[...Зранку встанеш ти раніше,
Сонце світить яскравіше, –
День сьогодні особливий такий!
Сумувати нам не варто,
Хай лунає сміх і жарти,
Ми прийшли на День Народження твій...]

22 серпня 2018, 09:17(UTC +2)
Івано-Франківська область, Україна

Як і кожного літнього дня, так і сьогодні до кімнати дівчини пробрались промені сонця. Як повільно пливли до її обличчя. Коли проміння зачепило її обличчя, то можна було побачити як вона змінила вираз обличчя, як вона насупилась. Одразу ж можна сказати, що вона в цю мить часу зла на те, що вікна її кімнати знаходяться прямо на схід, а це в свою чергу дозволяє промінню сонця безперешкодно дістатися ліжка дівчини. От так і сьогодні. Вона змушена прокидатись, адже це заважає сну.

Коли вона прокидається, то одразу вмикає пісні на телевізорі або телефоні. Сьогодні вибір дівчини випав на телевізор і музичні канали. Їх було не так багато, але все ж послухати є, що. Вона зупинилась на телеканалі Music-boks. На цьому телеканалі частот лунаю пісні іноземних виконавців. Коли нарешті вона завершила із телевізором вона перейшла до застелювання постелі. Закінчивши й цю справу дівчина попрямувала до ванної кімнати. Вона прийняла душ, а також всі інші ванні процедури. Вийшла вона закутана в рушник. Пішла до гардеробної й вибрала плаття, яке вчора їй подарувала хресна. А також вона одягнула кулон, який їй подарували батьки. Волосся вона завила в локони.

Дівчина спустилась на кухню де вона поснідала своїми улюбленими панкейками із полуничним джемом та чаєм із ромашок. Чай із ромашок дівчина п'є тільки у власний День Народження та День Народження батьків. У всі інші дні дівчина п'є чай із трав або капучино. Каву дівчина не п'є через те, що якого сорту та кава не була б у ній багато кофеїну. Хоча це, мабуть, і не причина не пити каву, але для неї це щось на кшталт принципу.

Сьогодні батьків не буде вдома, а якщо точніше то батько вранці поїхав у відрядження до Львівської області, він планує там відкрити першу Станцію Технічного Обслуговування(СТО) у Львові, що в свою чергу збільшить клієнтську базу, але можливо і конкурентів теж добавиться теж, адже батькові СТО славляться в першу чергу гарним обслуговуванням машин та іншої техніки, а також кожен з працівників відповідно і до клієнтів ставлять з повагою. Ну а матір полетіла вчора ввечері до Хмельницького на зустріч з рестораторами, це теж свого роду ділова поїздка, там буде розмова про ресторани, а якщо точніше про співпрацю між областями, ресторатори яких присутні на зустрічі. Так, що найближчі три дні я як би це банально не звучало сама вдома, хоча я не дуже люблю ось такі дні коли я сама вдома без батьків, але сьогодні виняток, бо поруч будуть друзі.

«Відповідно, якщо нікого немає вдома окрім мене, то це означає, що будинок в повному розпорядженні дівчини й не потрібно гаяти час, а облаштувати відповідно до вечірки" - думала Лілія. Тому вона попрямувала на третій поверх де була одна суцільна кімната під дахом. Там за бажання можна було б облаштувати домашній кінотеатр чи домашню бібліотеку. Проте зараз там, щось на кшталт складу непотрібних речей. Цих речей тут небагато. Всього на всього декілька коробок. У них знаходились новорічні прикраси, кульки для надування, якісь журнали минулого століття, мабуть, мамина або татова реліквія, що нагадує їм ті часи коли вони були молоді, а решту коробок дівчина не заглядала. Вона взяла коробку із кульками та пішла до вітальні. Також більшу частину букетів троянд, що вчора були їй подаровані вона з вазами перемістила у вітальню, а ще приготувала додаткові вази на випадок якщо сьогодні ще подарують їй друзі букети.

Вона сиділа у вітальні та надувала кульки гелієм. Вже близько двадцяти штук були надуті. А ще потрібно зав'язати до них стрічки бежевого кольору із прикріпленою биркою на якому був надпис: "Лілії виповнилось шістнадцять із нею разом святкують найкращі друзі. Дякую, що прийшли відсвяткувати моє День Народження, ДРУЗІ!". Дівчина запланувала так: кульки, що вона надуває друзі забирають із собою на згадку. Що ж вона знала, що це ідея "божевільної" але все ж це було її свято і вона забажала так, і вона була впевнена в тому, що це справді буде класно виглядати коли майже вся стеля у вітальній буде в кульках бежевого та червоного кольорів. Що ж дівчина кульки наче накачала гелієм. Залишилось тільки прив'язати стрічки. І із ними буде закінчено. Зі стрічками вона справилась швидше ніж із накачуванням кульок гелієм. Остання кулька і все готово.

Після того як вона впоралась із кульками їй потрібно було на кухню для того, щоб зробити останні приготування. Не встигла вона зайти на кухню я почула, що хтось заходить до будинку. Вона пішла до коридору. І звісно цей хтось був одним із найкращих друзів її дитинства. Це Михайло, але я його називаю Міха, а через те, що при нашому першому знайомстві я не змогла вимовити його ім'я і тому ми вирішили, що він для мене буде Міха, а я для нього все так і залишилась Лілі, хоча коли у мене поганий настрій і він намагається його підняти то називає мене Лі, а оскільки я із тих хто дуже рідко сумує то і відповідно рідко чую якби скорочену форму імені.

Як тільки я його побачила біля входу до будинку, то одразу згадала як кожного мого Дня Народження він при ходить першим. І він завжди допомагає мені у підготовці до святкування. Але мої святкування ніщо у порівнянні з його святкуванням його вісімнадцятиріччя. Це справді можна було назвати крутою вечіркою, а завершили це все дійство грандіозний якщо так можна назвати феєрверк.

- Привіт красуне!
- Привіт, - відповіла я. - Дякую за комплімент.
- Лілі, люба це не комплімент, це констатація факту. Ти завжди красуня і я на всі сто відсотків впевнений, що нею і залишишся.
- Ну то тоді мені немає за, що хвилюватись. - сміючись відповіла я.

Ой як мене здивував його зовнішній вигляд. Він був одягнений в джинсові шорти та сорочку, яку він розстібнув на грудях. Він і сорочка це зовсім не поєднувані речі. Та мушу визнати сьогодні йому так личить.

- Дорога моя Лілі. Я вітаю тебе із твоїм сімнадцятиліттям. І дві речі, які я тобі хочу побажати: перша - це класно відсвяткувати сьогодні й друге щоб від завтрашнього дня твоє життя змінилось, щоб ти нарешті перестала сидіти у дівках і знайшла оте своє кохання. Вітаю тебе іще раз.

Він вручив мені букет моїх улюблених кремових троянд та подарунок. Ех, чую я, що і сьогодні у мене буде багато букетів та подарунків.

- Дякую Міха. - відповіла я і поцілувала його в щічку, - тепер фото на пам'ять.

Ми сфотографувались разом. Потім я взяла букет та поклала його до вази в вітальні, а подарунок і віднесла до своєї кімнати. Я вирішила, що подарунки відкрию завтра.
Поклавши подарунок в кімнаті я спустилась до вітальні де вже на дивані наче король сидів Міха.

- Я ото дивлюсь на твій вигляд і диву дивуюсь. З якого це ти дива вирішив змінити свої улюблені футболки на сорочку. Ото просвіти мене?!
- Та я ж якби в честь твого Дня Народження своєї подруги вирішив змінити стиль.
- І, що я тепер тебе буду бачити тільки в сорочці?
- Та ні ти, що я буду одягатись і в футболки, але і так само буду одягатись в сорочки.
- Це вже радує, - відповіла я. - До речі гайда зі мною на кухню допоможеш із коктейлями.
- Ну пішли покажу тобі як правильно готувати коктейлі.
- Невже я діждалась цього моменту?!
- Мила моя, а ти ще й мала сумніви, - продовжив я, - ото зараз таких коктейлів тобі наготуємо.

Захопившись приготуванням коктейлів ми приготували безліч різних безалкогольних коктейлів. Серед них були коктейлі "Чорна вдова", " Ананасовий Сауер", "Абрикосовий мікс", "Вишневе божевілля" та "Безалкогольне Мохіто".
- І ти думаєш, що твої гості не захочуть алкогольних напоїв чи коктейлів?
- Я не думаю, я здогадуюсь.
- Чує моя чуйка, що сьогодні буде весело.
- Звісно.

Міха пішов до вітальні дивитись телевізор, а я залишилась на кухні робити останні приготування. Я приготувала порції полуничного, ванільного та бананового морозива.
- Лілі тут до тебе гості прийшли. - гукнув із вітальні Міха.
- Іду.

Зайшовши до вітальні я побачила ще одного найкращого друга Артура. І його я теж не завжди називаю на ім'я, а переважно називаю його Арчі. Але не сьогодні. Коли я зайшла до вітальні то я захотіла сміятись коли побачила, що у них однаковісінькі сорочки. Але стрималась бо це було б трішки дивно, хоча вони обидва уже знають мене краще за всіх та звикли до того, що деколи я буваю досить дивною.

- Привіт, Артуре. - привіталась я.
- Привіт, - продовжив я, - Я дарую тобі цей прекрасний букет із твоїх любих троянд та ось цей подарунок. Тож я тобі бажаю, щоб здійснились усі твої мрії. Мрій та будь щасливою, щоб до твого вісімнадцятиріччя ти уже була в парі із тим хто зробить тебе головною зіркою свого життя.
- Дякую, - подякувала за подарунок я, - а тепер фото на згадку.

І ми сфотографувались у вітальні. Після цього я взяла подарунок і віднесла його до кімнати, а букет залишила у вітальні поклавши до вази.

Повернувшись до вітальні я присіла на диван і ми з хлопцями почали дивитись телевізор. Як завжди наша компанія вибрала музичний канал.

- Хлопці у моїй кімнаті є колонки. Давайте їх від'єднаємо до телефону і буде у вітальні музика.
- Мм можна.

Хлопці пішли до вітальні, а я залишилась в вітальні й дивилась телевізор. Хлопці спускались із колонками та сперечались чий телефон буде під'єднаний, і чия музика гарніша.

Я сиджу і сміюсь. А вони двоє переглянулись і хором мовили:
- От чого ти смієшся. Ми між іншим вирішуємо важливе питання.
- Ага дуже важливе питання, - мовила я крізь сміх. - Чию музику гості слухатимуть частіше.
- Ну, а ти, що гадала. То не все так просто. - відповів Арчі.
- Звісно, а ви не думали, що спочатку можна слухати плейлист одного із вас, а потім і іншого.
- Ой, а ми про це і справді не подумали.

Я знову почала сміятись, адже знаючи цих двох я цілком була впевнена в тому, що вони про це думали, але не говорили про це в голос. Вони вже підійшли до дивана, щоб сісти, а я взяла за руку Арчі й бухнула на диван і почала лоскотати. Ой бачили б ви його вираз обличчя. Але не тут то було вони підморгнули один одному. І не встигла я кліпнути як вони вже мене лоскотати. "От навіщо я почала лоскотати Арчі, адже я знала, що до добра це не приведе і я буду на його місці, і вони будуть мене лоскотати" - подумала я.

Ці два опосуми сиділи і лоскотати мене. Я напівлежачи на дивині сміюсь але, що вже зробиш.

- Кх-м, ми як би вам не завадили?! - запитала Наталя.
Бачили б ви моє обличчя. Я була як буряк червона. Єдине, що мене втішало на даний момент, так це те, що мене вже ніхто не лоскоче. Хоча я сама це все і почала. Втім як завжди я створюю незвичні для себе ситуації. Потім мені соромно, а потім ми із друзями сидимо і сміємось згадуючи ці ситуації.
- Та ні, що ви заходьте. Розміщуйтесь, - відповіла я.
- Ага заходьте, - добавили хлопці.

Я встала з дивану та підійшла ближче до своїх друзів, що прийшли. Це були Аня, Наталя, Андрій та Іван. Мої шкільні друзі із якими я була знайома ще із дитячого садочка. Кожен із них привітав мене. Усі подарунки я вже звично віднесла до своєї кімнати. Диван вже був усіяний подарунками. "Завтра буде чим зайнятись." - подумала я. І спустилась до вітальні де лунали жарти та панував притаманний для нашої компанії веселий настрій. Ми ще зробили декілька селфі щоб мати на старості літ як ми кажемо, що згадувати.

Усі вже були в зборі, тому хлопці пішли займатись шашликом, а ми із дівчатами зайнялись салатами та закусками. Для початку це все, що ми запланували, а потім ми можливо ще щось приготуємо. З салатів ми вирішили приготувати Цезар, Нісуаз та із крабовими паличками, а із закуски це тарталетки та різні канапки. За той час доки ми порались на кухні ми встигли поспілкуватись.

- Дівчатка, а у нас будуть коктейлі? - запитала Ната.
- Звісно, що будуть, - відповіла я, - Міха вже про все подбав. Коктейлі готові давно.
- Нічого собі. Я бачу ми сьогодні відсвяткуємо на ура, - додала Аня.
- А ви колись сумнівались? - з посмішкою запитала у них я, хоча і знала на перед відповідь.
- Зрозуміла річ, що ні. Ми знали, що ти про все подбаєш.

Наш сміх, мабуть, поширювався аж до вітальні. Ось так сміючись ми й приготували страви. А, тепер настав час прибирати на кухні. Прибравши на кухні ми задній двір до хлопців. Вийшовши на задній двір ми побачили як наша шалена трійка грає в футбол. Нам в цей момент хотілось чи то сміятись, чи то запитати у них, що там із шашликом. Ми підходили до них. Аня саме збиралась запитати про шашлик як, Міха сказав:

- Дівоньки не хвилюйтесь, шашлик у надійних руках, - впевнено мовив він. - Ви просто здивуєтесь який він вийде смачний.

Ну ми наче їм повірили, але Наталя вирішила перевірити чи все так добре із шашликом як вони нам кажуть.

- Ну, ну, а може ви нам вуха замилюєте, щоб ми не дивились шашлик, а насправді там від нього залишилось вугілля, - відповіла хлопцям Ната.
- Та, будь ласка, іди та дивись, - відповів Андрій. - Тільки дивись нам не дегустуй увесь шашлик.
- Ага обізвався. - мовила вона. - Сам, мабуть, то хоче дегустувати.

Ну але ми з дівчатками знали, що шашлик вийде ідеальний, тому присіли на гойдалку і споглядали як наші милі хлопчата бавляться у м'ячика. Час від часу хтось із хлопців споглядав за шашликом. Минув вже деякий час як ми сиділи та гойдались. І як ми подумали зараз буде щось цікаве. Так і сталось. Нам надоїло просто сидіти й гойдатись, а нашій мужній частині компанії хотілось, щоб ми запам'ятали цей день і запропонували нам заграти разом із ними у футбол, але ми не погодились, тоді вони запропонували волейбол. Ех же ж знають вони наше слабке місце. Волейболом ми з дівчатами займаємось ще від п'ятого класу. Як тільки ми чуємо, що мова іде за волейбол то нам уже стає неважливо де ми та в що одягнені, над нами бере верх азарт. Іван збігав поглянути як там шашлик, а коли повернувся то у нас залишалось пів години до повної готовності. Хлопці натягнули сітку для волейболу і ми почали гру: дівчата проти хлопців. Ось тут і було весело. Спочатку наші суперники наче нам піддавались і відбивали м'яч легко, а й інколи взагалі пропускали м'яч. Але коли ми виграли перший раз у них то у наступні рази це нам взагалі не вдавалось. Тож у підсумку рахунок 2:1 на користь хлопців. Вони пішли по шашлик, а ми із дівчатами по закуски та коктейлі. Наша мужня частина вечірки принесла шашлик. І ми з дівчатками теж все приготували. Тож почалось святкування у гостинній.

Усі вітали іменинницю. У будинку було чути веселий сміх друзів Лілії. А також у будинку лунала музика. Пізніше коли святкування набуло розпалу і хлопці запропонували танцювати. Ну і як ми могли відмовитись. Міха увімкнув спочатку драйвові пісні, а потім більш-менш спокійніші. І от залунала повільна мелодія. Іван запросив до танцю Аню. Артур також приєднався до цієї компанії й запросив Наталю. Ну, а мене звісно запросив танцювати Міха. Андрій зайняв позицію ді-джея. Здавалось, що наш танець триває вічність. Але нам це не заважало підтримувати розмову.

- Знаєш, що я думаю? - загадково мовив він.
- Що?
- Ти сьогоднішнє святкування запам'ятаєш назавжди. І коли нам буде під вісімдесят ми будемо цією ж або і більшою компанією сидіти та згадувати молодість.
- Міх ти читаєш мої думки.
- Так я такий. Ти розгадала мої таємні здібності.

Після цієї розмови пісня залунала інша, а ми стояли та сміялись. Ну, а решта не питаючи чому ми сміємось почала сміятись разом із нами. Я завжди знала, що ми розуміємо одне одного з пів слова.

Настав той час коли Лілії потрібно задувати свічі на своєму торті. В гостинній вимкнено світло, а освітлює кімнату тільки свічі на торті. Іменинниця підійшла до столу на який поклали торт.

"Невже це такий торт про який я мріяла. Так це він. Що ж думки й справді матеріалізуються. Це найкращий мій День Народження!" - подумала Лілія. Зібравшись із думками вона задула свічі та загадала бажання. Але вона і не підозрює, що її бажання в найближчий час почне здійснюватись.

Лілія попрощалась із друзями і як вона планувала подарувала їм кульки зі стрічкою до якої був прикріплений бейджик із надписом "Лілії виповнилось шістнадцять із нею разом святкують найкращі друзі. Дякую, що прийшли відсвяткувати моє День Народження, ДРУЗІ!". Хіба іменинниця і могла думати, що сьогоднішній день мине так гарно. З гарними думками про сьогоднішній день вона попрямувала спати.

"Це моє найкраще День Народження!" - подумала Лілія і заснула прийнявши царство Морфея.