[…Біля озера знову ідем,
Та у серці моїм тихий щем,
Зірка в небі  нічна догора,
Розтавання приходить пора.
А благання моє: « Зупинись!»
Лебедята підняли у вись
І бере нас розлука в полон,
А в ночі ти приходиш в мій сон…]

23 серпня 2018, 04:30(UTC +2)
Івано-Франківська область, Україна

«Тиха літня ніч. Ближче до опівночі цвіркуни починають свій дивовижний спів і тим самим порушують тишу, яка ще недавно панувала на  галявині неподалік озера. На небі зірки розмальовують свій шлях виблискуючи в такт одна з одною. Різні сузір'я складають свій шлях освітлюючи дорогу дівчині, яка вирішила прогулятись. Вона ішла стежкою, яка з двох боків проросла звичною травою, а подекуди серед цієї пророшої дороги можна було знайти лікарські трави.  Також де-не-де видно як починають цвісти дикі ромашки. Вона часто зупинялась, що вдихнути їх аромат. Сама природа наче шепотіла дівчині, щоб та ішла ближче і вона ішла. Поволі ступаючи по стежині вона дійшла до берега озера. І в той же час місяць поволі саме починав показувати свій обік з-за хмар, які затягували все небо. Берег озера так само як і навколишня маленька галявина почали все краще освітлюватись. Згодом дівчина помітила, що озері віддзеркалюється дивовижний місяць, що починає своє вивільнення з-за хмар.

Вона сиділа біля озера та слухала природу. Це її завжди заспокоювало. Цвіркуни все ще співали свою мелодію, а у лісі, що неподалік ледь-ледь було чути пугання сови, яка здавалось ще недавно спала, а тепер прокинулась. А загалом усе було спокійно. Зазвичай її це насторожило б та тільки не зараз, адже вона наче відпочиває. Їй вже було набридло сидіти на одному і тому ж місці і вона вирішила лягти на траву, що неподалік. Вона вже вставала з стільця, що ще за життя її прабабусі сформувала природна під час досить сильної грози. Встаючи Лілія направлялась у бік  трави коли замітила двох лебедів. Один плив з одного боку озера, а один з іншого боку. Вони пливли на зустріч один одному. Пливли так наче не бачились декілька місяців чи років. І коли вони нарешті зустрілись то почали клекотати та розправляти крила. Це так красиво виглядало, що дівчина уже і забула про те, що їй набридло було сидіти. Вона вже не бажала іти лягати на траву, а натомість вона підійшла ще ближче до озера. Підходячи до озера її брав смуток через те, що у неї не було навіть крихти хліба, щоб кинути на воду лебедям. Вона вже знала, що коли наступного разу прийде сюди знову, то буде мати із собою хліб для лебедів.

А зараз наче нізвідки почала лунати мелодія флейти. Їй захотілось віднайти те місце де лунає сама мелодія, де сама флейта. Вона знову почала йти стежкою тільки зараз вздовж озера йшла на звуки мелодії. І дійшовши до кущів вона помітила, що тут найбільше чути флейту. Дівчина почала пробиратись крізь зарості. Поволі їй все більше відкривалась галявина. На ній все було наче в казці, а посеред неї був розстелений килим із візерунками польових квітів, а на цьому килимі сиділа дівчина. Вона була одягнена у блискучий ліф та шаровари пурпурового кольору, також у неї було розплетене волосся кінці якого закручувались у ніжні локони, а у самому волоссі знаходилась прикраса, що нагадувала лотос. Це не всі прикраси у які була одягнена дівчина. Ще у неї на шиї знаходилось двошарове кольє та браслет на лівій руці . Вона сиділа і наче нікого навколо не замічала. А мелодія, яку вона грала на флейті поволі перетворювалась на геть іншу не таку мелодію, яку вона чула. Дана мелодія уже не так захоплювала але й не давала їй покинути це місце. Вона наче якимось небаченим методом її зачарувала. Та все ж, коли дівчина зрозуміла, що потрібно тікати, то було запізно, адже уже встиг здійнятись вітер, який розколихував віти дерев, а згодом і листя почало свій політ.

Дівчина, що грала на флейті почала знову іншу мелодію і ця мелодія вже дала змогу їй вибратись із пут , якими її була оперезала попередня мелодія. Вона кинулась до озера, адже знала, що від нього іде стежка якою вона зможе з легкістю дістатись до  такого вже рідного їй дому. Через деякий час вона змогла дістатися знайомого озера. Дівчина сіла перепочити адже за той час доки вона бігла хоча і не так швидко та все ж встигла задихатись. Рани на руках від колючих заростів крізь які вона вибиралась давали знати про себе. Та зараз дівчину це найменше зацікавлювало. Єдиним її бажанням було як найскоріше дістатись дому. Вітер поволі вщухав.

Ставало все тихіше і ця загадкова тиша насторожувала дівчину. Вона не знала чого ще очікувати від цього доволі загадкового і в той же час такого містичного та знайомого їй місця. Поволі її серцебиття відновило свій звичний повільний темп. Тільки зараз споглядаючи на небо вона побачила істинну красу повного місця. Він наче цар посеред таких різних і водночас дивовижних дам - зірок. Разом вони створюють дивовижні нічні пейзажі. Та не все ж шурхотіння неподалік заставило дівчину відірвати свій погляд від нічної краси. Вона встала і почала озиратись навколо. Та нічого дивного не побачила і вже було хотіла повернути свій погляд до неба, як раптом побачила, що із кущів, що неподалік від неї повзуть змії. Ох, і лячно їй тоді стало. На мить вона завмерла на місці, щоб усвідомити усю складність становища та на це у неї вже не було часу, адже ці маленькі спритні тваринки не дадуть їй спокійно дістатись дому. Тому вона знову почала втікати. На це раз їй було легше бігти, бо це вже була стежина, хоча де-не-де їй траплялись камінці під ногами чи вм'ятини де після дощу завжди калюжа. Та дівчині зараз було не до цього вона наче спритна біатлоністка оминала всі перешкоди. Не дарма кажуть, що людина у відчаї чи в страху здатна на неймовірні речі.

Їй вже було здалось, що все позаду але не тут то було спереду повзло ще двоє змій, але це вже не були такі добрі як їх друзі, що доганяли дівчину з-заді. Вони були більших розмірів, набагато спритніші та грізним поглядом. І цим вони лякали її ще дужче. На мить сповільнившись вона зачепилась за вітку дерева, що впала на землю після вітру. І це ускладнило і так не просте становище дівчини. Єдине, що їй вдалось так це трішки пересунутись корпусом до трави. Зміям залишився буквально метрів зо три до дівчини, як вона уже розуміла, що їй буде непереливки. Ось настала та фінальна мить коли їм залишалось декілька метрів до її ніг та рук. Ось вони вже спритно підповзли до її ніг, рук. Здавалось, що вони завмерли на декілька хвилин але це була оманлива думка. Вони злісно вливались в її тіло, кусаючи та заливаючи неї свою жалюгідну і водночас таку нестерпну отруту. Спочатку вона не відчувала болі та через декілька хвилин вона відчула сильну пекучість, серцебиття також сильно посилилось. З кожним вдихом їй було все важче дихати. Вона втрачала життєві сили. Перед очима все пливло. І все в один момент вона лежала посеред стежки вся в укусах, така знесилена та без свідомості, а отрута наче ріка продовжувала свій звивистий шлях її тілом…»

Лілія миттєво прокинулась. Вона не розуміла чи це був сон чи реальність. З її обличчя стікав піт, що точно давав знати, що її було дуже страшно навіть у сні. Вона почала перевіряти місця де уві сні були скривавлені укусами змій. Яка ж вона була щаслива, що слідів від укусів не було видно, а це був всього лиш сон.

Вона подивилась на настільний годинник зараз всього о пів на п'яту ранку, а вона уже прокинулась. Вона встала з теплих обіймів покривала, одягнула накидку та пішла на кухню, щоб випити склянку води. У її кімнаті та і по всьому будинку панував аромат кремових троянд. Цей аромат завжди заспокоював її у доволі незрозумілих ситуаціях. У будинку було тихо і це дозволяло їй обдумувати це дивний сон. Вона минула коридор на другому поверсі. Поволі тримаючись за поручні дерев'яних сходів ступала по ним. І ось вона вже біля кухні. Ще декілька кроків і вона зможе насолодитись водою і подолати спрагу, що охопила її тіло. Ось вона вже минає арку до кухні і стає біля тумби де розташовані чашки, склянки та стакани. Бере свою улюблену склянку на рози та набирає холодної води. Насолодившись її смаком Лілія вирішує, що попробує ще хоча б на дві годинки заснути. Тому піднімається до своєї кімнати. Їй було важко заснути та все ж вона це зробила і знову заснула.

Прокинулась ближче до восьмої ранку. Сонце вже  яскраво освітлювало кімнату, а Лілія все ще ніжилась в ліжку і обдумувала те, що означає сон. Він все ще у її думках на першому місці. Їй вже надоїло лежати тому вона пішла до ванної та прийняла ранкові процедури, одягнулась вона в шорти та майку із зображенням Міккі Мауса, зав'язала хвостик. І тільки тепер вона побачила, що її кімната вся в подарунках.

"Що ж після сніданку потрібно буде їх розібрати." - думала Лілія ідучи на кухню. Вона вирішила довго не бавитись і приготувала яєчню та заварила чорний чай. Ось так і минув її скромний сніданок у супроводі ввімкненого телевізора. Де вже ішли ранкові новини. Поснідавши вона як і хотіла пішла розбирати подарунки.

Кожен з  подарунків був дуже гарно оформлений в подарунковому папері. Подарунків було не так багато але кожен із них був дуже важливий для дівчини та, припав їй до душі. Це були ті речі, які вона вже давно хотіла придбати. Фотоальбом одразу наповнився фотографіями, які на днях були тільки надруковані. Два романи одразу поповнили книжкову полицю дівчини. Два білети на концерт її улюбленої групи БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ, зайняв напомітніше місце в кімнаті, тобто на одній із поличок письмового столу. Ну, а сертифікат на романтичну фотосесію одразу зайняв місце у одній із шухляд, щоб не попадати їй на очі.

«Оскільки він дійсний два роки, то можливо ще пригодиться» - подумала дівчина.

І останній подарунок, який вона побачила - це записна книга, яку вона вирішила одразу покласти на столик поблизу ліжка і сьогодні увечері він наповниться першим записом.

За розпаковуванням подарунків та складанням їх на свої місця минуло близького години. Нарешті коли всі подарунки зайняли свої місця, вона з полегшенням видихнула. Дивлячись  в різні сторони кімнати її погляд зосередився на вазі  у якій гордо стояли троянди.

«Потрібно ще поміняти воду трояндам, а то ще завчасно зів’януть.» - промайнуло у думках Лілії. В ту ж мить вона піднялася з дивану, взяла дві вази, що стояли на комоді у її кімнаті та попрямувала до ванної кімнати. Одну поставила на столик, що стояв поблизу умивальника,  а з іншої вази витягла троянди. Тримаючи в лівій руці букет, правою рукою вона виливала воду, яка вже не була схожа на чисту воду, що тільки там не плавало, і декілька пелюсток троянд, і дрібненькі жучки, що скоріш за все жили поміж пелюсток троянд чи на їхнім стеблі. Промивши вазу з середини проточною водою вона набрала чистої води у вазу і поставила букет знову у вазу. Така ж процедура чекала на той букет, що стояв на столику поблизу умивальника і на всі інші букети, які були у будинку.

Лілія вовтузилась з мінянням води у вазах майже до самого вечора, час від часу перериваючись на телефонні розмови з друзями. Коли вона нарешті закінчила з букетами, то одразу ж пішла у свою кімнату, щоб трішки відпочити і через годинку чи півтора піти готувати вечерю. Зайшовши до кімнати вона взяла ноутбук з письмового столику і присіла на диван. Як тільки ноутбук ввімкнувся на екрані висвітлилось декілька пропущених дзвінків від кожного із батьків у Skype.

«Вже завтра приїде з відрядження матір і мене не уде вже так нудно вдома» - думала вона. Оманливою буде думка, що їй аж так нудно. Ні це зовсім не так. Просто вона з дитинства завжди поруч із батьками і коли вона двоє їдуть у відрядження навіть на декілька днів, то їй не те, що б стає самотньо просто ніяково, що у будинку вона сама і немає ніякого руху як зазвичай. Тому вона старається запрошувати у гості друзів або хоча б у вечері іти з ними гуляти.

Отож, передзвонивши спочатку матері, а пізніше і батькові вона розпитувала їх як справи по-роботі, а вони в свою чергу розпитувала як вона відсвяткувала день народження і звісно про подарунки.

Після того як вона поговорила з батьками вона пішла готувати собі на вечерю картопляні деруни. Смачно повечерявши вона пішла до ванної, адже перед сном вирішила прийняти ванну для того, щоб розслабитись і поміркувати про майбутнє і не тільки. Прийнявши ванну вона справді розслабилась, пройшлася по тілу шовковим рушником, який вбирав кожну краплину води з тіла дівчини, вона одягнула нічну сорочку і пішла у напрямку ліжка. Легко вмістившись у м’якенькій постелі вона ввімкнула нічник і залишила свій перший запис у щоденнику, після чого з легкими думками поринула у таке вже до болі знайоме царство Морфея.