– Пірати! – голосніше, намагаючись закричати що є сил, Аліє прожогом кинулася до застиглої в німому запитанні Глорії, на ходу розштовхуючи людей, що миттєво заметушилися.

Тиша – задушлива, мертва нависла над усією набережною, щоб негайно ж згаснути перед приголомшливими криками немов збожеволілого народу. Хаос, справжнє пекло настало ще до того, як пірати ступили на їхню землю, паніка захлиснула величезною хвилею, що збивала, і кожен, хто хоч трохи цінував своє життя, втратив будь-яку людяність. Аліє з жахом бачила перед собою не людей, а тварин, що рятувалися втечею по тим нещасним, хто не зміг утриматися на ногах серед жахливої сили збожеволілого натовпу.

З якоюсь жорстокою холоднокровністю юна дівчина мигцем звернула на них увагу, проте тверезий розум усе твердив, що нещасним уже нічим не допомогти.

– Сестро, сестро! – вигукнула дівчина, підстрибуючи до жінки, на чиєму обличчі застигла досі незнайома маска відразливої холодності. Невиразно знайомий відтінок тієї емоції, яку Аліє не раз бачила під час молитви, промайнув у старечих рисах, – покірність і прийняття бачила дівчинка в них. – Біжимо!

Сторожко смикнувши Глорію за рукав її вбрання, дівчина в надії кинулася вперед, однак наштовхнулася на різкий опір.

– Сестро, чого ж ви встали?! – заревіла Аліє, намагаючись докричатися до слуху жінки, яка невідривно дивилася на корабель, що наближався, крізь усі оглушливі крики людей. Усього на мить здалося юній дівчині, немовби чує вона звуки пекла, про яке зовсім недавно в таких яскравих фарбах розповідали сестри в притулку.

– Сестро! – судомний ривок юного тіла, що підхопилося, відчайдушно тремтить, наче метелик, біля вогню, і Аліє вже сама не відає, як по щоках починають бігти злі сльози. – Прошу Вас! У нас мало часу…

– Біжи, Аліє.

– Що?

– Біжи! – крик старої жінки, що зривається, здається, вразив саму свідомість дівчини, яка навідріз відмовлялася, відчайдушно опиралася приймати гнітючий факт того, що надія покинула їх.

– Ні! – доноситься крізь наростаючий шум збожеволілого натовпу до слуху приголомшеної Глорії, – Ми виберемося тільки вдвох…

Звук хльосткого ляпаса припинив усілякі сперечання Аліє, вибиваючи з неї весь дух. Навряд чи щось залишилося від недавнього запалу.

– Ідіотка! – на межі істерики кричить сестра, знову з силою штовхаючи Аліє в груди так сильно, що дівчина ледве тримається на миттєво ослаблих ногах. Мить, Глорія злякано підкидає руки в намірі спробувати зупинити падіння дівчини, який варто було б впасти, так негайно ж не залишилося б у неї і шансу, затоптали б її збожеволілі люди. Стара тягнеться кістлявими пальцями, намагається вхопитися за небесну форму рукава, та тканина м’яко вислизає між флангами.

Вибух!

Мить, безумство зупиняється, і Аліє, впавши на гостру бруківку, лише заклякло водить поглядом, спостерігаючи знизу за кількома бров’яними промінчиками неба, що лише на мить потемніло над нею, щоб потім, негайно ж вибухнути. Приголомшливий звук вибуху, хвиля, що збиває з ніг, і дівчина лише загальмовано спостерігає, як зверху на неї сиплються уламки будівлі, а потім і зовсім макушка церкви разом із дзвоном стрімко опадає донизу.

Тихі відгомони невиразних уривків фраз навперебій з безперервним шелестом полум’я, яке, здавалося, лунало звідусіль, потроху проривалося крізь обвалувалькувальну, в’язку темряву, яка витала в підсвідомості ошарашеної Аліє. Юне тіло її спочивало під невеликою купою каміння, наваленого на величезну дерев’яну балку, на якій все чіткіше проглядалася товста тріщина. Хльосткий, але дещо приглушений звук перепони, що тріскається і провисає, підбурював невеликі уламки, які належали колись святій будівлі церкви, що вражала своєю білизною й ажурними віражними вікнами, хаотично тремтіти, щоб негайно поспішно скочуватися по групі каміння та падати на молоденьке, припорошене пилом личко несвідомої Алії.

***

Один, другий, а потім і третій осколок подібно краплям дощу падали на м’яку, вкриту численними неглибокими подряпинами шкіру, на тріпотливі, тонкі повіки, які, востаннє затремтів, різко розкрилися, відкривши світові зелень переляканих очей.

Безкрайня синь неба промайнула в ньому, відбилися чорні клуби диму, що зміями виходили з мирних, знищених будинків, і тільки лише й змогла дівчина, що жадібно хапати потрісканими губами повітря, наскрізь пропитане гаром. Відчуття виникало, немов би важким піском осідає воно в її легенях, та не може Аліє насититися блаженним киснем настільки сильно, що грудна клітка, подібно до спійманого в клітку птаха, божевільно здіймається вгору.

– Боже… – тихий хрип виривається з пекельно саднячого горла. Безлике прохання так і залишається непочутим, відкинутим – немає для неї Бога, відвернувся він від неї, залишаючи сам-на-сам із новою реальністю, де вона ледь жива лежить на гострому камінні зруйнованої набережної, а її ноги притиснуто купою каміння колишньої церкви.

– Сестро!… – намагається вигукнути вона, та лише заходиться в надривному кашлі. Сльози, що виступили, застилають благальний погляд, але все ж дівчина повільно підводиться в намірі відшукати Глорію. З неймовірним головним болем до неї приходить дещо облягаюче усвідомлення того, що вона відчуває ноги, але варто лише їй звернути погляд, як умить усяка несмілива радість, що відвідала її, випаровується.

Яскрава, святково прикрашена набережна зовсім недавно до того жвава, що яблуку ніде було впасти, зараз стала немов би тінню самої себе, жахливим міражем. Геть розбиті акуратні лавочки трісками обвалилися на підлогу неясним мотлохом, палаючі вітрила дедалі повільно тліли, дедалі більше прояснюючи величезні дірки на колись білосніжній, рівній тканині, що де-не-де ганчірками бовталися на самих краях споруд та несміливо злітали у бік довжелезної набережної, часто-густо заваленої уламками будівель та бездиханними тілами людей.

Занадто багато. Занадто жорстоко для того маленького світу, що тільки-но міцно встоявся у свідомості зовсім юної дівчини, яка на волю долі була зовсім не готова до стількох жертв заради бозна-якої мети. Заради жорстокості чи з жадібності? Не відала юна Аліє, в серці якої ковзнув липкий страх, що розтікся по венах до того яскраво, що тонкі лопатки бридко звело. Вона могла бути на місці тих нещасних, її бездахинне тіло могло лежати під цими уламками, і тільки-но дівчина справді з надією обернулася до того місця, де їй востаннє довелося побачити Глорію, як негайно ж світ немов би звузився до макроскопічних частинок.

На два метри вгору височіло над знезореною Алією збіговисько великих уламків вежі, бездуховно підморгував золотим відблиском дзвін, що почивав унизу, там, де під уламками лежала рука, обтягнута чорним вбранням черниці.

Сил не знайшлося навіть для того, щоб закричати. Лише тупий біль пронизав поранену душу Аліє, лише відчуття виникло, немов би частину її єства просто так холоднокровно вирвали й тим нещасним залишком залишили лежати там, під уламками чортової, ненависної церкви. Лише палаюча ненависть заполонила той простір – спалювала всі здорові думки на своєму шляху, подібно до того, як чума проходила по пшеничному полю, так і все юне тіло спалахнуло в різкій, сліпій ненависті до всього живого.

Бридке відчуття безнадії, безсилля затьмарило її розум, відгукнулося в скрученому шлунку, порожніх грудях і заламаних у розпачі руках. Невідома сила горіла в її руках, дике, майже тваринне бажання, пристрасть, томлінням блиснуло в чистому погляді, що в мить різко здригнувся під тиском смерті тієї, що замінила їй матір.

Всякі сили знову норовили покинути нещасну Аліє, та постріл, що розрізав тишу, змусив негайно ж її серце буквально вириватися з грудей. Навряд чи вона й справді зрозуміла, що потрібно зробити, але варто було лише почути регот, що наближається, і поспішний звук кроків, як тіло, нібито й неї зовсім, обм’якло під уламками.

– Take everything you see, damn it! – англійська мова донеслася до слуху дівчини, яка, приховавши своє здивування, заплющила очі. Єдина думка про те, як би пірати не надали значення її тілу, билася на відгомонах розуму.

“Лише б не побачили, що жива, лише б пройшли повз!” – подумки благала вона, та вже без надії про те, що хтось згори почує її.

– Yes, sir! – почулася відповідь на жахливо близькій відстані від дівчини, що затамувала подих, – But there will be a very small catch!

Важка, повільна хода пролунала всього за кілька кроків від голови Аліє. Пірат, що вийшов із розгромленого бару, – високий, худий, як тріска. У мозолистих руках він тримав невелику скриню, до якої одразу ж підійшов його соратник, що без жодного інтересу швидко зламав замок і зазирнув усередину.

-Believe me, new fish, we managed to rob so many cities that this one is not a necessity, but just a whim, – гучно цокнувши, пірат, що не вирізнявся високим ростом, проте мав міцну статуру з великими кулаками, з такою силою ляснув високого юнака, що той ледь не зламався навпіл.

– And don’t waste your time, – чорні, густі брови низькорослого пірата грізно зійшлися на смаглявому, обвітреному обличчі, – Get everything worth a damn onto the ship. Look, – тицьнувши жилавим пальцем на розкішний корабель з опущеними на подобу крил вільних птахів вітрилами, чоловік знову штовхнув неуважного молодика в спину. – Everyone is slowly getting ready to go.

– Yes, s-sir… – пролепетав хлопець і поспішив у бік судна.

Навряд чи нещасна Аліє і справді підбадьорилася від поспішного віддалення кроків двох англійців, проте все ж з якоюсь зародженою в ній сміливістю негайно відчинила вії й, помітивши, що нікого в радіусі її поля зору не бачити, підхопилася й стрімголов кинулася в протилежний бік від корабля. Обтяжливою ношею повисла в її тріпотливому серці ненависть, що пожирала саме її єство, і лише вона одна надавала дівчині тієї жаги до життя, якої, здавалося, ніколи раніше не відчувала. Ні пекучий біль у щиколотці, що прострілював кожен нерв у її тілі за кожний крок, ні порожнеча в районі серця, навіки залишеного поруч із трупом Глорії, не лишалися перепоною для юної Аліє, що, шкандибаючи, поспішала до своєї домівки, яка так само виблискувала білизною на височині пагорба серед дерев.

Худенька, висока фігура її зникла в сирому підворітті і в мить стрепенулась. Перед завмерлою Аліє всього за кілька метрів від неї надривно хрипіла зовсім молоденька дівчина, яка загнано дивилася з брудної землі на чоловіка, що навис над нею. На худому, зблідлому обличчі її промайнув жах, перш ніж, у безуспішній спробі схопитися на зовсім тоненькі ноги, на неї обрушилася лють пірата у вигляді хльосткого ляпаса. З гучним гоготом чоловік ривком присів на коліна і, міцно схопивши вузькі щиколотки жертви, яка мляво чинила опір, притягнув до себе. В’язкий хмільний запах алкоголю наперебій із задушливою віддушиною поту в’ївся в саму суть нещасної, що знов відчайдушно затріпотіла в брутальних руках, метеликом заметушилася в сталевих лещатах, не маючи сил зробити й вдиху. Потворна маска смерті в обличчі пірата дивилася на неї згори, наче насміхалася, і навряд чи вона могла відрізнити дійсність від видіння, де вишкіл різко злітає з жахливого образу.

– What the hell?! – невиразно хрипить чоловік, чиє тіло в одну мить підскочило на бік, відкриваючи переляканій дівчині вигляд на Аліє, яка застигла з невеликою дерев’яною дошкою в руках і мала важкий подих. Адреналін розганяв кров у тілі вихованки монастиря, буквально звужував світ до мікрочастинок і прискорював реакцію до тієї міри, що варто було розширеному погляду її з холодною зеленню усередині зачепитися за револьєр на приспущених штанях пірата, що потягнувся до нього, як за одну мить вона всім духом кинулася на нього, негайно ж цілячись кутом дошки прямо в підборіддя чоловіка. Гострий край розсік грубу шкіру явно розгубленого пірата, кров, що ринула з рани, яка відкрилася, покропила його міцно розставлені долоні, зовсім викриваючи злочинця, який не очікував нападу. І бачить Всевишній, хай пробачить її гріхи, не в силах Аліє втримати в собі ту люту міць, яка рветься назовні, палаючи в її руках, що ніби й не її зовсім знову заносять дещо обламану дошку над широкою спиною й обвалюються донизу з невідомою їй раніше силою.

-Stupid bitch! – бризкаючи слиною, на межі рику шипить чоловік, різко розвертаючись і перехоплюючи дошку. Здивування, що відбилося на молоденькому обличчі, послужило непоганим стимулом для розлюченого розуму чоловіка, зовсім худенька, тремтяча постать Аліє викликала якусь подобу п’янких веселощів і насмішки над самим собою.

Точний, розмашистий рух і жалібна перешкода вже з тихим стогоном ледь не обімліла біля холодної стіни. Не інакше як диво, але спроба дівчини ухилитися завершилася успіхом, і глухий біль, що прострелив її ліве плече, здавався нікчемним порівняно з тим, чого могло б на неї очікувати від подібної сили удару.

Хворобливий серпанок, що заволок чистий погляд, на мить майже засліпив, знезброїв перед новим ударом пірата, який різко здригнувся і упустив нещасливу дошку під влучним ударом незнайомки, що повернула борг її рятівниці в зовсім маленький термін. Гострий камінь, що прилетів у скроню, вибив чоловіка з колії, змусив зменшити його волю, та варто було тільки знову йому взятися за пістолет, як негайно ж, не зволікаючи й миті, незнайомка та Аліє немов би злетіли й кинулися на пірата у відчайдушній спробі відтермінувати власну смерть. Лише одна помилка і квола фігура дівчини майже бовталася над землею, адже тонка шия її була взята в полон сильних рук, які різко відкинули нещасну, що безвольною лялькою впала до його ніг.

Аліє знала, що робила, чітко усвідомлювала, і, можливо, вона впала в очах Господа, але все ж, варто було тільки побачити в очах пірата непідробне здивування і жах, як все її єство заволокло в’язке бажання помсти. Нехай лише на невидиму частину, але коли її руки всадили гострий край дошки, що відламалася, в міцну шию зі здутими жилами, – вона відчула, що зробила перший подих на повні груди. Кидок, ледве який вона пам’ятала, убив і так дезорієнтованого чоловіка, змусив того повільно осісти, затремтіти в ломці. Судомній, передсмтертній ломці.

Кров, що активно бризнула з рани, окропила обличчя Алії, заплямувала ніжно-блакитну форму вихованки монастиря і ніжним гріхом погладила її абрис, стікаючи по тонкій шиї. Огидний присмак сталі м’яко ліг на ледь прикотриті губи, дещо спотворені судомною посмішкою, що відгукнулася неприхованим здивуванням в очах незнайомки. Дедалі зменшувалися напади ломки під немов би окам’янілим тілом дівчини, застиглої диким звіром, що в будь-яку хвилину був готовий накинутися, намагаючись остаточно завадити всяким спробам чоловіка.

– На бійся, він вже не виживе. Повільно буде сдихати, суко, – хрипить незнайомка, обережно піднімаючись на ноги і злякано прислухаючись до чогось, – Швидше. Нам потрібно йти!

Дівчина одразу ж підскакує, ледь похитується, дезорієнтована різким запамороченням, і, недовго роздумуючи, підхоплює револьєр. Навряд чи їм пощастить вийти з міста, однак, змахуючи розпатлані чорняві локони з закривавленого обличчя, Аліє має твердий намір по всій повноті помститися злочинцям за її розтоптане життя. Обтягнута зухвало відкритим одягом фігурка незнайомки миготить перед ізумрудним поглядом вихованки, видається майже маяком, за яким вона слухняно слідує, ступаючи крок у крок під холодною стінкою.

– Стій, – одними губами шепоче незнайомка і підхоплює пишні спідниці яскравого вбрання в тремтячі руки. Серце Аліє, здається, б’ється десь у горлі, адже кроки, що неспішно, але неминуче наближаються не менше ніж двох чоловіків аж ніяк не обіцяють чогось позитивного. Розширений погляд розгубленої куртизанки(до якого висновку Аліє дійшла, судячи з її вбрання)зачепився за револьєр у чужих руках. Не варто було довго роздумувати, адже ставало зрозуміло, що втекти за ріг дівчата не встигнуть, а злочинці обов’язково помітять їх, що зупинилися просто в підворітті, тому незнайомка рішуче витягнула з кишені спідниці запальничку.

У запасі залишалося всього кілька секунд, перш ніж пірати з’являться перед ними, тому варто було тільки слабкому вогнику зачепитися за мотузку запобіжника і з шипінням спрямуватися до пороху, як Аліє вже спрямувала дуло прямо перед собою і ледве змогла втриматися на ногах від подальшої віддачі вистрілу, чия куля влучила просто у плече приголомшено похиленого чоловіка. Усього миті вистачило дівчатам, щоб негайно ж кинутися навтьоки в протилежний бік від наїжачених незнайомців, чия злість і непідробне здивування змогли викликати на закривавлених губах Аліє невпевнену посмішку, а адреналін, що знову рознісся кров’ю, до тієї міри вдарив у голову, що варто було їй з розмаху влетіти в когось, як негайно ж тіло самостійно відреагувало, заносячи руку і спрямовуючись на чуже обличчя з усією люттю і силою.

– What the hell is going on here?! – крізь оглушливий писк у вухах чути обурений окрик незнайомою мовою, чиї гучні нотки змушують Алію судомно заплющити очі від болю, що прострілює у скронях. Хворобливий туман завалок погляд дівчини, тіло наче налилося свинцем, і лише груба хватка, що взяла в лещата її горло, дещо привела її до тями, змусила розгледіти чомусь захоплену посмішку, що спотворила засмагле, обвітрене обличчя пірата.

-In the name of the inviolable sanctity of the Queen! – з огидним присвистом, що роздирає перетинки, чоловік із певною дитячою допитливістю та зацікавленістю оглянув дівчину, яка мляво чинила опір. Істинно чилійська зовнішність прикрашала незнайомку, чия смаглява шкіра в тих невпевнених променях сонця, що пробивалися в підворіття, віддавала глибоким, бронзовим відтінком, який губився під засохлою кров’ю, що квіткою розквітла якраз по всій нижній частині миловидного, хай особливо і непримічального обличчя з великими рисами. По взятій у полон тонкій шиї, з кадиком, який раз у раз тремтить під його пальцями, все так само змією спускалася багряна рідина, підло забруднюючи колись білий комірець учениці притулку. – Look at you! Did you rip his throat out with your own teeth?

Навряд чи Аліє щось могла збагнути з іншомовної промови пірата, чий вираз обличчя, попри природну грубуватість і якусь похмурість, немов пом’якшав від того щирого, навіть безпосереднього захоплення. Чорні, глибоко посаджені в черепі очі з трагічно опущеними куточками невідривно намагалися зазирнути начебто в саму суть дівчини, котра, оговтавшись, грізно зустріла чужий інтерес.

– Just try to spit…, – обірвавши ненависну промову, дівчина з глузливим очікуванням вдивлялася в чоловіка, який замовк. Уважно спостерігала вона за куточками губ, які різко опустилися і були ледве заховані в густій бороді, дивилася на покірливо заплющені зморшкуваті повіки та власну слину, яка неточно потрапила у високу вилицю.

Крива усмішка зачепила закривавлені губи, а холодна зелень очей небезпечно блиснула тим низьким почуттям марнославства, солодкого смаку якого раніше вона ніколи не відчувала.

– Understood, – невдоволено причмокнувши губами, пірат вільною рукою повільно стер слину зі щоки, – The lady is not in the mood to talk. Well! – недобрі очі його знову променисто засяяли, віддзеркаливши білозубу посмішку, -Take them to the ship, boys, and let’s sail!

– Aye, aye, Captain! – почулося з-за спини дівчини, яка жадібно дивилася на пірата.

Перш ніж капітан кинув Аліє в руки до інших злочинців, які вже схопили напрочуд покірну куртизанку, він із нічим неприхованим задоволенням і очікуванням від реакції витер забруднену руку об ніжно-блакитну форму дівчини, яка розлючено зашипіла та смикнулася.

– Savage. – З недоречним розчуленням, що межує з тим почуттям, з яким зазвичай звертаються до гарненьких дітлахів за якісь заслуги, не без задоволення зробив висновок чоловік.