Монолитівці, звичайно, відбилися, але у них почалися великі проблеми. Коли ми йшли звідти, я помітив кілька оголошень, і три з них я зірвав.
Нарешті ми повернулися на базу, але ця база виявилася для нас замалою. Тут я раптом вирішив прочитати кілька оголошень, які зірвав.
Коли я почав читати, мене повністю охопили мурашки по шкірі, і мені стало зле.
У першому оголошенні говорилося:
«КРАЩИЙ ПРАЦІВНИК ЦЬОГО МІСЯЦЯ»
Ткачук Олександра.
— ДІДЬКО!ЦЕ Ж МОЯ ДРУЖИНА, ТІЛЬКИ З ІНШИМ ПРІЗВИЩЕМ. ТОБТО, Я ТЕПЕР ДЛЯ НЕЇ НІХТО.... — сказав я, розгублено.
— ЩО У ТЕБЕ ТАМ? — запитав мене Олег.
— ТА НІЧОГО ЦІКАВОГО УСЕ..... КЕПСЬКО, — відповів я йому дуже сумним голосом.
— ДАВАЙ ПОКАЗУЙ МИ ВСІ Ж В ОДНОМУ ЧОВНІ — сказав Олег таким тоном, що це було майже наказом.
З великими труднощами він відштовхнув мене від фото на стіні, швидко пробігся по фотографіям очима і теж був шокований.
— СПІВЧУВАЮ, ЛЬОХО, ЦЕ ЗАНАДТО ПІДОЗРІЛО, — сказав Олег із сумом на обличчі.
— ЛЬОХО, ЩО З ТОБОЮ СТАЛОСЯ? — запитала Оля.
— САША ЗА НИХ, — відповів їй Олег.
Я стояв, дивлячись на ту стінку, і не міг повірити своїм очам. Весь цей час я шукав Сашу, сподіваючись знайти її живою і врятувати. А тепер ця правда вдарила мене, як грім серед ясного неба — вона проти нас.
— ЯК ЦЕ МОГЛО СТАТИСЯ? — прошепотів я сам до себе, відчуваючи, як серце стискається від болю.
— ЛЬОХО, ТИ В ПОРЯДКУ? — запитала Оля, помітивши моє мовчання.
— ВОНА... ВОНА ПРАЦЮЄ НА НИХ, — відповів я, ледве стримуючи емоції. — ВСЯ МОЯ НАДІЯ, ВСІ МОЇ ПОШУКИ — МАРНІ.
— МИ ПОВИННІ ДІЯТИ ОБЕРЕЖНО — сказав Олег. — ЯКЩО ВОНА ДІЗНАЄТЬСЯ, ЩО МИ ЗНАЄМО, ЦЕ МОЖЕ БУТИ НЕБЕЗПЕЧНО.
— АЛЕ Я НЕ МОЖУ ПРОСТО ТАК ЗДАТИСЯ, — прошепотів я. — Я МАЮ ЗНАЙТИ ЇЇ І ЗРОЗУМІТИ, ЧОМУ ВОНА ЗРАДИЛА.
— МИ ДОПОМОЖЕМО ТОБІ. — пообіцяв Влад. — АЛЕ ПАМ’ЯТАЙ, ЩО ЗАРАЗ ВОНА — НАШ ВОРОГ.
Відчуття зради і болю змішувалися з рішучістю. Я знав, що ця боротьба буде найважчою — не лише з зовнішніми ворогами, а й із власним серцем.