_Серпень 2021 р._ _Зона ООС___
   Олег Дмитрук пильно роздивлявся через бійницю в бінокль позиції сепарів,  не побачивши ніяких рухів зі сторони ворога, повісив бінокль на вішалку. Потім сів на дерев'яний ящик та увімкнув фільм на телефоні.
   До кінця ротації залишалось 2 тижні і дорога до рідного міста, а там ППД, цивілізація, на службу ходити як на роботу. Цей рік був занадто тихим по зрівнянню з попередніми роками, відчувався кінець війни, може ще рік, може два це ООС буде продовжуватись, а далі мирне життя. Олег подивився на годинник, майже тринадцята година, скоро зміна поста.
   Почувся тупіт ніг, це йде зміна. Дмитрук повісив на плече автомат та вийшов з еспешки, запалив цигарку.
   —Як обстановка? — запитав  Іван Вікторов, змінщик.
   —Чотири-п'ять-нуль, — відповів Олег.
   —Щось я на РОПі чув, що завтра зранку буде "акція", це вже мені подобається, — усміхнувся Іван.
   —Трохи сєпарню покошмарим.
   —Ну да. Доповідь була?
   —Так, пару хвилин тому, там "тапік", підтуплює, раптом що, батарейку пошевели і все буде норм.
   —Плюс.
   —Займайся.
   Олег пішов по окопу в напрямку села, де жила його рота, хоч і хат там уже мало залишилось, але жити де було. Він увійшов у хату, там уже на столі була накрита "поляна", організатором як завжди виявився Микола Куліш, любитель дівчат та гучно погуляти, таких як він та його військових собутильників у армії називають "аватари".
   —Олеже, приєднуся, — підкурюючи цигарку, сказав Микола.
   —Зараз буду.
   Олег увійшов у свою кімнату, автомат повісив на гвіздок, перевзувся з кросівок у шльопанці та пішов до кухні. Крім Миколи там сиділи: старший СП сержант Мироненко Гриша "Мирон" і Олесій Тарасенко "Тарас". Микола налив горілки всім по чарці і одну протягнув Олегу.
   —Вип'ємо за те, щоб скоріше провели ротацію і щоб завтра нормально накидали тим денеерівцям, — промовив Микола.
   —А сепарні завтра треба нормально насипати, — сказав Гриша, чоловік років сорока п'яти. — Треба щоб вони нас назавжди запам'ятали.
   Хлопці випили, закусили олів'єхою, яку гуртом зробили, і тушеною картоплею, яку приготував Вікторов. Олег випив три чарки та пішов відпочивати, він не дуже полюбляв вживати алкоголь на передовій, тим баче наступного дня "акція" повинна бути.
   О сьомій ранку всі вісім чоловік зайняли свої позиції. Микола вже зарядив свій РПГ, Вікторов спорядив ленти до свого ПКМ, Мироненко сидів у еспешці біля "тапіка", усі  чекали лише команди.
   —Гепард, Персик, Айва, всі по проводам, — прозвучало по рації.
    Гриша підняв з "тапіка" телефонну слухавку і лише відповів: "Плюс".
    —Колян, працюй, — подав він команду.
    Микола виліз на бруствер траншеї, почувся гучний постріл з РПГ, затріщали кулемети, почали стукати автомати, кругом було чути лише постріли з РПГ та вибухи, постріли автоматів, кулеметів, кругом пахло порохом та маслом для зброї. Усі працювали з азартом, ніхто навіть не міг здогадуватись, що та акція це не війна і не справжній бій, а просто забавка для тих, хто в дитинстві не нагулявся у війну, або забавка для тих хто хотів просто постріляти. То була не війна...