Робота над доповіддю була завершена. Сьогодні мала її здати Леопольду Андрійовичу. Я багато працю вала, тому вірила у свої сили.
На уроці ми продовжили розбирати «Майстра та Маргариту», викладач натхненно розповідав про події, а мені, як не дивно, було цікаво його слухати. Перечитуючи роман удома, я зрозуміла його приховані сенси, подвійне дно точно було в цій книзі. Виявляється, що все не так просто, як здавалося на перший погляд.
Я підняла руку, щоб поставити запитання. – Ірино, ви хочете щось сказати?
– Так, мені здається, що автор не пише все прямо. Тут багато прихованих підтекстів. Чому вони так сильно замасковані? Чому Булгаков не міг написати прості ше, доступніше для читача? Для чого було так усе заплутувати та ускладнювати?
– Дуже цікаве запитання, – зауважив учитель. – Справа в тому, – продовжив він, – що не завжди письменники могли відкрито виражати у творах свої думки та переконання. Були часи, коли все було набагато складніше, не про все можна було написати, багато тем було під забороною. Серед таких тем – кохання, релігія та політика. Тому багато авторів мусили хитрувати.
– Для чого це комусь могло знадобитися? Адже ця книга нічого поганого в собі не має.
– Бо вона, Ірино, могла спонукати людей боротися за своє право на вибір віри, на кохання. А боротьба – це спосіб самовираження, а самовираження – це вже особиста позиція, а не думка юрби, але політики хотіли, щоб ми жили в колективі, як отара овець, не маючи власної думки.
– Не думала навіть, що все було так погано. Нам роз повідають не таку історію.
– Бо історія має різні сторони, залежить ще від того, хто її розповідає.
Ця звичайна розмова на уроці літератури змусила мене замислитися над тим, як багато ми маємо та чо му припиняємо цінувати те, що в нас уже є.
Я перезирнулася з Яніною, в її очах було порозуміння і ще щось. Ми не перекинулися ні словом.