Тут, як завжди, приємно пахло випічкою, грала хороша музика й було просто комфортно перебувати в цьому кафе. Недаремно ж його вважали кращим у місті, і підлітки на кшталт нас часто тут «зависали».
Кожен замовив собі порцію вафель, а Марк наполягав, що пригощає.
– Я давно мріяв і багато працював для того, щоб ста ти капітаном, але не можу повірити, що таки добився свого.
Хана всміхнулася йому. Ця усмішка була адресова на виключно Маркові, але хлопець не помічав закоханої в нього дівчини. Риси її обличчя були м’якими, вона мала великі сині очі, маленький носик та червоні губки, що розтягувалися в щасливій усмішці щоразу при зустрічі з Марком.
– Ти як ніхто інший заслуговуєш на це, – похвалила його Хана. – Я думаю, що всі із цим погодяться. Ми пили фруктові коктейлі, жартували та весело проводили час.
Коли всі зібралися розходитися, Марк запропонував провести мене, але я відмовилася, бо планувала йти до дому з Яніною. Пізніше, на вулиці, коли ми прощали ся, я бачила його погляд на собі, мене це збентежило,
а ще занепокоїло, як засмутилася Хана з приводу того, що він запропонував мені, а не їй, свою компанію. Я вирішила відійти з Марком убік і поговорити. – Мені дуже приємні твої знаки уваги, але я не готова їх прийняти, і мені здається, що буде краще, якщо ти проведеш Хану. Ми з Яніною живемо поруч, а Ха на – далеко, думаю, їй небезпечно повертатися додому самій, буде краще, якщо ти проведеш її.
– Ви йдете, чи нам вічно чекати на вас? – крикнула Яніна.
– Та вже йдемо! – гукнув у відповідь Марк і вже тихі ше, звертаючись до мене, промовив: – Ти справді подобаєшся мені, і ця розмова між нами ще не закінчена.