Так, ні
Привіт
Перші паростки зла (Моя перша смерть)
Перстень
Живий?
Так, ні
Пістолет прямо направлений у голову звинуваченого. Чорний, блискучий, ще ніким не використаний револьвер, який Томас придбав нещодавно у подарунок своєму синові. Він вбивця, бандит, мародер… Скільки вже невинних душ він забрав? Він уже і не пам’ятав. Тепер цей тягор він розділить із найдорожчою людиною у цілому світі. Тепер юний Ерік стане таким самим, як і його батько.

— Ні, — тремтячим голосом мовить чоловік, простягаючи розкриті долоні до своїх катів. Вони брудні, вимазані у багнюці з шахти, зтерті до крові. Ерік відводить погляд, пістолет у його руці починає тремтіти. Біле світло майнливо виблискує на досконало відполірованій криці. Томас розчаровано дивиться на Еріка: його син геть не такий.

Томас ледь торкається своєї кобури і плавним, але швидким рухом, витягає свій пістолет. Він ніколи надовго не запам’ятовував момент вистрілу — можливо, аби лише не з’їхати з глузду від своєї жорстокості. Грабіжник впав перед ними, так і розкинувши свої брудні руки. Але і Томас, і Ерік знали, що ніяким грабіжником він не був.
Батько повернувся до сина, сховавши пістолет за пальто. Юнак не відводить погляду від мерця, під яким розтікається чорна рідина.

— Так, — говорить вбивця, бандит і мародер чітко та холодно.
© Б. Ремеді,
книга «Короткі оповідання».
Коментарі