Джош – звичайний підліток, нічого особливого: досить розумний, сором'язливий ботан, непевний та розгублений, по вуха в сексуальних фантазіях і без жодного реального досвіду. І, як він похмуро думає, найближчими роками цей досвід йому не світить.

Одного теплого травневого суботнього дня, не маючи що робити, Джош вирушає на прогулянку до лісочку неподалік. Він буває там досить часто, бо спокій природи приваблює його більше за галасливих однокласників. Він часто мріє зустріти на цих прогулянках дівчину, яка б любила те ж саме, що й він, щоб нарешті бути разом. Звісно, він ніколи її не зустрічає.

Джош роззувається і повільно йде босоніж лісовою стежкою до одного зі своїх улюблених місць – затишної лісової галявинки. Там він лягає в траву, дивиться на хмари в небі й непомітно засинає. Він часто так лежить і дрімає, коли погода гарна.

Невідомо, скільки він проспав, але пробудження цього разу взагалі ні на що не схоже. Він відчуває дивну важкість і стиснутість, чує якесь клацання і шарудіння, і... на його жах... він не може поворухнутися! Йому хіба що вдається розплющити очі, принаймні повіки працюють.

"От срака!" – думає він. "Сракасракасрака..."

Перше, що він бачить, це якийсь... зелений кущ? клубок гілок?.. у нього на грудях і перед обличчям. І... ще один сплеск жаху... ті зелені вусики повільно рухаються! Джош заволав би з переляку, але голосу у нього теж немає, тож він лише хрипить. Зелений клубок падає йому на обличчя. Він стискає очі. Пахне ця штука нічим особливим, як звичайна лісова рослина та й усе.

"Срака, сракасрака!.."

Він чує незвичний гул у вухах, і потім до його голови приходить думка. Він не чує слів, це просто думка, але це виразно НЕ ЙОГО думка.

"Вітаю, новий носіє, – каже ця думка. – Ми – Рій".

"Рій?" – думає він, ніби промовляючи це вголос (хоча голосу в нього все ще немає).

"Саме так. Ця планета – нове гніздо Рою, і ти – перший його тутешній носій".

"Що?.. Чому? Хто?" – в голові Джоша несуться думки. Сам він не міг би їх зараз оформити, але ця істота, очевидно, розуміє.

"Ти – перший носій. Ти допоможеш Рою розповсюджуватися. Поки не залишиться тільки Рій".

"Що?.. Я не буду!.. Як це?"

"Та легко. Хвильку, зараз Рій заселить носія".

І, з жахом, не маючи змоги ані поворухнутися, ані чинити опір, Джош відчуває, як вусики торкаються його ніздрів... його напіввідкритих губ... і, ще бентежніше... щось заповзає до його штанів, до ануса і кінчика члена!

"Входи знайдено", – думає Рій в його голові, і Джош відчуває, як тоненькі вусики ковзають до всіх його отворів. Це здається вічністю, і це відчувається жахливо, і він нічого не може з цим вдіяти.

Врешті це закінчується. Джош важко дихає (це все, що він зараз може робити), відчуваючи міцний рослинний запах у носі та роті. І... щось лячно й огидно звивається всередині його грудей та живота. І потім все закінчується.

"Носія заселено," – думає Рій.

"Що? Як?.. І що тепер?.."

"Тепер носій вирішує, – думає Рій. – Рій може повністю заволодіти тілом і розумом носія. Або ж Рій може залишити носієві значну частку свободи волі та рухів, якщо той підкорятиметься. Рій воліє уникати зайвих зусиль. Який вибір робить носій?"

Джош відчуває себе вкрай нереально. Цього просто не може бути. Він, мабуть, ще спить. Але він все ще відчуває рослинний смак, і щось все ще ледь відчутно ворушиться в його животі, і він все ще не може поворухнутися. І він не може прокинутися з цього.

"Та... – він замружується ще сильніше. – Що ж, у мене немає вибору. Я згоден. Я підкоряюсь".

"Прийнято".

І Джош знову може рухатися. Він сідає, хитаючи головою, тремтячи і важко дихаючи. Навколо нього розкидані вже всихаючі гілки та вусики, і щось на кшталт уламків шкаралупи великого яйця, які швидко розкладаються.

"Тепер носій має розповсюджувати Рій," – думає Рій.

"Що? Як?"

"Шляхом тісного тілесного контакту, переважно через слизові оболонки, хвилин десять буде досить".

Джош мимоволі уявляє собі десятихвилинний контакт слизових оболонок і не може втриматись від нервового хихотіння.

Рій, вочевидь, бачить картинку. "Ви, тутешні носії, робите це отак? Гаразд. Роби це".

"Одна проблема, – Джош вже істерично сміється. – Ніхто не хоче, щоб я це з ними робив".

"Немає проблеми, – думає Рій. – Рій допоможе носієві розповсюджуватися".

"Що... що?"

"Рій сприятиме тому, щоб носій отримав якнайбільше тісних тілесних контактів".

"Ого..." Джош раптом відчуває, що розривається між бажаннями врятувати людство і фізичного контакту слизових оболонок. "Ого... ну..."

"Носій не має вибору в цьому питанні," – нагадує Рій.

"Ну... Нехай... – видихає Джош. – До речі, чи не міг би ти припинити називати мене носієм? Я – Джош".

"Гаразд, Джоше. Ви, носії, завжди такі кумедні в своїй ілюзії окремої незалежності," – подумки хихоче Рій.

***

Джош повертається додому, і наступні пару днів не відбувається нічого. Він починає вже вірити, що все те було лише схибленим кошмаром, аж тут...

Як майже всі інші підлітки, Джош регулярно мастурбує. І от цього разу його член відчувається в долоні якось зовсім незвично. Джош придивляється. Він... він набагато більший, ніж був. Без сумніву. Довший. Товстіший. І... дещо ребристий? Джош ошелешено роздивляється оту свою штуку. Раніше він гадав, чи його член досить великий. Що ж, тепер він може про це більше не турбуватися.

"На здоров'я, – думає Рій. – Тепер спробуй його. Зараз".

І Джош відчуває, як його рука починає рухатися сама собою. Він бере її під свідомий контроль, мастурбуючи далі, і тепер все належить йому. Він намагається зупинитися, але рука рухається далі сама. Він відновлює контроль, і ось це знов його власна рука.

"Ідею ти вхопив," – думає Рій.

Джош мастурбує десять хвилин – у нього ще ніколи це не виходило так довго! – і його накриває такий сильний оргазм, що від приходить до тями лише за кілька хвилин.

"Дідько!.. Ти мене зробив. Ну... що... дякую".

"На здоров'я".

Наступні зміни він бачить у дзеркалі. Він був ані затовстим, ані зам'яким, але й ніколи не був м'язистим, завжди одним з останніх на уроках фізкультури. А тепер... Він здивовано дивиться на вродливого юнака в дзеркалі. Такі незначні зміни, трошки менше жиру тут, трошки більше м'язів там... і який ефект! І це досконале тіло носить його обличчя. Джош придивляється ближче. Обличчя теж ледь помітно змінилося. Дідько, він навіть починає собі подобатися!

"Рій надає перевагу сильним і здоровим носіям, – думає Рій. – Привабливим, також. Це сприяє розповсюдженню".

Джош здригається. Думки про майбутнє розповсюдження Рою поступово стають дедалі менш бентежними і більш захоплюючими.