Висілок
При сосновому лісі був собі висілок. Таке собі невеличке село . Хто-зна як воно називалося . Висілок та й висілок . Село . Із трьох сторін поселення було оточене лісом . Лише одна дорога вела на зовнішній світ . Та й та дорога була занедбана , поросша чагарником , нею майже ніхто не ходив . Може раз в рік комусь не буде чим занятись , і йому взбреде в голову розчистити ту дорогу . Можна сказати висілок був відрізаний від світу. Мало хто про нього знав , звідти ніхто не виїжав . Можна сказати , що поселення жили своїм життям .
Люди в висілку самі все виготовляли , самі вирощували . Самі обробляли землю , садили рослини , ткали пряли , кували , розводили худобу. Висілок жив своїм життям . Кожна сім'я мала своє ремесло
Поселення це було молоде . Йому було може з двадцять років .
Люди там були здебільшого українці . Також були поляки , напівполяки напівукраїнці , але їх було значно менше .
Звідки ж взялися ці люди ?
Це були не просто люди . То були кріпаки , кріпаки , які втекли від свого поневолювача . Ті люди забили польського пана , та втекли у місце де їх ніхто не знайде , з надією почати життя зпочатку . Ось вони уже скільки років так живуть , й життя налагодилось .
Але в поселенні почалися скрутні часи , і вирішили зібрати гроші які в кого полишалися , та й послати якго мудрого чоловіка в село , що находилось в двох днях ходи звідси , шоб купити плуга , бо останній що був у висільку залишився лише один цілий , проте старий , і вже зовсім розламується на друзки . Так , деякі речі у висільку були спільного вжитку .
Дорога до селища лежала через ліс , болота та великий пустир. В тому селищі проходять ярмарки , та про висілок там ніхто й ніколи не чув , бо люди , що забили пана та втекли дуже довго розшукуються і тому про поселення ніхто не знав .
Чоловік із висілька добирався довго він ледве пробивався через лісові хащі . Їхав він на коні , а позаду тіліпався старий трухлявий возик , який жахливо скрипів .
Чоловік мав ім'я Федір . Мати його була польна наймичка, а батько український кріпак . Було тоді Федіру вже за п'ятдесят , волосся у ніого було завите , сиве , на потилиці виднілась лисина. Спину у чоловіка була вся в шрамах , так само як і ступні . Ті грами в нього були ще з самого дитинства . Коли він впав у пана колиски з поля йому добряче діставалося. Федір був не говіркий , дуже рідко усміхався , його худорляве серйозне лице було все в зморшках. Руки і нього були чорні та порепані . В очах Федора можна було прочитати весь його складний життєвий шлях .
Проїхавши ліс та болота , чоловік опинився на пустирі . В далечині виднілось селище . Федір зупинив коня , бо побачив річечку , він вирішив напоїти коня та й самому вмитись . Кінь , що мав ім'я Сонце був білого окрасу , з велитенською безформенною плямою чорного кольору з лівого боку завжди був спокійним , але він так втомився від дороги та упряжі , що жалібно почав хлептати воду із річечки . Федір став на коліна , щоб умитись, вода була прохолодна та чиста і приємно обмивала обличчя чоловіка .
Федір вже хотів був підвестись з колін , та раптово відчув на своїй шиї холодне тонке лезо . Це надзвичайно перелякало його . Він повернув голову й в право і побачив чиїсь ноги . Раптом ця людина грізний заговорила :
— Ще один рух , і голову знесу . Говори де гроші тримаєш !
Федір спробував себе опанувати . Він все ж таки підвівся на ноги і почав говорити .
— Добрий чоловіче , не чіпай мене , я бідний купець , їду на ярмарок по крам , будь ла...
Та людина перебила його :
— Гроші давай паскудо , бо кров спущу !
В руках того чоловіка була сокира, яка помітною трусилася , чоловік був середеього зросту , молодий з чорнявим волоссям , на його руках також виднілися шрами . Вдячна він був у якусь мішкоподібну сорочку , та був у порватих штанях . З-за кущів виднілося ще двоє молодиків , які за всім цим спостерігали . Федір відмовив :
— Що змусило вас , молодий чоловіче , чинити так низько ?
Федір упізнав у цьому чоловікові себе молодого . Людина , що погрожувала йому , ще кілька секунд потримала так сокиру , а потім упустила її на землю . Очі того чоловіка наповнились слізьми він сів на землю , та почав тихо плакати . Тихо , але гірко , через горе та нещастя. Федір звісно запитав , що сталося , а той почав розповідати.
— Тяжко я на пана працюю , все ніяк відкупитись не можу вже сина мого одного в рекрути здав , дочку мою за старця заміж видав , ще трьох моїх дітей мучить , по полях ганяє , ті бідні на кусок хліба моляться , я сам нічого не їм , і жінка моя померла , і сам я зостався з трьома дітьмі в тісній хаті . Та не один я такий , майже все селище наше - Соколівці страждає ...
Так . Справді. В Соколівцях був колись пан . Та злий був пан , боронь Боже такого зустріти . Очі горять вогнем і грізно дивляться на цей світ з під чорних завжди нахмурених брів.
Страшний то був пан і мав він двох дітей , двійнят, Кшистофа і Томека . Ті двоє були шкідниками , ще й якими . Знущалися над новонародженими тваринами, і потім звинувачували в цьому кріпацьких дітей , за що невільні сильно страждали.
Йшли роки , та двійнята росли , і все більше переставали бути схожими одне на одного . Вони змінювались з середини . Якщо Кшистоф яким був таким і залишився , то Томек переріс свою жорстокість . Молодший на кілька хвилин брат почав цікавитися науками та поезіями , він почав вирощувати квіти , за якими він дуже доглядав , і нікому не дозволяв торкатись їх . Особливо Томек подобалась астрономія . На прохання сина , пан відпривив в десять років його на навчання до Кракова .
Але Кшистоф був і не таки й вже й поганим. Усередині нього було трішки чогось поетияного . Марья любила грати на роялі . Воно стояло розкішне , лаковане в гостинній . Кожного дня вона сідала та награвала свої улюблені мелодії . Казимір лише слухав та захоплювався. По смерті Марії він наказав спустити його в підвал разом з нотами.
Одного разу Кшистоф побачив його ніжку під купою мотлоху. Він з кинув з інструменту все лишнє , відкрив рояль . В середині лежали старі запилені ноти . З часом юнак навчився грати , але про е нікому не розповідав , бо вважав це дивним. Грав він лише коли вдома нікого не було. Якось днем Томек поїхав з батьком до міста і Кшистоф захопився інструментом . Він грав і грав . Але Томеку довелося раніше повернутись до дому і він застав брата за роялем. Декілька хвилин він стояв при вході до підвалу і слухав гру Кшистофа. Аж нарешті він закінчив і Томек йому заплескав . Кшистоф так перелякався , що коли швидко закривав рояль , то припняв собі пальці . Таємниця була розкрита і тепер завжди коли Кшистоф грав , Томек приходив і слухав чудову гру .
Повернувся він іншою людиною , освідченою, елегантною , з іншими поглядами на життя .
Повернувся він в чотирнадцять. Він стояв в воротях . Ворота були кувані зі сталі , дорогі . Зверху на них виднілися вироблені власноруч сталеві квіти та листя. На воротах була сталева табличка , на якій було викувано : '' Kazemier I Maria Shvartovsky '' .
Томек оглянувся . Його погляд привернула клумба біля ганку . На тій клумбі як і чотири роки назад виднілися його прекрасні жовті троянди . Так , це була клумба Томека. Вона була доглянута , та добре висапана . Раптом зза будинку вийшла дівчина з відром води . Вона обережно підлила троянди , та прийнялась обсапувати їх . Томек всміхнувся він побачив у тій дівчині щось сонячне , гарне та приємне , щось таке , на яке постійно хотілось дивитись.
Та раптом знову.ж таки зза будинку вийшов такий самий чорнявий , блакитноокий парубок . Це був Кшистоф . Він хитрою усміхнувся і скрикнув до свого брата :
— Як ся маєте пане ?
— О матір, Кшистоф !— радісно відповів Томек .
Вони по брацьки обійнялися , були дуже щасливі один одного бачити після кількох років розлуки .
— Що за дівчина доглядає мою клумбу ? — здивовано та вдавано сердито мовив Томек .
— Та то ... Наймичка мабуть якась . — різко відповів Кшистоф ,— Ходімо , батько в себе в габінеті . Він знає що ти приїхав ?
— Я послав звістку , та незнаю чи дійшла вона.
Як раніше сказано Томек дуже сильно змінився в кращу сторону , і Кшистофа його доброта надзвичайно дратувала , і Томек дуже часто удавав злість , при Томекові чи татові .
Хлопці з'явилися на порозі кабінету пана Казиміра, той в свою чергу був весь у паперах і навіть не побачив їх.
— День добрий ойчец. — мовив Томек
— Поглянь хто тут у нас приїхав — насмішкувато вів Кшистоф
Пан підняв своє чоло , злісно зиркнув на близнят , повільно підвіся , потер руки і підійшов до синів
— Вітаю дома , сину — з ледь помітною усмішкою обійнявши Томека вимовив Казимір.
Його погляд був кам'яним , а щоб завжди був зморщерий в злому виразі обличчя . Пан ніколи не усміхався , його лице завжди було лютим , а на серці лежав великий гранітний камінь.
Батько із стінами пройшли до столової , де челядь уже накривала стіл .Один наймит ненавмисне виронив срібну виделку , яка з брязкотом покотилась по дерев'яній підлозі під стіл . Пан дістав зза поясу батіг і ляснув ним по плечах хлопаку . Ляскіт був такий гучний , що аж у вухах дзвеніло . Кшистоф із злісною усмішкою непохитно стояв праворуч від батька , і дивився як скорчився наймит від болі , та швидко вибіг із кімнати . Томек ж від ляскоту лише здригнувся і машинально скочив за брата .
Люди в висілку самі все виготовляли , самі вирощували . Самі обробляли землю , садили рослини , ткали пряли , кували , розводили худобу. Висілок жив своїм життям . Кожна сім'я мала своє ремесло
Поселення це було молоде . Йому було може з двадцять років .
Люди там були здебільшого українці . Також були поляки , напівполяки напівукраїнці , але їх було значно менше .
Звідки ж взялися ці люди ?
Це були не просто люди . То були кріпаки , кріпаки , які втекли від свого поневолювача . Ті люди забили польського пана , та втекли у місце де їх ніхто не знайде , з надією почати життя зпочатку . Ось вони уже скільки років так живуть , й життя налагодилось .
Але в поселенні почалися скрутні часи , і вирішили зібрати гроші які в кого полишалися , та й послати якго мудрого чоловіка в село , що находилось в двох днях ходи звідси , шоб купити плуга , бо останній що був у висільку залишився лише один цілий , проте старий , і вже зовсім розламується на друзки . Так , деякі речі у висільку були спільного вжитку .
Дорога до селища лежала через ліс , болота та великий пустир. В тому селищі проходять ярмарки , та про висілок там ніхто й ніколи не чув , бо люди , що забили пана та втекли дуже довго розшукуються і тому про поселення ніхто не знав .
Чоловік із висілька добирався довго він ледве пробивався через лісові хащі . Їхав він на коні , а позаду тіліпався старий трухлявий возик , який жахливо скрипів .
Чоловік мав ім'я Федір . Мати його була польна наймичка, а батько український кріпак . Було тоді Федіру вже за п'ятдесят , волосся у ніого було завите , сиве , на потилиці виднілась лисина. Спину у чоловіка була вся в шрамах , так само як і ступні . Ті грами в нього були ще з самого дитинства . Коли він впав у пана колиски з поля йому добряче діставалося. Федір був не говіркий , дуже рідко усміхався , його худорляве серйозне лице було все в зморшках. Руки і нього були чорні та порепані . В очах Федора можна було прочитати весь його складний життєвий шлях .
Проїхавши ліс та болота , чоловік опинився на пустирі . В далечині виднілось селище . Федір зупинив коня , бо побачив річечку , він вирішив напоїти коня та й самому вмитись . Кінь , що мав ім'я Сонце був білого окрасу , з велитенською безформенною плямою чорного кольору з лівого боку завжди був спокійним , але він так втомився від дороги та упряжі , що жалібно почав хлептати воду із річечки . Федір став на коліна , щоб умитись, вода була прохолодна та чиста і приємно обмивала обличчя чоловіка .
Федір вже хотів був підвестись з колін , та раптово відчув на своїй шиї холодне тонке лезо . Це надзвичайно перелякало його . Він повернув голову й в право і побачив чиїсь ноги . Раптом ця людина грізний заговорила :
— Ще один рух , і голову знесу . Говори де гроші тримаєш !
Федір спробував себе опанувати . Він все ж таки підвівся на ноги і почав говорити .
— Добрий чоловіче , не чіпай мене , я бідний купець , їду на ярмарок по крам , будь ла...
Та людина перебила його :
— Гроші давай паскудо , бо кров спущу !
В руках того чоловіка була сокира, яка помітною трусилася , чоловік був середеього зросту , молодий з чорнявим волоссям , на його руках також виднілися шрами . Вдячна він був у якусь мішкоподібну сорочку , та був у порватих штанях . З-за кущів виднілося ще двоє молодиків , які за всім цим спостерігали . Федір відмовив :
— Що змусило вас , молодий чоловіче , чинити так низько ?
Федір упізнав у цьому чоловікові себе молодого . Людина , що погрожувала йому , ще кілька секунд потримала так сокиру , а потім упустила її на землю . Очі того чоловіка наповнились слізьми він сів на землю , та почав тихо плакати . Тихо , але гірко , через горе та нещастя. Федір звісно запитав , що сталося , а той почав розповідати.
— Тяжко я на пана працюю , все ніяк відкупитись не можу вже сина мого одного в рекрути здав , дочку мою за старця заміж видав , ще трьох моїх дітей мучить , по полях ганяє , ті бідні на кусок хліба моляться , я сам нічого не їм , і жінка моя померла , і сам я зостався з трьома дітьмі в тісній хаті . Та не один я такий , майже все селище наше - Соколівці страждає ...
Так . Справді. В Соколівцях був колись пан . Та злий був пан , боронь Боже такого зустріти . Очі горять вогнем і грізно дивляться на цей світ з під чорних завжди нахмурених брів.
Страшний то був пан і мав він двох дітей , двійнят, Кшистофа і Томека . Ті двоє були шкідниками , ще й якими . Знущалися над новонародженими тваринами, і потім звинувачували в цьому кріпацьких дітей , за що невільні сильно страждали.
Йшли роки , та двійнята росли , і все більше переставали бути схожими одне на одного . Вони змінювались з середини . Якщо Кшистоф яким був таким і залишився , то Томек переріс свою жорстокість . Молодший на кілька хвилин брат почав цікавитися науками та поезіями , він почав вирощувати квіти , за якими він дуже доглядав , і нікому не дозволяв торкатись їх . Особливо Томек подобалась астрономія . На прохання сина , пан відпривив в десять років його на навчання до Кракова .
Але Кшистоф був і не таки й вже й поганим. Усередині нього було трішки чогось поетияного . Марья любила грати на роялі . Воно стояло розкішне , лаковане в гостинній . Кожного дня вона сідала та награвала свої улюблені мелодії . Казимір лише слухав та захоплювався. По смерті Марії він наказав спустити його в підвал разом з нотами.
Одного разу Кшистоф побачив його ніжку під купою мотлоху. Він з кинув з інструменту все лишнє , відкрив рояль . В середині лежали старі запилені ноти . З часом юнак навчився грати , але про е нікому не розповідав , бо вважав це дивним. Грав він лише коли вдома нікого не було. Якось днем Томек поїхав з батьком до міста і Кшистоф захопився інструментом . Він грав і грав . Але Томеку довелося раніше повернутись до дому і він застав брата за роялем. Декілька хвилин він стояв при вході до підвалу і слухав гру Кшистофа. Аж нарешті він закінчив і Томек йому заплескав . Кшистоф так перелякався , що коли швидко закривав рояль , то припняв собі пальці . Таємниця була розкрита і тепер завжди коли Кшистоф грав , Томек приходив і слухав чудову гру .
Повернувся він іншою людиною , освідченою, елегантною , з іншими поглядами на життя .
Повернувся він в чотирнадцять. Він стояв в воротях . Ворота були кувані зі сталі , дорогі . Зверху на них виднілися вироблені власноруч сталеві квіти та листя. На воротах була сталева табличка , на якій було викувано : '' Kazemier I Maria Shvartovsky '' .
Томек оглянувся . Його погляд привернула клумба біля ганку . На тій клумбі як і чотири роки назад виднілися його прекрасні жовті троянди . Так , це була клумба Томека. Вона була доглянута , та добре висапана . Раптом зза будинку вийшла дівчина з відром води . Вона обережно підлила троянди , та прийнялась обсапувати їх . Томек всміхнувся він побачив у тій дівчині щось сонячне , гарне та приємне , щось таке , на яке постійно хотілось дивитись.
Та раптом знову.ж таки зза будинку вийшов такий самий чорнявий , блакитноокий парубок . Це був Кшистоф . Він хитрою усміхнувся і скрикнув до свого брата :
— Як ся маєте пане ?
— О матір, Кшистоф !— радісно відповів Томек .
Вони по брацьки обійнялися , були дуже щасливі один одного бачити після кількох років розлуки .
— Що за дівчина доглядає мою клумбу ? — здивовано та вдавано сердито мовив Томек .
— Та то ... Наймичка мабуть якась . — різко відповів Кшистоф ,— Ходімо , батько в себе в габінеті . Він знає що ти приїхав ?
— Я послав звістку , та незнаю чи дійшла вона.
Як раніше сказано Томек дуже сильно змінився в кращу сторону , і Кшистофа його доброта надзвичайно дратувала , і Томек дуже часто удавав злість , при Томекові чи татові .
Хлопці з'явилися на порозі кабінету пана Казиміра, той в свою чергу був весь у паперах і навіть не побачив їх.
— День добрий ойчец. — мовив Томек
— Поглянь хто тут у нас приїхав — насмішкувато вів Кшистоф
Пан підняв своє чоло , злісно зиркнув на близнят , повільно підвіся , потер руки і підійшов до синів
— Вітаю дома , сину — з ледь помітною усмішкою обійнявши Томека вимовив Казимір.
Його погляд був кам'яним , а щоб завжди був зморщерий в злому виразі обличчя . Пан ніколи не усміхався , його лице завжди було лютим , а на серці лежав великий гранітний камінь.
Батько із стінами пройшли до столової , де челядь уже накривала стіл .Один наймит ненавмисне виронив срібну виделку , яка з брязкотом покотилась по дерев'яній підлозі під стіл . Пан дістав зза поясу батіг і ляснув ним по плечах хлопаку . Ляскіт був такий гучний , що аж у вухах дзвеніло . Кшистоф із злісною усмішкою непохитно стояв праворуч від батька , і дивився як скорчився наймит від болі , та швидко вибіг із кімнати . Томек ж від ляскоту лише здригнувся і машинально скочив за брата .
Коментарі