Дні бувають різні, і я гадаю, кожному це відомо. Буває, вони пролітають, як осіннє листя, вихорячись і швидко несучи події. Трапляються й стрімкі дні насичені, немов міцна кава, з чудовим ароматом і багатим смаком, від якого залишається приємний післясмак яскравих спогадів. А іноді сірість звичайних тягучих, як смола, днів затягує, немов трясовина. Навіть коли ця буденність відступає, хоч і ненадовго, залишається неприємне відчуття. Від цього всепоглинаючого почуття нерідко допомагає позбутися приємний теплий плед, що затишком закутує мрязким вечором, і смачний гарячий напій у великій чашці в тандемі улюблених ласощів. Цю картину нерідко доповнює улюблена книга в руці, ну або приємний відволікаючий фільм із нехитрим сюжетом.

Після чергового важкого дня, начебто, ніщо не могло перешкодити спокійно відпочити. Іноді хочеться провести вечір у комфортній обстановці. Однак, на жаль, таки бажання не завжди можна втілити. Так склалося сьогодні і там де тяжкий день залишив по собі втому і непереборне бажання розслабитися. Ці прагнення були настільки сильними, що межували з почуттям безсилля, здавалося б ще трохи і вони непідйомним вантажем, який нещадно розчавить будь кого. Якби таке трапилось то це не лишивши і мокрого місця від самовладання жінки, яку звали Марічка.

У старому просоченому ностальгією за минулими днями будинку, де жили енергійна дівчина років шістнадцяти та її улюблена тітонька, все було сповнене їхніми спогадами. Цей будинок не був надто старим, але й новим його було не назвати. Ремонту тут давно не робили і не планували цей захід найближчим часом. Тай потреби в цьому не було. Хазяйка не любила зміни, тим більше якщо без них можна було й обійтися. Їй подобалося час від часу поринути у спогади про колишні радощі, доповнюючи такі вечори чашкою ароматного чаю. Чудовий напій, як і вечір, що змішувалися в доволі приємну і затишну, але таку маленьку, подію. Проте варто було цю суміш перетримати, як вона починала гірчити, змушуючи корчитися від гіркоти осаду на дні чашки та на поверхні свідомості.

Марічка в домашньому махровому халаті вже хотіла було відкрити улюблену книгу на недочитаному розділі, збираючись спокійно провести вечір. Вона часто під настрій перечитувала улюблені твори. Сьогодні їй хотілося відволіктися від повсякденності та поринути у вигаданий світ улюблених персонажів. Раптом почулися несподівані звуки її смартфону, сповіщаючи про вхідний виклик і вбиваючи будь-яку надію на чудовий вечір. Відклавши книгу на диван, вона пішла, орієнтуючись на звучання улюбленої пісні, яку вже давно скачала та встановила на сповіщення про дзвінок її племінниця. Пошуки зайняли чимало часу, але за викликом терпіння був цілий океан: швидше за все, дзвінок був невідкладний. Той, хто дзвонив, явно мав намір додзвонитися — мабуть, була важлива тема для розмови.

— Марічка?! — знайомий голос, звично позбавлений теплоти, змусив згадати дитинство і нервово накрутити на палець темно-русяве, якого ще не торкнулася сивина.

Нехай зверталися до неї в ласкавій формі, але голос був твердішим сталі. Вона вже й забула, коли минулого разу чула такі дзвінкі, мов метал, нотки в голосі матері. Пробуджений цим тоном подібній спогад, неконтрольовано виплив на поверхню свідомості. Тоді вона сповістила матір, що не займатиметься сімейною справою. Зваживши всі за і проти, до неї прийшло рішення піти з дому, щоб жити спокійним життям. Відчувалося це, як сильний вітер, що розганяє хвилі по поверхні води, яка ще мить тому була натягнута, наче дзеркало.

Ще коли обличчя не знало про зморшки, а волосся вічно було заплетене в дві косички, юна дівчина повідомила матері, що не хоче пов'язувати своє життя з чимось надприродним і переїжджає до іншого міста. Скандал тоді був серйозний, і до цього дня її пробирає озноб, коли вона згадує про той випадок. У ході сварки матері з дочкою гриміли блискавки, гуркотіла сталь, стіни тріскалися від напруги під натиском агресії, яка набувала фізичної форми. Але зараз розмова про інше, і це все-таки на краще.

— Так, мамо, — відповіла Марічка, почуваючи себе знов маленькою дівчинкою, яка чекає на покарання.

— Аня спить? — почулося суворе запитання з динаміка.

Відразу стало зрозуміло, про що буде розмова. Лише цієї думки було достатньо, чтоб нестримний страх неминучості, змусив завмерти на мить втомлене серце тітоньки, яка безмежно любила свою племінницю.

— Не впевнена, але швидше за все так, — голос Марічки надломився в середині фрази.

— Я думаю, ти вже здогадалась, у чому мета мого дзвінка. Отже, не затягуватимемо. Квитки я вже замовила. Наступного вівторка. Тож попередь її, — відрізав голос по той бік зв’язку. — Сили її не прокинулися?

Марічка нервово ковтнула чаю і поставила на стіл чашку тремтячою рукою.

— Ні... — відповіла вона, сподіваючись, що це може щось зупинити.

— Воно й не дивно, — у голосі матері чулася зверхня огида, яка змусила Марічку тієї ж миті відчути провину. Але не в тому, що вона не робила нічого для пробудження племінниці. Вона відчувала себе винною, що не може вберегти свою Анюту від небезпек прихованого світу.

— Можливо, не варто? Раптом у ній немає жодних сил? Мабуть, так і краще, — невпевнено промовила Марічка. Її наповнила надія, але зникла вона так само швидко, як і з'явилися.

— Ти хоч розумієш, про що ти говориш? Вона точно одна із П'яти! — мовби гасячи тліючу іскру відром крижаної воді, сказала мати показуючи вже дорослій донці, хто тут має вплив.

— Чому ти така впевнена? — уже знаючи, що почує, спитала Марічка.

Вона розуміла, що це дурне питання, але все-таки сподівалася на помилку. Адже досі ніщо не говорило про правдивість того клятого пророцтва.

— Карти не брешуть! Після приїзду я непомітно зроблю пару магічних тестів для надійності, але я вже впевнена в результаті. Все, тема закрита. Сили у ній прокинуться після приїзду. Я знаю! І з цим нічого не вдієш. Тож хоч спробуй її морально підготувати! Якщо в Ані почнеться заперечення, то її здібності можуть вийти з-під контролю, — стояла на своєму мати.

— Я не можу приїхати! Мені треба завершити деякі справи, — діставши з кишені в халаті блокнот, Марічка нервово переглянула свої нотатки. — Я приїду пізніше. На декілька днів.

На цьому розмова була завершена. Марічка пішла шукати давно кинуту пачку цигарок. Вона давно вже не курила, але були ситуації, в яких просто неможливо було заспокоїтися по-іншому. Її й тепер дивувало як ця не магічна отрута давала їй можливість вгамувати думки и освіжити свідомість.

Пачка знайшлася за сервізом у вітальні. Колись вони з племінницею перетягували його сюди разом. Та й взагалі стосунки в них були набагато ближчими, ніж зазвичай у племінниці та тітки. Марічка замінила Ані матір, свою рідну сестру, яка з батьком Ані, померла багато років тому. Марічка не любила порушувати цієї теми — вона не могла пробачити собі образу на сестру. Усе дитинство вони знали про своє походження та готувались до майбутнього. Практичні та теоретичні заняття магією, навіть після занять у школі, перетворили її дитинство просто на пекло, але молодша сестри бачила у цьому житті казку.

Як це часто буває, молодшу дочку батьки любили сильніше, тим більше таланту та потенціалу вона мала більше. Мати постійно нагадувала, що хтось із їхніх дітей буде дуже сильним магом, але Марічка вже тоді не хотіла такої долі ні собі, ні своїм ще не народженим дітям. Тому коли вона виросла, вирішила переїхати й жити самостійно. Переконання штовхнули її зректися коріння і рідних. Довгі роки вона ні з ким із сім'ї не контактувала без гострої потреби.

І так тривало до одного сонячного та теплого весняного дня, який не віщував нічого незвичайного. Це був вихідний, і Марічка збиралася провести його так само, як і сотні вихідних до того, як раптом на порозі з'явилася її мати з маленькою світловолосою малечею на руках. Тоді Ані не було й року, а вона вже буда такою дорослою і майже не плакала. На той момент минуло вже десять років відтоді, як Марічка покинула рідний дім. Побачивши племінницю тоді вона усвідомила, що невидимий для звичайних людей світ ніколи не дасть їй спокою.

Минули роки, залишивши сліди не лише на обличчі, а й у душі. Вони з Анею стали міцною родиною, і інша Марічці була не потрібна. Можливо, комусь це здасться дивним, але дивним було б, якби склалося інакше. Коли маленьке диво в тебе на очах робить перші кроки життя, забуваєш про те, що воно не зовсім твоєї крові. Хоча, можливо, зіграло свою роль і те, що дівчинка була дуже схожа на свою матір. Марічка дуже любила молодшу сестру, але так склалося, що все життя не могла собі в цьому зізнатися. Довгі роки їй не вдавалося нічого вдіяти із заздрістю, яка оселилася в її серці ще в дитинстві. Нажаль розуміння прийшло тоді, коли вже було пізно щось змінювати - сестра покинула цей світ.

Марічка вже давно сподівалася, що її Анюту омине цей жахливий світ, сповнений прихованих і явних небезпек. Їй хотілося, щоб улюблена племінниця прожила спокійне щасливе життя без тих страждань та відповідальності, яка може так легко впасти на тендітні плечі зовсім ще юної дівчини. Але, на жаль, доля вже мала на дівчинку грандіозні плани. Від цього було не втекти, навіть якби захотілося спробувати.

Все своє життя Марічка питала у себе, чому так сталося, що їхній рід повинен нести таку ношу. Навіщо перша п'ятірка викликала ці сили? Навіщо вони прирекли своїх нащадків на океани крові та віки страждань? Чому тепер кожне десяте покоління має проходити через такі страхи? І чому в це покоління народилася саме її маленька Аночка? Але відповіді на ці та ще купу питань, пов’язаних з цим, ніхто ніколи не знав. Хоча окрім причасних і напевне не дізнається істини. За стільки тисячоліть історія давно втратила більшість достовірних фактів, що пояснюють це.

Цю історію перетворили на легенду та багато разів перебрехали, як і кому було зручно, але найжахливіше залишалося незмінним: щоразу поява п'ятірки обраних тягне за собою лише руйнування та кровопролиття. Але буда вірогідність, що обрані запобігають ще більшим лихам. Але багато хто переконаний, що п'ятірка найсильніших є справжнім джерелом катастроф. І ці суперечки не зникнуть напевне ніколи, але є те що лишиться незмінним. Незважаючи на обставини та бажання доля безсумнівно неминуча.