Глава 1
Глава 2
Глава 3
Глава 4
Глава 5
Глава 6
Глава 7
Глава 8
Глава 9
Глава 10
Глава 5

Мило балакаючи та сміючись, парочка прогулювалася, ніби не помічаючи ні всепоглинаючого туману, ні грози, що наближалася.

Біловолоса не чула їхньої розмови, лише страшний шум збожеволілого моря.

Не відчувала нічого, окрім болю зліва, в районі грудей. Вона ніяк не могла зрозуміти, що саме їй болить. Варто було лише подумати про це, як слово, що мало бути відповіддю, зникало з голови, залишаючи її ні з чим.

Маленький хлопчик поруч мовчки стискав її руку, а вона сама не могла говорити, щоб завести якусь розмову.

Німі, вони просто дивилися за тим, як біловолоса й незнайомець ховаються в тумані.

Голосно кричачи, чайка кружляла над ними, ніби закликаючи їх піти геть.

Але дівчина завмерла статуєю, не в змозі зрушити. Дитина так само не збиралася нікуди йти. У мовчазній згоді вони ніби чекали чогось...

І вже незабаром вони цього дочекалися.

Той самий чоловік, виглядаючи таким же задоволеним і радісним, тримався за руки з іншою дівчиною.

Незнайомкою.

Що зі щирим коханням заглядала в його очі і довірливо трималася за його руку.

Біловолоса, відчуваючи невимовний жах, від слабкості безвільно осіла на землю.

Наче покарання, з неба тут же заморозило дрібним дощем.

Варто було цим двом піти, як ледве-ледве, але в тумані з'явилися нові силуети.

Один великий та один маленький.

Дитина тут же потягла її за собою, змушуючи піднятися і піти туди, в невідомість.

Чомусь, відчуваючи тепло маленької долоні, дівчина потроху заспокоювалася.

У неї не було ні усвідомлення своєї людяності, ні свого «Я».

Вона не знала, чого чекати попереду та не знала, кому варто довіряти.

Тільки розглядаючи розпливчасті силуети, вона могла мовчки розпізнавати в них себе і відчувати дивний біль при погляді на це примарне життя.

З кожним кроком краєвид навколо неї все сильніше змінювався, набуваючи нових, незнайомих до цього відтінків.

Замість кісток на землі з'являлася трава, замість хмар та дощу — сонце та блакитне небо, а замість туману… Безмежна свобода.

Чим далі вона йшла за маленьким хлопчиськом, тим тихіше дзвеніли ланцюги.

В якийсь момент їх  не стало зовсім.

© Domina Mortem ,
книга «Легенда».
Коментарі
Показати всі коментарі (1)