Привіт
Я підвів голову, дивлячись на сонце. Біле коло вижигало мої очі, але я не відводив погляду. Більше ніякий біль не зрівняється із тим, що я вже зазнав.
Я сидів на могилі, склавши руки на колінах. Вони досі тремтіли, цупко зчепившись в замок. У бруді та пилу, що я ще не встиг вимити. У подряпинах, що ще не встигли загоїтись. Я хоронив її наодинці, не випускаючи з рук лопату три години. Потрібно було вирити достатньо глибоку яму, покласти у неї труну і засипати знов. Труну я теж робив сам, із старої шафи, де зазвичай висіли її сукні. Через її хворобу у нас геть не залишилося грошей. А вона б не хотіла, аби я продав її плаття, щоб заробити на гідні похорони.
Я врешті решт відвів погляд, знову нахилившись до могили. В очах стояли чорні плями. Я протер їх, витираючи разом із тим сльози. Я вже годі наплакався. Ці були лише від сонця. Я глянув на надгробок, що теж зробив із дошки. Вона казала, що у мене гарний почерк, але тут букви криві, вицарапані в болі, що б точно передавав мою втрату. Я сподіваюся, що кожен, хто її побачить, це відчує.
Я занадто пізно почув тяжкі, повільні кроки по сухій траві, що роздавалися за мною. Я обернувся, хоча точно знав, хто іде, і глянув на обличчя чоловіка, якого не бачив шість років. Він не плаклав, як я, коли тільки взнав, не виражав болю і печалі. Він дивився пустими очима, і якби я б міг читати думки, у його голові я б не знайшов нічого, що б співчувало моїй втраті.
“Привіт”, — бездушно мовив мій брат, дивлячись зі мною на могилу матері.
Я сидів на могилі, склавши руки на колінах. Вони досі тремтіли, цупко зчепившись в замок. У бруді та пилу, що я ще не встиг вимити. У подряпинах, що ще не встигли загоїтись. Я хоронив її наодинці, не випускаючи з рук лопату три години. Потрібно було вирити достатньо глибоку яму, покласти у неї труну і засипати знов. Труну я теж робив сам, із старої шафи, де зазвичай висіли її сукні. Через її хворобу у нас геть не залишилося грошей. А вона б не хотіла, аби я продав її плаття, щоб заробити на гідні похорони.
Я врешті решт відвів погляд, знову нахилившись до могили. В очах стояли чорні плями. Я протер їх, витираючи разом із тим сльози. Я вже годі наплакався. Ці були лише від сонця. Я глянув на надгробок, що теж зробив із дошки. Вона казала, що у мене гарний почерк, але тут букви криві, вицарапані в болі, що б точно передавав мою втрату. Я сподіваюся, що кожен, хто її побачить, це відчує.
Я занадто пізно почув тяжкі, повільні кроки по сухій траві, що роздавалися за мною. Я обернувся, хоча точно знав, хто іде, і глянув на обличчя чоловіка, якого не бачив шість років. Він не плаклав, як я, коли тільки взнав, не виражав болю і печалі. Він дивився пустими очима, і якби я б міг читати думки, у його голові я б не знайшов нічого, що б співчувало моїй втраті.
“Привіт”, — бездушно мовив мій брат, дивлячись зі мною на могилу матері.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(2)
Привіт
Хоча історія дійсно коротка, проте атмосфера передана чудово. Аж мурахи по шкірі побігли
Відповісти
2022-10-01 12:02:27
1