Пам'ятаю

Андрій Савенко

Ще рідну мову пом'ятаю, Писати нею рідко став, Пишу російською, соромлюсь, Бо свою рідну проміняв… Цей вірш навмисно написав я, Щоб кожен з вас запам'ятав... Я в Україні народився, Я перше слово там сказав… Мій перший крок був в Україні, Я вперше там перемагав, Навчався падати, вставати, І навіть вперше покохав… Здобути зміг на Батьківщині, Все те найкраще що в мені… Стійкий характер, волі силу, Хоробрість, гідність що в душі... Блакитні очі що вродливі, Душу романтика здобув, А також серце те що б'ється в грудях, Воно заховане навмисно від всіх.. Воно наповнене любов'ю, Добром а також співчуттям… Людиною мене воно зробило, Тепер нагадує воно мені про це щодня… І те що вже роки не був я в Україні Від цього гіршою людиною не став… Я всеж той самий, романтик-українець, І це моє найбільше здобуття... За все що зміг я написати щіро, Я вдячний Богу, Він Зберіг, Повірив... Я вдячний Матері за дещо неймовірне, За подароване життя, воно безцінне… А також вдячний завжди буду Батьківщині… Адже я вперше світ побачив, Саме в Україні... А Савенко

2022-01-10 10:33:02

Інші категорії

Вірші до свят Поеми Філософські Привітання Для підлітків Ода

Інші поети

Ann Hensel

@d0ntvv0rry

Uina Ku

@mayor_hija

Орест Тихий

@orest_tykhyi

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

127

4137

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

104

15377