Таке
Валерія Долінос
Так, іноді ідеш і накриває... Вчора бойкот, сьогоді сльози, в очі пил. Ти в цей момент ніколи не згадаєш, як солодно болить. Ти в цей момент кричиш, Рвеш струни, плачеш. Там, на душі коти шкребуть, не в жарт. Навколо світ ти не пробачиш, Ти просто входиш в страх, немов в азарт. У тебе на душі в такі моменти болю, Проходить сильний, незахищений теракт. Та викинь ніж, склади нарешті зброю, Так, це життя: життя під знаком «жах».
2018-05-14 05:26:41
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Weronika Nikulina
Люблю такий стиль. Круто💗
Відповісти
2018-05-15 15:56:57
1
Валерія Долінос
@Weronika Nikulina дякую
Відповісти
2018-05-16 13:14:52
Подобається
Інші вірші поета
Світ диких Не милі Чекаємо любов Зумій
Інші поети
The Dead Poet.
@TheDeadPoet_hr
Victoria Shepherd
@VictoriaShepherd
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15794
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12626