Чайка занепокоєно носилася навколо плачущої дитини, наче дбайлива мати, що піклується про власну дитинча.

Море схвилювалося, хвилями торкаючись перших кісток і змиваючи трохи сажі з пустої землі.

Уважно розглядаючи дитину, дівчина не бачила, де ступає, і кістки, що стирчать, порізали їй ступню, випустивши трохи червоної крові.

Але звідки ж на ногах взятися червонiй рідині?

Лише придивившись уважніше, дівчина зрозуміла, що насправді сажа повністю просочена кров'ю.

Дитина, здавалося, зовсім не чула її кроків і, невпевнено присівши поряд, біловолоса боязко доторкнулася до чужого плеча.

Від дотику дитина здригнулася, відразу піднявши на неї свої заплакані очі.

Але, замість того, щоб з жахом втекти, з повним відчаєм і ображеним схлипом кинулася в холодні обійми примари.

Боязко відповівши на чужі обійми, дівчина лише забруднила білий одяг своїми руками.

Чайка схвильовано крякнула, теж намагаючись обійняти їх.

Відчуваючи чуже тепло, що буквально обпалювало шкіру, біловолоса злякалася і відпустила дитину, підвівшись і відступивши на декілька кроків.

У грудях знову щось болісно застукало.

Подібно до отрути, що роз'їдала би тіло зсередини.

Із-за таких ось припущеннь у неї сльози на очі навернулися!

Невже її хтось отруїв?

Але безстрашна дитина відразу піднялася і, поспіхом витерши сльози, вхопилася за її руку.

Небо потемніло, знаменуючи наближення ночі.

Не бачачи перед собою нічого через туман, біловолоса слухняно йшла за малюком, боячись його нових сліз.

Кожен крок змушував її постійно неспокійно обертатися на човен і чорне море, що залишилися позаду.

Через деякий час їх зовсім поглинув безпроглядний туман, породжуючи в її серці сильне хвилювання.

Ланцюги з тихим брязкітом продовжували тягтися за нею, але цього разу їх більше нічого не зупиняло.

Щоправда, варто було дівчині почути незнайомі голоси й злякатися, ті відразу припинили рух, не дозволяючи ступити й кроку далі.

Неначе оберігаючи від чогось.

Щоправда, далі дівчині й не треба було йти.

Ледве-ледве, але поруч виднівся невеличкий дерев'яний будинок, з якого прямо до дівчини і дитини прямували двоє.

Вона сама і якийсь незнайомець.

Її обличчя обрамляла щира, довірлива усмішка.

Вона сміялася і веселилася, дивилася з довірою та любов'ю на людину, що стояла поруч з нею.

Раптом справжня вона почала задихатися від болю, дивлячись на живу себе і живого.

Його.