Твоя доля

Валерія Долінос

І нарешті наступає цей момент. Ти була до нього готова. Коли погляд піднятий вгору, Не рятує від рік з очей. І ось, він цей момент настав. Непомітно. Зовсім безболісно. На перший погляд. Але якби (він) знав, як рве там де селезінка, але трохи лівіше. Настає іноді момент прощання. Не з минулим- це банально. З майбутнім, дівчинко, з майбутнім. Не махай білою хустинкою, До речі вона в тебе не біла, поглянь... Це ж колір білого напівсолодкого. І не дивуйся. Це все на краще. Знайдеш ще сотню таких. Знайдеш. Та не шукай в елітних ресторанах чи футбольних клубах. Шукай в недрях бордельного бізнесу чи під вивіскою «Секонд хенд». Не соромся, поглянь який красунчик дивиться на тебе. Посміхнись, посміхнись. Ну і що, що кульгавий, Наче кульгаві-не люди. Не витягуй окремих карт, Бери колоду і гайда грати. Незабаром ввійдеш в смак. Слухай, момент настав і ти просто вимушена плюнути в бік випадковостей. Їх не буває. І моя тобі порада.... Одягнись пристойніше... не бери приклад з дешевих обкладинок. Я люблю тебе, чуєш? P.S. Твоя доля.

2018-10-22 18:09:06

2

0

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3222

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12184