Твоя доля

Валерія Долінос

І нарешті наступає цей момент. Ти була до нього готова. Коли погляд піднятий вгору, Не рятує від рік з очей. І ось, він цей момент настав. Непомітно. Зовсім безболісно. На перший погляд. Але якби (він) знав, як рве там де селезінка, але трохи лівіше. Настає іноді момент прощання. Не з минулим- це банально. З майбутнім, дівчинко, з майбутнім. Не махай білою хустинкою, До речі вона в тебе не біла, поглянь... Це ж колір білого напівсолодкого. І не дивуйся. Це все на краще. Знайдеш ще сотню таких. Знайдеш. Та не шукай в елітних ресторанах чи футбольних клубах. Шукай в недрях бордельного бізнесу чи під вивіскою «Секонд хенд». Не соромся, поглянь який красунчик дивиться на тебе. Посміхнись, посміхнись. Ну і що, що кульгавий, Наче кульгаві-не люди. Не витягуй окремих карт, Бери колоду і гайда грати. Незабаром ввійдеш в смак. Слухай, момент настав і ти просто вимушена плюнути в бік випадковостей. Їх не буває. І моя тобі порада.... Одягнись пристойніше... не бери приклад з дешевих обкладинок. Я люблю тебе, чуєш? P.S. Твоя доля.

2018-10-22 18:09:06

2

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5416

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11977