Дмитруки були зайняті підготовкою до весілля. Галина Дмитрівна допомагала Анастасії Володимирівні всім чим могла, вони дуже здружилися. Ігор Петрович узяв бізнес на себе, щоб Олег Олегович зміг приділити увагу організації весілля. Підготовка йшла дуже швидко, адже залишалося лиш три місяці до весілля.
Щодня Вікторія мала підтримку Миколаївни, подруг, а також Дмитра. Він щодня телефонував запитував про її самопочуття та рану на руці. Та навіть коли від рани залишився тільки рубець, він продовжував дзвонити, адже розумів що дівчині необхідна підтримка. Про Андрія та весілля із Дімою вони не розмовляли, Віка не хотіла та і хлопець теж не згадував, він розумів її.
Настав вечір суботи, батько Вікторії був на роботі, тому що справи всі були на ньому, мама із Лесею у Анастасії Володимирівни, а Віка лишилася вдома. Ввечері Миколаївна вирішила влаштувати дівчині звичні посиденьки, заварила ромашковий чай, спекла улюблений лимонний торт Вікторії, і відправилася за дівчиною до кімнати.
- Торі можна, - промовила жінка постукавши у двері.
- Так заходь, - промовила дівчина, а далі сказала у телефон, - Гаразд, дякую тобі за розмову Миколаївна прийшла, є у нас із нею справи. Гарних снів і добраніч. – дівчина відклала телефон.
- Ну можна і не запитувати хто це був.
- Ай Миколаївна, і я тебе люблю. Чому відразу не запитувати, - додала дівчина обіймаючи жінку.
- Дівчинко моя, я тебе знаю надто довго, тому й не запитувати, від розмов із Олею чи Дашею у тебе настрій не такий.
- Точно такий не розповідай, - сміючись промовила Віка.
- Про це ми зараз поговоримо, тільки не тут. У мене для тебе сюрприз ходімо на кухню. – загадково сповістила Миколаївна.
- Сюрприз та ще й на кухні, я тебе обожнюю просто. Ходімо швидше, хочу вже побачити що мене там чекаю.
Спустившись до кухні дівчина, відразу відчула запах чаю та улюбленого смаколика.
- Миколаївна, ти неймовірна, я тобі це завжди буду казати. Безмежно дякую, ти завжди знаєш що необхідно.
- І тобі дякую сонце, тішити тебе для мене одна радість. Так сідай за стіл і смакуй, а я тобі дещо розкажу.
- Обожню і тебе і твої історії. Розказуй що там із моїм настроєм? – дівчина налила у чашку чай ти присіла за стіл.
- Ех настрій твій, а розказую я, дуже дивно.
- От хто ще краще мене знає аніж ти, навіть я сама не знаю себе як виявилося, тому слухаю уважно
- Пройшло чимало років як я тут працюю, і я знаю кожен твій погляд, кожну нотку настрою у ньому. Так от, місяць тому твої очі показували біль, і можна зрозуміти тебе, перше кохання, та ти моя дівчинка, сильна дівчинка, яка справляється з усім, особливо при хорошій підтримці. Тепер посмішка на твоєму обличчі з’являється частіше, а біль в очах зникає за радістю. Я вдячна тій людині яка щовечора робить тебе радіснішою, і це точно не Оля або Даша. Правда ж ? – запитала Миколаївна з хитрою усмішкою.
- Ох, ти як завжди просто до сліз, - Торі зняла з обличчя сльози і додала, - Скажи ти професор з психології? Як наскільки чітко можна бачити людей.
-Торі ти мене заганяєш у фарбу, який професор? – сміючись промовила жінка. - Це все досвід і спостереження за людьми. І сліз нам не потрібно. Краще розповідай хто тебе так радує.
- Хочу теж мати такий досвід, це напевно дуже тяжко такого домогтися. Та що розповідати, ти знаєш за Дмитра, він до речі майбутній лікар.
- Він друг Миколи так? – уточнила Миколаївна.
- Так. Він людина яка знає як допомогти і фізично і морально, він знає що таке підтримка. Але сприйняти його я можу тільки як друга. Вистачить з мене відносин почуттів і всього іншого.
- Це звісно добре що він така людина, але я тобі скажу на майбутнє, ти не повинна рівняти усіх людей під одного, є дійсно хороші люди, які заслуговують на тебе. І він може бути саме тим.
- Це дуже тяжко, у мене велика недовіра до людей, я розумію що є хороші, але вірити дуже тяжко, не можу себе перебороти. Що мені із цим робити?! – зі смутком в очах мовила дівчина.
- Дівчинко моя, ти вже така доросла, коли тільки встигла так підрости. Повір із цим нічого не зробиш сама, тобі зустрічатимуться різні люди, єдине що ти має робити, так це відноситися до них так як вони до тебе. Розумієш, не потрібно бути хорошою для поганих, і поганою для хороших. З цього і формується наша довіра. Розчарувавшись в одній поганій людині до якої ми поставилися надто добре, ми починаємо ставитися до всіх погано, не дивимося на відношення людей до себе, а продовжуємо ніби помсту тій людині. Але так ми робимо гірше тільки собі, ми заганяємо себе в стрес і ненависть. Тому побачивши хороше ставлення не біжи і не чини погано, придивись, можливо ця людина дійсно варта твого хорошого ставлення.
- Щоразу переконуюся в тому що безвихідних ситуацій не буває, а особливо для тебе. Я обов’язково подумаю над цим усім, і зроблю все що зможу, але нічого не обіцяю.
-Торі, ти просто повинна це сприйняти, обдумування нас інколи заводять у ще більший ліс, тому потрібно налаштуватися і робити речі які до душі. А тепер йди лягай спати, Ігор Петрович буде пізно як завжди, а Галина Дмитрівна з Лесею сьогодні у Дмитруків залишаться, там ще справи є. Тому лягай спати і бажаю бачити тільки хороші сни.
- Ого я й не помітила що вже так пізно, ну гаразд раз ніхто не повернеться то й справді піду спати. Дякую тобі за все, люблю тебе сильно, - вона обійняла Тетяну Миколаївну і пішла нагору у ванну, та лягати спати.
Ще один день минув і забрав із собою порцію того розчарування яке було. Дівчина лягла спати та не думавши ні про що, одразу заснула.