Щодня Андрій та Віка зустрічалися, інколи навіть вистачало часу на прогулянки. Оскільки хлопці для Віки були під забороною батька, про ці стосунки та прогулянки ніхто не знав, окрім Тетяни Миколаївни. Батьки Андрія та Вікторії були у не дуже дружніх відносинах, так як одні та інші були підприємцями, окрім робочої конкуренції між ними була й особиста неприязнь. Віка ніколи не розпитувала чому саме були такі відносини між їх сім’ями, а мама із татом ніколи й не розповідали.
Одного вечора Торі сидівши на кухні, розповідала Миколаївні про ще одне побачення з Андрієм. Вони настільки затягнулися у розмову, що не почули, коли повернулася із роботи Галина Дмитрівна. Мама зайшла до вітальні і почула цю розмову. Увійшовши до кухні жінка відразу влаштувала донці сварку, адже що дівчата товаришували з хлопцями, батьки Вікторії сприймали як щось погане, а тут справжні стосунки.
Г.Д.: -Вікторіє, ти головою хоч інколи думаєш? Тобі батько казав навчатися, а ти вже стосунки крутиш наліво й направо, та ще й знайшла з ким, з сином Дмитруків, зовсім глузд втратила?! Ця новина мене не тішить, а тата тим більше.
В:- Мамо, ти про що? Навчання у мене йде добре, я все встигаю і успішно здаю, і врешті я теж людина і мені потрібен час на відпочинок.
Г.Д.:- Теж мені відпочинок знайшла розваги з Дмитруком. Іншого нічого не вигадала?
В:-Ми зустрічаємося, а не розважаємося, до того ж він хороша і дуже приємна людина. І взагалі яка різниця чий він син. Це ж у вас якась непрязнь між собою, а ми нормально спілкуємося.
Г.Д.:-Так все годі, прийде тато з роботи тоді й обговоримо що ми маємо далі робити із оцією твоє хорошою людиною.
В:-Але ж…
Г.Д.:- Все годі! Йди займись чимось корисним доки є час до вечері.
Віка пішла до своєї кімнати, вона вирішила дочитати книгу яка її дуже захоплювала, оскільки пари були вивчені, а часу до вечері вдосталь. Дівчина поринула в книжку наскільки, що й не зрозуміла як швидко минув час, відірвавшись вона поглянула на годинник, циферблат показував 20:02. Дивно,- подумала дівчина,- о 19:30 повинна бути вечеря, невже мене навіть не кликали. Спустившись у вітальну, дівчина побачила накритий стіл, та маму яка з телефоном біля вуха бігала по цілій кімнаті.
В:- Мамо, щось сталося? Чому тата так довго немає, я думала я вже вечерю пропустила.
Г.Д.:- Сама хотіла б знати де твого батька носить, уже як годину тому мав би бути вдома, і слухавку не підіймає.
Тут роздався дзвінок, Галина Дмитрівна швидко підняла
Г.Д.:-Ну нарешті, де ти є, ми вже тут зачекалися на тебе.
Н:-Доброго вечора, ви дружина Бергес Ігоря?
Г.Д.:-Так, вибачте а ви хто? І де мій чоловік, я хочу його чути негайно!?
Н:- Я лікар швидкої, ваш чоловік потрапив у ДТП, він у тяжкому стані, ми його веземо у центральну лікарню. Під’їжджайте туди!
Галина Дмитрівна дуже зблідла, та впустила телефон. Донька підбігла до жінки.
В:-Мамо, що сталося, де тато, хто це був???
Г.Д.:-Твій батько потрапив у ДТП, його везуть у центрально лікарню нам терміново потрібно туди.
Вікторія принесла документи та викликала водія, і вони із матір’ю відправилися у лікарню. Увійшовши у приймальний покій, на їх вже чекав лікар.
Л:-Ви привезли документи?
В:- Так ось тримайте. А де тато, що з ним?
Л:-Ксенія візьміть документи та викличте хірурга, у нас ургентний пацієнт, терміново!!! У батька сильна внутрішня кровотеча, спровокована сильни ударом подушки безпеки, велике щастя що він вижив, адже внутрішні пошкодження були несумісні із життя. Та оскільки він тут ми зробимо усе аби його врятувати. Зачекайте будь ласка ось тут, як тільки пройде операція я вам все повідомлю.
Операція тривала близько 6 годин, мати постійно плакала, а донька не знала як її заспокоїти. І ось відкрилися двері приймального покою, і зайшов Андрій із матір’ю, Анастасією Володимирівною.
А.В.:-Галино, чула яке у вас горе, співчуваю можливо треба допомога ти тільки скажи, я завжди порчу.
Г.Д.:-Ти що тут робиш? Мені від тебе нічого не потрібно. Як ти взагалі дізналася.
В:-Мамо, це я Андрію подзвонила.
А.В.:-І молодець що так вчинила, мені здається що зараз не та ситуація коли потрібно згадувати помилки минулого, наразі є важливіші речі. Я хочу щоб твій чоловік одужав, повір, ваше нещастя мені добро не принисе.
Анастася Володимирівна підійшла та пригорнула маму Вікторії, а Андрій був поруч із Вікою. Із операційної вийшов лікар.
Г.Д.:- Ну що лікарю як там мій чоловік? З ним все гаразд?
Л:-Розумієте, ми зробили усе можливе, проте крововтрата була надто велика, ми запросили кров у станції переливання, та у вашого чоловіка дуже рідкісна група, станція передала що мала, але цього замало.
Г.Д.:- І що тепер він помре, лікарю зробіть хоч щось, врятуйте мого чоловіка, я знайду будь-які гроші, все що завгодно, тільки врятуйте його благаю..
Л:-Зрозумійте, гроші тут ні до чого, у нас немає ресурсів, необхідні донори, а їх наразі немає.