Я повернувся і вирішив не розповідати їм про свій план порятунку.
— Я повернувся! — вигукнув я, заходячи до кімнати.
Оля, хвилюючись, одразу почала:
— Де ти так довго був? Я хвилювалася, ти ж хресний мого сина!
Її слова лунали як нагадування про відповідальність, що лежить на мені.
— Я знайшов класне місце, там можна влаштуватися, і ніхто не завадить. Завтра йдемо всі разом. — відповів я, намагаючись заспокоїти її.
Наступного дня, за півгодини до вильоту, я зібрав усіх.
— Всі готові? — запитав я.
— Так! — відповіли хором.
— Пішли. — сказав я.
Ми йшли недовго, і як тільки прийшли, всі почали збирати припаси. Поки всі були зайняті, я тихо відійшов убік.
Раптом прилетів вертоліт і забрав усіх. Але деякі не хотіли йти без мене. Пара солдатів пішли за мною і знайшли.
— Ось і ти. — сказали вони.
— Тсс, ви мене не бачили. Якщо що — знайшли мене мертвим. — прошепотів я.
— Добре, йдемо. Прощай і удачі. — відповіли вони.
— І вам того ж. — сказав я.
Я вирішив підслухати їхню розмову. Після того, як вони згадали про мене, Олегу стало погано, а Оля розплакалася.
Вони полетіли, а я залишився один. Тепер у мене була лише одна мета — знайти сина та дружину.