Вірші
Історія
Була ця історія у тихім селі,
Де сонце світить зрання і пізно сідає,
Де на кожній хатині живуть журавлі,
Де вечори чарівні завжди бувають.
Там,недалеко від прозорої річки,
Де стежка кінця й початку не має,
Ходила дівчина,збирала суничку,
Була схожа на пташку,що в небо злітає.
Дійшовши до берега,вона зомліла.
Побачила хлопця,який помирав.
Його біла сорочка від крові чорніла,
А очі...карії очі він вже закривав.
Дівчина боялась дивитись на нього,
Беззахисний,він лежав на землі.
У лихорадці вона оглядалась навколо,
Просила Бога,щоб хоч хтось допоміг.
Зрозумівши,що часу майже немає,
Швидко до хлопця вона підійшла.
Торкнувшись рук,відчула,як серце палає,
І десь взявши сили,вона його потягла.
Але...де знайти більше сили дівчині?
Вона й так стрункою,блідою була...
Та Господь допоміг їй у такій хвилині
Дівчина побачила,як подруга йшла.
Донесли вже вони парубка якось до хати,
Положили на білу,ніби сніг, постіль.
Подруга не стала її про нього питати...
Знала,що та німа...багато літ поспіль.
Вже вечір накрив небо зірками,
Інколи лунали голоси пастухів.
В повітрі приємно запахло квітками,
Над деревами було чутно хрущів.
Дівчина тихо зайшла у кімнату,
Бачить,хлопець відкрив очі на мить.
Знов їх закрив,та почав вимовляти,
Та слова не виходять...і він знову мовчить.
Знову наважився він щось сказати,
Вуста затремтіли від слабкості вмить.
Дівчина підсіла з теплим чаєм із м'яти,
Дала йому випити...ледве піднявся–болить.
Вранці дівчина вже була на ногах,
Відразу ж побігла до хворого гостя.
Чи це дихає він,чи то віє з вікна...
Певно вітер вдихає в нього життя.
"Підійди",пролунало у тиші й завмерло...
Ехом у вухах завмерло на мить.
Та ні,бути не може...але стало так тепло...
Якщо це голос його...то він файно звучить.
Вона підійшла,і біля нього присіла,
Глянула в очі...які ледве відкрились.
Він вижив!За це вона Бога просила...
На колінах,вдивляючись в небо молилась.
"Ти мій ангел", шепотів хлопець щосили.
Посміхнувшись,вдивлявся їй в очі.
"Якби не ти,рили б для мене могилу,
Не бачив би дня...були б тільки ночі..."
0
0
240