[...Сонця схід на дворі,
Тихий щебет солов'я.
Ранок зустрічі з тобою
Серед літнього буття...]

21 серпня 2018, 08:30(UTC +2)
Івано-Франківська область, Україна

Сонце грайливо освітлювало кімнату дівчини. Теплі промені сонця лягали на обличчя юнки яка все ще мирно спала. Кімната панни була у кремових відтінках, їй завжди подобався цей колір. Вона вважає, що кремовий колір заспокоює. У кімнаті було велике двох спальне ліжко із балдахіном, комод на якому була розміщена косметика, хоча дівчина нею і не користується, але все ж мама, бабусі та хресна обдаровують дівча, якщо і не косметикою, то красивими платтями. Також у кімнаті панни знаходиться робочий стіл, диван та телевізор, а ще дівчина має власний гардероб, та вихід на балкон.

Сонце уже зійшло, а юнка все ще спить. Доки вона спить у її кімнату тихенько пробрались мама із татом. Мама дівчини ніжно поцілувала її в лоба та промовила:
- Доню прокидайся.
А батько тримав подарунок. Та жартував з матері дівчини, яка ніяк не могла розбудити дочку.
- А я тобі казав, що потрібно пізніше її розбудити, а ти вперлась як та овечка і потягнула мене будити нашу сонну красуню. - з посмішкою на обличчі промовив батько юнки.
- Милий ти можеш хоч на п'ять хвилин припинити жартувати? - мовила матір дівчини.
- Звісно-звісно можу, але тоді ранок доні буде виглядати сірим, а не веселим. - з нотками суму в голосі мовив батько дівчини.
- Ну то тоді зробімо так. Ти помовчиш хоча б п'ять хвилин. А коли наша дівчинка прокинеться і ми її привітаємо то ти почнеш жартувати.
- Ах ну добре.

Водночас Лілія крізь сон почула голос батьків. Дівчина уже прокинулась їй настільки було цікаво про, що розмовляють батьки, що вона із заплющеними очима слухала як матір намагається заспокоїти батька, кажучи щоб той хоч п'ять хвилин замовчав. І саме в цей момент дівчина посміхнулась. Матір замітила це і промовила:
- Доброго ранку, принцесо! Ми із батьком уже думали, що ти ввесь день проспиш.
- Мам ну ви ж із татусем знаєте, що я люблю сон, а сон любить мене. - сонно промовила дівчина. - тому я маю цілковите право ще хоча б десять хвилин поніжитись в ліжку.
- Прокидайся кому кажу, а то ти зі своєю любов'ю до снів проспиш усе найцікавіше.
- Ну добре-добре встаю. - Сонно мовила дівчина.
Сонно вставши із ліжка дівчина почула радісний голос тата:
- Мій ти ангеле я тебе вітаю із твоїм 17-ттям. Бажаю в першу чергу міцного-міцного здоров'я, великого та взаємного кохання. Щоб у тебе здійснилися усі твоїй найзаповітніші мрії, щоб кожен твій день проходив немов у казці. - сказав тато.
- А я у свою чергу приєднуюсь до привітань батька. Я не маю чого додати тому тільки скажу таке: З Днем Народження! Прийми наші із татом подарунки. - доповнила матір.
Батьки подарували дівчині букет її улюблених кремових троянд та декілька пакувань з подарунками.
- Дякую. Я вас дуже сильно люблю.
Лілія підбігла до батьків, поцілувала в щічки, обійняла та ще раз подякувала.

Скажу чесно я і забула про те, що сьогодні мій День Народження. Такс цікаво, що цього року мені подарують батьки. Троянди вона вирішила покласти у вазу, яку перед тим наповнила водою. "Ось тепер можна і за подарунки взятись." - подумала Лілія. Сівши на диван дівчина почала розгортати подарунки. Першою в руки їй потрапила коробочка у якій знаходився кулон із її ім'ям. Другою їй потрапила в руки трішки більша коробка в якій було плаття кремового кольору, босоніжки того ж кольору та сумочка. Наступною вона відкрила коробочку у якій знаходилася косметика. Кулон дівчина одразу одягла, а плаття, босоніжки та сумку віднесла в гардеробну. Косметика у свою чергу зайняла як найвіддаленіше місце в одній із шухляд комоду. Що ж, із подарунками наче все.

А тепер потрібно і себе доводити до ладу. Дівчина встала з дивану та попрямувала до ванної кімнати. Вона як і завжди прийняла усі ранкові процедури. Дівчина вийшла із ванної кімнати оповита рушником. Вона зайшла в гардеробну кімнату. Трішки подумавши, що одягти Лілія все ж вирішила одягнути плаття, яке їй подарували батьки, босоніжки білого кольору та доповнила все це сережками які звисали у вигляді крапель. Волосся зібрала у хвіст.
Дівчина спустилась з другого поверху на перший. Проходячи повз вітальню дівчина помітила, що її батько переглядає телевізор.
- Тату, а мама на кухні? - запитала дівчина.
- Звісно, що там. Це ж її заповітний куточок вона без нього наче птах без крил. - з посмішкою на обличчя відповів батько.
- О так мама любить кухню, - весело посміхнулась дівчина. - Ну тоді я теж там вразі чого.
- Добре.
Заходячи на кухню дівчина відчула аромат чаю з ромашок. Аромат чаю заповнював всю кухню, а в деяких місцях він поєднувався з ароматом панкейків. Лілія обожнює панкейки із полуничним та малиновим джемом.
- Мам доброго ранку.
- Доброго, добро. Сідай за стіл поснідаєш.
- Панкейки обожнюю їх, - радісно мовила дівчина. - Ти знаєш, що я обожнюю.
- Звісно знаю. Ти панкейки ще із зовсім юного віку полюбила, - згадувала матір. - Смачного.
- Дякую.

Дівчина сіла за стіл. Поруч із нею сиділа матір. Вони про щось розмовляли. Складалось таке враження наче вони не зважають ні на, що. З боку хтось, мабуть, би подумав, що це давні подруги, а то і сестри. Вони розмовляли про все на світі. Так пройшло майже пів години. Дівчина уже допивала чашку чаю. Вона встала із-за столу та подякувала матері за смачний сніданок.

Лілія пішла у свою кімнату. З якої згодом вийшла на балкон і спостерігала за краєвидом лісу. Подекуди пролітали ластівки. З лісу чулося відлуння солов'я. Сонце виблискувало своїми променями бо обличчю дівчини. Вона спостерігала за цією красою із захватом. Вона вже досить довго споглядає на природу. Як раптом бачить, що біля її будинку зупинилась доволі знайома їй машина. Це звісно приїхали її бабуся Аня та дідусь Іван. Дівчина не довго думаючи попрямувала із балкона на перший поверх зустріти рідних. Вона саме спускалася сходами, як почула голос бабусі:
- Привіт. Де наша іменинниця?
- І вам доброго дня. Лія у свої кімнаті спостерігає за красотою навколишньої природи, - відповів батько дівчини.
Так саме Лія, а ніяк не інакше називають дівчину у домашнім кругу рідні.
- Знаю я тебе. Каже, що вона на балконі, а насправді вона на дворі або уже десь поблизу і чує, що ми тут розмовляємо. - відповів дідусь.
- А ви, що екстрасенс? - відповів тато.
- Та який із мене екстрасенс. - відповів дідусь.
Дівчина уже підходила до вітальні.
- Та ще і який. Ану закрийте очі та оберніться до мене спиною. - сказав тато дівчини.
Батько підморгнув дівчині. І та підбігла до бабусі із дідусем та обійняла їх. А батько дівчини у свою чергу сказав дідусеві:
- От бачите, а ви ще не вірили, що ви екстрасенс. Ваша внучка тут і обіймає вас. - відповів батько дівчини. - Повірте уже нарешті у свої здібності, нам обом це знадобиться.
- Ще і який, - відповів дідусь. - Ой та я тебе прошу, які ще здібності хіба що добре розвинена інтуїція.
Дідусь, бабуся та тато дівчини почали весело сміятись.
- Я бачу вам тут весело. - промовила Лілія.
- Звісно, що весело. - відповіли в унісон рідні.
У кімнаті переливався сміх і батька, і дідуся, і бабусі.
- Ліє, підійди до нас. - промовив дідусь.
- Іду дідусю.
- Ми із бабусею довго обговорювали, що ж тобі подарувати. А оскільки ми знаємо, що ти дуже творча дівчина, то ми даруємо тобі мольберт, тека з аркушами, різні набори олівців та фломастерів, пензлів та фарб. Також ось тобі букет найпрекрасніших кремових троянд.
- Дуже дякую, - відповіла я. - Який чарівний букет.
- Такий же чарівний як і ти у нас, - відповіла бабуся Аня. - Ми щасливі, що тобі сподобалось.
- Так дуже сподобалось. Особливо набори олівців та фарб. Я піду віднесу ваш подарунок до кімнати.
- Звісно.

Дівчина взяла подарунки й попрямувала до своєї кімнати. Троянди вона поклала у вазу. Добре, що вчора я принесла вази із гардеробної до своєї кімнати. Наче відчуваючи, що буде багато букетів. Потім вона вирішила покласти мольберт та все інше до гардеробної, адже у неї там була окремо виділена шафа на усі її мольберт, тека з аркушами, набори олівців та фломастерів, пензлів і звісно для фарб. Вона усе розклала по місцях. Потім Лілія спустилась на кухню до матері.
- Мам, тобі потрібна допомога?
- Так, розклади усі столові прибори на стіл.
- Добре уже іду.
Дівчина підійшла до шухляди й витягла білосніжну скатертину і пішла до столу. Вона розстелила скатертину і взялася за розкладання приборів. Коли дівчині залишилось всього декілька приборів їй хто затулив очі долонями.
- Цікаво хто ж це може бути?!
- Ліє, ти що мене не впізнаєш?
- А то це ти бабусю Марі.
- Звісно, що я. - відповіла бабуся.
- А де ж ти поділа дідуся Мішу?
- Та як де? Он він у вітальні із татом та бабусею і дідусем спілкується.
- Ага ясно, то я зараз теж до них приєднаюсь.
- Добре чекаємо.
Бабуся попрямувала у вітальню, а дівчина на кухню.
- Мам я розклала прибори.
- Добре.
- Там приїхали бабуся Марі та дідусь Міша.
- Це ж чудово. Піди привітайся із ними.
- Я власне із бабусею уже привіталась.
- А з дідусем?
- Я саме іду з ним привітатись.
Дівчина вийшла із кухні й попрямувала до вітальні. Вона уже доходила до кімнати. Як почула веселі жарти та сміх.
- Я бачу ви не сумуєте. - з посмішкою сказала іменинниця.
- Звісно ми не сумуємо. - Нам весело. - відповіли вони.
- Це добре.
Бабуся підійшла до внучки обійняла її та привітала з іменинами, а дідусь подарував їй знову ж таки букет троянд.
- Ліє ми із дідусем приготували для тебе подарунок. Він у твоїй кімнаті. - сказали бабуся Марі та дідусь Міша.
- Мені цікаво, що ж це за подарунок, що ви його аж у кімнату віднесли.
- Побачиш.

Дівчина попрямувала до своєї кімнати із трояндами у руках. Вона зайшла у кімнату і замітила біля дивану упаковану велику коробку. Вона підійшла і відкрила пакування. Яке було її здивування коли вона побачила мольберт та фарби, а ще там вона побачила картину вишиту бісером. На картині було зображено пару молодих людей. Дівчина віднесла подарунки до шафи із першим мольбертом і всі інші подаровані речі вона теж поклала до шафи. Дівчина спустилась до вітальні й сіла біля батька.
- Ліє так, що ж тобі подарувала бабуся Марі й дідусь Міша? - запитав батько.
- Ви ніколи не повірите, що.
- Так Ліє нам уже самим цікаво, що ж це за подарунок. - відповіли бабуся Аня і дідусь Іван.
- Мольберт, фарби й картину вишиту бісером.
Тато, бабуся Аня та дід Іван почали видавати посмішку.
- Який збіг. Ми теж онучці подарували мольберт та фарби. - відповіла бабуся Аня.
- Ну нічого буде про запас. - відповів дідусь Міша і почав сміятись разом з усіма.
Вони весело сиділи у вітальні.

Через деякий час прийшли хресний Іван та хресна Надія. Хресний подарував букет її улюблених троянд, золотий браслет та перстень, а хресна плаття ніжно рожевого кольору, набір косметики. І буквально після хресних прийшли її дядько Василь із дружиною Іриною. І звісно вони подарували їй букет троянд, плаття та золотий браслет. Дівчина і не сподівалась, що отримає стільки подарунків. Коли матір закінчила усі приготування вона покликала усіх за стіл. Усі сиділи за столом святкували. Бабусі запитали внучку:
- А коли друзі прийдуть тебе привітати?
- Для них я завтра роблю вечірку, - відповіла вона. - І ще дещо, я хочу безмежно вам подякувати за те, ви обдарували мене просто неймовірними подарунками та букетами із моїх улюблених троянд. Я не очікувала, що отримаю стільки подарунків. Ще раз вам дякую.
- Ліє, що ти ми всі тебе любимо і раді, що маємо змогу святкувати твоє День Народження. І ми щасливі, що тобі сподобались наші подарунки. - відповів за всіх присутніх хресний Іван.

Рідні веселились. Кожен із рідних привітав дівчину говорячи тост. За столом панувала весела атмосфера. Час за застіллям летів швидко. У будинку панував сміх та радість. Лілії здавалось, що час втратив свою сутність, що він летить повільно, наче даючи дівчині можливість насолоджуватись цими радісними моментами, що назавжди запам'ятаються у житті дівчини. Ірина із матір'ю дівчини пішли на кухню по торт. Лілія і сама не знала, який же буде її святковий торт. Ірина винесла торт та поклала його посередині столу. Торт був оформлений так тому, що іменинниця собі так його уявляла: "Ніжні бутони троянд будуть охоплювати ввесь ліву сторону, а у правій стороні буде написано із 17-ттям Ліліє. А ще сімнадцять свічок горіли саме по центру торта...". У кімнаті виключилось світло. Лілія підійшла до столу і задула свічі загадуючи бажання. Вона знала, що бажання цього року обов'язково здійсниться. Матір винесла чай та каву, а дівчина розносила рядним шматочок торта. Та і сама іменинниця не втрималась і скуштувала торт. Ніжний крем танув у роті, а смак полуниці збитої із вершками додавав торту вишуканості. Дівчина одразу ж згадала дитячі роки, коли їй матір готувала літом торт. І цей торт, що скуштувала вона сьогодні переніс її у дитячі роки.

Рідні почали потроху розходитись. Вони б залишились і ще, але на годиннику уже дванадцята ночі. Лілія почувалася щасливою, адже ввесь свій День Народження провела у колі найрідніших людей. Багато фотографій будуть гарною згадкою про її шістнадцятиліття.
Дівчина допомогла матері прибрати. Потім вона пішла у душ, а після душу вона поринула у царство Морфея.