Вісімнадцяте грудня. О восьмій ранку Френк прокинувся від телефонного дзвінка. Він підняв слухавку та, не відкриваючи очей, сказав: «Алло, хто це?».

− Доброго ранку, Френку. Я тебе не потривожив? – спитав Ерік.

− Ерік? – перепитав Френк і миттєво зірвався з ліжка, чим ледь не розбудив Аурелію. – Не потривожив. А що сталося?

− Пам'ятаєш на церемонії я казав, що ти можеш стати королем якщо у цьому буде потреба?

− Так пам'ятаю.

− Тоді я тебе чекаю у клановому маєтку через десять хвилин. Дружину з собою також візьми.

− Добре, ми будемо.

− До зустрічі. – сказав Ерік та поклав слухавку.

Аурелія розплющила очі та спитала: «Хто дзвонив?».

− Старший монарх Каслів, король Ерік. Він хоче, щоб я прийшов у клановий маєток і тебе з собою взяв.

− Скільки у нас часу?

− Десять хвилин, тому терміново одягайся.

− У що?

− Звичайний одяг. Якщо буде треба церемоніальні костюми прикличемо.

Френк та Аурелія швидко одягнули свої повсякденні костюми, вони достатньо офіційні щоб бути присутніми на більшості офіційних зустрічей. Принц Каслів взяв свою дружину на руки і вже за мить вони були у клановому маєтку, а саме в одній з його зал. Будівля була побудована з чистого білого каменю, на ній більше чарів ніж на самих воротах до раю, це було зроблено для максимально безпечних перемовин між кланами. В залі були зібрані всі королі та королеви, всі принци та принцеси клану Каслів.

− Еріку, що сталось? Чому ти зібрав всю вершину і нащо тобі Аурелія? – спитав Френк.

− Я попросив щоб ти прийшов з дружиною бо ми тут не єдиний клан. – відповів Ерік.

У вільній частині залу почали відкриватись портали з яких почала виходити вся верхівка Гоетії. Після чого на невелику імпровізовану сцену став Ерік, Паймон та Бафомет.

− Думаю ви всі спантеличені цими раптовими зборами. – промовив Паймон.

− Але їх причина настільки серйозна, що ми були вимушені скликати вас. – доповнила Бафомет.

− Причина цієї зустрічі полягає у нинішньому королю пекла, Морнінгстарі. – сказав Ерік. – Зараз принц Каслів Атрей підніметься і розповість все більш детально.

На сцену піднявся демон подібний до лелеки, його оперення було білосніжне, а очі сірі. Шия довга як дзьоб, його зріст був близько трьох метрів тридцяти сантиметрів, його ноги мали по дві пари колін, а одягнутий він повністю чорний костюм.

− Тиждень тому я був на материку Асмодея, − сказав Атрей, − так я знаю, що про це… не дуже прийнято казати на публіку, але причина вагома. Я зустрів Асмодея особисто і його поведінка мене з пантелику, не для кого не секрет, що він… особливий серед решти рицарів, але тоді він більш особливий. Як демон обману, хитрості та маніпуляцій, я здатен бачити коли когось контролюють і я бачив, що Асмодей, в усіх можливих сенсах слова, перебував у кайданах Блуду. А сам гріх був під чиїмось іншим контролем. По поверненню до столичного материка я доповів про це Еріку і він дав мені наказ оглянути решту рицарів та гріхів. Вони також під чиїмось контролем, а коли прийшов час перевірити Морнінгстара… я зрозумів, що це він стоїть за всім. Повертаю слово вищим монархам. – завершив розповідь Атрей та спустився зі сцени.

− За тисячоліття правління, Люцифер не дозволяв собі подібного. – сказав Паймон. – Наші клани не такі вже й різні, раніше нас об'єднувала мета у захисті пекла та роль у війні якої ніхто не бажає. Але зараз з'явилась нова ціль.

− Морнінгстар зрадив пекло. – доповнила Бафомет. – І він має за це поплатитись.

− А тепер, якщо не важко, прошу Гоетію перейти у сусідню залу. – сказав Ерік. – У нас як і у вас є кілька термінових справ які ми мусимо вирішити.

Вищі монархи Гоетії пройшли у сусідню залу, а за ними й решта демонів з їх клану, включно з Аурелією. «Френку, викликай свій костюм принца. Зараз же», − сказав Ерік. Хлопець без зайвих питань виконав наказ і до нього тут же підійшов демон схожий на червоного кардинала, в основному через форму дзьоба та забарвлення пір'я. Цей демон, використовуючи чари, вносив зміни у костюм Френка. Плащ став довший, тепер він діставав до рівня колін, і змінив свій колір на королівський синій. Сам костюм отримав більше деталей, як золотих, так і синіх. «Нащо це все?», − спитав Френк.

− Підійди до мене та встань на коліна. – сказав Ерік.

− Ви хочете зробити мене королем? – спитав Френк, вже встаючи на коліна. – Хіба для цього не потрібен дозвіл?

− Всі необхідні дозволи ми отримали ще в минулому році, ти й сам знаєш. – відповів Ерік. – Твоє підвищення лишалось на мій розсуд. А тепер починаємо. Френк, старший принц клану Каслів, чи готовий ти прийняти ранг короля?

− Готовий. – відповів Френк.

− Чи готовий ти до відповідальності, що буде покладена на тебе? – спитав Ерік.

− Так. – відповів Френк.

− Чи є хтось, хто проти процесу підняття рангу? – звернувся Ерік до залу, а у відповідь отримав тишу. – Тоді на правах старшого монарху клану Каслів, я надаю Френку перманентний ранг короля. – як тільки він промовив цю фразу, він Френка розійшлась в усі сторони невелика та прозора магічна хвиля, після чого він встав з колін.

− І що я тепер маю робити? – спитав Френк. – І нащо це все взагалі?

− Дж… Морнінгстар перейшов межу. – відповів Ерік. – Пекло у реальній небезпеці. Нам потрібно так багато королів як тільки можна.

− А хіба ранг на щось впливає? – спитав Френк. – В Гоетії той самий Столас, один з найсильніших демонів взагалі, але він не король.

− Він не король, оскільки за ним закріплена роль принца. – відповів Ерік. – І на додаток, вони старого покоління.

У сусідній залі було не менш весело, звичайно ніхто не отримував ні підвищень, ні понижень. Але Гоетія вирішила зробити ставку на свого фактично найсильнішого демона у клані, на Аурелію. Через те, що в якості її джерела сили виступає ціла зоря, створена та просочена магією, сили у дівчини мають неймовірний та ледь не безмежний потенціал. Гоетія планувала додатково підживити Аурелію і вірогідно Френка, оскільки вважали їх найсильнішими. По завершенню своїх перемовин вони повернулись у залу до Каслів, вищі монархи знову вийшли на сцену.

− У кого які пропозиції з можливої ліквідації Морнінгстара? – спитала Бафомет.

− Нам потрібна кожна думка, кожен варіант. – додав Паймон.

По залу спочатку розійшовся шепіт, потім невелика хвиля гучних обговорень і знову шепіт. Це було перервано однім словом: «Ангели», − і промовив його Френк.

− Чому саме ангели? – спитав Ерік.

− Дж… Джек… наполовину серафим, лише ангели знають як їх убити. – відповів Френк і шокував весь зал.

− Ти зміг вимовити його ім'я… − сказав Паймон переглянувся з Бафомет та Еріком. – Ми потім розберемося з цим. А щодо ангелів то ідея непогана, але для цього треба вийти з ними на контакт. А з цим можуть виникнути проблеми.

− Нам потрібні ще ідеї. – звернувся до залу Ерік.

− Клітка Люцифера. – сказав Столас. – Коли він відрікся від бога, його не змогли убити, але змогли помістити у клітку, а після закопати її так глибоко у землю як тільки могли. Звичайно він вирвався з неї, але вони не мали тієї магії, що є у нас.

− Це справді чудова ідея. – сказала Бафомет. – Ми розпочнемо розкопки древніх руїн.

− Якщо у когось будуть ще пропозиції, звертайтесь до старших монархів. – сказав Ерік. – Всі вільні.

Демони один за одним почали, через портали, розходитись по своїм палацам. Френк взяв на руки Аурелію і разом з нею повернувся до палацу, вона була вражена оновленим костюмом чоловіка. Вони зайшли до своєї кімнати, а Френк попрямував у гардероб щоб змінити свій одяг на повсякденний.

− А чому твій костюм змінився? – спитала Аурелія.

− Мене зробили королем. – відповів Френк.

− У вас таке можливо?

− Я був старшим принцом і на додаток ще в минулому році мені сказали, що я можу стати королем. Якщо в цьому буде потреба, або якщо я продемонструю необхідні навички.

− І який з варіантів вірний?

− Перший, клану потрібні всі можливі королі. А що ви в іншій залі займались?

− Вони вважають, що я найсильніша в клані і тому планують мене… не знаю… підживлювати. Схоже, що хочуть аби я була настільки сильною наскільки можна.

− В яку ж гру вони почали грати? І чому зараз? Можна ж було почекати пару місяців чи років, або раніше все розпочати. Але ні, вони влаштували все так.

− Як думаєш, чому мене вирішили підсилювати?

− Ти сильна, дуже сильна. Це простий і логічний вибір. І в теорії, ти зможеш писати власну дуже сильну магію, яку світ ще не бачив.

− Тобто власну магію?

− Це краще показати. Можеш дати мені свою руку з каблучкою?

− Так, звичайно. – відповіла Аурелія та простягнула праву руку.

− Коли мені було дванадцять, я створив своє перше закляття. – сказав Френк, беручи дружину за руку та торкаючись каблучки пальцем. – Воно було дуже простим але ефективним. Суть його у пов'язанні предметів між собою. Перевіряв його я на двох папірцях, коли все було готово я спробував спалити один з них, але він не горів, коли спробував підпалити другий, він також не горів, а спалахнули вони лише тоді коли я підпалив їх одночасно. – очі Френка стали яскравіші на мить і по каблучці Аурелії пройшла іскра, після чого він відпустив її руку з каблучкою та торкнувся до своєї. – До того ж якщо мати один з пов'язаних предметів, завжди можна знайти інший. В цьому мені допомагав Рауль, він ховав один з предметів, а я його знаходив. – по каблучці Френка також пройшла іскра. – Ну наче все готово. Тепер я завжди зможу знайти тебе, або ти мене.

− Це неймовірно, я справді відчуваю де ти.

− Знаю. По правді кажучи, це досить грубе закляття. А щодо тебе… я гадки не маю на які речі ти здатна. Хоча впевнений, що твоя сила просто неймовірна… як і ти. – сказав Френк та нарешті переодягнувся, йому пощастило зібрати костюм в точності як той, що до зустрічі з кланами.

Двадцяте грудня, десята ранку. У передмісті відкрився ангельський портал, з нього першим вийшов Габріель, за ним Метатрон, який як тільки зробив перший крок, одразу почав отримувати величезні об'єми інформації з пекла, а вже за ним вийшли дванадцять ангелів і вони були в масках та шоломах.

− І куди нам йти? – спитав Габріель.

− Почекай… − відповів Метатрон. – Є три адреси. Маєток Френка зараз ремонтують, йти туди сенсу нема. В маєтку Столаса зараз мають бути інші демони окрім Френка, а в його будинку можна щось пошукати. Сподіваюсь він там буде.

− Достатньо було просто злетіти в гору і повести нас. Веди.

Метатрон розправив крила та злетів у повітря, за ним повторила й решта, а потім вони всі попрямували до будинку Френка. За кілька хвилин ангели були на місці, на щастя їх ніхто не помітив. Габріель виламав двері і вони увійшли та пройшли до досить просторої вітальні, все було тихо оскільки господар тут вже довго не живе.

− Схоже його тут не було кілька тижнів. – прокоментував Метатрон.

− Тоді чому ми й досі тут? – спитав Габріель. – Йдемо далі.

− Почекай, я відчуваю сильну магію, надто сильну.

− Що за магія?

− Захисна, вона не пустить нікого в деякі кімнати… і…

− Щось не так?

− Нас засікли!

− Як ти цього не помітив?

− Сигналізація не магічна, я не міг. Готуйся.

Френк увійшов до вітальні, він рухався на майже максимальній до себе швидкості. Демон планував убити ангелів їх же зброєю, але коли він потягнувся до меча на поясі Габріеля, той схопив його за руку, хлопець не розгубився і жбурнув його у стіну. Наступним полетів Метатрон.

− Я його вб'ю. – сказав Габріель.

− Не смій! Він має бути живий. – крикнув Метатрон.

Френк був сильнішим ніж ангели очікували. Якщо Габріель впевнено тримався у двобої, то Метатрона били як малу дитину. І кожен раз коли він був близький до втрати свідомості, то майже застигав у сприйнятті бійців. В один момент Френк вдарив його головою об стіну з такою силою, що Метатрон миттєво вийшов з поєдинку, лишивши Габріеля наодинці з демоном, який не планував лишити когось серед живих. Король Каслів схопив архангела за голову та почав бити нею стіну. Габріель розправив свої крила, чим відкинув на пару метрів Френка, але це не дало сильної переваги. Демон вдарив його прямо в обличчя, з носа архангела потекла кров, він відчув наближення смерті але не міг убити нападника. Френк використовував свою перевагу у зрості та фізичній силі, в якийсь момент він схопив Габріеля за шию, притиснув до стіни та почав піднімати, повільно душачи його в процесі. В цей момент архангел зміг витиснути з себе фразу: «Ми прийшли по душу Джека…». Френк відпустив його та спитав: «Нащо він вам?».

− Метатрон краще пояснить. Дай я його вилікую.

− Лікуй.

Демон та ангел уповільнилися і плин часу для них став нормальним. Габріель привів у свідомість Метатрона, а потім вилікував і себе. Френк, використовуючи телекінез, полагодив будинок. Ангели спробували дістати зброю, але він однім помахом руки змусив їх стояти на місці.

− Нащо вам Джек, чи Морнінгстар? – спитав Френк.

− Морнінгстар? – перепитав Метатрон.

− Так він просить себе називати. Використав неписаний закон для цього, але я чомусь можу його обходити. – відповів Френк. – Але це ви маєте відповісти на моє питання, а не я на ваші.

− Коли він став на трон, ми це відчули. Не одразу, але відчули. – відповів Метатрон. – Зі слів Михаїла, він відчув як щось темніше за Люцифера прийшло.

− А чому ви до мене прийшли? – спитав Френк.

− Джек пригрозив тобою. Казав, що в нього є демон який уб'є всіх ангелів, ще до того як ті зроблять перший крок. Тепер розумію. – відповів Габріель.

− І що? Убити мене вирішили? – спитав Френк.

− Домовитись. – відповів Метатрон. – Ми хочем убити Джека, все, що нам потрібно це щоб ти не ліз.

− Не лише ви хочете його смерті. – сказав Френк. – Касли і Гоетія вважають його небезпечним для пекла. Він взяв під магічний контроль всіх рицарів та всі гріхи.

− Це трохи прояснює ситуацію. – прокоментував Метатрон. – Люцифер контролював через страх або повагу, але магію він не використовував.

− Так чи інакше, просто убити Джека не можна. – сказав Френк.

− Чому ні? – спитав Габріель.

− Якщо вб'єте його без підготовки, з'явиться вакуум влади, який необхідно заповнити. – відповів Френк. – А ми не знаємо, що Джек натворив у головах рицарів та гріхів. Можливо вони взагалі мають його особистість.

− В цьому є сенс. – сказав Метатрон. – У тебе є ідеї як з цим боротись?

− Потрібно щоб хтось заповнив собою вакуум влади. – відповів Френк. – Хтось кого пекло захоче. Мені байдуже хто, ви можете домовлятись з демонами, або послати когось зі своїх. Головне аби це не чіпало мене та мою сім'ю.

− Головне, що демони не проти смерті Джека. Ми отримали, що хотіли, йдемо додому. – сказав Габріель та клацнув пальцями, чим відкрив портал на небеса. – Відпусти моїх хлопців.

− Звичайно. – відповів Френк та звільнив ангелів, після чого вони увійшли у портал.

− Ти бачив як люди моляться? – спитав Метатрон.

− Бачив. – відповів Френк.

− Якщо буде потрібно, повтори їх рухи і назви ім'я Метатрон. Я тебе почую і прийду. – сказав Метатрон.

− Запам'ятаю. – відповів Френк.

Метатрон увійшов до порталу, а за ним Габріель. Френк оглянув будинок на цілісність та повернувся у маєток Столаса, де подзвонив Еріку.

− Ерік, ти зараз де? – спитав він.

− В будинку кланів, з Паймоном та Бафомет. – відповів Ерік. – А тобі нащо?

Замість відповіді по телефону, Френк прийшов до будинку кланів та вже особисто відповів: «У мене є цікаві новини щодо Джека».

− І що ж це за новини? – спитав Паймон.

− Здається, в нашому задумі з'явився сильний союзник. – відповів Френк. – У вигляді небес.

− Це неможливо. – сказала Бафомет.

− В якому сенсі? – спитав Ерік. – Ти бачив чейсерів?

− Не чейсерівв, а справжніх ангелів. – відповів Френк. – Їх було чотирнадцять, всі у військовій формі як у людей, але матеріали інші... не суть. Дванадцять у масках та шоломах, а двоє без. Габріель і Метатрон.

− Габріель міг спуститися у пекло. – прокоментував Паймон. – Але… Метатрон? Він жахливий боєць, нащо вони були тут?

− Мене шукали. – відповів Френк. – З їх слів, Джек погрожував небесам мною. І я ледь не вбив Габріеля, його врятувало те, що він зміг витягти з себе кілька рятівних фраз.

− Де це відбулося? – спитав Ерік. – Є свідки?

− В моєму будинку. – відповів Френк. – Свідків нема, все пройшло тихо.

− Розкажи все, до найменших дрібниць. – сказала Бафомет.

В цей же час, Габріель та Метатрон вже завершили свою доповідь Михаїлу.

− Один демон ледь не вбив двох архангелів одночасно… це майже смішно. – сказав серафим.

− Тут нема нічого смішного. – сказав Габріель. – Останній хто демонстрував схожу силу… це Самаель.

− Забудь про нього. – сказав Михаїл. – А те, що Гоетія і Касли вважають Джека небезпечним, справді грає нам на руку.

− То… ми будемо йти на подальші перемовини? – спитав Метатрон. – Поки все йде чудово.

− Так, але не з Френком. Як принц Каслів він має невелику цінність. – відповів Михаїл.

− Король Каслів. Вісімнадцятого грудня його зробили королем. – поправив Метатрон − І додатково в цей день клани зібрались в одному місці. Але що вони обговорювали… я маю лише теорії.

− Ти чогось не знаєш? – здивувався Михаїл. – Я в це не вірю.

− А я вірю. – відповів Габріель. – Особливо після того, що бачив і відчував.

− Не міняє суті. Якщо демони справді зацікавлені у смерті Джека… це піде нам на користь. – сказав Михаїл, а потім він звернув увагу на Метатрона. – Метатрон, що з тобою?

− Все нормально. – відповів Метатрон, він відчував неймовірний головний біль, який не стихав. – Просто голова болить. – та за кілька митей біль зник і він почув Френка. – Це Френк, він звертається до мене.

− Що він каже? – спитав Михаїл.

− Через годину на темному боці земного місяця. – відповів Метатрон. – Ти там маєш бути.

− Нащо? – спитав Габріель.

− Він каже, що старші монархи хочуть поговорити. – відповів Метатрон.

− Я прийду. – сказав Михаїл. – Мені нічого боятись.

Об одинадцятій двадцять серафим вже був на темному боці місяця, очікував на демонів. За його спиною в кількох десятках метрів відкрився портал з якого вийшов Френк, а за ним старші монархи.

− Френк, вітаю. – сказав Михаїл. – Вибач, що перервав твою прогулянку з дружиною.

− Френку можеш йти. – сказав Ерік.

− Впевнений? – спитав Френк.

− Так. – відповів Ерік, після чого Френк повернувся в пекло, а портал закрився.

− Паймон, Бафомет та Ерік, вітаю вас. – сказав Михаїл підійшовши до демонів.

− Не очікував знову зустріти нас? – спитав Паймон. – Звичайно особистість і пам'ять у нас інша, але це не сильно міняє суть.

− Я досі про це жалкую. – відповів Михаїл. – Віддав вас Люциферу на тарілочці. А Касли самі вже винні. Що ви хотіли обговорити?

− У нас був певний план дій з ліквідації Дж… Морнінгстара. – відповіла Бафомет. – Але тепер все можна спростити.

− Чого ви хочете? – спитав Михаїл.

− Короля. – відповів Паймон. – Пеклу потрібен король. А нинішній кандидат… надто молодий та не володіє потрібними навичками.

− Ви серйозно думаєте, що я передам вам одного зі своїх братів? – спитав Михаїл.

− Як гарант безпеки. – відповів Ерік. – У випадку твоєї незгоди, ми самі справимось з Дж… Морнінгстаром.

− Це дія неписаного закону? – спитав Михаїл.

− Так. – відповів Ерік.

− А як тоді Френк його обходив… невже він? – спитав Михаїл.

− Як я і казав, наш кандидат надто молодий. – відповів Паймон.

− Тоді можу запропонувати Метатрона. – сказав Михаїл. – Він розумний, має великі пізнання у магії, а пекло для нього це світ який треба вивчати.

− Ну… пекло його слабко знає. – сказала Бафомет та переглянулась з Паймоном та Еріком. – Він підходить. А чого ви хочете від нас?

− Лише мирного співіснування. – відповів Михаїл. – Мене не цікавить хто буде сидіти на троні, аби не кров мого близнюка. Вона надто темна.

− І ще одне питання. – сказав Ерік. – Хто уб'є Морнінгстара?

− Габріель. Я довіряю йому. – відповів Михаїл. – Головне дайте сигнал в потрібний момент.

− Тоді в нас більше немає питань. – сказала Бафомет.

Демони відкрили портал і повернулись до пекла, а Михаїл знову на небеса. Незважаючи на нового союзника, старші монархи кланів вирішили продовжити пошуки клітки Люцифера.

Восьма година вечора, Браян та Андреалфус перебували в маєтку останнього. Їх відносини сильно просунулися вперед, вони тепер майже відкрито демонструють їх на публіку, навіть не намагаються приховати. Додатково Гоетія зняла з Андреалфуса обов'язок у створенні потомства, тепер це повністю залежить від його бажання і у зв'язку з цим він планує у найближчий час освідчитись Браяну, але досі вагається. Причина їх відносин невідома, можливо демон настільки нарцис, що закохався у того кому він фактично подарував свою зовнішність.

− Дивися, що я підготував! – сказав Андреалфус та показав досить масивні металеві кайдани.

− Навіть не думай їх чіпляти на мене. – відповів Браян.

− Ну ти навіть не спробував, це буде весело.

− Якщо щось піде не так, я тебе задушу.

− Ти знаєш, що не зможеш мене задушити.

Коли Андреалфус почепив на Браяна кайдани, на нього одразу нахлинули спогади, в першу чергу спогади того як його мучив Джон. Він почав втрачати контроль, але в кінцевому результаті він зірвав з себе кайдани, використовуючи магію тіней.

− Міг би просто попросити зняти. – сказав Андреалфу.

− Ніколи, за жодних обставин, не одягай на мене кайдани і не прив'язуй мене. – сказав Браян. – Спогади неприємні.

− Добре, можеш почепити на мене. Не пропадати ж добру.

− Йди в дупу. Без жартів.

− Як забажаєш.

− Не в цьому сенсі. Ти мені настрій зіпсував.

− Браяне, ну пробач, − сказав Андре та приобійняв демона, − я помилився.

− Так ти помилився, вітаю. Але вже нічого не виправиш.

− Невже до твого прощення немає жодного ключа?

− Час, час відкриє його.

− Можливо є якийсь запасний варіант?

− Сьогодні ні. Продовжиш допитувати і я піду в іншу кімнату.

− Все-все, не йди тільки.

Демони спокійно заснули і до самого ранку не чіпали один одного. О шостій ранку Браян прокинувся, одягнув срібний легкий халат та вмився, він не помітив незначні зміни в своєму тілі через сонливість. Його статура стала більш стрункою та жіночною, очі трохи збільшились та стали більш рожевими, вії стали довші та пишніше, статевий орган змінився на жіночий, голос також. Він цього не помітив взагалі, оскільки мовчав і не сильно вдивлявся у себе, до того ж халат все приховував від нього самого. Причиною змін стало закляття, яке перетворило його на демона, воно хоча й було робочим але його ніхто ніколи не випробовував, як наслідок всі його дії не були вивчені. Коли прокинувся Андреалфус, він одягнув блакитний халат та вмився, після чого пішов снідати.

− Доброго ранку, Браян. – сказав Андре.

− Доброго. – відповів Браян жіночим голосом. – Якого хуя?

− Це в мене галюцинації, чи ти фокусами почав займатись?

− Ні-ні-ні-ні, це якась нісенітниця! – крикнув Браян та перевірив себе нижче поясу. − Його нема… це… Чому я? Я що не можу пожити нормально?

− Схоже ні, не можеш.

− Вертай все назад! – крикнув Браян та схопив Андреалфуса за плечі.

− Це не я! І до того ж я не знаю навіть чому це сталося.

− Просто чудово… тепер ще й честь утратив.

− Здається є ще одна проблема…

− Тільки не кажи, що й у тебе все відвалилось.

− Ні, ти мені став більше подобатись. Чи стала…

− Дзвони Столасу.

− Нащо?

− Дзвони! Чи ти ще когось хто гарно володіє магією зміни форми знаєш?

− Логічно. – сказав Андреалфус та зателефонував Столасу.

− Андреалфус, шоста п'ятнадцять ранку… май хоч якусь совість. – сказав Столас сонним голосом. – Що тобі треба?

− Тут треба твоя допомога з однією справою.

− Це терміново?

− Ну для мене не дуже, але ця справа буде мені мозок сірником виїдати.

− Не бачу тут мінусів для себе. І довго це не буде тривати, мозку в тебе мало а сірник великий. Хвилин за двадцять буду.

− І прихопи книжки з магією зміни форми.

− Якщо ти або Браян перетворились на козлів, я виправляти не буду. Чекайте. – відповів Столас і поклав слухавку.

− Наче має допомогти. – коротко переповів Андре.

− … У мене просто немає слів. І здається я відчуваю, що думаю інакше… це… − сказав Браян та затулив обличчя руками.

О шостій тридцять п'ять Столас, як і обіцяв, прибув до маєтку Андреалфуса. Його провели у їдальню. «Наче все нормально, нащо кликали?», − спитав він, а коли заговорив Браян, на його обличчі можна було легко побачити шок.

− Мені треба випити. – сказав Столас.

− Ти ж наче не п'єш, хіба ні? – поцікавився Андре.

− Треба. – сказав Столас.

− Добре тримай. – відповів Андре діставши з міні-бару пляшку рому.

− Наче стало легше, − сказав Столас випивши, − але яке ж воно лайно, не шкодую, що кинув.

− То ти зможеш допомогти? – спитав Браян.

− Тейлоре, щоб тобі допомогти я маю знати як ти демоном став. – відповів Столас.

− Ти знаєш? – перепитав Браян. – Як довго?

− Майже одразу у мене виникли підозри. Але все стало на місця пару тижнів тому. Ну і в якості бонусу, на тобі зараз амулет висить. – відповів Столас.

− Не зручно вийшло… − прокоментував Андре.

− М'яко сказано. Для початку я маю знати як Тейлор став Браяном. – сказав Столас. – І не хвилюйтесь, я нікому не казав. Ще не казав.

− Закляття Кроулі. – відповів Браян.

− Я його знаю... це все пояснює. – прокоментував Столас.

− А звідки ти його знаєш? – спитав Браян.

− Він намагався воскреснути, тому я поглинув його душу. – відповів Столас. – Закляття лишилось?

− Воно одноразове. Лист знищився. – відповів Андре.

− Просто чудово, зараз огляну тіло, можливо щось і знайду. – сказав Столас та підійшов до Браяна, він водив руками біля його тіла в парі сантиметрів, вивчаючи організм. – Я тебе вітаю, ти жінка на всі сто. Від чоловіка в тобі лише свідомість лишилась, і вірогідно ненадовго.

− Є якесь закляття щоб повернути все у норму? – спитав Браян.

− Ні. – відповів Столас. – Те що є, не здатне перетворити тебе на чоловіка. Лише зовнішньо, вважай ілюзію накладає.

− Має ж бути хоч щось… − пригнічено сказав Браян.

− А мені так навіть більше подобається. – сказав Андреалфус, не відводячи погляду від Браяна.

− Яка іронія, ти розлучився бо вважав себе геєм, а в результаті коли закохався у чоловіка, він перетворився на жінку. Це доля. – прокоментував Столас, ледь стримуючи сміх.

− А мені тепер страшно. – сказав Браян.

− Рекомендую вчитись новій ході та міняти смак в одязі. А ну і готуватись до вагітності, на всякий випадок. – сказав Столас. – Ну а я краще лишу вас на одинці.

− Не смій! – крикнув Браян.

− Посмію, а і вибери собі нове ім'я, тобі не звикати. Удачі. – сказав Столас та відкрив портал додому, а пройшовши через нього, закрив.

− Мені потрібен час на роздуми. – сказав Браян та пішов до однієї з вільних спалень. – Не чіпай мене.

− Як хочеш. – сказав Андреалфус.

Його поглинули глибокі роздуми. Нове тіло Браяна в певній мірі манило та цікавило його, він почав серйозно роздумувати про свою орієнтацію.

Столас увійшов до своїх покоїв, де Долорес, сидячи на ліжку у легкій накидці, одразу ж запитала: «Де ти був в таку рань?». Він присів поруч з нею та відповів: «У Андреалфуса…».

− А чому від тебе тхне… ромом?

− Я пив.

− В його присутності?

− Після побаченого будь-хто випив би. Пам'ятаєш Браяна?

− Так, він перший хто вгамовує апетити Андреалфуса. А що з ним?

− Ну як тобі сказати… він тепер жінка. В усіх сенсах слова.

− Що? – перепитала Долорес, широко розкривши очі.

− Не знаю як і чому, але він перетворився на жінку. І я не знайшов жодного закляття яке могло б подібне здійснити, ще й з такою точністю. Він навіть завагітніти може.

− Твою ж…

− Не треба. Краще перейти на щось… більш приємне. Як Аурелія та Френк?

− Аурелія спить. А Френк вигнав слуг з кухні і нікого туди не пускає. Вже хвилин сорок.

− Напевно свій талант у кулінарії хоче показати, ну я не проти.

О шостій п'ятдесят п'ять Френк вже накрив стіл та покликав Столаса з Долорес до їдальні. Аурелію він розбудив парою поцілунків та відвів снідати. Собі він приготував салат, яєшню та котлети з комах, а якщо коротке, все те, що він їсть. А для решти він приготував загалом схожий сніданок, за відмінністю у тому, що в кожного було по одному великому стейку. У Столаса його улюблений стейк з м'яса зебри, у Долорес з м'яса дикого зимового оленя, а у Аурелії був ніжний телячий стейк, коли вона скуштувала його в день освідчення, він їй сильно сподобався.

− Френку, ти готуєш просто неймовірно! – сказала Долорес.

− Дякую, був час набратись досвіду. – відповів Френк.

− А ти колись пробував м'ясо? – спитав Столас.

− Було діло. Місяців п'ять тому, якщо не помиляюсь. – відповів Френк.

− І як? Сподобалось? – спитав Столас.

− Смачно, але шлунок не справився… апетит перебивати нікому не хочу. – відповів Френк. – Я знаю, що є різні зілля які могли б допомогти у цьому, але вони не діють на мене. І не тільки вони якщо чесно. Я не п'янію, наркота не діє і залежності не викликає.

− А коли ти встиг спробувати? – спитала Аурелія.

− Був у мене період життя темний, не хочу згадувати. – відповів Френк.

− Значить не буду допитувати. – сказала Аурелія з легкою усмішкою.

В цей же час Метатрон прибув у пекло, не у військовій форму, і майже одразу перед ним відкрився портал, з якого було видно старших монархів кланів. Він без вагань пройшов через нього і опинився в клановому маєтку.

− Вітаю у новому світі. – сказав Ерік.

− Дякую. – відповів Мететрон. – Михаїл сказав вас слухати.

− Так. – сказав Паймон. – Одразу перейдемо до справи. Для початку, щоб перемогти Морнінгстара треба завоювати публіку, а для цього треба діяти на неї та для неї.

− Забудь про порятунок кошенят з дерев. – додала Бафомет. – Тобі не факт, що подякують, а про підтримку можна й не мріяти.

− А що за місце? – спитав Метатрон.

− Безпечне місце, тут нас не почує жодна зайва душа, якщо можна так висловитись. – відповів Паймон.

− Повернемося до теми розмови. – сказала Бафомет. – Морнінгстара клич виключно по його справжньому імені. Це покаже твою силу, непокору та сміливість.

− Магію можеш використовувати так як захочеш і в будь-яких масштабах. – сказав Ерік. – Твоє завдання за всяку ціну отримати підтримку від населення.

− Якщо буде гарний старт, отримаєш одразу близько тринадцяти відсотків підтримки, дякуючи опозиції. – додала Бафомет.

− Гоетія та Калси не одразу будуть з тобою. В залежності від твого рівня підтримки будуть приєднуватись демони. – сказав Паймон. – Вони не покидатимуть клан, але будуть підтримувати тебе, тим самим збільшуючи відсоток населення за тебе.

− Михаїл згадував, що у вас є кандидат. Чому ви його не виставите? – спитав Метатрон.

− Він молодий і має мало досвіду. На додаток ми не хочемо піддавати його зайвому ризику. – відповіла Бафомет. – Морнінгстар надто небезпечний.

− Добре. Я вже можу йти? – спитав Метатрон.

− Так, можеш йти. – відповів Ерік. – Роби все чого тобі схочеться, але у тебе, як і в нас, у кращому випадку є лише пара місяців, якщо не тижнів.

− І остання порада, не бий першим. – сказала Бафомет.

Паймон відкрив портал з маєтку, яким скористався Метатрон і нарешті вийшов у світ який він вивчав тисячоліттями, а зараз зможе на нього впливати. Додатково, Михаїл дозволив використання різноманітної магії для досягнення цілей. Метатрон вирішив прогулятися однім з міст грішників і тут йому сильно пощастило, один з місцевих психів, в черговий раз, влаштував повну анархію, і природнє населення пекла могло від цього постраждати. Власне так і сталося, у скупчення бісів, кілька сотень осіб які переховувалися в цей момент у одному з будинків, летів снаряд гранатомета. Архангел спіймав його своїм тілом, йому це не нашкодило, будинок отримав мінімальні пошкодження, біси живі, а грішник при спробі убити умовного героя поплатився життям. Метатрон хоча і являється досить добрим ангелом, злити його не варто, він готовий пролити кров якщо в цьому буде необхідність. Він увійшов до будинку, щоб перевірити стан населення.

− Всі цілі? – спитав Метатрон.

− Так, дякуємо за порятунок сер. – сказав один з бісів.

− А тут таке кожен день?

− Так, ці грішники справжній кошмар.

− Чому ви тоді лишаєтесь у місті?

− Таке розпорядження короля. Спочатку Люцифера, а тепер Морнінгстара. Єдиний материк де грішники самі знаходяться у містах, це материк Мамона.

− Тобто Джек не сильно відрізняється від свого батька?

− Так. А як ви змогли назвати його ім'я?

− Все просто, я Метатрон.

− Архангел?

− Не бійтесь, я прийшов з миром. Якщо нікому не треба допомога я піду.

Метатрон покинув будинок та розправив крила, після чого злетів у небо. Він отримував велику кількість даних з пекла і точно знав куди треба летіти та що робити для рейтингів. Врятувавши кілька сотень бісів, Метатрон майже миттєво отримав сім відсотків підтримки населення, в цю цифру входять всі починаючи з сукуубів та інкубів і завершуючи клановими демонами, ігноруючи грішників та грішних лордів, вони мають владу в межах своїх міст. Вже через сорок хвилин майже на всіх каналах з новинами вийшов сюжет про це, незалежно від того хто веде у них була схожа основа і полягала вона в питанні: «Чи можна довіряти Метатрону?». Суспільство вже почало розколюватись, в цьому йому активно допомагали Гоетія та Касли, які з тіней впливали на нього, створюючи невеличкі внутрішні конфлікти. Але відкрито жоден з демонів не підтримував Метатрона. Сам же він майже безупинно літав по всьому пеклу, втручаючись у різні конфлікти як між місцевим населенням та грішниками, так і внутрішні конфлікти населення. Наприклад невеличкі війни між наркокортелями. Подібний хаос у пеклі не постійний, він не всюди і далеко не кожен день, але його достатньо, щоб зупиняючи його, піднімати свої рейтинги.

Дії Метатрона змусили панікувати рицарів. Азазель, якого почали брати певні сумніви, особливо після конверту який йому підкинула Беелзибаб, прийшов до Джека, у його невеликий крижаний вимір, з доповіддю. Король сидів на своєму крижаному троні.

− Морнінгстаре, є серйозна проблема і ім'я їй Метатрон.

− Я бачив новини.

− П'ятнадцять відсотків населення вже на його боці. Треба якось діяти.

− Що про нього відомо?

− Він один з старших Архангелів, після падіння Люцифера та створення пекла, Метатрон був відповідальний за вивчення пекла.

− Не чіпайте його. Поки.

− Але він може доповідати небесам, це диверсія.

− Або він пав, якщо він справді тисячоліттями вивчав пекло, він міг пасти. Убити його це втратити гарного союзника.

− А якщо він не пав?

− Тоді його не можна чіпати, принаймні зараз. Уб'ємо його і населення не правильно зрозуміє.

− Надішліть по нього демонів. Тих самих Каслів або Гоетію, вони мають владу але при цьому діють автономно від нас.

− Буде багато зайвих питань, а промивати населенню мізки потрібно плавно, інакше вони будуть пручатись і ти про це знаєш. Тепер йди і передай решті, вони не мають жодного права чіпати Метатрона поки я не дам зелене світло.

− Як забажаєте, королю.

Азазель покинув вимір та повернувся до виконання своїх обов'язків, разом з цим передавши наказ про недоторканність Метатрона решті рицарів.

Двадцять перше грудня, перша година дня. Браян нарешті вийшов з кімнати і одразу попрямував до міні-бару. Він знав, що має зробити але не міг на це наважитись, тому розраховував на допомогу алкоголю. Йому довелося майже повністю осушити міні-бар, щоб набратися хоробрості і піти до Андреалфуса, на щастя той був в маєтку у себе в покоях, перечитував свої старі книги. Браян притиснув його до стіни та почав цілувати, демон Полярної хорі був шокований, але не пручався, використовуючи магію вони зняли з себе одяг та перейшли на ліжко. Для обох це був новий досвід, один вперше за довгий час робив це з жінкою, а інший був цією самою жінкою. За годину вони нарешті спинились, Браян з тіні дістав пачку цигарок та запальничку, він закурив.

− Як вдруге народився… − сказав Андре.

− Мені це відчуття знайоме. – сказав Браян.

− Не думав, що ти так швидко… обдумаєш все.

− Якщо немає шляху назад, нащо його шукати? І я думаю, що це не має сенсу.

− Слухай… пробач за все, за мою одержимість особливо.

− Пробачу, якщо ім'я нове мені придумаєш. І треба ще й привчити говорити себе інакше… сподіваюсь буде швидко.

− А які імена тобі подобаються?

− Обирай те, що тобі подобається.

− Роза. Навіть певний символізм прослідковується.

− Непогано, а оскільки мені лінь думати то зійде.

− Як ти так швидко до всього звикаєш?

− З самого дитинства я швидко адаптувався… адаптувалась до багатьох подій у житті. Корисна навичка, не… не думала, що пригодиться. Бляха як же складно говорити під нову стать.

− Знаєш, до цього моменту я вагався в усьому, в усіх своїх почуттях але зараз думаю саме час. – сказав Андре та встав з ліжка, після чого попрямував до шафи.

− Що ти задумав? – спитала вже Роза.

− Не знаю як ти до цього віднесешся, але я принаймні спробую. – сказав Андре, дістаючи невеличку чорну коробочку з шафи, та підійшов до Рози. – Бра… Роза, я думав про це довго, а останні події лише допомогли прийняти це рішення тому я в тебе питаю, чи згодна ти вийти за мене заміж? – спитав він та розкрив коробочку, в якій був золоту каблучку з сяючим діамантом семи крижаних вітрів.

− Це найдивніше, що можна було спитати. – відповіла Роза. – Ти загнав мене в глухий кут. Я буквально добу тому була чоловіком, а ти вже мені вийти за тебе пропонуєш, це… у мене немає слів.

− Є два які можуть все вирішити. – сказав Андре.

− Так ти ще й не жартуєш… − сказала Роза та взялася руками за обличчя. – Дякую, що хоч не на публіці спитав і в мене є хоч якийсь вибір. Мені потрібен час.

− Що? – здивовано перепитав Андре.

− Все складно… дуже складно. Відповідь я вже знаю, але мені потрібен час щоб обдумати.

− Добре…

− Я розумію, ти готувався до цього моменту, кільце явно не вчора купив. Але я не можу, зараз мені справді потрібен час. Якщо хочеш, можу взяти кільце і носити його при собі, а коли буду готов… ва… готова то одягну його.

Роза взяла каблучку та сховала у власній тіні, вона була згодна на пропозицію, але для початку треба все гарно обдумати щоб прийняти правильне рішення. Разом з цим, вона зняла з шиї амулет та поклала на тумбочку біля ліжка.

Двадцять друге грудня друга година дня, Метатрон продовжує свої польоти по всьому пеклу, шукаючи тих кому треба допомогти. Для нього це в певному роді розвага, він не має обмежень на використання магії, мало хто може йому нашкодити, але він не зловживає цим. Вже сорок сім відсотків населення підтримують його, також його вже відкрито підтримує майже половина Гоетії та Каслів, це вселяє певний страх у гріхи та рицарів, але в Джека, він вважає, що Метатрон не являється загрозою для нього. Юний король пекла піддався тій самій хворобі, що і Люцифер – власній пихатості. Метатрон був запрошений в якості гостя на головний канал новин, для інтерв'ю, з незмінним ведучим, позаклановим демоном Баалом.

− І знову вітаю всіх наших глядачів, незалежно від вашої соціальної позиції. Сьогодні у нас в гостях особа яка з'явилась кілька днів тому і з того моменту не сходить з перших сторінок новин. Метатрон! Зустрічайте аплодисментами!

− Дякую, Баал, але надто багато пафосу, хоча твій стиль цікавий.

− Більшість наших глядачів, як і взагалі населення пекла, цікавить одне питання. Чому ви прийшли у пекло? Сам архангел Метатрон спустився з небес, щоб допомагати у пеклі.

− Політика небес змінилася майже чотири сотні років тому. І зараз ми займаємося побудовою нових, більш мирних, відносин з пеклом.

− Тоді скажіть, чому ви посилали чейсерів і чи являється причиною побудови цих нових відносин наш король Морнінгстар?

− Чейсерів ми посилали через Люцифера і побоювання війни, а Джек не причасний до цієї ідеї жодним чином.

− Ще питання, чому саме ви спустились до нас?

− Я довго вивчав пекло тому… я логічний вибір.

− А як ви відноситесь до Морнінгстара?

− Джек… цікава особа, але небезпечна.

− Небезпечна для кого? Для особисто вас? Чи небес?

− Першочергово для пекла, при Люцифері воно не розвивалось але було стабільним. Зараз же воно деградує.

− Це смілива заява. Ви не боїтеся за власне життя?

− Як і будь-хто я боюсь, але разом з цим я маю казати лише правду. Джек це пряма загроза для всього пекла, він взяв під контроль рицарів та гріхи. Вони служать йому не через повагу, любов чи страх, їх робить покорними магія.

Баал, неочікувано для Метатрона, дістав з кишені освячений ніж та напав на архангела. За цим спостерігала вся знімальна група, а разом з ними і все пекло. Метатрон легко відбився та спитав: «І це все… для чого? Пекло побачило те, що ти зробив».

− Не побачило, ми записували, а не прямий ефір вели. – відповів Баал.

− Взагалі ми вели прямий ефір… − сказав один з операторів.

− О ні… − сказав Баал.

− Схоже, що ви допустились критичної помилки. – сказав Метатрон, а після повернувся обличчям до камер і навів їх всіх рівно на себе телекінезом. – Це режим який збудував Джек, він сильний але наляканий, рицарів він тримає на прив'язі, як і гріхи. Це та свобода якої ви всі хотіли? Це те, що будував Люцифер? Ні, це жалюгідна копія! Але ви можете все змінити, справжня сила в народі, а не в таких лякливих царьків як Джек!

Одразу після цього ефіру рейтинги Метатрона виросли до вісімдесяти відсотків. А коли він покинув студію, перед ним відкрився портал в якому було видно старших монархів кланів.

− Метатрон, ти зробив те, чого ніхто ще робив, ти словами зміг змусити населення повстати. – сказав Паймон та потиснув руку архангелу. – Вісімдесят відсотків…

− Вже вісімдесят сім. – додала Бафомет. – Клани мають терміново перейти на його бік.

− Я повідомлю Френку, − сказав Ерік та вже відправив повідомлення юному королю. – він рознесе наказ швидше та безпечніше за будь-що. Ми відріжемо того недоангела від влади, як і його псів.

− Виходить, скоро ми зможемо скинути Джека? – спитав Метатрон.

− Так, але нам треба кілька днів на підготовку. – відповів Паймон. – А то й тижнів.

− Твоїм завданням буде підтримувати необхідні настрої населення так довго як тільки можна. – додала Бафомет. – Думаю це не буде проблемою.

− Я знаю, що у вас є кандидат на роль короля. – сказав Метатрон. – Чому ви його не поставите? Нащо я вам якщо у вас є свій?

− Він молодий, сильний, має великий потенціал… але він не має досвіду. – відповів Ерік. – Ти нам потрібен щоб виграти час на його підготовку.

− Тому не думай, що ти нам дуже важливий. – додав Паймон. – Якщо буде потреба, тебе вб'ють, а замість короля якийсь час… буде рада зі старших монархів.

− Тоді я піду, продовжу переманювати населення. – відповів Метатрон. – Удачі вам.

Паймон відкрив портал з маєтку для Метатрону, архангел увійшов туди і продовжив свої умовно добрі справи з переманювання населення на свій бік.

Паралельно з цим Азазель сидів в своєму маєтку перед телевізором. «Морнінгс… Дж… Дже… Джек, посмів забрати в мене волю? Як він наважився на це! Навіть Люцифер не смів так вчиняти з нами… ми… я зрадив справжнього короля. Це ніхто не зможе відмити, ніколи.», − говорив він. Не тільки Азазелю вдалося вийти з під контролю Джека, разом з ним це зробила і Гординя, з якою він був пов'язаний. Саме вона змогла зруйнувати магічні кайдани короля, звільнивши рицаря та гріх. Також Азазель згадав той лист, який йому підклала Беелзибаб. В ньому йшлося те, що у сховку люцифера, до якого рицар мав доступ, знаходиться зброя заготовлена для боротьби з Самаелем і в теорії вона зможе гарно протидіяти Джеку.

Двадцять третє грудня, дев'ята ранку. Демони відшукали клітку Люцифера, вона була в семи тисячах кілометрах на захід від материка Азазеля, на глибині в дванадцять тисяч метрів. Її дістали з глибин і перенесли до кланового маєтку Каслів та Гоетії. Старший монарх Ерік особисто почав відновлення клітки та покликав собі в допомогу найсильніших магів серед обох кланів. В їх числі були Столас та Френк, володарі ледь не найбільших особистих бібліотек в усьому пеклі, тисячі книг з темної магії, а у випадку з юним королем Калсів, додатково у нього величезна колекція літератури як з Землі так і з пекла, на найрізноманітніші теми. За чотири години клітка була повністю відновлена і на неї почали накладати чари для посилення, щоб вона точно могла стримати Джека.

Френк веде битву з ангелами та їх чейсерами, бій йшов годинами, навколо були лише руїни його маєтку. Раптом він почув крик Аурелії, який стихнув так само швидко як і з'явився. Френк кинувся у бік де вона була і побачив мертве тіло, з її горла стирчав освячений ніж. Він обійняв мертву дружину та закричав, а коли повернув голову вправо, побачив розбиті яйця, він втратив дітей, а нові ангели були вже на підході. Коли він вже був готовий до нового бою, все затряслося, сонце почало так яскраво сяяти, що ледь не осліпило його і йому довелося закрити очі. Коли Френк їх відкрив, він опинився в ресторані, сидячи на дивані, а поруч з ним був Старк, не в костюмі, який спитав: «Френку, ти чого? Щось приснилось страшне?».

− Так, але вже слабо пам'ятаю.

− Розкажи що пам'ятаєш.

− Аурелію убили, і наші з нею яйця побили.

− Це жах, але в цьому є трохи позитиву. Якщо ти боїшся втрати життя своєї коханої та майбутніх дітей, це означає, що ти справді кохаєш Аурелію і хочеш дітей.

− Завжди ти вмієш знаходити… пози… позитив… − сказав Френк та озирнився. – Хто ти?

− Я Старк, ми з тобою ледь не з дитинства знайомі.

− Ні-ні-ні, це все фальшивка, цього не було. Це все сон… Хто ти?

− А ти швидше здогадався ніж я думав. Вражаюче. Я Старк.

− Я знаю, що ти Старк. Але я знаю тебе як сон. Хто ти? І чому ти схожий на Столаса?

− Бог, хоча швидше я на ній одружений. Ти ж знаєш Елізабет?

− Знаю. Стоп, звідки я її знаю?

− Бо це сон, ти реальний, я реальний, скоро сюди прийде Елізабет та Аурелія, вони також будуть реальними.

Поруч зі столиком відкрився портал, який складався з золотого світла, з нього першою вийшла Аурелія і Френк одразу кинувся обіймати її, а потім з нього вийшла Елізабет та закрила. «Присядьте, ми прийшли поговорити», − сказала богиня.

− Чому ви до нас прийшли? – спитав Френк.

− Ви наші кандидати. – відповіла Елізабет.

− Елізо, як вони тобі? – спитав Старк.

− Непогані, Аурелія нагадує Ніам, зовсім трохи. – відповіла Елізабет.

− Які ще кандидати? – спитала Аурелія. – І чому він так схожий на мого батька?

− Дівчинко, ну хіба це буде цікаво, якщо скажу нащо ви нам? – відповів питанням Старк. – Звичайно ні. А щодо моєї схожості на Столаса, відповідь проста, я являюсь його онуком, з першого всесвіту. Вас там не було, бо історія йшла зовсім іншим шляхом.

− Чому ви прийшли до нас у снах? – спитав Френк.

− Я надто зайнята, щоб приходити до вас фізично. І в якості приємного бонусу, не треба витрачати зайві сили на підміну спогадів. – відповіла Елізабет.

− А мені не складно прийти фізично, хоча далеко не завжди. – додав Старк. – Елізо, можливо повернешся до своїх творінь у космосі? Я з нашими обранцями поговорю і відпущу.

− Добре. Але не кажи надто багато. – відповіла Елізабет та зникла.

− А тепер поговоримо більш… відкрито. – звернувся Старк до подружжя. – Ви наші кандидати, але привілеїв я вам давати не збираюсь. Якщо ви помрете, воскрешати не стану. Хоча… якщо хтось мене прикличе і я буду мати настрій… все можливо.

− Може ви вже нас відпустите? – спитав Френк. – Я вже хочу забути про це.

− Я також. – сказала Аурелія.

− Які ж нині демони не балакучі ще й плакучі… йдіть. – відповів Старк та клацнув пальцями.

Френк з Аурелією прокинулись та видихнули з полегшенням, природа якого їм була незрозуміла, вони вже не пам'ятали про зустріч з божествами.

Двадцять п'яте грудня, Гоетія та Касли вже відкрито та повністю перейшли на бік Метатрона, його рейтинг серед населення складав дев'яносто чотири відсотки. Гріхи, рицарі та король Джек вже не мали майже ніякої влади, клани відрізали її їм. Та раптом серед рицарів та гріхів почалися смерті, першим був убитий блуд, тим самим був звільнений Асмодей. Також був убитий Вельзивул. Азазель же зник, а Гординя намагається відбілити своє ім'я через активну підтримку Метатрона, та населення не має бажання слухати. Разом з цим Гоетія та Касли звернулись до демона Мурмура, одного з князів Гоетії, а за сумісністю демона відповідального за військову справу та стратегію. Йому доручили зайнятись бойовими тренуваннями Френка.

Все проходило в маєтку князя. Цей демон виглядав як величний яструб з пір'ям кольору чорної сталі, та палаючими помаранчевими очима. Його зріст був рівно три метри. Ноги мали дві пари колін, до яких ледь діставав хвіст. Одягнутий же він у рицарські обладунки з чорних пекельних металів, сплавленими з небесними матеріалами. Екіпірування було зроблене з розумом, тому воно не стісняло його рухів жодним чином. Близько шостої вечора Мармур запросив до себе Френка та попросив показати свої вміння, але бути в межах нормальної швидкості. Король Каслів почав атаку. Мармуру було складно передбачити рухи хлопця, вони були швидкі та дуже прості, але йому вдавалось. Але він не міг провести успішну атаку по Френку, той просто реагував на будь-яку атаку швидше ніж вона була проведена. В кінці спарингу, король Каслів зміг нарешті ударити Мармура, зігнувши його нагрудник та відправивши його у політ до найближчої стіни.

− Непогано, – сказав Мармур та клацанням пальців вирівняв нагрудник, − але ти не знаєш як битись.

− Є таке. – відповів Френк.

− Твої удари, реакція, швидкість – вони ідеальні для бійця, але знань тобі критично бракує. Ти хоч раз у житті з кимось бився?

− Відносно недавно наткнувся на ангелів, Габіреля та Метатрона. Це ще до… до того як Метатрон почав допомагати пеклу.

− Ну Метатрон гарний боєць лише проти людей або бісів, а от Габріель… то хто переміг?

− Їх врятувало те, що Габріель розтулив рота і почав діалог.

− Значить він вже відчував подих смерті. Похвально, але треба працювати. Тобі необхідно знати бойові мистецтва.

− Нащо? Нащо все це?

− Старші монархи кланів віддали наказ, я виконую. І до того ж, ти король, ти мусиш уміти битись. Ти тримав колись в руках меч?

− Ножа тримав, вистачало.

− Бо не зустрічав противників швидших за тебе. Чи хоча б рівних. Наприклад… у небес є власна собачка на прив'язі, ім'я їй Самаель. Знаєш такого?

− Так… знаю, читав про нього. Він убив Голод та Чуму у Середньовіччі, тим самим скінчивши його. Потім ледь не вбив Війну, коли США та комуняки ледь не розв'язали ядерну війну. І якщо не помиляюсь, він відправив Смерть у нокаут.

− Ти обізнаний, але одних лише книг недостатньо. Він страшний воїн якого, як і Люцифера, тримали в клітці, але під наглядом на небесах, щоб не втік. Дехто вважає, що це справжній звір, безумство якого безмежне. Він досі в клітці.

− До чого тут взагалі Самаель?

− До того, що він сильний та небезпечний противник. Ідеальний приклад. Загалом я дізнався від тебе стільки скільки хотів. Скільки в тебе є вільного часу?

− Майже цілий день. А що?

− Мені потрібно знати скільки годин на день ти можеш витратити на навчання. Вчишся ти швидко, тому трьох годин в день вистачить.

− Якщо треба три години, то я вільний з тринадцятої до шістнадцятої години, щодня.

− Я підлаштуюсь. До завтра?

− Так. До завтра.

Френк повернувся до Аурелії, вони повечеряли та пішли дивитися фільми. Тепер в нього щодня будуть тренування по три години, після яких він, вірогідно, буде виснажений.

Двадцять шостого грудня, о третій ранку, Метатрон вийшов на зв'язок з Михаїлом. Він повідомив про підтримку населення і те, що зовсім скоро Джека можна буде ліквідувати, а для цього потрібен меч Самаеля. Михаїл сказав, що Габріель прийде по сигналу на підмогу, з армією. Ліквідація нинішнього короля пекла на даний момент це найважливіша місія. Разом з цим Гоетія та Касли вже почали створення підгрунтя для їх кандидата на роль короля, а також компромат на Метатрона. Коли новий король буде готовий, вони скинуть архангела без жодних вагань чи супротиву.

О десятій ранку до Джека в його крижану залу зайшли Мамон та Сатана, він їх викликав, щоб задати пару питань.

− Де Азазель? – спитав Джек.

− Ми не знаємо. – відповів Сатана. – Після того… ефіру… він зник, Гординя почала підтримувати Метатрона, а Вельзивула було убито.

− Це я вже бачив. – сказав Джек. – А Гоетія? А Касли?

− Вони всі перейшли на бік Метатрона. – відповів Мамон. − А ще навіть ви втратили майже всю владу. На їх плечах були майже всі обов'язки і завдяки ним все було під контролем. Без них…

− Без них ми без рук… − сказав Джек.

− І ще… є аномалія. – сказав Сатана, опустивши голову.

− Яка ще аномалія? – гнівно спитав Джек.

− Ми виявили, що один з демонів може ігнорувати неписані закони. – відповів Сатана. – Ми не знаємо хто це, але шукаємо. Та боюсь у нас часу і можливостей мало.

− У вас є хоч якісь гарні новини! – крикнув Джек. – Набір жалюгідних курей без пір'я, а не рицарі.

− І є ще дещо… − сказав Мамон. – Схоже… те про що говорив Метатрон це правда. Блуд був убитий і разом з цим Асмодей змінив свою поведінку. Він став активним, змінив свою політику, тепер він наче контролює себе.

− Ви хочете сказати, що якийсь гріх зміг підкорити рицаря? – спитав Джек, розуміючи куди все йде.

− Ми вважаємо, що хтось йому в цьому допомагав, хтось могутній. – відповів Мамон.

− У нас є армія? – спитав Джек, ледь приховуючи свої хвилювання.

− На боці Метатрона дев'яносто чотири відсотки населення. Ще чотири нейтральні. І лише два відсотки на нашому боці, слуги та гончі з котами. – відповів Сатана. – Це не армія.

− То створіть її! – закричав Джек.

− З усією повагою, − сказав Сатана, − але ми не маємо сили творіння. А Люцифер не навчав вас її. До того ж, на боці Метатрона вся Гоетія та всі Касли.

− Нагадую, що коли ми востаннє бились з Гоетією, − додав Мамон, − єдине, що врятувало нас, це Люцифер який зміг переманити їх на свій бік. Зараз же до них додалися Касли, ще й нас стало менше. Беелзибаб та Вельзивул мертві, Азазель зник, Гординя перейшла на їх бік, хоча ніхто їй не вірить, Блуд мертвий, Асмодей зайняв нейтральну позицію. У нас жодного шансу.

− Скільки у нас решток чейсерів? – спитав Джек.

− В якому сенсі? – спитав Сатана.

− Скільки чейсерів ми можемо відновити. – уточнив Джек.

− Близько двохсот тисяч. – відповів Мамон. – Але це небезпечно.

− Почати відновлення. Зараз же! – крикнув Джек. – Я ніколи не дозволю їм забрати мій трон.

Коли рицарі збирались йти, до зали зайшов один з гріхів. Гнів, кам'яна статуя вкрита тріщинами з яких виривається насичено-червоне полум'я. «Мій королю, сховок Люцифера був пограбований», − сказав гріх та схилився перед королем.

− Що!? – крикнув Джек. Його нерви були на межі.

− Який ще сховок? – спитав Мамон.

− Його не могли пограбувати… − сказав Сатана.

Джек відкрив портал до сховку та увійшов туди, Сатана та Гнів вільно пройшли за ним, а Мамон не зміг пройти, його не пускало закляття. Трійця йшла по коридору, виконаному з червоної та чорної масивної цегли, в самому кінці вони дійшли до великих металевих дверей. Джек відкрив їх, увійшов в середину та спитав: «Що вкрали?».

− Все, але ви вже й так бачите. – відповів Гнів. – Старі та нові обладунки, зброю, книги, цінності…

− Але хто міг викрасти все це? – спитав Сатана. – Сторонні не можуть сюди увійти.

− Це не сторонній… це Азазель. – відповів Джек. – Він мав доступ, ще й зник, це може бути простий збіг. Не з ним.

− Що тепер робити? – спитав Сатана. – Ви самі знаєте яка зброя тут була.

− Реставруйте чейсерів. Мені потрібна армія. – відповів Джек, після чого знову відкрив портал до своєї зали та сів на трон.

Рицарі та гріхи почали відновлення чейсерів. Уламки цих ангелів збирали тисячоліттями, як і їх зброю. Якщо остання потрапляла на чорні ринки пекла, то рештки завжди потрапляли під варту. Їх вивчали з очевидною ціллю, дізнатись більше слабкостей та чи можна їх якось переманити.

Двадцять сьоме грудня, шоста ранку. Френк прокинувся після бурхливої ночі з Аурелією в її обіймах. Він вже почав шукати спосіб себе зайняти поки вона не прокинеться та раптом відчув дещо. Френк обережно прибрав з себе руки дружини та притулив свою голову до її живота, обережно, щоб не розбудити. Він сконцентрувався і його особливе чуття простору відкрило таємницю – Аурелія вагітна. Френк був настільки щасливий, що забув про обережність та розбудив кохану.

− Що сталось? – спитала Аурелія.

− Ти вагітна! – відповів Френк та обійняв її.

Аурелія, використовуючи магію, швидко оглянула себе і це була правда, вона була вагітна. Її щастя не було меж. Подружжя швидко одягнулось у домашнє, та вийшли з покоїв. Аурелія направилась до бібліотеки, а потім в їдальню, Френк же одразу на кухню але його там вже випередила Долорес.

− Френку, не очікував мене тут побачити?

− Я думав ви ще спите.

− Ну власне так і було, але я прокинулась і згадала, що ти в нас чудовий куховар, тому вирішила піти на кухню, щоб глянути як ти працюєш, можливо допомогти якось чи підказати, або й самій навчитись.

− Зрозуміло. Якщо ви не проти, я почну.

− Звичайно не проти, хочу побачити твою майстерність в усій красі!

Френк обирав діставати продукти для приготування, Долорес за цим спостерігала, але вибір деяких компонентів змусив її задуматись. Коли ж її зять почав готувати, вона сказала: «Я звичайно не майстер, але те, що ти використовуєш та те як ти готуєш, може означати лише дві речі. Або ти перейшов на якусь дієту, або Аурелія вагітна. І ти наче трохи збуджений.».

− Важко обдурити око орла… − відповів Френк з легкою усмішкою. – Аурелія вагітна. Прямо сьогодні.

− Як вона?

− Побігла до бібліотеки. Хоче знати про все.

− А яка у неї була реакція?

− Якщо чесно я думав, що вона пів маєтку розбудить своїм криком щастя. Добре, що в кімнаті звукоізоляція.

− Тоді в мене лише одне питання. В ім'я якого бога ти не поруч з нею? Коли я виношувала її яйце, Столас і на метр не відходив від мене. Хоча зізнаюся, він був ще тим параноїком. Хай сніданком займаються слуги.

Френк та Долорес направилися до бібліотеки, перед цим доручивши слугам приготування сніданку.

Тим часом у бібліотеці, Столас застав свою доньку за читанням щоденника її матері, придивившись, виявив, що читає вона період вагітності своєї матері, а на додаток поруч було кілька книг про вагітність. «Доню, у вас з Френком з'явились плани на майбутнє, чи ви вже все реалізували?», − жартівливо спитав він.

− Я вагітна. – відповіла Аурелія, не бажаючи приховувати таку новину.

− Доню, це чудово! – сказав Столас та обійняв доньку. – Все буде добре.

До бібліотеки увійшли Долорес та Френк.

− А Столас вже про все дізнався. – сказала Долорес. – Щасливий?

− Як я можу бути не щасливий за свою доньку? – відповів питанням Столас. – Френку, з власного досвіду кажу, це вхід у новий світ в якому багато прекрасного. І я тобі гарантую, коли в з'явиться дитина, вона вкраде твоє серце.

− Вона вже, чи він. – відповів Френк, після чого підійшов до Аурелії та ніжно обійняв її.

Столас ледь стримував сльози щастя, а Долорес навіть не намагалась.

Дванадцята тридцять дня, Френк та Аурелія прибули до студії молодого веб-каналу новин «Nuntia Inferni», після інциденту на телебаченні, цей канал став номером один у всьому пеклі. Його ведучою та власником була позакланова демониця Мілена. Вона була подібна до павича, шия витягнута, очі м'ятно-зелені, дзьоб чорний, ноги мали дві пари колін, хвіст досить довгий але до підлоги не досягав. Її оперення мало срібне забарвлення, а одягнута вона у простий чорний спортивний костюм. Студія в якій вона приймає своїх гостей проста, м'яке крісло для неї та м'який диван для гостей, перед яким стоїть журнальний столик з водою, алкоголем та закусками.

− Вітаю всіх-всіх глядачів мого каналу, сьогодні у нас особливі гості. – сказала Мілена. – Оскільки зараз йде прямий ефір, даю вам можливість відгадати хто це. Підказки. Подружня пара, молода, один з Каслів, інша з Гоетії. Більшість з вас нізащо не вгадає тому зустрічайте, Френк та Аурелія!

− Дякуємо за запрошення. – сказав Френк, сідаючи на диван з дружиною.

− І так, одразу питання до вас. – сказала Мілена. – Чому ви приховували своє одруження?

− Ми його не приховували, просто не афішували. – відповіла Аурелія.

− Так, ті хто слідкували за нами в соціальних мережах могли вже п'ятого грудня знати про нас. – додав Френк. – Ми не приховували кільця на фотографіях чи будь-де. Уважні могли помітити.

− Власне тому я і запросила вас вже шостого грудня на сьогодні. – прокоментувала Мілена. – В чаті часто проскакує одне й те саме запитання… можливо воно не зручне але я ризикну. Ауреліє, ми всі чудово знаємо, що Френк це найшвидший демон у пеклі, тому логічне питання. Чи сповільнюється він у потрібні моменти? Сподіваюсь ви зрозуміли про що я.

− Я зрозуміла. Але відповідь я не дам. Френк лише мій і такі подробиці маю знати лише я. – відповіла Аурелія.

− Ну тоді я перекладу для глядачів, щоб більше не питали. Ви не проти? – поцікавилась Мілена.

− В жодному разі. – відповіла Аурелія.

− Перекладаю. Дорогі глядачі, наша гостя сказала: «Френк мій і тільки мій, і до того ж прекрасний, не намагайтесь відбити його в мене.». – сказала Мілена дивлячись рівно в камеру. – Ну тепер мають відчепитись.

− Як я бачу, ви любите пожартувати. – сказав Френк усміхаючись.

− Ну звичайно! Ми ж не на телебаченні, тут потрібні позитивні емоції! – відповіла Мілена. – Але, одразу кажу щоб у мене не було проблем, ви звичайно красунчик, але я по жінкам.

− Мені варто переживати за Аурелію? – жартома спитав Френк.

− Ні, не варто. Вона симпатична але вже зайнята. – відповіла Мілена. – Щодо вірності, ви вірний? Можете відповісти разом.

− Я впевнена у Френку, ми з ним молоді та енергійні, нам вистачає нас. – відповіла Аурелія та почала цілувати Френка ледь не з усією доступною їй пристрастю.

− Як я бачу ви любите спричиняти фурор у чаті. – сказала Мілена. – Коли закінчите, дайте відповідь на питання по актуальній темі. Як ви думаєте, скільки протримається Морнінгстар?

− Дуже неочікуване питання. − сказав Френк після поцілунку. – Але в нього вже майже нема влади. Навіть серед рицарів запанував хаос. Азазель зник, Асмодей наче отямився і почав займатись чимось серйозним. Вельзивула знайшли мертвим. Ну і Гординя почала підтримувати Метатрона, а Блуд помер при загадкових обставинах. Я думаю, що режим… Морнінгстара… протримається недовго.

− Ви не проти якщо я поставлю ще кілька питань? – спитала Мілена.

− Не проти. – відповів Френк та глянув на годинник. – Прошу пробачення, але мені треба на тренування, не хочу спізнюватись.

− Тренування? – спитала Мілена. – Ви наче в гарній формі.

− Знаю, але це треба. Тому до зустрічі. – відповів Френк та зник.

− Ну, питань буде трохи менше. Ауреліє, десь з шостого грудня на вас почали помічати цікаві прикраси від невідомого майстра, не назвете його імені? – поцікавилась Мілена.

− Ці прикраси створює Френк, у нього багато талантів.

− Та невже? Не відлічити від роботи найкращих ювелірів. Я в цьому своєрідний спеціаліст.

− Він взагалі любить робити все сам.

− Ще питання. А як і коли ви познайомились?

− Це було двадцять четверте серпня. Запам'ятала той день назавжди, зустрілись в одному з магазинів одягу. Френк обирав собі костюм до дня вилуплення, а я… а що я? А я наче просто оновлювала гардероб. Ми кілька разів пересіклися, а коли вже на виході обмінялись телефонами.

− Якось все надто просто… ви чогось не договорюєте?

− Ні, все так і було.

− Тоді в мене останнє питання і ефір закінчиться. Коли у вас будуть діти, до якого клану вони будуть належати? З однієї сторони ви одна з королев Гоетії, а з іншого Френк один з королів Каслів. Мені здається це серйозне питання.

− Якщо чесно я про це навіть не думала. Але щось мені підказує, це будуть вирішувати старші монархи.

− Відповідь простувата, але я казала, що це останнє питання тому… любі мої глядачі, сьогодні до нас гості завітали Аурелія та Френк, а хто буде завтра? Спробуйте вгадати, до наступного ефіру. – сказала Мілена та вимкнула прямий ефір натиском кнопки на телефоні. – Приємно було поговорити, бажаю найкращого шлюбу.

− Дякую. Можна скористатись порталом?

− Звичайно.

Аурелія потиснула руку Мілені на прощання та через портал повернулась додому.

П'ятнадцята сорок п'ять, тренування Френка ось-ось закінчиться. Мармур навчав його володіти двома мечами одночасно. З юного короля Каслів дуже гарний учень, він хапає все прямо в польоті, в усіх сенсах слова.

− Все на сьогодні скінчили. – сказав Мармур. – Якщо хочеш можеш потренуватись на манекені.

− А ти вже втомився?

− А ти ні? Точно… ти ж у нас все пекло оббігти можеш, кого я питаю.

− Тобі не казали нащо мене так різко вирішили вчити?

− Щось типу… не пам'ятаю, якщо коротко, королівська дупа має вміти битись. Вибачаюсь за грубість.

− Та нічого, ти ж вчитель.

− Завтра продовжимо тренування, але я посмію спитати. Чому саме два мечі?

− Мені так більше подобається. І я планую ще вивчити ще володіння одним мечем.

− Тоді до завтра.

− До завтра.

Френк повернувся додому і одразу пішов до Аурелії, йому було цікаво як вона, що вона. Вони лягли спати близько до десятої вечора.

В ніч на двадцять восьме грудня, Френк прокинувся від голосу Старка в голові, це був простий шепіт, який мав на меті розбуди хлопця. Коли він прокинувся одразу відчув наближення загрози до маєтку, йому довелося встати з ліжка та швидко одягнутись, після чого вийти на подвір'я. Там він побачив чейсерів, але не таких як зазвичай, вони були інакші, щось з їх сутностями, а також їх структура була трохи змінена. Майже два десятки прямувало до маєтку, в одну мить Френк знищив їх усіх, а коли вже збирався йти назад відчув рух. Обернувшись, він побачив як уламки чейсерів знову збирались воєдино та були готові до бою. «Це буде довга ніч…», − сказав Френк та вже збирався напасти знову, аж раптом одного з ангелів наскрізь пробило лезо меча, від чого він миттєво вибухнув. Це був Азазель, він був у чорних високих черевиках, чорних штанях, та чорному жупані, на руках та плечах були бронепластини з металів, на його поясі закріплено один меч, а у одній з рук він тримає інший. Разом з Френком він почав убивати чейсерів, ведучи приємний діалог.

− Азазель, чому вирішив прийти?

− Не хочу бачити твій труп у новинах.

− Має бути інша причина, в тому числі причина твого повстання проти Джека.

− Обходиш неписані закони?

− А ти ні? І що за мутовані чейсери?

− Привіт від Джека, ось що вони. Убити їх можна або ангельською зброєю, або поглинути їх силу.

− Спробую. – сказав Френк та схопив одного з чейсерів за голову, в скорі після цього ангел перестав рухатись, а очі демона засяяли яскравіше, на пару митей. – Працює.

− Не знав, що ти так можеш. – прокоментував Азазель, добиваючи останнього.

− Звідки зброя? Як повстав?

− Джек… як виявилося він роками промивав нам мізки. Ну вирватись я зміг завдяки Метатрону, його виступ по телебаченню, змусив глянути на все під іншим кутом… інколи надмірна пиха корисна.

− Слідував по логіці «Ніхто не може наді мною панувати»?

− Можна й так сказати.

− Чому він натравив на мене чейсерів? І звідки вони в нього?

− Не тільки на тебе, я вже майже сотню перерізав. Він нацьковує їх на сильних демонів, тому не факт, що на тебе. Це міг бути Столас, чи Аурелія, навіть Долорес.

− Я переб'ю, а Долорес хіба сильний демон?

− Вона гарно володіє магією бурь та штормів, не майстер, але… але сильна. Повернусь до чейсерів. Їх тисячоліттями збирали, якщо зброя потрапляла на ринки пекла, то вони ні. Для населення це просто камінці, а ми їх збирали та зберігали. Ніхто не думав, що їх так використають.

− Бляха, нащо йому це?

− Він пес, простий пес. Люцифер не давав йому й краплі любові, бо хотів зброю, і Ліліт не дозволяв. А демони які його ростили, робили це так, щоб він знав лише нищення та завоювання. Він просто пес який зірвався з ціпка і буде бігати та вбивати все та всіх, поки його не вб'ють, або поки не знайдеться новий хазяїн.

− Дякую за допомогу.

− Не треба. Вважай це за весільний подарунок.

Азазель зробив те, чого ніхто не очікував, він розправив крила. Вони були вже не ангельські, а швидше як у дракона чи кажана, але функцію виконували, до нього повернувся політ. Решту ночі Френк не спав, він просидів у вітальні перед каміном, будучи готовим до можливого нападу.

До восьмого січня у пеклі були не найкращі часи, чейсери Джека налітали на всіх, не жаліючи нікого. Для Френка же цей час проходив як у часовій петлі, до тринадцятої години дня він був з Аурелією, до шістнадцятої Мармур вчив його битись як на мечах так і без них, а решту дня він проводив знову зі своєю коханою, оберігаючи її. Восьмого січня все змінилось, населення дотиснуло на Гоетію та Каслів, що змусило почати відкрите військове протистояння Джеку. Френка до останнього намагались не втягувати в це, як і Аурелію, але якщо її і не збирались чіпати через вагітність, то юного короля довелося залучити у битвах. На щастя він вже був ледь не майстром у володінні двома мечами. Війська кланів почали штурм башти Джека, там їм довелося вступити у відкриту конфронтацію з Гнівом, єдиним гріхом який був здатен битись, його на себе взяв Мармур, решта продовжила свій шлях.

− Як же я мріяв убити гріх. – сказав Мармур, дістаючи свій меч.

− Твої попередні ітерації мені більше подобались. Вони були слухняні. – відповів Гнів, дістаючи свій дворучний палаючий меч.

Почався бій на смерть. Вони успішно відбивали атаки один одного, та в якийсь момент Гнів відрубав праву руку Мармура по саме плече, вона миттєво перетворилась на попіл, вцілів лише обладунок на ній. Демон повернув втрачений елемент броні та змусив його рухатись магією, на якийсь час це був непоганий протез. Бій продовжився, хоча боєм назвати це було важко, швидше це бойовий танок учасники якого намагаються убити один одного. Все міняється дуже швидко. В один момент вони агресивно атакують, а в інший розходяться у різні сторони. «В тебе нема сили на мене, паскудна Гоетія!», − сказав Гнів, він хотів підживитись від противника, але Мармур чудово контролював себе, тому від цього не було жодного сенсу. Але результат бою один, демон убиває гріх, простромлюючи мечем його серце. Гнів розсипався на купку каміння.

Демони, що штурмували башту, змогли убити решту гріхів, які намагались втекти, а також їм вдалося убити всіх рицарів, окрім Сатани та Асмодея, оскільки він був у себе на материку і не приймав участь у бійні. Азазель допомагав у штурмі. На вході до тронної зали Джека був Сатана, він зміг на якийсь час спинити військо, але не Френка. Юний король у своєму костюмі короля, озброєний двома мечами повільно наближався до нефіліма.

− У мене були на тебе плани… а ти їх зруйнував. – сказав Джек підводячись з трону, тримаючи у руках чорний меч.

− Я не впевнений, якщо у тебе і були справжні плани хоч на щось, ти їх сам зруйнував.

Джек атакував першим, але Френк зміг успішно не тільки заблокувати атаку, а ще й провести власну та навіть пустити першу кров. Мечі, що в нього були, йому дав Азазель незадовго до початку штурму. «Люциферові мечі… впевнений, що Азазель тобі їх дав.», − промовив Джек та розбив їх однім сильним ударом. Френку довелося блокувати наступні кілька атак уламками, що лишились у нього в руках, але він швидко відновив мечі своїм телекінезом. Це змогло вразити Джека і він намагався вивести з себе противника, він провокував хлопця всіма можливими методами, і в нього вийшло. Френк просто викинув свої мечі, та вирвав меч противника, після чого схопив його, пробив ним стіни башти, вони опинились на вулицях міста.

Король Каслів наносив удар за ударом, він без жодного страху атакував нефіліма. За цим спостерігали місцеві жителі, деякі знімали на телефон. Френк, сам того не розуміючи, створював для себе, та і демонів загалом, гарне підґрунтя на майбутнє. Коли Джек починав розуміти, що з цього бою він може і не вийти переможцем, він випустив свої крила, чим створив потужну ударну хвилю, яка відкинула короля Каслів на кілька десятків метрів та пошкодила будинки. Нефілім швидко підлетів до Френка та схопив його за голову зі словами: «Я зламаю тебе і цього мені вистачить.», − він планував підкорити хлопця своїй волі. «Я не схилю перед тобою коліно!», − відповів Френк та вирвався з захвату, після чого дістав з карману освячений ніж та обрізав ним крила нефіліму. Бій продовжився на кулаках. Френку грало на руку те, що він поглинув енергію одного з чейсерів, це дало йому більше сили, але лише на певний час і він вже добігав кінця. В якийсь момент йому довелося використати свій телекінез досить нестандартно, він перетворив землю під Джеком у рідину, коли той був достатньо глибоко він зробив її за густиною подібною до болота та вирвав з землі, після чого почав стискати. Це не вб'є нефіліма, але зробить йому дуже боляче і затримає на якийсь час.

Очі Джека засяяли, а після вибух. Френк отямився, лежачи в кількох сотнях метрів, по лікоть без правої руки, кістка була грубо зламана та без м'яса на ній, шкіра та пір'я покриті чорною смолистою кров'ю демонів і вона ж стікала на землю. Йому вдалося припинити кровотечу телекінезом, а потім до нього підбіг Метатрон.

− О боже мій, дай я тебе підлікую.

− Я сам! – сказав Френк та почав заживлювати рану телекінезом. – Я б відростив руку, але мені потрібно більше енергії.

− Бери мою. Ангели це енергія у плоті, а я архангел.

− За наслідки не відповідаю. Буде боляче.

Очі Френка засяяли, а по очам Метатрона пройшла жовта іскра і він впав на коліна. Разом з цим король Каслів почав змушувати свої клітини ділитись, а після формувати з них нову руку. Це бачив Джек і хотів убити обох однім махом, та раптом його окутали тіні, ноги примерзли до землі, а на додачу прямо в обличчя прилетіло трохи магії зір. «Столас та Андреалфус… не думав, що ви об'єднаєтесь задля мене!», − сказав нефілім. «А хто сказав, що вони самі?», − спитала Роза, а після почалися активні атаки. Джек не міг відповісти, оскільки його ноги все ще прикуті до землі, а руки стримують щупальця з тіней. В його обличчя, і не тільки, постійно прилітали згустки енергії, та в якийсь момент він влаштував черговий міні-вибух, котрий розсіяв пітьму та звільнив його.

− Роза, Браян… Тейлор… − сказав Джек, підходячи до Рози. – Як я бачу ти використав на собі відьомські чари… але ти не врахував, що ця відьма створювала їх під себе, я не здивований, що ти стать змінив.

− Так ось в чому причина…

− Біси унікальні створіння. Якщо дати правильному бісу освячену голку, він зможе вбити всіх демонів до єдиного. Коли я переможу, я вб'ю кожного біса, як це колись робили з чортами, тільки тепер тих, що виживе не буде.

Коли Джек збирався нанести смертельний удар, на його руках та шиї з'явились кайдани з світла, які відтягли його назад. Це був Столас, коли нефілім був на землі, Андреалфус приморозив його та спробував оточити льодом. Задача демонів полягала у затримці Джека на як можна більший проміжок часу, поки клітка не буде готова.

Френк вже повністю відновив руку, костюм сам по собі відновився до первинного стану. Кінцівка була в точності як рідна, через це він сильно ослаб але все ще хоче йти у бій. Його спинили кайдани, які помістили на його праву руку браслет з освячених металів, це заблокувало йому більшу частину сил, потім його додатково схопила Бафомет.

− Відпусти мене! Я мушу продовжити бій.

− Ні! Подумай про себе, подумай про Аурелію!

− Я хочу до неї. – сказав він, після секунди роздумів.

Бафомет відкрила портал та увійшла туди разом з Френком, він же відкрився прямо перед Аурелією і коли вона побачила свого коханого, одразу кинулась в обійми.

− Що сталось? – спитала вона.

− Ауреліє, прошу слідкуй за Френком. І не дай йому зняти цей браслет. Я скажу коли можна. – сказала Бафомет та повернулась через портал до Метатрона, там вже були Паймон та Ерік.

− Френку, що з тобою?

− Штурм башти Джека. Я зіткнувся з ним сам на сам. Мені вдалося підрізати йому крила, але він забрав мою руку.

− О боже…

− Я зміг її відростити, наче нічого не було.

− Я тебе більше не відпущу самого.

− А я й не піду. Треба одяг змінити.

Френк направився до гардеробу, де він відкликав свій костюм короля та почав шукати щось простіше та для дому.

Джек зміг вирватись і єдина річ яка рятувала демонів від його гніву та бажання крові, була їх швидкість. В бій утрутився Азазель, він перетягнув на себе увагу нефіліма та крикнув: «Столасе, забери цих індивідів якнайдалі!». Столас схопив їх обох та затягнув у портал, демони опинились в маєтку Андреалфуса. Принц Гоетії створив кайдани зі світла та прикував демонів, щоб вони не повернулись у бій.

− Посадив мене на кайдани? Серйозно? – спитала Роза.

− Так, сидіть тут поки дорослі вирішують проблеми. – відповів Столас та направився перевірити готовність клітки для Джека.

− Класно… сидимо вдвох, в кайданах і не можемо себе звільнити. – прокоментувала Роза.

− А ти непогано показав… показала себе в бою, не думав, що ти так оволоділа магією тіней. – сказав Андреалфус.

− Дякую… Поруч з Морнігстаром… мене полонив жах… не знаю чому, але він мене лякав.

− Не тебе одну, він наче сама сутність руйнувань.

Роза дістала з тіней каблучку та одягнула на палець, нарешті вона наважилась на це. Коли Андреалфус помітив це, його радості не було меж.

Азазель та Джек зійшлися у бою. Рицарю вдалося вдарити одним з мечів прямо по руці нефіліма, це пошкодило шкіру та м'язи, потекла кров, але кістки лишились цілі. Джек розбив мечі на сотні осколків. Їх бій йшов під не найприємніший діалог.

− Ти зрадив свого батька, ти зрадив пекло. – сказав Азазель.

− Не роби з себе святого. Ти приймав в цьому участь. – відповів Джек.

− На відміну від тебе, я не використовував магію для отримання союзників. – сказав Азазель та розправив крила, він використовував їх як додаткові атакуючі кінцівки.

− Невже крильця відростив? Тобі вони не йдуть, тобі б від півня.

− Як оригінально.

Їх удари викликали землетруси по всьому місту. Азазель не міг убити Джека, але він міг його сильно скалічити оскілки нефілім був виснажений у бійці з Френком. На полі бою з'явився Столас, він відкрив портал прямо до клітки та дав сигнал колишньому рицарю. Азазель парою ударів збив з пантелику Джека, а потім однім ударом ногою у груди відправив його прямо в портал. Як тільки нефілім опинився в клітці, його руки та ноги стали сковані кайданами та прикутими до клітки, також його за шию було схоплено, а потім портал закрився. Азазель підійшов до Метатрона та сказав: «Дякую, що зміг відкрити очі щодо Джека… що це з тобою? Ти ж наче з ним не бився, що тебе так пошматувало?»

− Френку потрібно було відростити руку, він сказав, що йому потрібна енергія і я дав йому своєї.

− Ти дурень! Повертайся на небеса!

− Чому це?

− Майже половина твоєї благодаті випалена, для правильного відновлення тобі потрібно на небеса.

− А чому тут не можна?

− Бо Люцифер так перетворив нас на рицарів. Він випалював благодать, чекав поки відновиться, знову випалював. І так сотні років, поки ми не стали цим.

− Я не можу відкрити портал… але Габріель може. – сказав Метатрон та лише думкою прикликав Габріеля, той відкрив портал та забрав брата, без жодних слів.

− Він був нам потрібен. – сказав Паймон. – Без нього всі плани пішли шкереберть.

− Чому це? – спитав Азазель.

− Він мав зайняти трон, поки ми готували б нового короля. – відповів Ерік.

− Але хто міг… Френк… він гарно бився з Джеком, ви його як короля хочете бачити? Непогано… − сказав Азазель.

− Ти завжди був розумним. – сказала Бафомет. – Френк могутній і має потенціал.

− Тоді помістіть його на трон. Все місто та інтернет бачили як він боровся з Джеком, його полюблять, треба робити це поки публіка гаряча і пам'ятає все. – сказав Азазель.

− Він не має необхідних знань та навичок. Для цього нам і був потрібен Метатрон, − відповіла Бафомет, − як тимчасова затичка. Пеклу потрібен король.

− Тоді хай це буде хтось з вас трьох. – сказав Азазель.

− Це небезпечно. – відповів Ерік. – Якщо один з нас стане королем чи королевою, це знищить баланс влади між кланами.

− Чого ви мені мозок зносите, станьте всі втрьох. – промовив Азазель. – Сформуйте… не знаю… королівську раду яка візьме на себе обов'язки короля поки його готують. І додатково ви збільшите довіру населення до демонів, а небесні пси хай йдуть лісом.

− Ми подумаємо. – сказав Паймон. – А куди ти підеш? Що буде з тобою?

− Або піду на Землю і якийсь час там побуду, або залишусь тут, але не знаю чим себе зайняти… − відповів Азазель. – Сумніваюсь, що населення мене прийме. Ну і не треба.

Бафомет відкрила портал до своєї племінниці та увійшла у нього. Вже на місці вона зняла з Френка браслет та забрала собі. «Цей браслет з освячених металів? Неприємні відчуття.», − сказав він.

− Так, знаю. Його готували проти Джека, але не вийшло. – відповіла Бафомет. – Як ви тут?

− Все добре. – відповіла Аурелія. – Як я розумію, перемогли?

− Так, Джек сидить у клітці. До влади на якийсь час станемо ми з Паймоном та Еріком. – сказала Бафомет. – Метатрон вибув з гри та повернувся на небеса.

− А що з ним? – спитав Френк.

− Він же дав тобі своєї енергії і це пошкодило його благодать. Невідомо як довго він буде приходити у себе. Наші плани пішли не так як ми хотіли. – відповіла Бафомет.

− А хіба все не мало так скінчитись? – спитав Френк. – Перемога над Джеком, нове правління?

− Лише частково. – відповіла Бафомет. − Ми не будемо від вас приховувати одну важливу річ.

− Яку річ? – спитала Аурелія.

− Ви майбутні король та королева пекла. І це вже вирішено. – відповіла Бафомет.

− Що? – перепита Френк. – Чому ми? Хіба нема більш підходящих кандидатів?

− Я розумію, ви молоді, скоро вам треба буде думати про яйце, а далі і про дитину… але я нічого не можу зробити. Тільки ви підходите на ці ролі. – відповіла Бафомет.

− Чому? – спитала Аурелія. – Ми навіть правити не вміємо.

− Ми вас всьому навчимо. Завтра почнеться навчання.

О шостій вечора на всіх можливих телеканалах пекла йшла пряма трансляція заяви старших монархів клану Каслів та Гоетії.

− Сьогодні великий день для нас всіх. – розпочав Паймон.

− Фальшивий король Джек, був прибраний з посади, більша частина рицарів мертва, а всі гріхи знищені. – продовжила Бафомет.

− Оскільки Метатрон не являється жителем пекла, а також він покинув його через поранення, ми тимчасово візьмемо на себе обов'язки короля. А коли настане час, передамо цей статус підходящому кандидату. – завершив Ерік, після чого відкрив портал та повернувся до кланового маєтку.

− Для всього пекла настала нова ера. І нам пощастило стати у її основі. – на прощання сказав Паймон і також відправився у клановий маєток.

− На випадок питань чи пропозицій, був створений додаток. Він з'явився на телефоні кожного разом зі свіжим оновленням. Прошу бути чемними. – сказала Бафомет, після чого такого перенеслася у клановий маєток.

Через вуличні бої по всьому пеклу між демонами та чейсерами, озброєними ангельською зброєю з запасів, на чорні ринки пекла потрапила велика кількість небесних матеріалів. Разом з цим, ситуація сильно дестабілізувалася, населення втратило спільного ворога в обличчі Джека і зовсім скоро суспільство повернеться у свій звичний хаотичний стан, або навіть гірше.

Старші монархи підійшли до клітки в якій сидів Джек і він спитав: «А шипи які входять в моє тіло на пару сантиметрів… це щоб я був слухняний?». На що йому відповіли, що за необхідності йому ще й намордник одягнуть.

− Які ж ви нудні… − сказав Джек.

− А ти прямо веселий. – відповів Ерік.

− Ні, але на відміну від вас я дещо знаю. – сказав Джек. – Пекло потребує мене.

− Невже ти так в цьому впевнений? – спитала Бафомет.

− А вам справді цікаво постійно говорити один за одним? – спитав Джек. – Як… не знаю… оракули якісь, чи просто божевільні.

− Це стиль. – відповів Паймон.

− Стиль це чи ні, а виглядає не дуже. У вас наче один мозок на трьох. – сказав Джек. − Чому не вбили мене? У вас же і зброя необхідна є, і бажаючих… мільярди. Хоча зробити це можуть двоє, з тих кого бачив особисто. І що там з новим королем? Тут новин не крутять.

− Король буде, не хвилюйся. І йому вирішувати, що з тобою робити. Хоча я за те щоб використати тебе як зброю. – відповіла Бафомет.

− Я очікував, що відповість Ерік. – прокоментував Джек. – Таку петлю зламала…

− А для тебе все жарти як я бачу. – сказав Ерік.

− Я сиджу тут вже... годин п'ять, чого ви від мене хотіли? – поцікавився Джек − Треба ж якось розважатись. Місцеві вартові сидять і не розмовляють… Самаель. – додав він, коли монархи збирались покинути приміщення.

− Що Самаель? – спитав Паймон.

− Самаель це причина мого ув'язнення. – відповів Джек. – Ви боїтеся його.

− Він міф. – сказала Бафомет, хоча вона знала, що Самаель реальний.

− Можливо міф, але щось надто багато інформації про нього. – відповів Джек. – Ви боїтеся, що небеса нацькують його на пекло, а я ваш єдиний шанс.

Монархи покинули приміщення з кліткою, яке було розташоване в підвалах кланового маєтку, та попрямували до свого спільного кабінету, з якого в найближчі кілька місяців вони будуть здійснювати керування всім пеклом.

Азазель безслідно зник, про нього ходять лише чутки, також йому приписуються убивства тієї частки населення, що досі підтримує Джека. Асмодей не покидає межі свого материка, також він змінив свій образ, тепер це серйозний та справедливий керівник, він почав прислухатися до свого населення, а також почав фінансувати відновлення столиці. Його почали любити та поважати і принаймні в найближчий час, він не втратить свою владу, через свою вигідність та піддатливість. Гординя намагалась переховуватись, її розшукували через те, що гріхи були найвірніші Джеку. А за кілька днів її знайшли мертвою в одному з готелів, це вбивство приписали Азазелю. Рада зі старших монархів, а за сумісністю тимчасових виконавців ролі короля, надала указ згідно з яким рицарі були сильно понижені в ієрархії, тепер вони знаходяться нижче кланів, але вище за звичайних демонів. Асмодей був позбавлений свого звання, але владу зберегти зміг. Пекло почало змінюватись і зміни ці незворотні, вже ніколи не буде так як було.