Таке
Валерія Долінос
Так, іноді ідеш і накриває... Вчора бойкот, сьогоді сльози, в очі пил. Ти в цей момент ніколи не згадаєш, як солодно болить. Ти в цей момент кричиш, Рвеш струни, плачеш. Там, на душі коти шкребуть, не в жарт. Навколо світ ти не пробачиш, Ти просто входиш в страх, немов в азарт. У тебе на душі в такі моменти болю, Проходить сильний, незахищений теракт. Та викинь ніж, склади нарешті зброю, Так, це життя: життя під знаком «жах».
2018-05-14 05:26:41
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Weronika Nikulina
Люблю такий стиль. Круто💗
Відповісти
2018-05-15 15:56:57
1
Валерія Долінос
@Weronika Nikulina дякую
Відповісти
2018-05-16 13:14:52
Подобається
Інші вірші поета
Моя доля Змінилась Не треба Єдиним
Інші поети
Oxi
@little_paper_boat
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8922
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2495