Коли вона вийшла на вулицю, він вже чекав на неї. Привид роздивлявся її байк.

— Це твоє?

— Так, але поїду тільки я.У мене немає ще одного шолома.

Злот хихикнув,і враз піднявся у повітря.

— Я наче вмію літати, забула?

— Точно. Ну тоді поїхали.

Він озирнувся навкруги. Його лице було напружене. Айко це помітила та потягнулась за амулетом. Через мить Злот ривком підлетів до кущів, і схопив щось у руки. Це був чорний кіт.

— Це дух?

— Це кіт. Звичайний кіт.

Він пустив кота на землю, а той почав мурчати просячи їжі. Айко відпустила дарований монахом амулет.

— Пішли Злот. Куди нам їхати?

Злот наче не чуючи почав гладити її кота. Айко спостерігала за ним. «Він не виглядає як лиходій». Айко спробувала завести мотоцикл. Але через пару спроб вона зрозуміла: «Бензин закінчився». Вона підійшла до Злота який продовжував гладити кота.

— Нам потрібно піти по Бензин.

— Далеко?

Він припинив гладити кота, і той побіг по вулиці.

— Потрібно трохи пройтись. Злий дух зачекає?

— Гадаю так. Але я навіть не знаю де він.

Айко була розчарована. «Він навіть не знає де шукати »

— Але!-Він побачив її вираз обличчя.

— Але якщо я буду в його радіусі, я його відчую. Токіо маленьке місто?

— Це столиця.

— Ну, тоді це буде складне завдання.

Почався дощ. Айко залишила мотоцикл, і дістала зонт. Вона запропонувала його Злоту. Він відмовився. Їй складно змиритись з тим, що він не людина. Вони пішли по вулиці. Пішоходи кудись поспішали, тому не помічали хлопця, який на висоті в пів метра летів не рухаючись біля неї. Він іноді дивився в її бік. Айко робила байдуже лице, але з момента його появи щось її непокоїло. Неначе 6 чуття підказувало на можливу катастрофу або навіть на смертельну небезпеку.

— Давно я не бачив таку кількість людей.

— Справді?

— У моєму світі вони вимерли через метеорит. Я вижив разом з....

Він затнувся. Айко через зонт поглянула на його лице. Таке розважливе в мить стало похмурим.

— Якщо не хочеш не розповідай.

— Мені поки тяжко змиритись із своєю смертю. Тому я тут.

Айко йдучи по провулку думала над його словами. Ніяк не могла зрозуміти його минуле.

— Чому ти став лиходієм?

Він поглянув на неї.

— Дуже цікаве питання. Але відповідь в свою чергу дуже не цікава.

— Помста?

— Ні. Я лише мав долею стати лихим. Як фінальний тест для героя. Смішно так? Вижити тільки для того щоб останні люди на світі тебе вбили.

— Нічого не зрозуміла.

— А тобі і не треба. Просто допоможи мені виправитись, і стати кращим.

— Звучить зовсім не просто.

— Ха! Тобто я тяжко виправний?

— Я б сказала безнадійний випадок.

Він хотів їй щось сказати, але те що відбувалось далі по дорозі зупинило його відповідь. Вона почула як машини на дорозі почали зупинятись, і деякі навіть розбиватись на повній швидкості. Це змусило її зупинитись.

— Ти щось відчуваєш?

Він дивився вперед. І вказав у напрямок перед собою. Айко глянувши у той напрямок побачила як по дорозі між машин крокував чоловік. Він був одягнутий у одяг самурая та у масці. Одною рукою тримався за пояс з ножними та мечем. Автомобілісти гуділи гудками, і було чутно як пішоходи просили викликати поліцію.

— Він наша перша ціль-Сказав Злот, і почав наближатись до місця аварії. Схоже, коли дух самурая з’явився посеред дороги, це викликало аварію. І тепер цей дух ходив між розтрощеними

автомобілями. Злот розвернувся до Айко і сказав:

— Біжи по бензин. Я спробую зрозуміти його слабкість і зловити його.

— Я маю за тобою наглядати, забув? Я буду завжди поруч.

— Дякую за пітримку, але не треба няньчити мене. Тим більше тут небезпечно.

«Він турбується за мене?»

— Що ти там надумала? Без тебе моє повернення до життя неможливе.

Тим часом самурай підходив усе ближче. Деякі водії виходили з машини, і звертались до самурая. Один із них підійшов надто близько, і самурай одним рухом кинув його убік. Водій влетів у вітрину магазину, розбивши своїм тілом скло на друзки.

— Зупини його Злот!

— Знаю, але як?

— Ти дух, як і він. Спробуй поговорити або теж атакуй його.

Злот обдумавши її пропозицію пішов від неї до самурая. Дощ все сильніше спускався і почалась злива. Далеко від Айко почала гудіти машина поліцейських або швидка допомога. Вона стиснула пергамент але розуміла: він їй не допоможе. Допоможе їй і усьому місту тільки він, Злот - колишній лиходій. Вона дивилась як він уже не лівітував, а пішки підходив оминаючи машини. Самурай його помітив але зброю не дістав. Тримав руку напоготові.

— Привіт! Я такий як ти. Давай припиняй цей виступ, і пішли битись чесно деінде.

— ...............

— Що? Я тебе не чую. Мені підійти ближче?

Злот підходив до духа самурая. Його хотіли зупинити водії але він ставав прозорим для їхніх рук, і вони відсахнулись від Злота.

— Він привид!!!!!Люди що тут коїця?

Айко побачила як поліцейські машини намагались об’їхати пробку. У цей же час Злот майже впритиск підійшов до самурая.

— Тобі тут не місце, тому дай мені провести тебе у світ духів.

Самурай мовчав, і коли Злот намагався його торкнутись він відпихнув його через усю вулицю. Через мить Злот лежав на машині.

— Це було боляче.

— Злот!!!!

Томоко Айко підбігла до духа який пролетів усю вулицю і розбився об білу машину.

— Ти як?

— Я не очікував такого ,але вцілому я цілий.

Айко дивилась як він потроху вставав. Самурая вже не було видно.

— Втік. Але нічого, я його знайду.

— Чому ти не атакував його? Ти був лиходієм. Ти умієш битись.

— Коли я протистояв герою, я одразу був поранений у живіт мечем. Я помер, і не було часу вчитись битись.

— Поганий з тебе вийшов лиходій.

Вона допомогла йому піднятись. Він підняв голову вверх. Краплі дощу падали на його лице. А він не заплющуючи очі посміхався.

— Я радий це чути. Отже, я ще не безнадійний?

— Шанси є. Але краще зосередитись на тому самураї.

— Далеко ще до заправки?

— Недалеко. Хочеш перекусити?

— Мені їсти не треба,але чому б ні .

                                    ********************************

Злот сидів за столиком, і пив каву яка беслідно зникла в його роті. На стіні був постер із білим мультяшним котом і бантиком. Коли Айко нарешті прийшла він спитав:

— Що це за малюнок?

— Це Hello Kitty. Ти ніколи її не бачив?

— Привіт Kitty!!!!

По сусідству біля них сиділа старенька із дитиною. Дитина захихотіла, а стара косо подивилась на них.

— Припини. Нам краще не привертати уваги.

— Чому це?

Вона кивнула у бік телевізора по якому вели репортаж із місця аварії.

— Я цього не робив отже мене не шукатимуть.

— Але тебе помітили там і казали репортерам що ти вижив після удару.

— Я витривалий.

— Навіть крові і переломів не отримав.

До їхнього столику підійшла офіціантка.

— Ще щось будете?

— Ні. Давайте рахунок.

Злот подивився у вікно. Декілька поліцейських проїхали повз по трасі.

— Злот, можна у тебе запитати про Хоорі? Ти його знаєш?

— Зустрів після смерті, але він не казав як його звати.

— Як він виглядає? Такий, як на малюнках і статуях?

— Ні, але схоже. Ти купила бензин?

Вона показала йому каністру.

— Пішли. Мені ще назад до храму.

Вийшовши на вулицю вони помітили що дощ закінчився. Йдучи по трасі Злот левітував ледь помітно. Через пару хвилин Злот сказав:

— Я так і не зрозумів його слабкості. Він навіть без меча дуже сильний. Буде складно, якщо ми нічого не придумаємо.

— Отже, тепер уже МИ?

— Ем.Ти моя помічниця, посіпака! Хахаха!!!

— Я не така. Невже я неможу бути рівною тобі?

— Томоко Айко, мені не потрібна допомога від тебе.

Вони мовчки йшли по узбіччі траси. Місто було добре видно, уже був день і над ними проїхав потяг. Злот заворожено дивився як мчить потяг. Айко йшла з каністрою, і не помітила як Злот провалився під асвальт.

— Потрібно тобі знайти місце для ночівлі.

...............

— Злот?

                                     **********************************

Біля вікна потяга сидів хлопчик на ім'я Сатоші. Його мати листала новини в смартфоні. З вікна був похмурий вигляд. Усе через дощ, тому Сатоші сподівався скоріше доїхати до дідуся Такаші. Несподівано за вікном він побачив жовіті очі. Він відсахнувся і покликав мати.

— Що таке?

Вона побачила хлопця який летів за ними. Деякі пасажири помітили його, і почали його фотографувати. Злоту набридло слідкувати за потягом, і влетів у нього. Пролетівши наскрізь пасажирів, він опинився в салоні потяга.

— Привіт! Куди їдем? Самурая у масці не бачили?

— Що ти таке???

Сказала мати Сатоші. Злот повернувся до неї, і посміхнувся своїми гострими зубами.

— Я прийшов по ваші душі!!!

Він почав протягати руки до пасажирів. Вони почали відходити.

— То не бачили?

Усі мовчали. І Злот збирався уже йти. Як хтось схопив його за руку, і швирнув у верх. Злот встиг пройти наскрізь потяг, як невідома фігура вдарила його в живіт. Злот його побачив. Це був той самурай. Злот почав падати. І коли він відкрив очі, то зрозумів, що лежить на землі. Над ним були колії, і новий потяг проїхав над ним. Самурай зник. Злот піднявся уверх, і побачив Айко на трасі. Вона побачила як він наближається.

— Ти де був? Чому ти зник?

Злот ще був захеканий, тож перевіши подих він промовив:

— Я зустрів його знову. І знову він зник. Але Айко, він точно поруч, тому нам потрібно спішити!

Вони побігли у бік храму де Айко залишила байк. Біля храму були люди. Біля монаха був Сатоші і його мати. Монах побачивши їх незадоволено промовив:

— Айко! Ти мала слідкувати за ним!

— Я вибачаюсь. Але так вийшло.

Злот вирішив заступитись за Айко.

— Дідуган, знаєш як не легко переслідувати духів. Вона не вина.

Сатоші дивився на Злота, а потім на свого діда.

— Діду він твій помічник? Ви ловите духів?

Монах ласково промовив до свого онука:

— Так, але помічник з нього ніякий.

Мати Сатоші схопила сина за плечі. Вона стривожено дивилась на Злота.

— Забирач душ!!!

Монах нерозуміючи подивився на Злота і Айко.

— Він? Та він звичайний дух. Не бійтесь його. Хоорі обрав його для захисту Токіо.

Хлопчик глянув на Злота. Дух помахав йому рукою.

— Ви захистите нас?

Злот глянув на Айко, а потім на хлопчика. Злоту стало соромно за свою поведінку у потязі. Настав момент виправлятись.

— Звісно.