— Не часто молоді люди відвідують такі місця. Айко, чи хочеш ти чаю?
— Дякую, але мені вже час закінчувати і рушати далі.
Старий чоловік уважно на неї дивився.
— Отже, це правда що ти їздиш по усіх навколишніх храмах. Це звісно чутки, але ти це справді робиш?
Дівчина поставила ще одну свічку.
— Правда чи ні, але це важливо для мене.
— Хммм ну як знаєш молода леді.
Монах пішов углиб храму, поки дівчина відкривши очі дивилась на мідну статуетку.
«Ну давай, чому ти мовчиш? Невже я не можу отримати відповіді? Я лише хочу....»
Свічки загорілись яскравими кольорами і дим який утворився навколо змусили Айко встати.
— Що?!
З диму вийшло щось дивне, яке Айко спочатку прийняла за хлопця, але жовті котячі очі та гострі зуби дали більш логічну відповідь... це демон.
— А? Що це за місце? Я думав тут буде ресторан.
Монах підбіг і дістав оберіг у вигляді смужки пергаменту з ієрогліфами.
— Зникни туди звідки ти прийшла нечисть!
Левітуючий та світловолосий демон був обурений.
— Що за ставлення до душі ?А?Я тут прийшов виправлятись а мене виганяють!
— Хто тебе покликав?-сказала Айко.
— Невже Хоорі відправив твою душу у цей світ щоб ти виправився?
Демон не розумів про кого йде мова але продовжив:
— Хоорі, не Хоорі – це усе не важливо. Скажіть місіс, чи не є цей дідуган Томоко Айко?
— Це я.
Монах був спантеличений алеж все-таки запропонував:
— Духи п'ють чай? Можливо за спокійною атмосферою ви розповісте усе зрозуміліше.
********************************
За столом вони сиділи один навпроти одного. Його жовті очі дивились на неї зацікавлено, і в той же час насмішливо. Між ними був старигань, який розливав напій.
— Я все-таки хотів дізнатись про тебе більше. Тим паче, ти з’явився саме у моєму храмі.
— Ставлю усі свої фантомні гроші, що я перший дух якого ти бачив — Лице духа відкрило свої акулячі зуби, тим самим залякуючи монаха та показуючи свою посмішку.
— Як ти дізнався?
— Твоє лице виглядало так наче ти інфаркт піймав.
Монах нахмурився, і складки на його лобі почали нагадувати хвилі.
– Я все ще можу тебе вигнати, якщо захочу.
Айко весь цей час нервово пила з чашки, думаючи: «Він знає як мене звати. Що йому потрібно?». Вона думала чи спитати у незнайомця, який навіть сидячи левітував, але саме у цей момент він заговорив.
— Я був лиходієм у певному сенсі, а зараз я прийшов з місією.
Хлопець подивився на неї наче не вірячи що саме з нею він має відбути наступний відрізок свого потойбічного життя.
— Та сутність якого ви кличете богом, відправив мене сюди, і сказав, що якщо я наведу порядок в Токіо, то я матиму шанс на нове життя.
— Який щедрий подарунок– сказала Айко—Але до чого тут я?
— Ти просила про покарання.
— А?Я нічого такого не просила!
— Невже?Я чув як ти просила покарання. Хоча ти називала це ‘’місією по очищенню своїх гріхів та помилок минуло’’.
Айко була шокована.
— Як багато ти чув?
— Достатьно, але я не зрозумів нічого.
Монах вирішив втрутитись у розмову.
— А який порядок ти маєш навести у Токіо?
— Невже ти навіть незнаєш,що у вас відбувається? Ти ж монах!
— Не знаю–чесно відповів монах.
— ДУХИ!
— Що духи?
Світловолосий хлопець був розлючений.
— Духи атакують Токіо!!!А я маю їх знищити. Та ще знаєш як?
— Як?
— Нічим!!!Ніякої зброї, оберігів, і всякого такого.
Айко вирішила долучитись до розмови.
—То як ти будеш їх знищувати? Без оберегів ніяк цього не зробиш.
Він розвернувся до неї.
— Маю знайти слабке місце. Але для самооборони я можу використовувати тільки побутові речі.
Монах посміхнувся.
— Отже, хоч якийсь захист ти маєш. Що має робити Айко?
Дух насупився.
— Конролювати, та обмежувати.
— Оу. Я ще таким не займалась.
— Все попереду. Ну, настав час знайомитись.
Дух світловолосого хлопця простягнув руку до Айко.
— Мене звати Злот.
Старий монах звів брови.
— Банальне ім’я для злодія.
Томоко Айко простягла руку щоб потиснути руку, але коли вона спробувала це зробити, дух забрав руку.
— Ха! Чому це я маю потискати руку своєму контролеру? Обійдемось без цього.
— Ти мені вже набридаєш.
— Радий старатись.
Монах встав зі столу, і звернувся до своїх гостей.
— Гадаю, саме час вам йти рятувати місто.
— Ти маєш рацію.
Злот узяв і полетів за стінку. Його тіло повністю пройшло скрізь деревину... Виглядало ефектно.
Коли Айко виходила з кімнати, Монах окликнув її.
— Це твоя священна місія. Не дай йому натворити біди!
— Я спробую.