Під час чотиригодинного польоту Ханна мала вдосталь часу, щоб його вбивати. Вона випила трохи вина, запропонованого стюардесами, неуважно погралась в Candy Crush на телефоні, намацала детективну книжку в сумочці, і тут натрапила на упаковку з кубиками. Вона вже й забула про них.

Вона дістала коробочку та буклет і подивилася на них. Хм... Дивно, але їй здалося, що в магазині вона бачила інші картинки. Тема була та сама, але деталі змінилися. І... хм... жінка на більшості картинок стала схожою на неї. Ні! Вона похитала головою. Це просто маячіння якесь. Вона просто погано роздивилася буклет у магазині, тож не дивно, що не запам'ятала деталей. А схожість з нею може бути просто збігом.

Вона оглянула кубики. Знов те саме бентежне відчуття, що зображення на гранях кубиків змінилися. І цифри – вони не йшли від 1 до 6, там були якісь випадкові числа в діапазоні від 1 до 20. Як таке могло статися? І як взагалі грати в цю гру?

Вона помітила, що пасажир поруч з нею, симпатичний молодик, краєм ока споглядає на буклет і кубики, намагаючись виглядати невимушено і непомітно. Вона почервоніла, потім подивилася на нього. Та до дупи! Яка різниця, це ж просто дурна гра.

"Ви, випадково, не читаєте арабською? – запитала вона. – Боюся, я втрачаю якісь важливі інструкції, обмежуючись лише картинками".

Тепер настала його черга червоніти. "Ні, вибачте... Але, гадаю, за картинками все й так зрозуміло. Можна подивитися?"

"Звичайно".

Він узяв буклет, погортав сторінки і почервонів ще більше. "Ого. Я й не думав, що таке фізично можливе..."

"Покажіть!"

Він захлопнув буклет. "Пробачте. Я надто сором'язливий, щоб показувати жінці такі збочення".

Вони подивилися одне на одного і розсміялися. Щось – чи то вино, чи то тема – наповнило їх піднесеними та грайливими відчуттями.

"А зіграймо в цю гру! А? – Ханна підморгнула йому. – Як щодо того, щоб я кинула кубики, тільки один раз, і ми зробили те, що вони скажуть?"

Він почервонів від збудження і остраху разом.

"А якщо вони запропонують... щось відверте?"

"Ми скористаємось туалетом літака... або орендованою кімнатою після прибуття".

Ханна відчула себе пустотливою. Чоловік облизав губи.

"Що ж... Гаразд! – Він хихикнув. – До речі, мене звуть Серж."

"Ханна. Тож... поїхали..."

Вона потрясла кубики в руках. Їхні серця калатались. Нарешті вона кинула кубики на відкидний столик. Вони пильно придивилися, а потім зітхнули з полегшенням.

"Поцілуватися... з..."

"З незнайомцем, мабуть. Я б цю піктограму тлумачила так..."

"Двічі".

Вони подивилися одне на одного, засміялися, обійнялися і поцілувалися. Потім поцілувалися ще.

"Ммм... У тебе добре виходить..." – муркотнула Ханна.

Серж посміхнувся. "Кинемо кубики ще раз?"

"Щоб подивитися, чи вони запропонують щось таке, чого ми обидва і так хочемо?"

Вони знову обійнялися.

"Давай просто це зробимо. І я пропоную кімнату по приїзду. В тутешньому туалеті затісно".

Вона сховала кубики.

Вони легко протеревеніли решту польоту. На місці вони зняли кімнату, і все трапилось просто ідеально. А далі вони роз'їхалися по своїх рідних містах і більше ніколи не бачилися.