Харківська Осінь
Осінь-красуня містом гуляла.
Скучила трішки,
бо десь мандрувала.
В яскравих вітринах себе розглядала.
Повільний блюз
з вітром
тихенько співала.
Та в клопоті люди не дуже їй раді.
Не бачили сенсу в її листопаді.
Осінній красі -
двірники на заваді -
вважали прикраси її за безладдя.
Ображена Осінь
їх тихо
минала.
Шаллю-туманом себе огортала.
Із шурхітом
листя за нею злітало.
У затишний парк вона поспішала
Осінь
не вперше сюди завітала.
Як давніх знайомих
дуби
привітала.
З музичним фонтаном кокетувала.
М'який вітер
в крила птахам дарувала.
Та більше за все з нетерпінням чекала
на зустріч
із дітьми,
що в парку гуляли.
Граючись з ними,
бешкетувала:
листям бурштинним з дерев обсипала,
у лабиринті кущів чатувала
і
сонячним зайчиком всіх засліпляла.
З фонтанами разом
вона жартувала -
бризканням крапель
дітей розважала.
І, трішки стомившись,
відпочивала:
як граються діти спостерігала,
як голуби поважно гуляли
і листя
в чарівному танці
кружляло.
Все до дрібнички запам'ятала.
Той спогад надійно у серці сховала.
Змахнула сльозинку
м'якенькою хмаркой...
Та Осінь була в довоєнному парку.
22.10.22
2023-02-24 16:16:10
3
1