1 Вересеня 2014 р


— Тату! Я готова!- гукає Міла.

— Вже йду, донечко!- говорить Юра Остапович.

Сьогодні перше вересня і мій останній рік у школі починається. Як ви вже напевно знаєте мене звуть Міла і я відверто кажучи не дуже люблю всі ці церемонії, а особливо натовпи.

— Міло, ти готова?!

—Так тато я уже спускаюсь!

Цього року я одягнула улюблену мамину яскраво-червону  сукню та зробила легку зачіску.

—Доню, як же ти зараз схожа на свою матір- крізь сльози сказав батько.

—Я теж за нею сумую- сказала дівчина, обіймаючи батька.

—Ну гаразд годі сліз нам час їхати

—Так точно капітан!

І обоє  Ковалів голосно сміючись направился до машини.

*   *   *

Біля школи зібралося багато народу, голосно грала музика, учні вітали учителів. Одним словом —навчальний рік розпочинався.
Я як завжди сіла позаду, щоб не виділятися. Аж ось до класу зайшов мій улюблений учитель Едуард Голяк із двома новими учнями.

— Клас! Сьогодні до нас приєднаються двоє учнів це - Оленка Рудницька та Остап Косач. Прошу радо їх привітати!

Клас голосно почав аплодувати.

—Остапе, сядь будь ласка до Міли, а ти, Оленко, трішки спереду до Сашка. Сподіваюсь, що цей навчальний рік стане для вас одним із найуспішнішим та ви вдало складете вступні екзамени в кінці року. Ну гаразд годі балаканини ідіть святкувати, але завтра всі до роботи!

—Дякуємо, Едуарду Андрійовичу!

І всі почали розходиться. Вечір мав бути гамірним, але не для мене. Краще вже провести вечір із пензликом та Лордом, аніж із купою п'яних однокласників. Я вже майже вийшла із класу як раптом хтось мене взяв за руку...

— Що?

—Привіт. Вибач, що так несподівано. Я тебе налякав?

— Та ні.....все гаразд.

— Мене звати Остап,а ти якщо я не помиляюся Міла.

—Так, було приємно познайомитися, а зараз мені вже час.

— Зажди!!!

О ні, що він ще хоче від мене?

—Що?

—Ти прийдеш сьогодні на вечірку, щоб відсвяткувати початок навчального року?

—Ні, не люблю такі заходи і мені справді вже час.

—Зажди!

—Ну що ще?!

—Давай тоді зустрінемося в якомусь затишному кафе та відсвяткуємо разом?

—Чому це ти такий люб'язний зі мною?

—Просто вирішив пізнати краще мою сусідку по парті , адже нам ще сидіти разом цілий рік-і хлопчина почав голосно сміятися, а за ним і я почала хихикати.

—Ну гаразд, якщо ти вже так напрошуєшся то давай зустрінемось біля кафе "Вірменка". Знаєш де це?

—Так, звичайно.

—Гаразд, тоді мені вже час, зустрінемося ввечері.

—Бувай, Міло.