На столі лежало декілька предметів.Злот і Айко були в магазині зброї.Літній чоловік за прилавком очікував поки Злот обере собі якусь зброю.Серед ножів був один пістолет.Злот обрав його.Продавець із здивованим обличчям спостерігав як пальці Злота пройшли наскрізь пістолета, а рука провалилась по лікоть в стола.

— Що за фокуси?Що це було?

— Релігія не дозволяє.

— Тоді бери один із моїх ножів.

Айко дивилась як Злот вагаючись обирав собі ножа.Але із ними вийшло так само.Злот подивився на Айко.

— Отже, він казав правду.Ніякої зброї.

— Це ж дурість! Навіть герой не може обійтись без зброї!

— Особливо без мінігана-сказав продавець

Вони пильно подивились на нього.Продавець був занепокоєний.

— Слухайте, дітки, навіщо вам зброя?

— Для самооборони– відповіла Айко.

                          *********************************

Злот левітуючи прямував по вулиці.Айко в цей час намагалась наздогнати його.

— Куди ти?

— Не знаю.Гадаю буду йти доти доки не зустріну того духа!

Літня жінка стояла на дорозі і підмітала тротуар.Вона поправила свої окуляри але це не допомогло.Вона протерла їх, але це знову не дало результату. Хлопець років сімнадцяти із жовтим волоссям летів над землею у її напрямку.Айко всеж наздогнала Злота, і взяла його за руку.Він зупинився і подивився на неї.

— Відпусти.

— Послухай у мене є ідея.

Він подивився на неї зневажливо.Айко відчувала що його очі наче пропалюють її наскрізь.

— Моя ідея полягає у наступному.Ми розділимось і у разі виявлення злого духа ми скажемо де він.

— У мене немає телепатії. Та і як я скажу де його шукати?Я не знаю місцевість.

— Ти чув про рацію?

— Ха, ти маєш рацію!Нам потрібна рація!!!

— Припини.Ну то як?

Злот опустився на тротуар, і тепер не дивився на неї так холодно.Деякі пішоходи були наскільки зайняті, що не помітили як вони пройшли крізь Злота.

— Де ми їх знайдемо?

Вони удвох повернули голову вправо і побачили магазин «Хяку-єн».

— Нам туди.

Це був двоповерховий магазин всякої всячини і іншої дрібноти.Айко уважно ходила і шукала рації, але окрім радіо 70х років нічого не було.Злот у цей час дивився на полиці із їжею.Він майже доїв яблуко коли продавець його помітив.

— Ей ти!Ти платити за нього будеш?

Злот подивився на Айко.«На хвилину його лишити не можна».Вона підійшла до каси і спитала:

— Я розрахуюсь за нього.Скажіть, у вас є рації?

— На другому поверсі біля телевізорів.

                                        *******************************

Коли вони вийшли було вже 15:14.Айко дістала із коробки дві рації і вручила Злоту.

— Отже я сідаю в байк і їду по «Iwabuchimachi»,а ти летиш по «Higashihon» .

— Гаразд.

Він розвернувся і пішов.А коли почув як Айко поїхала то зупинився.Він оглянувся і побачив прибиральницю.Вона підмітала мітлою і дивилась на нього.

— Щось потрібно?

— Не підкажете де вулиця «Higashihon»?

                               ***********************************

Вона їхала по дорозі.Саме у такі моменти коли вітер б’є в лице і швидкість збільшується вона відчуває себе особливою.Наче тільки вона має можливість летіти по дорозі як птах і маневрувати між автомобілями.Але вона не забувала оглядати місцевість.Але самурая ніде не було.Айко заїхала на стоянку і зупинилась.«Потрібно його перевірити».Вона дістала рацію.Спробувала включити і одразу увімкнувся шум.

— Злот!Що там у тебе?

Пшшшшшшшшшшшшш.

Рація Злота мовчала.Айко зітхнула«Потрібно їхати далі».Аж тут серед шуму з’явився голос.

— Чую тебе.Пусто,а в тебе?

— Теж.

Пшшшшшшшшшшшшш.

Голос Злота зник.Айко вимкнула і заховала рацію.Коли вона сіла за свій чорний байк то побачила як декілька людей тікали.А одна з машин зупинилась, і заблокувала проїзд як Айко так і іншим.І тоді вона побачила його.Він тяжко крокував по дорозі.Скрізь темні отвори ледь можна було помітити його очі, а біла тканина його одягу похитувалась від вітру.Він знову був без меча у руках.Адже він одним рухом руки перекинув одну машину.Айко дістала рацію.

— Він тут!Злот?

Пшшшшшшшшшш.

— Де саме?

                                      **************************

Він стояв біля підземної станції, і дивився на мапу міста на стіні.

— Це не далеко.Потрібно спішити.

Чоловік середніх літ у сірому піджаку хотів спитати у Злота дорогу, але той швидко полетів у верх.Він зойкнув, і упав на землю.

— П...Привид!

Злот летів між хмар,але коли літак ледь не влетів у нього він швидко спустився нижче.І саме тоді він помітив дорогу де затора була викликана аварією.

Він спустився на дах якоїсь будівлі і помітив Айко яка ховалась за мотоциклом того духа.Злот оглянув дах і знайшов антену.Він позичив її хоча довелось вирвати разом із проводами.Тим часом самурай підходив усе блище до Айко.І тут Злот опинився позаду нього, і замахнувся Антеною, яка розлетілась від долоні самурая.Злот подивився на свою зброю.Усе розвалилось і Злот опинився безахисним, тому самурай без проблем штовхнув Злота через усю вулицю.Нарешті він впав на землю.Літня жінка яка нещодавно прибирала тротуар побачила як юнак впав на землю коло неї.Айко дивилась як його тіло не рухалось, а самурай йшов у його бік щоб перевірити його на ознаки життя.Літня жінка, що підмітала тротуар, випустила мітлу на землю, а дух самурая пройшов коло неї, і зупинився щоб перевірити стан Злота.Той лежав нерухомо. Нога самурая піднялась щоб нанести останій удар, і тут Мітла вчасно потрапила в руки Злота. Він ударив самурая в обличчя.Від удару той похитнувся і відступив на декілька кроків.Злот у цей момент уже повністю встав з підлоги і цілий поток атак дерев’яної частини мітли обрушились на духа самурая.Той навіть не опирався, і коли Злот замахнувся щоб знову атакувати – самурай розчинився у повітрі.Айко підбігла до нього.

— Чому він зник?Ти його переміг?

— Ні.Він утік.-Злот все ще тримав в руках мітлу, і озирався навколо.

— Він там!-Айко вказала пальцем за плеча Злота.І нарешті його жовті очі помітили його.Привид самурая перестрибував з даху на дах багатоповерхівок, і купа птахів розлітались із криком.

— Потрібно його наздогнати.Знаєш чому він тікає?-сказав Злот.

— Чому?

— Я розкрив його таємницю!Його обличчя розпливлось у зловісній усмішкі.Він відчував себе мисливцем який по сліду натрапив на здобич.І тут згадавши про те що він тримав у руках він звернувся до старої дами:

— Я поверну його вам пізніше.

— Забирай думаю я тут не зможу прибрати цей безлад мітлою.

Злот розвернувся до Айко.Вона вже встигла притягти байк.

— Лети за ним.Я буду їхати за тобою!

Злот без зайвих слів злетів, і плинув за своєю ціллю.В його тілі він відчував дві речі:азарт і життя.

Томоко Айко їхала по дорозі, і уважно спостерігала за Злотом.Вулиця темнішала, і яскраві неонові вивіски заполонили усі будівлі навкруги.Люди повертались з роботи і ніхто з них не звернув уваги що посеред вулиці зненацька з’явились декілька постатей повністю у закритому одягу.І навіть їхні обличчя були закриті масками із неоновими лініями синього кольору.Вища постать тримала за руку іншу, і серед натовпу вони були єдиними які помітили як двоє духів стрибали по верхівках будівель.Менша постать у темному дістала кинжал,але вища зупинила її.

— Не діставай!Нам наказано спостерігати.

— Але ж брате, ми маємо їх винищити.

— Знаю,але це більше схоже що один переслідує іншого.Це ж дивно.

Менша постать сховала кинжал, і мовчки спостерігала разом із іншим за цією сценою.

— Ми не будем втручатись зараз,але я зроблю мітки щоб їх знайти-Старша персона в чорному підняла вказівний палець.

Із нього вилетіло дві кулі зеленого кольору, і вони полетіли верх.Злот продовжував переслідувати самурая,як несподівано у них обох влетіло щось дивне.Самурай незважаючи на це зістрибнув вниз.Злот зупинився щоб подивитись.Білий одяг тріпотів на вітрі, і зовсім скоро самурай став для Злота розміром з комаху.Злот почав вагатись чи стрибати вниз але всеж згадав хто він тепер, і без вагань полетів униз.Його волося піднялось, а очам стало боляче через вітер.І на останій миті Злот зупинився перед асфальтом.Він подивився у бік білої постаті що намагалась змішатись з натовпом.Але Злот його помітив, і попрямував за ним.Айко в цей час намагалась зрозуміти куди дівся Злот, і обїжаючи машину за машиною оглядала будівлі навколо. Аж тут вона ледь встигла помітити людей попереду неї ,які намагались перебігти дорогу.Вона натиснула з усіх сил на гальма.Перед собою вона побачила що ці люди в чорному одягу, незважаючи на те, що їх ледь не збили, навіть не звернули на неї увагу, і побігли у напрямку того місця, де несподівано створився затор.«Якби не вони, я б врізалась у машини».Вона зрозуміла, що скоріше за все Злот причетний до затори, і вставши зі свого транспорту, покрокувала тротуаром.Але ряди із машин і вантажівок не закінчувались.Дорога із рядів транспортних засобів продовжилась аж до початку траси, де нещодавно вони були зі Злотом.«Я так і не навістила усі храми, але сподіваюсь божества пробачать мене за таку зневагу до них».Айко пришвидшила крок коли побачила що з іншого боку траси теж стоять автомобілі. Посеред двох затор стояв Злот із позиченою мітлою, а коло нього стояв дух самурая, який, як завжди тримав руку на ручці меча.Автомобілісти не розуміли що відбувається, і натискали на гудки, викрикували щось, але Злот повністю зосередився на своєму опоненту. Злот посміхнувся до самурая своїми гострими зубами, і встав у бойову стійку.

— Ну? Чому ти не дістаєш зброю?

Очі самурая були холодними. Наче не зважали на свого противника... Дивились скрізь ного.

— Граєм у мовчанку?Гразд!

Він провернув навколо себе мітлу, і одним випадом атакував самурая.Той нарешті почав захищатись, і схопив мітлу намагаючись її вирвати з рук Злота, але той успішно вирвав свою імпровізовану зброю, і атакував знову цілячись в ноги.Той встигнув відстрибнути, і Злот вгатив мітлу об асфальт.Самурай скористався моментом, і вдарив кулаком Злота в лице, а іншою рукою хотів схопити Злота за руку але саме в цей час Злот хутко вхопився за рукоятку катани самурая.Айко спостерігала як лезо меча зблиснуло сяйвом.Дух самурая був наче скам’янілий.Він наче ще не докінця зрозумів, що трапилось.Злот задоволено розглядав меч у своїх руках, і пояснював Айко що відбулося:

— Я помітив, що він ніколи не використовує свою зброю.Тому, я подумав що секрет у цьому.Я правий?-він звернувся до самурая який опустивши руки потроху почав ставати більш прозорим.

Маска на його обличчі сповзла, і Айко побачила людське обличчя.Із невеликою щетиною але ще молодий чоловік із карими очима дивився на Злота.Самурай тремтячим голосом промовив:

— Я мусив піти на війну.Я не міг бути законим наслідником,розумієш?Це був єдиний мій шанс прославити ім’я мого батька.Вийшовши на свою останню битву я ...

— Мені байдуже.Зникай вже!-Злот перебив його, але Айко втрутилась.

— Дай йому сказати свої останні слова.

— Гррр.Ну гаразд.

Самурай продовжив:

— Вийшовши на свою останню битву, я відчув паралізуючий страх.Мої побратими пішли у бій,а я застиг тримаючи меч на поготові.І помер від стріли ворога.

— Чому ти втрутився у цей світ?

— Він мені пообіцяв прославлення взамін на послугу.

— Хто він?-Спитала Айко але дух повністю зник .

Злот від чув дивне відчуття.Мітла з катаною впали на асфальт.Айко дивилась на нього.Він відчув пильний погляд на собі, і повернувши голову в бік затори побачив дивний мотоцикл, а саме дивніше було те, що мотоцикл був зверху одної з машин.На мотоциклі сидів широкоплечий чоловік.Він був у чорному шкіряному одязі. Його світле волося безладно звисало вниз, а лице закривала демонічна червона маска.Айко відчула небезпеку, і вчасно пригнулась, адже той мотоцикліст узяв невідомо звідки величезний ланцюг.Він зі свистом пролетів над Айко, і влетів в лице Злота.Ланцьюг зник, і лишив криваву відмітку на лиці Злота.Злот ворожо дивився на невідомого чоловіка.Той схилив голову на бік, і артистично підняв руку із кігтястими пальцями.

— Будем знайомі.Гадаю тобі сподобався мій служник.Знай, їх у мене достатньо, не думай що ти так легко захистиш цих безглуздих людей.Їхня доля розписана і визначена вже давно.

Його голос звучав як щось середнє між скрипом і бурею.Одним словом-демонічно.

— Хто ти?

Незнайомець похитав пальцем у незгоді.

— Прийде час, і ти це дізнаєшся.

— І коли?

— Перед своєю смертю!

Він дико засміявся, і ланцюг обв’язався навколо його тіла.Мотоцикл заревів звуками із пекла, і розвернувся у протилежний бік, розчинився у темноті нічного Токіо.Айко нарешті підійшла до Злота.Вона спробувала оглянути його щоку,але він відкинув її руку від себе.

— Ти в нормі?

— Ні.Але це не важливо.

Айко побачила як він підняв меч, і той не зникав, і не падав з його долоні.«Духовний меч».

— Я можу ним знищити усіх противників.На цей меч не діє правило заборони зброї.

Він подивився їй у очі.Його усмішка могла означати будь що.Це її насторожило.

— Ти його залишиш собі?

— Ні. Це не за правилом.

Він кинув з усієї сили меча у воду.Айко полегшено видихнула, і вони разом пішли до чорного байку.

(Ілюстрації)—  https://pin.it/76lBH1aNv