виміру в якому знаходився, це були золоті ворота неймовірної краси, з яких виривалось біле світло. Старк вийшов та опинився у всесвіті який створила Елізабет.
Сімнадцяте жовтня 2023 року, бідні райони Лос-Анджелесу, десята вечора. На цегляній стіні відкритий портал до пекла у яскраво-червоній рамці. По ту сторону видно жінку на ім'я Алексія, вона являється бісом, зріст близько півтора метрів, спортивна статура, насичена червона шкіра, ніс відсутній, навіть носові отвори, жовті, подібні до котячих, очі з червоною райдужкою, коротке чорне волосся, по чотири пальці на руці, зі спини росте хвіст кінчик якого нагадує спис, одягнута вона у чорний одяг пошитий з тканини здатної витримувати удари холодної зброї, додатково на колінах та ліктях були пластини для захисту, також вона була у легкому чорному бронежилеті. До порталу увійшов двометровий людиноподібний темно-сірий вовк по імені Грот, таких як він у пеклі називають гончими. Він також спортивної статури, його очі були повністю червоні, а райдужка біла, на руках по чотири пальці додатково він міг випускати кігті, частина хутра на голові нагадувала зачіску, якби він був у людській подобі то його волосся було б чорним та діставало до підборіддя, зачесаним на лівий бік голови, а правий поголений майже під нуль. Взуття на ньому не було, через те, що його ноги були більше подібні до вовчих ніж до людських, штани чорні військові, зверху лише чорна майка. Грот перетягував коробки з вантажівки у світі смертних, до офісного приміщення у пеклі. За процесом, зі світу смертних, спостерігав біс на ім'я Тейлор він мав аномально високий зріст як для свого виду, а саме, без рогів, він досягав одного метра сімдесяти шести сантиметрів, якщо враховувати повністю чорні рога з кількома вигинами, які є лише у бісів чоловічої статі, його зріст досягає ста дев'яносто восьми сантиметрів. Волосся темно-сіре та коротке. Обличчя витягнуте та загострене, ніс відсутній, замість нього пара невеликих носових отворів. Його очі, як власне і у всіх бісів, були подібні до котячих, жовті з червоною райдужкою, завдяки такій будові очей вони здатні краще орієнтуватися у темноті. Статура у нього не була надто спортивна, але м'язи він мав. Шкіра червона з масою шрамів, якісь від порізів, якісь від куль чи навіть вибухів, шрами мають більш світлий відтінок. Хвіст він також мав, як і кожен біс, і його кінчик також нагадував спис. Взуття у нього це чорні високі чоботи з невеликими підборами, далі йдуть чорні тканинні штани здатні витримувати удари ножем, темно-сіра футболка з короткими рукавами та чорна шкіряна куртка, на шиї висить амулет у вигляді пентаграми з чистого пекельного срібла, загалом воно подібне до земного, але має чорні лінії, що візуально повторюють текстуру дерева. До нього підійшов Спенсер, його молодший на три роки брат, роги були ідентичні але менші, він був трохи вищій за Алексію, а також вже два роки являється її чоловіком. Обличчя було подібне до братового, але не таке гостре, ніс так само відсутній. Його волосся було чорне та коротке. Одягнутий він у сірий костюм з чорною сорочкою, на руках шкіряні рукавиці без пальців. Статура у нього не була спортивною, він знав бойові мистецтва та міг майстерно поводитися з великою кількістю зброї ближнього бою, але надавав перевагу стволам.
− Як самопочуття? – спитав Спенсер.
− Нормально. – відповів Тейлор. – Це ти так вирішив підвести розмову до амулета?
− І все ти знаєш.
− Як бачиш, з ним все добре.
− Вантажівка порожня! – крикнув Грот вже з порталу. Він дістав з полиці чорну книгу у шкіряній обкладинці та відкрив ближче до середини, він був готовий закрити портал у будь-яку мить.
Спенсер одразу ж направився у бік порталу та перед ним вискочив Тейлор і спіймав спиною дротик з ведмежою дозою транквілізаторів. «Закривай портал!», − крикнув він Гроту, той виконав наказ без жодних вагань. Це особливість гончих, вони без жодних питань чи вагань виконують будь-який наказ свого хазяїна. Для Грота хазяїном був Тейлор, а за сумісністю він і батьком для нього, хоча й не рідним. Алексія не була цьому сильно рада і тому намагалась вмовити гончого відкрити новий портал. Причиною всіх цих подій були урядові агенти, які вже роками намагались вистежити бісів і довести факт існування пекла, а сьогодні їм пощастило. Ще один дротик поцілив вже точно в Спенсера, Тейлор схопив його та почав тікати провулками. Агенти лізли ледь не з кожної щілини та активно переслідували бісів з ціллю схопити. «Я бачу… звук…», − промовив Спенсер, перебуваючи під дією транквілізатору, та відключився. Тейлор дістав з кишені ножа, по райдужці його очей пройшла фіолетова іскра і він метнув ніж у стіну. Коли агенти пробігали мимо нього, він вилітав зі стіни та перерізав їм горлянки, коли шестеро агентів було мертві, ніж розплавився та всмоктався у землю. Тейлора та Спенсера розлучили досить грубим чином, молодшого схопило канатом та вирвало з рук. Старший брат через це відволікся та влетів у стіну. Коли він прийшов до себе то побачив як один з агентів тримав дуло пістолета прямо на потилиці у Спенсера та кинув йому маску під'єднану до газового балону. «Або одягаєш маску і дихаєш газом, або його мозок стане прикрасою для бетону», − сказав агент тридцять. Тейлор виконав наказ, а перед тим як відключитись, по його очам знову пройшла фіолетова іскра.
Алексія продовжувала вмовляти Грота на відкриття порталу, але його було неможливо переконати й необхідності відкриття порталу.
− Відкрий цей йобаний портал негайно!
− Ще раз повторюю. Тейлор сказав все чітко та серйозно. Я не відкрию портал за жодних обставин.
− Добре, не хочеш як рівний, буду до тебе звертатись як до гончого.
− Як гончий, я слухаю лише Тейлора.
− А разом з цим ти маєш забезпечувати його безпеку, чи не так?
− Так. – роздратовано відповів Грот.
− Якщо судити з побаченого нами, на них зміг вийти уряд, а значить вони обидва, як Тейлор так і Спенсер, знаходяться у прямій небезпеці.
− Так воно і є.
− Значить ти лише як гончий вже маєш робити все щоб врятувати хазяїна.
В якості відповіді Грот взяв сумку підготовлену для екстрених ситуацій, вона зачаклована, і маючи малі розміри, всередині неї арсеналу вистачить на цілий загін солдатів, та одягнув її. Далі він відкрив книгу заклять та і через неї розкрив портал на землю, на останнє місце де Тейлор використовував магію. Алексія почала сильно хвилюватися за свого чоловіка та боса. Очі Грота засяяли і він набув людської подоби у червоному полум'ї. Одяг налаштувався під нове тіло, навіть з'явилися чорні військові чоботи, очі же стали людськими за єдиною відмінністю, їх райдужка була червона. Грот принюхався та посунув Алексію у бік, він відчув запах Тейлора, і повісивши подругу на свою спину, попрямував по сліду.
Тейлор прокинувся у бетонному приміщенні, сидячи на металевому стільці, пригвинченому до підлоги, додатково його руки, ноги, торс та хвіст були намертво закріплені металевими кайданами, навіть на міліметр посунути їх було важко. Спенсер же був поруч на звичайному дерев'яному стільці, прив'язаний мотузками, а хвіст закріплений на гирі вагою в шістнадцять кілограмів. Поруч з Тейлором стояли двоє урядових агентів, обидва чоловіки, обидва в однакових чорних костюмах, білою сорочкою та чорною краваткою.
− А ти міцний горішок. – сказав тридцятий.
− А ти на мого брата пістолет наводив. – відповів Тейлор.
− Ну тепер зрозуміло чому у вас роги однакові. – сказав шостий.
− Як я розумію, ви ті психи, що на демонів полюють? – з насмішкою спитав Тейлор.
− Вони самі. – відповів тридцятий.
− Міняйте професію. Кльову сьогодні не буде. – сказав Тейлор.
− Ти так в цьому впевнений? – спитав шостий.
− Звичайно, бо я знаю як буде далі. – відповів Тейлор.
− Ну посвяти нас в це. – сказав тридцятий.
− Варіантів лише два, ви або відпускаєте нас обох і вмираєте швидко, або я особисто спущу з вас шкіру і нагодую нею ж. – відповів Тейлор, а в його очах знову була та фіолетова іскра, її відчув Грот та дізнався максимально точне розташування батька.
− Схоже ти не дуже йдеш на контакт. – сказав тридцятий. – Можливо твій брат буде йти.
− Дайте хлопцю виспатись. – відповів Тейлор.
Агенти не прислухались до поради та розбудили Спенсера зарядом акумулятора.
− Ви б ще святою водою полили. – прокоментував Тейлор.
− Чому твій брат міцніший за тебе? – спитав шостий у Спенсера.
− Він зараз нічого не відповість, а от я можу. В школі та університеті я таким обколювався, що у вас би волосся відпало лише від думки про це. Ну і ще я себе чіпляв за сосок до акумуляторів, але це вже особисте і тому подробиць не буде. – відповів Тейлор.
Грот вже був біля входу у будівлю де тримали його прийомного батька. З сумки він дістав, за проханням Алексії, меч кований з пекельного заліза, воно в рази міцніше та гостріше за земне. Сам же він любив вогнепальну зброю або рукопашні сутички, холодна зброя не подобалася йому. Грот вибив ногою вхідні двері та увійшов до середини, охорона засікла це по камерам спостереження та направила свої сили на його ліквідацію. На їх невдачу, він був достатньо швидким щоб реагувати на постріли та міняти позицію тіла для отримання мінімальних травм. Поки Алексія розрубувала охорону на частки та відбивала їх кулі мечем, Грот більш ніж успішно розбивав їх об кам'яні стіни та звертав їм шиї. Вони повільно просувалися до Тейлора з Спенсером.
Агенти продовжували невдалі спроби допитати бісів, але їх больовий поріг в рази вищий за людський і змусити їх сказати правду, м'яко кажучи, складно і це виводило з себе агентів. Спроби тортур через вогонь, не дали бажаних результатів, біси невразливі до земного вогню. Стеля обвалилася на шостого агента, травми були несерйозні, але щоб оклигати треба пара хвилин, разом зі стелею на нього впала Алексія, рухом меча вона звільнила чоловіка, а потім і одну з рук боса, після чого Тейлор сам звільнився. Грот пробив двостороннє дзеркало, використовуючи в якості снаряду випадкового охоронця, що там був. Агент тридцять увімкнув повну тривогу, до кімнати увірвались десятки охоронців з шоковими дубинками та щитами. Грот передав батьку сумку зі зброєю та зняв з себе людську подобу, він був готовий до битви. Тейлор видав брату укорочені пістолети-кулемети а собі обрав пару дробовиків. «Та почнеться різня!», − сказав він та кинувся на противників. Те, що агенти мали лишити прибульців з пекла живими в якості доказів, грало на руку команді Тейлора, бо їх ціллю була повна зачистка свідків і всі вони так зручно опинились в одній кімнаті. Охорона намагалася задавити бісів кількістю, але нажаль для них серед них був гончій, для якого людина ледь не така ж безпечна як метелик, додатково Алексія яка тільки і мріяла про влаштування масової різні. І не можна забувати про Тейлора, він володів надпотужною магією яка перейшла до нього від батька, який був чортом, а не бісом. Відмінність чортів від бісів у володінні напівдемонічною магією. Вона власне й підсилювала Тейлора на постійній основі, але через те, що він напівкровний, контролювати магію повністю він не здатен і в цьому йому допомагає амулет, який під час активного використання магії нагрівався так сильно, що починав сяяти та грітись. Зараз він був ледь теплий. Спенсер вже був чистим бісом на відміну від брата, але назвати його слабким не можна, його навички з надлишком перекривають його слабкості.
Бій йшов досить швидко, в якийсь момент Тейлор вирішив розтягнути розваги та сховав зброю назад до сумки, а закріпивши її як слід на спині, почав убивати агентів голими руками. У людей не було й шансу, але зрозуміли вони про це надто пізно, єдине в чому їм реально пощастило так це в тому, що одному з них пощастило пошкодити сумку зі зброєю, чим вони викликали детонування припасів. Тейлор встиг зняти її але вибух був надто близьким до нього, це відкинуло його у стіну. Грот почав обороняти батька, поки той зцілювався. Амулет почав сяяти блідо-жовтим кольором від нагріву. Рани біса зцілювалися одна за одною, навіть одяг відновлювався. Коли вся охорона була перебита, було прийняте рішення відправитись до пекла. Тридцятий агент активував всі можливі системи безпеки комплексу, двері заблокувались, а освітлення, через параною керівництва, було налаштоване таким чином, що прочитати, хоч щось поки воно увімкнуте просто неможливо. Алексія притиснула до себе Спенсера, Грот тримав книгу очікуванні коли світло стане нормальним або зникне взагалі, на його обличчі не було жодного занепокоєння. Тейлор же посміхнувся у бік агентів, вони вважали, що знаходять у домінантній позиції, але навіть не підозрювали хто стоїть проти них. Очі напівчорта засяяли фіолетовим, амулет нагрівся так сильно, що почав сяяти яскраво-помаранчевим кольором. Однім помахом руки Тейлор вивільнив потужну хвилю вогню, кулі агентів розплавились прямо в польоті, а від них самих лишилась лише купка попелу. Далі він знайшов точку доступу до енергомережі комплексу і пропустив через неї пару блискавок, це спалило всю електроніку та знищило записи з камер спостереження. Далі його очі ще раз спалахнули і всі рештки пекельної зброї, меч Алексії в тому числі, розплавились та всмоктались у землю. Після використання магії в таких об'ємах, Тейлор був сильно виснажений і він просто втратив свідомість. Грот відкрив портал та затягнув батька до нього, слідом за ними туди зайшло подружжя бісів.
Гончий відтягнув Тейлора до його кімнати та вклав у ліжко, він вколов йому спеціально заготовлене зілля і просто почав чекати пробудження. Алексія та Спенсер відправились на поповнення припасів, а також відправку товарів замовникам і поставка решти на ринки пекла. Через вісім годин Тейлор прийшов до свідомості.
− Як довго я спав?
− Вісім годин, сорок хвилин, дев'ять секунд. – відповів Грот глянувши на годинник.
− Що решта? Ніхто не постраждав?
− Всі цілі.
− Ну за вісім годин ви товар вже організували. Так?
− Так, замовники задоволені. А з рештою зробили як і завжди.
− Приготуй сніданок, будь ласка.
− Як завжди?
− Як завжди.
Коли Грот покинув кімнату, Тейлор розвалився на дивані без краплі сил, раптом задзвонив телефон. Він можливо б не підняв слухавку якби не перевірив хто дзвонить. Йому дзвонив Столас, один з принців Гоетії, повелитель зір та майстер некромантії, за сумісністю демон завдяки якому бізнес взагалі з'явився та працює.
− Столасе, я тільки отямився після магії… май совість.
− Мене це не хвилює. Мені потрібен ти і твої партнери.
− Нащо?
− Через два дні я відправляюсь на фестиваль Гніву, материк Сатани.
− І як ми там тобі можемо згодись?
− Супровід, чи охорона. Називай це як хочеш.
− Добре, ціни ти знаєш. Візьмемо з собою мінімум зброї.
− Так, і ще освячену зброю не бери.
− Чому ні?
− Для початку, вона не надто законна. І не забувай, ліквідація мене на даному етапі незаконна.
− Точно, наступна твоя ітерація може народитись лише через півтори тисячі років. Пам'ятаю. Але є грішники, чи ти про них забув?
− Нагадую, що вони ізольовані в окремих містах. Відчуття наче ти не ознайомлений з механізмами роботи пекла. Хоча ти ж живеш в одному з таких міст, чому я дивуюсь.
Тейлор просто сказав, що буде чекати на дзвінок коли треба відправлятись та поклав слухавку Відносини між ним та Столасом не можна назвати ідеальними, але вони дружні. Обидва можуть розігрувати одне одного, іноді досить жорстоко, обидва навчають один одного, діляться порадами та знаннями з різних областей. Біси займають одну з найнижчих позицій в ієрархії пекла, хоча є окремі випадки коли вони досягають висот і здатні на рівних спілкуватись з багатьма демонами. Тейлор тому яскравий приклад, завдяки своєму походженню, він має унікальні здібності, а в комбінації з його навичками, він являється однією з найнебезпечніших сутностей у пеклі. Багато демонів, навіть серед Гоетії, поважають його, але через те як він дійшов до цього всього, влада не зіпсувала його.
Алексія та Спенсер повернулися з закупок, вони набрали велику кількість як вогнепальної так і холодної зброї, також взяли пару унікальних екземплярів, наприклад освячений бойовій ніж. Освячена зброя, або як її ще називають ангельська, являється частково незаконною, основна причина в тому, що з нею навіть простий біс може представляти небезпеку для абсолютної більшості демонів та грішників. Проте для такої невеличкої фірми як у Тейлора, вона дозволена у випадках якщо це зброя ближнього бою, ті самі ножі, мечі, в деяких випадках мотузки та навіть списи. Таку зброю отримують після нападу ангелів на пекло. Чейсери нападають на все пекло, але переважно на міста де проживають грішники та ліквідують їх так багато як тільки можуть, причина не в перенаселенні, а в страху керівника небес Михаїла. Він вважає, що Люцифер створює з грішних душ надпотужну армію, яка буде здатна розбити ворота пекла і пробитись до раю. Чи здійснюються ці операції з ліквідації грішників за згоди короля пекла, чи ні, ніхто не знає напевно. Спенсер розвантажував зброю та боєприпаси на їх складі, Алексія допомагала йому чим могла, їй важко дається використання вогнепальної зброї, через це вона власне і надає перевагу холодній зброї, інколи луку зі стрілами чи навіть арбалету. Вона допомагала своєму справді коханому чоловіку у більшості фізичних робіт і паралельно намагалась навчити його мистецтву ближнього бою, інколи це вдається, а інколи він не піддається. Спенсера не можна назвати слабкою ланкою у команді, він не полюбляє відкриті сутички, через це над ним інколи знущається Тейлор, його областю були та будуть ліквідації з відстані, він ідеальний снайпер. Часто цілі навіть не підозрюють про те, що вони вже на прицілі. Через це за кілька років до того як Тейлор створив свою фірму, він сидів у тюрмі через ліквідацію якогось злочинного барона, поліції вдалося вистежити його та засадити у тюрмі. Вірогідно він би загинув там, але йому пощастило зустріти Алексію. Через її фізичні показники, тримати її у жіночій тюрмі було небезпечно як для охорони так і для в'язнів, а в чоловічій їй було більш ніж зручно. Спенсер наткнувся на неї у кафетерії, пара в'язнів розв'язали бійку, а найманці використали це як нагоду для убивства біса. Алексія помітила це вступилася за нього, у тих в'язнів через те сталися численні переломи по всьому тілу, а один з них загинув через злам шиї. Це була любов з першого погляду з обох сторін, вони намагались триматись поруч один з одним так довго як могли. Тейлор в цей час усиновив Грота, провів йому повний медичний огляд та почав навчати різним наукам. Як виявилося гончі являються справді розумними, але через своє положення на дні ієрархії їх використовують як рабів, або домашніх улюбленців. Перед тим як Грот зустрів Тейлора, він успів змінити шість хазяїв, свої обов'язки він виконував ідеально але був надто агресивним через жорстоке відношення до нього. У 2015 році йому було сімнадцять і якби його не було всиновлено, його б приспали. Причиною цьому являється те, що вільні гончі розглядаються як неконтрольована небезпека. Тейлор прийшов як раз вчасно, на наступний день Грота б убили. Напівкровний біс став першим за довгий час хто віднісся до гончих не як до улюбленця чи раба, а як до рівного собі, як до сина. Через це Грот почав повільно повертатися до нормального стану, хоча в нього і лишилася боязнь дотиків да певна асоціативна поведінка за якою він ховає купу болю.
У 2016 році Тейлор прийшов до в'язниці де вже як рік сидів його брат і вибудував однозначно романтичні відносини з Алексією. А тридцятого листопада до них підійшов охоронець та відвів обох до спеціального приміщення для розмови між в'язнями та їхніми родичами.
− Тейлоре! Я думав ти мене вже не пам'ятаєш. – сказав Спенсер.
− Я звичайно бездушний, але не беземоційний. – відповів Тейлор. – І як я бачу, ти знайшов невеличке поповнення до родини.
− Є таке. – сказав Спенсер.
− Алексіє, ми з вами не знайомі, але я вражений з ваших навичок. – сказав Тейлор та поцілував її руку.
− Мені вже трохи незручно. – відповіла Алексія.
− Прошу пробачення, хотів справити позитивне враження, але не врахував пару речей. – сказав Тейлор. – Ну і не тільки ти, Спенсере, поповнив родину, прошу любити та поважати, Грот.
До приміщення увійшов вісімнадцятирічний Грот, він ще не зовсім відійшов від притулку та не сформував новий образ поведінки.
− Ти його усиновив? − спитав Спенсер.
− Я що схожий на психа? Де ти бачив, щоб гончих усиновлювали. – відповів Тейлор.
− Добре. Де ти був рік? Як мене знайшов? – спитав Спенсер.
− Коли тебе посадили у тюрму, я не спішив тебе витягати, сам розумієш. Тому я вирішив заробити собі ім'я у всьому пеклі. Довелося піти на угоду з однім демоном… але воно того варте. Книга з описом магії чортів варта цього. – відповів Тейлор. – А тебе я й не шукав, мені повідомили про те куди тебе посадили. І ще я хотів тебе в якийсь момент придушити.
− А в чому причина? – спитала Алексія.
− Ну на нього ж найманці полювали і на мене також. Але після п'ятої спроби вони вже боялися на мене нападати. – відповів Тейлор.
− І нащо ти до нас прийшов? – спитав Спенсер.
− Я прийшов витягнути вас звідси. Законно. – відповів Тейлор. – Я вже маю достатньо грошей та знайомих щоб реалізувати подібне.
Тейлор покликав охорону і ті з невеликою боязню, провели його до начальника тюрми. Це був досить старий біс з сивим волоссям та окулярами, у сірому костюмі, роги короткі, але помітні.
− Містере Тейлор, давно чекав на можливість з вами зустрітись. Бажаєте віскі?
− Ні, надаю перевагу тверезості.
− З якою метою ви завітали до нашого закладу?
− Я б хотів щоб звідси вийшов мій брат Спенсер та його дівчина Алексія.
− Ці двоє… пам'ятаю як чотири місяці тому звели їх в одну, окрему від решти, камеру та звести там охорону до мінімуму. Бачити як вони кохаються в найрізноманітніших місцях тюрми не дуже.
− Знаю, то це можливо?
− Я зможу організувати їм втечу.
− А я б хотів законний вихід. Хочу щоб у брата була своя особистість, а не чужа.
− Якщо законно, на це піде тиждень.
− А якщо я профінансую вам чудові вихідні на курорті?
− До шостої вечора все буде готово, я звернуся до пари своїх знайомих.
Тейлор потиснув руку начальника тюрми щоб закріпити договір та повернувся до брата з радісною новиною. По дорозі він замовив доставку пари пакунків до тюрми на своє ім'я.
− Є дві новини. Гарна і погана. Погана: ви все ще у тюрмі. Гарна: о шостій вечора ви будете вільними та законослухняними громадянами. – сказав Тейлор.
− Вау! Дякую! – відповіла Алексія.
− Ти згадував про умову з демоном. Що це за демон був? – спитав Спенсер.
− Старий знайомий, Столас. – відповів Тейлор.
− Столас? Принц Гоетії? – перепитала Алексія.
− Серйозно? Я його останній раз бачив коли мені було сім. – сказав Спенсер.
− Ну я тримав з ним зв'язок ще з університету, тоді я полюбляв випити і траву, а він дуже швидко п'янів, було смішно. Ну і він був емоційно виснажений через майбутній шлюб. А мені потім прилітало за те, що я його споював. – відповів Тейлор.
− Угода з демонами ніколи не була вигідною для… власне всіх, брате. – сказав Спенсер.
− Я тебе прошу! Це треба ще дізнатись хто в договорі демон. – відповів Тейлор.
− А як ви з ним взагалі познайомились? Прості біси, ну напівчорт, сумніваюся, що могли б якось зацікавити Гоетію. – спитала Алексія.
− У нас тоді фінансова ситуація в родині почала йти вгору. Батько, ну біс від якого народився мій мішок з запасними органами. Якщо коротко, він тоді почав активно створювати вироби з металів, як наприклад цей амулет, − сказав Тейлор та показав на свій амулет з чистого пекельного срібла, − він відкрив невеличкий магазинчик, мені тоді було вісім років. А коли мені вже було дев'ять років, батькові товари були якісні, тому іноді до нас навіть демони заходили. В один день до нас зайшов Столас з матір'ю. Як зараз пам'ятаю, він чорний, з великим червоними очима та срібним дзьобом, у такому королівському костюмчику як з казок. Його матір мала темно-фіолетове оперення, червоні очі, і також була у королівському костюмі. А я в цей час чистив вітрини. Поки його мама обирала собі якісь прикраси, мене попросили якось розважити хлопця, я дурень погодився. Ну хто міг знати, що вона буде обирати собі покупку кілька годин. Коли закінчилися ідеї, я підключив цей мішок з кістками, так Спенсере?
− Так, якщо не помиляюсь ми тоді вперше спробували алкоголь. – відповів Спенсер.
− Самогон спробували ми тоді. – уточнив Тейлор. – В той день я дізнався, що навіть така королівська дупа як Столас, має свої недоліки, що вони не ідеальні і схожі на нас.
До столу де велася ця приємна розмова підійшов охоронець та повідомив, що на вході чекає якийсь кур'єр. Тейлор попросив його пустити. На запитання Спенсера: «Який ще кур'єр?», − він відповів: «А ти хочеш вийти з тюрмі у робі? Ну і ще я нам поїсти замовив, в будь-якому випадку нам тут стирчати ще пару годин». Ближче до шостої вечора тюремний начальник зміг звільнити від звинувачень Спенсера та Алексію, Тейлор як і обіцяв, профінансував гарні вихідні. Після цього вже колишні арештанти змінили тюремну робу на одяг, який був підібраний ідеально під їх вподобання та розміри. Всі сіли до автомобіля, це був сучасний спортивний автомобіль на чотири місця, з додатковими модифікаціями, як от куленепробивні вікна та посилений корпус, за кермом був Грот, а пунктом призначення був майбутній повноцінний офіс фірми.
− А як ти підібрав одяг під наші смаки і розміри? – спитала Алексія.
− Ну жирну дупу свого брата я з дитинства пам'ятаю. – відповів Тейлор.
− Я не жирний. – сказав Спенсер.
− Ну тюремна дієта пішла тобі на користь, не сперечаюсь. Невеликі проблеми викликала Алексія, знайти її розміри було проблематично, але можливо. – сказав Тейлор. – Як вам до речі жилося останні чотири місяці? Одна камера на двох, мінімум охорони, краща їжа…
− Це був ти? – спитав Спенсер.
− Звичайно я. Коли дізнався де вас знаходили і в яких позиціях, чесно, я засміявся. Коли заспокоївся, посмикав за ниточки і організував вам кращі умови. Витягнути на той момент я міг вас лише незаконно, а це не дуже красиво. – відповів Тейлор.
− Що ти робив цілий рік? – спитав Спенсер.
− Будував кар'єру та створював собі ім'я. – відповів Тейлор. – Зараз справи настільки добре йдуть, що у мене є замовлення навіть від Гоетії і… бляха як той новий рід називається? Років сорок тому з'явився. Касли! Точно, Касли. Навіть вони брали замовлення.
− А… яка саме в тебе робота? – спитала Алексія.
− Вам сподобається. Я пропоную роботу вам обом. Ви будете в моїй тіні, але гарантую приємну прохолоду, легенький вітерець та коктейлі. – відповів Тейлор.
− Як був егоїстом так і лишився. – прокоментував Спенсер.
− Мені більше подобається «нарцис», то ви будете працювати? – спитав Тейлор.
− Ми згодні! – одночасно відповіли Спенсер та Алексія. – Але ти не відповів, що за робота. – нагадав Спенсер.
− Вихід на Землю. А далі залежить від клієнта. Ліквідація, охорона, повернення особистих речей чи доставка матеріалів, вони роблять замовлення, ми виконуємо і не ставимо питань. – відповів Тейлор.
− Нагнув систему, ставши її частиною… розумно але ти залежиш від неї так само як і вона від тебе. Якщо ти допустишся помилки, тебе уб'ють і не помітять. – сказав Спенсер.
− На такі ситуації, я підтримую зв'язок зі Столасом. – відповів Тейлор.
− Що за «зв'язок»? – спитала Алексія.
− Враховуючи, що він споював Столаса ще в університеті, а також, що він взагалі в той період життя робив, у мене лише одне питання. А дружина твого принца в курсі? – спитав Спенсер.
− Це не те про, що ти подумав. – спокійно відповів Тейлор. – В обмін на книгу я виконую будь-який його контракт безкоштовно. А щодо університету, не смій мене судити! Я був юний, повний сил та без мізків. І взагалі те, що сталося в університеті, лишається в ньому назавжди.
− У мене нема слів… − прокоментувала Алексія.
− Вони й не треба. До речі, я оплачу ваше весілля якщо хочете. Звичайно сумніваюсь, що демони будуть приносити вам каблучки, але свято буде масштабне. – сказав Тейлор та мигнув лівим оком.
Разом з цим вони вже були біля будівлі в якій їх вже очікував офіс, та особисті кімнати для кожного.
Ієрархія у пеклі досить проста. На самому дні знаходяться два види гончі та пекельні коти. Яскравим прикладом гончих являється Грот, а щодо котів то вони так само являються людиноподібними істотами, але вони не здатні існувати за межами пекла. Вони слабші за гончих фізично, але мають більший магічний потенціал. Причиною того, що обидва ці види знаходяться на дні ієрархії є висока народжуваність та відносна легкість у контролі над ними. Коти та гончі використовуються як слуги чи улюбленці і функціонал вони несуть майже однаковий. Далі йдуть сукуби, жінки, та інкуби, чоловіки, їх досить мало і їх потенціал сильно обмежений, але вони здатні легко переміщатися між пеклом та світом смертних. Зовнішність нічим не відмінна від людської, за виключенням фіолетового кольору шкіри та наявності невеликих крил на спині. Їх задачами на Землі являється осквернення людських душ через статевий контакт з ними, лише одного разу переспавши з кимось з них, людська душа після смерті однозначно йде до пекла. Сукуби та інкуби здатні приймати людську подобу, це їм сильно допомагає. Наступними йдуть біси, завдяки своїй загальній кількості та навичками, вони складають основну робочу силу пекла, їх використовують як робітників у більшості сфер. Їх можна сміливо вважати середнім класом, більшість з них має достатнє фінансове забезпечення. Основна маса бісів являються різного роду фермерами, вони вирощують як земні так пекельні культури, а також розводять тварин. На кожному материку пекла є як мінімум пара сотень величезних ферм, всі вони забезпечують пекло продуктами на будь-який смак. Всіх бісів об'єднує їх войовнича природа, вважається, що їх було створено для провокацій війн на Землі, але правда це чи ні, мало хто знає. Далі йдуть грішники, це людські душі які потрапили до пекла за свої гріхи. В пеклі вони не являються чимось над цінним, але вважаються реальною небезпекою, саме тому вони ізольовані по спеціальних містах в усьому пеклі. Там твориться абсолютний хаос. Грішники, як не дивно, не являються безсмертними або невразливими, вони здатні померти від умовної старості. Пекло повільно поглинає усі душі, що в ньому і з отриманої енергії живиться. Зовнішність грішників залежить від гріхів які вони коїли, від власних страхів, від способу смерті. Додатково вони приносять технічний прогрес у пекло, комусь з них щастить зайняти нішу і переміститися на вищу позицію в ієрархії. Але за часту вони просто існують у пеклі в якості туристів які живуть тисячі років. Вище йдуть чорти, зовнішньо вони нічим не відмінні від бісів, за виключенням більшого зросту та більш блідої шкіри. Також вони володіли надпотужною напівдемонічною магією, вона дозволяла їм впливати на велику кількість аспектів життя як у пеклі так і на землі. Демони вважали їх небезпечними, а тому неодноразово намагались їх винищити. На 2023 рік загальна кількість чортів складає лише п'ятнадцять осіб, включно з напівкровкою Тейлором.
Вище йдуть повелителі гріхів, загалом це ті самі грішники, відмінність полякає у тому, що вони змогли взяти під контроль ту чи іншу нішу в світі пекла, як наприклад телебачення, радіо чи навіть медицина. За сумісністю вони здатні жити десятки тисяч років, а деякі особи майже рівні демонам за силою. Вище повелителів гріхів знаходяться прості демони, їх можна назвати справжнім військом пекла, частіше за все, вони виконують роль особливої поліції яка має нищити божевільних грішників. Також сюди входять демони які втратили свої позиції в ієрархії. Зовнішньо вони частіше за все представляють з себе людиноподібних тварин, ростом близько трьох метрів. Далі йдуть клани демонів, такі як Гоетія, яка підпорядковується напряму Люциферу та рицарям, цікаво, що в них знаходяться виключно птахоподібні демони. У випадку з Гоетією є сімдесят два основних демона, кожен з них відповідає за свій аспект і має в розпорядженні один, або декілька, легіонів для покорення Землі. Ці сімдесят дві особи здатні померти, але не до кінця, через свою виключну важливість у війні з небесами, убити їх остаточно просто неможливо. У випадку їх смерті, вони здатні переродитися в новій ітерації без знань, без пам'яті, без більшої частини сили. Через агресивну політику небес, убивство таких демонів за кілька тисячоліть до формування нової ітерації, являється однім з найстрашніших злочинів. Війна може розпочатися майже в будь-який момент, а втрата генералів дуже нашкодять пеклу. Цікаво, що навіть ангельська зброя не здатна завадити появі нової ітерації, хоча звичайних демонів та грішників вона вбиває назавжди. В інших кланах також є основні демони, але через свою відносну юність та недостатню кількість, вони називають себе іменитими. Ідеальним прикладом можна вважати клан Каслів, вони з'явились у вісімдесятих роках двадцятого століття і з сімдесяти п'яти демонів в них вже є сімдесят основних. Вищими за клани демонів стоять сім смертних гріхів, убити їх здатні лише сутності, що стоять вище, спеціальна зброя, або повне винищення людей. Ці семеро демонів живляться від людських гріхів і саме це робить їх одними з наймогутніших. Спочатку вони підпорядковувалися Люциферу, але з часом перейшли на бік Джека, єдиного принца пекла.
Далі йдуть рицарі пекла, Азазель він любив бути у чорному костюмі з чорною сорочкою, без краватки, його очі були кислотно-жовті, волосся повністю чорне, статура міцна. Сатана з одягу на ньому були лише чорні широкі штани та чорні чоботи, а зверху накидка з каптуром, також чорна, вона закривала ледь не всю верхню частину тіла, його очі були чорні, але райдужка червона, статура неймовірно масивна, волосся чорне та лежить на плечах. Мамон, полюбляв темно-зелену військову форму, очі салатові, волосся відсутнє, статура досить витончена. Вельзевул як і Азазель любив носити костюм, але він був червоний з чорною сорочкою, волосся срібне та коротке, очі помаранчеві. Левіафан його смаки в одягу не були унікальними, простий темно-синій костюм з білою сорочкою та темно-зеленою краваткою, його очі були темно-сині, волосся темно-сіре. Беелзибаб, єдина жінка серед рицарів, за сумісністю сестра Вельзивула, її шкіра була мертво-блідою, очі повністю чорні, вона завжди носить чорний костюм з жовтою сорочкою, а також деякі прикраси з жовтого золота, інкрустовані чорним дорогоцінним камінням. Асмодей його смаки у вбранні специфічні та яскраві, він може прийти на зустріч у жіночому, повністю рожевому, одязі, або взагалі без одягу. Рицарі це ангели які пали разом з Люцифером, вже в пеклі вони пережили жахливу трансформацію і перестали мати будь-яку подібність до братів з небес, за сумісністю це перші демони. Служать вони королю пекла і тільки йому. Колись Ліліт стояла вище за них, перша в історії жінка, перша грішниця і перша людина яка стала повноцінним демоном. Довгі тисячоліття вона живилась від пекла та від свого чоловіка, але була убита ангелами-чейсерами у тринадцятому столітті. Вище за неї стоїть єдиний принц пекла на ім'я Джек, син Ліліт та Люцифера. Його називають по різному, хтось антихристом, хтось наймогутнішим нефілімом, а хтось темним нефілімом, через те ким є його мати. На відміну від Ліліт він має власне джерело сили, а на відміну від Люцифера, він має душу, вбити його здатні лише його ж батько та Михаїл. Але на початку двадцятого століття, він вже був рівний їм обом. До людей він відноситься як до тваринок, яких цікаво вивчати, також він сліпо вірить, що їх можна вилікувати від гріхів. Джек народився у третьому столітті нашої ери, статура у нього міцна але він не м'язистий, йому це не треба. Коли принц пекла виріс він став вищий за батька. Ще в дитинстві в нього з'явились ангельські крила, їх було чотири пари, дві неймовірно великі в порівнянні з тілом, і дві в рази менші, вони були золоті як і його волосся та сяяли. Шкіра досить бліда, райдужка очей червона та має невелике сяйво. Він не полюбляє носити костюми, тому абсолютну більшість часу його можна побачити спортивному одязі, переважно у білих, сірих, місцями синіх, тонах. На вершині ієрархії пекла стоїть його творець, Люцифер. Найсильніший серафим, прямий наслідник бога та джерело зла, до людей у нього немає жодних почуттів, причина того, що він одружився на Ліліт було бажання помсти та створення надпотужної зброї у вигляді сина, який нажаль не розділяє батькових поглядів на світобудову. Люцифер мав сіру шкіру, зріст близько двох метрів, статура міцна але витончена, а крила його були великі та повністю чорні від гніву, як і син він мав чотири пари, і кожна просто гігантська. В одязі він надавав перевагу масивним елементам з натуральної шкіри та хутра. Кольорова палітра складалася переважно з темно-коричневих та чорних відтінків, з додаванням золота, яке підкреслювало все в необхідних місцях. Люцифер хотів створити собі сильного союзника в обличчі Джека, але створив найсильнішого і найнебезпечнішого ворога. Вони були настільки схожі та одночасно різні між собою, що Джек на регулярній основі влаштовував відкриті протистояння батькові. Іноді це не виходить за межі сім'ї, а іноді через це страждають цілі міста у пеклі. Ситуація погіршилася тим, що Джека виховували демони, оскільки Люциферу та Ліліт було байдуже на дитину. Також є одна цікавість, більша частина населення пекла має по чотири пальці на руках. Виключенням являються окремі грішники, які змогли зберегти свій людський вигляд, та Люцифер з Джеком, в них по п'ять пальців на руках.
Нажаль у ієрархії були невеликі прогалини, завдяки ним, навіть простий біс міг зрівнятися з демонами за рівнем влади. Звичайно таких самородків було мало, але вони зустрічалися. Тейлор один з них. Він з розумом використовував своє походження та знайомства для зайняття високої тіньової позиції у ієрархії, а до 2018 року він мав опосередковану владу навіть над Гоетією, через Столаса, з яким він мав партнерські відносини. Спочатку за це його недолюблювали і неодноразово намагалися ліквідувати, але з часом його почали боятись та поважати. Тейлор живе підтвердження небезпеки чортів, він лише напівкровка, але поставив на коліна більшу частину пекла, лише смертні гріхи і ті хто вище не контактували з ним. А якби він був чортом… важко уявити, що він міг би накоїти.
Двадцяте жовтня 2023 року, Тейлор вже був при собі і готовий до виконання охоронних завдань. Разом з сім'єю, а за сумісністю підлеглими, він очікував на прихід Столаса. Посеред кімнати з'явилася вертикальна лінія з блакитного полум'я висотою у три метри, вона розкрилась наче двері, утворивши круглий портал звідки вийшов принц Гоетії. Демон-сова Столас мав зріст у три метри, його оперення чорне, червоні очі, срібний дзьоб, його ноги були пташиними і мали дві пари колін, одна як у птахів, інша як у людей, вона власне і являється основною, руки були поєднанням пташиних крил, людських рук та пташиних лап, кігті на пальцях охайні, трохи загострені та срібного кольору. Він одягнутий у білу сорочку з невеликою червоною краваткою, зверху темно-сіре пальто яке частково виконувало роль піджака, внутрішня частина якого створена із зоряної тканини, її особливість в тому, що вона виглядає в точності як зоряне небо. Брюки закривали лише ту частину ніг яка мала оперення. Пташиний хвіст довгий та дістає до підлоги, самий його кінчик має срібні плями.
− У вас все готово? – спитав Столас.
− Так, зброю взяли але мінімум. Освячену не брали. – відповів Тейлор, він збрехав оскільки вирішив з собою взяти освячений ніж, на всякий випадок.
− Чудово. Менше слів, більше діла. – сказав Столас, та відкрив портал.
Коли всі пройшли через нього, то опинилися у одному з найкращих готелів на материку Сатани. Приміщення було виконано темно-коричневих тонах, з великою кількістю золотих елементів. Як тільки персонал помітив прибуття Столаса, одразу віддав йому ключі від двох номерів на сімнадцятому поверсі. Один номер розрахований на сімейну пару без дітей, він був відданий Алексії та Спенсеру. Другий номер був розрахований на трьох жителів, у кожного окремі покої, цей був відданий Столасу, Тейлору та Гроту. Ліфт до цього поверху був окремий. Згідно з планами вони мали прожити тут тиждень, після чого повернутися додому. Столас одразу направився до номеру відпочивати та готуватися до фестивалю, Грот пішов з ним у якості супроводу. А Тейлор з братом та його дружиною наткнулися на старого знайомого. Напівкровний біс на ім'я Джон, його мати була змією. Через це його шкіра помаранчева-рожева, звичайно він вищий за решту бісів, але трохи не дотягує до Тейлора. Статура струнка, але він сильний, хвіст як і всіх бісів. Волосся довге та чорне, зачесане назад, а роги невеличкі та здалеку ледь помітні. Очі як у всіх бісів жовті, з червоною райдужкою, але є невелика унікальність, у кожному його оці по дві райдужки, додатково він здатен гіпнотизувати. Джон одягнутий у чорний костюм, з чорною сорочкою та відсутньою краваткою.
− Джонатан! – гукнув Тейлор. – Скільки літ, скільки зим…
− Тейлоре, вітаю. По роботі? – спитав Джон.
− Майже. А ти знову вийшов на два місяці? – поцікавився Тейлор.
− Певною мірою. – відповів Джон.
− Як там дружина? Дитина?
− З ними все добре. За них не хвилюйся.
− Сподіваюся, ми не пересічемося по роботі.
− Я також… я також… − відповів Джон та пішов далі по готелю.
− Я проведу вас у номер і дещо дам. Будьте у повній бойовій готовності. – пошепки сказав Тейлор у бік Спенсера та Алексії.
Коли вони піднялися на сімнадцятий поверх, одразу попрямували до номеру та увійшли всі троє. Приміщення було виконане у пустельних тонах, через місцеву кліматичну зона, яка переважно пустельна. Тейлор дістав з кишені дві невеликих коробочки та віддав їх.
− Що це? – спитав Спенсер. – Контактні лінзи? У нас з зором все добре.
− Ці лінзи не для зору, а для захисту. – відповів Тейлор.
− Від кого? – спитала Алексія. – Від Джона?
− Так, він напівкровка, ну це по зросту можна зрозуміти. Він частково змій і завдяки цьому може гіпнотизувати своїх жертв. – відповів Тейлор.
− Як я бачу, ти з ним пересікався… − прокоментував Спенсер.
− Сім чи вісім разів, на самому початку кар'єри. Я тоді брався за контракти з охорони в самому пеклі, інколи мої клієнти та його цілі були однією особою. – сказав Тейлор.
− Ви одне одному роботу псували? – спитав Спенсер.
− Ні, швидше репутацію. Переважно я псував йому. – відповів Тейлор.
− І хто може бути його ціллю? – спитала Алексія.
− Враховуючи якого він рівня, його можлива ціль це Столас. – відповів Тейлор.
− Стоп! На даному етапі, убивство Столаса це максимально незаконно. – прокоментувала Алексія.
− Так, але в цьому і є основна цінність контракту. Такі незаконні дії оплачуються в рази більше. – сказав Тейлор. – Одягайте лінзи і не думайте знімати їх навіть перед сном. Вони магією збережуть свою позицію і зняти їх можна буде хіба телекінезом. По прибутті додому зроблю вас стійкими.
Алексія та Спенсер одягнули лінзи, по їх очам пройшла фіолетова іскра, Тейлор вийшов з їх номеру та попрямував до свого. Його номер був виконаний також у пустельних тонах, але більш темний та з додатковими золотими орнаментами на меблях. Столас був у своїй спальні та займався підготовкою всіх необхідних заклять для завтрашньої церемонії. Грот займався чисткою зброї та приготуванням стимулюючих препаратів для батька. Тейлор же просто увійшов до своєї спальні та ліг спати, але перед цим використав трохи магії, у випадку якщо комусь з його близьких буде загрожувати небезпека, він прокинеться і буде готовий до всього. Об одинадцятій вечора всі вже спали. Ближче до четвертої ранку Тейлор прокинувся у холодному поті, його мучив кошмар. В ньому він бачив істоту зовнішньо дуже схожу на Столаса, але в рази могутнішу, він бачив як ця істота відкривала темний портал, з якого виривалося світло, що спалювало все на своєму шляху. Здавалося б, простий сон, але Тейлор пам'ятав його ясно та чітко, наче це спогад. Він вирішив прийняти ванну щоб розслабитись та привести себе у порядок. Він зачинився у приміщенні, роздягнувся та ліг у ванну, не знімаючи амулету. По всьому його тілу були сліди від опіків, це і є причина його магічних обмежень, тіло не здатне фізично витримати всю її силу, і починає згорати зсередини. Зілля які він випиває та вколює напряму у кров, притуплюють відчуття болю та пришвидшують загоєння. Єдиним теоретичним способом позбавитись обмежень являється використання заклять з перманентної трансфігурації. Подібні закляття використовуються демонами, що займають високі посади. З допомогою такої магії, можна досконально міняти зовнішність та властивості будь-якого об'єкту. Вода може стати вином, кров обернутись отрутою, діамант на жалюгідний камінь, проста пташка у страшне чудовисько, біс у демона. Завдяки книзі, яку він отримав від Столаса, Тейлор отримав просто тонну інформації про чортів і виявив, що навіть їх власні тіла не здатні витримати особливо потужні закляття, причини невідомі. Коли він відчув, що стало легше то виліз з ванни, обсушився та одягнувся. Настав день фестивалю.
Столас, разом з супроводом, покинув територію готелю та направився до місця проведення фестивалю гніву вже о сьомій ранку. Все дійство проводиться за містами, у пустелі палаючих пісків, дорога до фестивалю та територія його проведення зачаклована, щоб піски не знищили все та всіх хто там буде. Задачами Столаса є: відкриття фестивалю та оголошення його початку, спостереження за змаганнями, оголошення переможців та видача нагород. Якби він мав вибір, не приймав би в цьому участь, але це був особистий наказ Сатани, рицаря пекла, відмови не приймались. Фестиваль гніву це велика подія на материку, за нею спостерігають як в живу, так і через екрани телевізорів. Там можна зустріти відомих особистостей з різних сфер та областей, від акторів фільмів різних жанрів, до конструкторів зброї та босів мафії. Політики та бізнесмени також присутні, але на камерах не люблять світитися. Охорона на фестивалі достатня для підтримання порядку, хоча неодноразово були випадки коли хтось провокував хаос. Тейлор побачив Джона та прослідкував за ним, виявивши, що той записався на змагання. Врахувавши, що цей напівкровний найманець ніколи нічого не робить просто так, він попередив Столаса про можливу небезпеку та записався на змагання. З однією простою метою, контроль Джонатана. Суттю турніру являється виявлення найсильніших осіб, участь здатні прийняти виключно біси та напівкровки. Все ділиться на кілька етапів. Перший етап це невеликий марафон, учасникам видають тимчасові амулети для захисту від пісків, коли артефакт перестає діяти його носій отримує кілька опіків та переноситься у безпечну зону, перемагає той хто зможе дійти до безпечної зони з порталом назад. За результатами першого етапу, переможне місце зайняв Тейлор, друге Джон, третє місце лишилося порожнім.
Другий етап це змагання на витривалість, учасники мають протримати фіксовану вагу так довго як тільки можуть, а саме сто вісімдесят кілограм над головою на витягнутих руках. Тейлор знову зайняв перше місце, він тримав вагу протягом десяти хвилин і єдине, що його спинило, це судді яким вже набридло за цим спостерігати. Друге місце знову зайняв Джон, йому вдалося втримати вагу лише п'ять хвилин. Третій етап, завдання приготувати лікувальне зілля та протестувати на собі. Перемагає той хто зможе приготувати як можна більш якісне зілля за найкоротший час. Перше місце зайняв Джон, за вісім хвилин він зварив зілля, що за лічені секунди здатне виліковувати важкі переломи. Друге місце завоював Тейлор, його зілля було не менш ефективним, але приготував він його за десять хвилин. Решта учасників зварили нестабільну речовину, яка здатна вибухнути при необережному подиху. Четвертий етап, завдання полягає створити вибухівку з підручних засобів, чий пристрій буде мати більший радіус дії той і перемагає. Джон зміг створити вибуховий пристрій з фатальним радіусом у двадцять метрів, Тейлор зміг на сімнадцять. Обидва впоралися з завданням за п'ятнадцять хвилин. Джон отримав перше місце, Тейлору зайняв друге.
П'ятий етап, він же стрільба. П'ятдесят рухомих мішеней, в розпорядженні стрільця автоматична гвинтівка та магазини до неї. Принцип простий, чим більше буде прямих влучань у центри, тим більше буде отримано очок. Джон зміг набрати сто дев'яносто три очок і зайняв перше місце, Тейлор набрав сто дев'яносто очок, чим завоював друге місце. Шостий і останній запланований етап, магія. Завдання учасників показати свої уміння у використанні магії, відьомської магії. Офіційно, магія відьом була визнана однієї з найскладніших для освоєння, одразу після магії чортів. Абсолютна більшість учасників не змогли й найпростіше закляття використати, Джон зміг використати закляття середньої важкості з зачарування зброї, Тейлор же використав закляття, що знаходилося прямо на межі з магією чортів, закляття по створенню та контролю тіней. Цим він лишив суддів під сильним враженням і вирвав собі перше місце без жодних проблем. Оскільки Тейлор разом з Джоном мали рівну кількість перемог, було вирішено додати новий етап спеціально для них, кулачний двобій. Нічия більше неможлива, переможець лише один, а переможений, вірогідно, отримає травми. Їх обох помістили на невеликий ринг та дали команду на двобій. Вони накинулися один на одного як природні вороги. Джон не був масивним, але знав велику кількість бойових мистецтв, нажаль вони йому не допомагали. Тейлор мав перевагу вазі, силі, швидкості та витривалості, він не лишав навіть найменшого шансу супернику. Все одно, що йти проти танка з пневматичним пістолетом. Бій йшов кілька хвилин і завершився повною поразкою Джона.
Поки йшла церемонія нагородження Тейлора, напівкровний змій приготував собі лікувальне зілля та швидко став на ноги. Після того як нагороди були видані, Столас влаштував один з останніх фокусів на фестивалі. Над усією територією ярмарку був відкритий портал неймовірних розмірів, він показував безмежно гарний космічний простір, це причарувало ледь усіх, окрім Тейлора, йому було відомо нащо тут був Джон, тому направився на його пошуки. Він використав магію щоб прискорити пошуки, це трохи виснажило його але незначно. Тейлор підійшов до однієї з веж та однім ударом зніс її, разом з нею на землю упав і Джон, йому довелося сховатися у натовпі оскільки інакше у нього не було й найменшого шансу на виживання. Як тільки Столас завершив усі свої обов'язки на фестивалі, він знайшов свій супровід та через портал повернувся до готелю. Тейлор займався охороною принца Гоетії, Грот же охороняв Спенсера з Алексією, в цей момент їх об'єднував страх за можливість втрати найближчих. Двадцять другого жовтня, ближче до обіду, вони планували повернутися до столичного материка пекла, він же материк Люцифера. Але зранку всі плани були попсовані, Джон здійснив відчайдушну спробу ліквідації. За її результатом, у номері він лишився один на один з Тейлором.
− А міг би доєднатись до мене. У нас платять більше.
− Не люблю схиляти голову перед кимось.
− Але перед Столасом схилив? В чому різниця між ним і моїм шефом?
− У мене хоча б чистий демон, а не напівкровка.
Джон вважав, що сила Тейлора в його амулеті, тому коли почався ближній бік він зірвав його з шиї та відскочив. «І як тобі без чарів?», − спитав він. Усміхнувшись, Тейлор відповів: «Амулет не був джерелом сили, лише зручним індикатором», − та вивільнив з руки потужну теплову хвилю яка спалила лівий бік Джона, а саме всю руку, верхню частину ноги та пів обличчя, ледь не до самих кісток. Той кинув амулет на підлогу та вистрибнув з вікна, разом з цим він упізнав природу сил. Тейлор підтягнув до себе амулет, одягнув його на шию та підлатав магією, виглянувши з вікна він не побачив тіла розбитого об землю. Рано чи пізно Джон повернеться, з бажанням особистої помсти.
Того ж дня о дев'ятій ранку герої вже повернулися до столиці, а принц Гоетії відправився до себе в маєток, де на нього чекала хоч і не ідеальна, але по своєму любляча, подібна до орла, дружина на ім'я Долорес, більша частина її тіла мала темно-коричневе оперення, голова біла, дзьоб блідо-жовтий, очі сині, частина пір'я на голові імітувало довге зачесане назад волосся, ноги мають будову таку саму як і в Столаса, вона нижча за нього на десять сантиметрів. Хвіст присутній, але через її любов до масивного вбрання, він майже весь час прихований під одягом. Ну і звичайно на батька чекала його сімнадцятирічна дочка Аурелія, завдяки мамі, її обличчя було більш витягнуте ніж у батька і мало біле оперення, дзьоб повністю чорний, на голові була частина пір'я чорного кольору, яке імітувало довге волосся але зачіска не така охайна як у матері. Її очі були світло-фіолетові. Тіло у дівчини мало чорне оперення з періодичними золотими плямами, хвіст як і в батька був великий та легко діставав підлоги. Цікавою особливістю володіли ноги дівчини, якщо у батьків було по дві пари колін, людські та пташині, то у Аурелії вони мали одну пару, як у людей. За зростом вона була трохи вища за матір. Смак в одязі не був таким вишуканим як у батьків, вона надавала перевагу не красі, а практичності. Як наслідок її навіть на урочистих подіях бачать в основному у спортивному близько спортивному одязі, але це й перевага, в залежності від її стилю можна зрозуміти відношення дівчини до оточуючих. Якщо в якості взуття у неї високі шкіряні чоботи темно-фіолетового які ледь не дістають до колін, штани мають просте чорне забарвлення, а зверху легка сорочка з коротким рукавом темно-фіолетового кольору та вишитими на ній зірками, значить вона зацікавлена, або принаймні поважає. У випадку, якщо вона взута у спортивне взуття, штани широкі та на простих резинках, а зверху вільний светр, це означає, що вона жодним чином не зацікавлена навіть у простому привітанні.
Тейлор же зайшов до своєї кімнати, активував всі можливі системи безпеки, прийняв зілля та заснув щоб відновитись. Через три дні після цього, Столас вийшов на балкон зі своїх покоїв, прийняв повну демонічну форму, тепер він виглядав як сова зростом близько п'ятдесяти метрів, але його крила настільки непропорційно великі, що, перебуваючи на землі, він використовував їх для переміщення на рівні з ногами, оперення було чорно-червоним, де червоний колір сяяв. Він злетів у небо, де вийшов до світу смертних і продовжив свій рух угору, до зірок. Покинувши Земну атмосферу, Столас перейшов на свою максимальну швидкість, за лічені секунди він долав відстань у сотні тисяч світлових років, поки не дістався до неї, особливої зірки яку він створив для Аурелії та оберігає її до вісімнадцятиріччя доньки. Зоря була гігантська у порівнянні з іншими і мала насичений фіолетовий колір, як і очі його доньки. Столас розмовляв зі світилом, наче та мала свій розум.
− Давно не бачились, зіронько. Ти напевно голодна? – спитав він, а у відповідь почув бурління зорі. – Зараз виправлю це непорозуміння. – сказав він та почав притягувати до зорі планети з сусідніх систем, а після поміщати їх до неї. – Сподіваюся так краще. – знову прозвучало бурління. – Через місяць, через місяць їй буде вісімнадцять і я познайомлю вас.
Коли Столас наговорився, він за пару секунд дістався до Земного Місяця, де відкрив портал та повернувся у пекло, до свого маєтку.
За кілька мільйонів років до створення нинішнього всесвіту. За Землею з місяця спостерігала жінка, її зріст був майже два метри, вона мала прекрасне золоте волосся. Райдужка її очей була золота та сяяла. Одягнута вона була у малинову сорочку, зверху якої був чорний піджак, брюки також були чорні, а її туфлі були малинові без підборів. Її ім'я Елізабет. За її спиною відкрився золотий портал з якого вийшов Старк та набув людської подоби. Зріст зменшився до двох метрів, волосся на голові стало чорним та досить довгим, також воно мало кілька срібних пасм, а його очі стали людськими, але райдужка набула синього кольору та сяяла. Елізабет відчула його прибуття та не вірила своїм очам, вона просто не могла повірити, що хтось зміг не просто вижити після апокаліпсису, а ще й прожити так довго. Старк кинувся до неї з обіймами.
− Старк! Я думала ти мертвий. – сказала Елізабет.
− Краще я б помер. Ніам покінчила з життям. – через сльози сказав Старк. – Встромила собі в серце меч Люцифера.
− Нащо ти зберіг меч мого батька?
− Я знав, що він важливий, знав, що відіграє роль. Але навіть не здогадувався яку…
− Вона була гарною дівчиною.
− А як там Муун?
− Спить. Вона попросила щоб їй дали спокій, тому я помістила її у сон, за межами всесвіту.
− Я бачив як ти його творила, ці твої вампіри це щось. Довго думала?
− Я просто перехрестила тих монстрів яких знала. А чому ти не воскресиш Ніам?
− Триклята клятва. Ми з нею створили особливе закляття, воно просте але вічне. Суть в тому, що за його допомогою можна укласти договір, який потім не можна буде розірвати. Вона примусила мене укласти його з нею, я не можу її воскресити через нього.
− Значить вона…
− Так, знайшла спосіб убити себе назавжди. Я єдиний хто здатен її воскресити, а разом з цим обмежений клятвою… зміг лише зберегти її тіло у своєму вимірі і заморозити там час.
− Мені шкода…
− Мені треба відволіктись. Тобі допомога потрібна?
− Так, не завадить. Але ти навіть не знаєш з чим, чи знаєш?
− Тобі потрібна допомога з побудовою нового всесвіту, я бачу, що цей вже… останнє доживає.
− Впевнений, що подужаєш?
− Не забувай, я зміг створити власний вимір з порожнечі і без жодних проблеми викинути тебе звідти. А разом, ми можемо побудувати справжню утопію, щось величне та… довершене.
− Двох нас буде мало для цього.
− Знаю, але можна піти на хитрість. Створимо всесвіт на зразок того в якому ми народились, а потім знайдемо в ньому таких як ти чи я.
− Сумніваюсь, що це вийде. А такі як я будуть надто небезпечні.
− Тоді подібних мені.
− Ти справді віриш, що ангели будуть спати з демонами, щоб з'являлися такі онуки як ти?
− Не обов'язково щоб ангели з демонами злягались, я вже все вивчив, якщо підібрати правильні умови, можна зробити просто дуже сильних істот навіть не гібридів.
− Є звичайно й інший спосіб.
− Просто створити дуже сильних істот небезпечно. Їм потрібна особистість, досвіт, життя, людяність певною мірою.
− Я про інше казала.
Старк почав лізти до голови Елізабет і почав розуміти до чого вона хилить, а також виявив, що вона закохана в нього з першої їх зустрічі, в день коли його особистий вимір був виявлений. Але оскільки вони тепер рівні, вона також була у нього в голові. Елізабет відчувала весь його внутрішній біль, через нього вона не витримала, схопила Старка та почала цілувати його. А він не намагався це спинити, навіть більше, це змогло приглушити біль після смерті Ніам та знову запалити іскру в його серці. Старк хоча й мав сестру, але це була швидше її тінь яка жила бо він так хотів, тому йому було самотньо. Елізабет же взагалі не мала нікого, а Муун спала за власним бажанням, бо не могла витримати вічності. Божества були потрібні один одному. Старку потрібен хтось хто міг би витримати вічність разом з ним та вислухати його, підтримати його, скласти компанію. Елізабет же отримала того чого хотіла довгі мільярди років – кохання, яке вона боялась, що втратила.
Двадцять восьмого жовтня 2023 року Тейлор прокинувся, в кімнаті стояв чоловік, одягнутий у чорний костюм, але замість сорочки був светр з високим горлом, а замість піджаку чорне застебнуте пальто. Зріст близько ста вісімдесяти сантиметрів, волосся чорне, але на додаток він трохи лисуватий. Однозначно грішник, але яким чином він зміг зберегти свій людський вигляд, лишається таємницею.
− А у тебе міцний сон. До речі мене звуть Кроулі.
− А ти збоченець, якщо дивився як я сплю. Даю десять секунд щоб пояснити нащо ти прийшов, або я вижбурну тебе звідси і ти сюди більше не зайдеш.
− Я хочу щоб ти дістав матеріали з цього списку, сам. – відповів Кроулі та протягнув лист зі списком.
− Матеріали значить… − сказав Тейлор взявши лист у руки, − сльози монашки, свята олія, уламок списа долі, ріг барана… цікаві матеріали. Мені треба кілька днів. І оплата має бути значною.
− Тому я одразу приніс передоплату від якої ти не зможеш відмовитись. – відповів Кроулі та протягнув невеликий записничок з древніми відьомськими чарами.
− Створення міжвимірного кристалу… і… та невже… Звідки це в тебе?
− Моя матір, відьма.
− Що ж це за відьма, якщо я не знаю таких чарів?
− Бо вона все ще жива.
− Якщо врахувати твоє ім'я, я б дав тобі років чотириста.
− Це прізвище, але ти майже вгадав. Мені близько двохсот років.
− Цікава в тебе матуся… що ж… через пару годин відправлюсь на Землю, але це все одно займе пару днів.
− У мене достатньо часу, зустрінемося біля центрального моргу, я буду чекати тебе там з тридцятого жовтня.
− Тоді до зустрічі.
Кроулі зник з кімнати так само як і увійшов, розчинившись у тіні. Тейлор зірвався з ліжка та побіг на склад, у нього були всі необхідні матеріали для створення кристалів за наданими рецептами. Десь за годину він створив міжпросторовий кристал та випробував його, працює точно і якісно. Ще за дві години він створив кристал за другим рецептом, взяв ножа та розрізав собі живота, всередину він поклав сяючий фіолетовий камінь, а після загоїв рани комбінацією з спеціального зілля та магії чортів. Далі Тейлор зібрав зброю яка йому пригодиться у сумку і почав покликав Грота.
− Кудись збираєшся, батьку?
− Виконати один контракт на Землі, пара днів роботи.
− Чому нам не казав?
− Клієнт хоче, щоб я сам все виконав. Тому якщо будуть питати, не відповідай, або якось відбрешись.
− А Столасу? Нагадую, що кожна зоря на небосхилі це його очі. Якщо він захоче тебе знайти, тобі треба буде ховатись хіба на небесах. Ну або… ще якось.
− Знаю. Все одно не кажи де я. І якщо ви знайдете мій труп, не спалюйте.
− Звучить дивно, але добре.
− Прощавай сину. – сказав Тейлор та відрив портал на землю завдяки кристалу, а коли увійшов у нього, той зачинився.
Грот повернувся до своєї кімнати та сів за комп'ютерний стіл, він продовжив перегляд чергового детективного серіалу які знімали у пеклі. Разом з цим на нього нахлинули спогади з 2017 року, а саме весілля Спенсера та Алексії – один з найщасливіших днів в його житті. Тейлор, як власне і обіцяв, витратив круглу суму на підготовку і саму церемонію. Він орендував один з найкращих столичних ресторанів для цього дійства, купив костюми як для нареченої так і нареченого, найняв охорону, запросив чудових ведучих та акторів, які мали стати, і стали, чудовим доповненням. З обох сторін прийшло багато родичів та знайомих. Після церемонії, всі направилися до ресторану, та продовжили святкування. Грот, за власним бажанням, приймав мінімальну участь у цьому, але він наглядав за усіма. Він хотів, щоб все пройшло тихо та безпечно для його сім'ї.
Тридцятого жовтня 2023 року, Столас прокинувся від голосу, що лунав з його бібліотеки та називав його ім'я. Накинувши багряний халат, він направився за звуком. Голос був подібний до шепоту і звучав наче прямо в голові. Вже в бібліотеці, голос вів його до читального столу. Там лежала книга у шкіряній обгортці з золотим написом «Ultimus liber Stolas». У голові принца з'явилося багато питань, він не розумів звідки взялась ця книга і чому він не знав про неї. Відкривши її він побачив напис: «Аксисе, в цій книзі я зібрав всі ті знання яким мав тебе навчити, як демон і як ангел. Сподіваюсь вона зробить це за мене… використовуй знання з розумом. Твій батько», − а знизу підпис «Столас». Листаючи книгу він наткнувся на черговий напис. «Старк та Ніам, цю книгу писав мій батько, я доповнив її тими знаннями які сам зміг здобути і тими які вам знадобляться. Сподіваюсь після війни вона буде вам у нагоді», − а з низу підпис «Аксис». Столас продовжив листати книгу і побачив третій почерк, але без жодних повідомлень чи підписів. За кілька годин, принц перерив ледь не всі архівні дані пекла з метою знайти хоч якісь згадки про демонів які були тут згадані. Але жодна попередня ітерація Столаса, не мала сина на ім'я Аксис, і демонів з іменами Ніам чи Старк також не було. Він продовжив вивчення книги, хтось неодноразово редагував її, вносив нові дані та стирав старі. В розпорядженні принца Гоетії були дані про слабкості та переваги ангелів і демонів, а також опис всесвіту, старого всесвіту, невідомого для Столаса. У книзі описувались закляття та магія про яку жоден демон не чув і не здогадувався. Але використати більшу її частину він не міг, для неї потрібно власне джерело сили, а Столас, як демон Гоетії, живиться від темної магії і не має власного джерела. Прогорнувши сотні сторінок він наткнувся на ритуал з виклику богоподібної сутності, яка здатна виконати одне бажання, в обмін на одну послугу. Це зацікавило Столаса, але він вирішив приберегти цю можливість на майбутнє.