Привіт, мене звати Джуді і ця книга про мене. Не так давно мені виповнилося 15 років.
Моя мама - Меґан Ніттл- працює хірургом, а тато Грей Дарк має власну контору. Коротше кажучи, він юрист. Мама не захотіла брати татове прізвище, залишила собі дівоче, ну а я все-таки ношу татове прізвище - Дарк.
Так склалося, що моє дитинство було мягко кажучи, не дуже щасливим. Хоча я б і зараз не змогла заперечити, що життя стало кращим. Ні, не стало. Все почалось с того, що мама захотіла, аби я поступила на юридичний фах. Тато повністю підтримав цю пропозицію. Але вони забули про мене -     Я    Н І З А Щ О     Н Е     Х О Т І Л А     Б У Т И     Ю Р И С Т О М!!! Зараз теж не хочу. Ну не бачу я себе у цій професиї! Та проти мами не попреш - це я знала напевно.
Але найголовніше - при світлі дня будь-де всі мене бачать начебто пай-дівчинкою : і у школі, і на вулиці, і навіть удома. І хоч мені всього 16 і закінчую 10 клас, це мені аніскілечки не заважає бути ЗАНАДТО дорослою вночі. Так, я ходжу на туси в ночі, звичайно, потайки від батьків; гуляю під вечір з друзями по shopping center. Компанії здебільшого хлопчачі, хлопцям там і по 17, і по 19 років. У цих групах я звичайно ж одна дівчина. Тому багато разів отримувала ДУЖЕ непристойні пропозиції. Але я розумію, що то таке, тому не ведусь, зразу ж відмовляю. І це ще не весь список. Коротше кажучи, я роблю те, чого краще не робити. Батьки навіть не здогадуються, що я вже маю нічне життя. АЛЕ повірте мені наслово : хоч у мене і є хлопець, я НІКОЛИ ще не мала з ним інтимних стосунків. І знаєте, мені плювати, що ми з ним разом понад 3 роки, мені головне зберегти "дівочу честь". Це мамині слова. Коли кожного разу хлопець починає мене уламувати, я прокручую у голові ці слова і кажу залізне "НІ". Плюс крім того, я  вважаю, що спочатку треба вийти заміж, а потім вже...ну ви зрозуміли. Мабуть, ця психологія теж мені передалася від матері. Чесно кажучи, мої батьки зовсім не цікавляться моїм життям. Їм не цікаво, добре я вчусь чи ні; їм байдуже де я знаходжуся; їм начхати на те, скільки я сиджу у Істаграмі і Вконтакті. Звичайно, легше на все забити і жити як хочеться. Хоча мені ця стратегія ну зовсім не до вподоби. Таке почуття, що ти живеш в інтернаті. Всі рідні про тебе забули, мовби так і треба. Ніхто мене ще в житті не питав, про що я мрію, ким хочу стати, де хочу жити в майбутньому. Ну ви тільки подумайте : в один прекрасний день, такий сонячний безхмарний, тобі безсоромно говорять, що твоє життя передбачено на 20, а то і на 30 років уперед! Мама хоче, щоб я неодмінно змогла : стати юристом, вийти заміж народити ОДНУ дитину, переїхати у Лос-Анжелес, заробляти мільйони, купити крутий будинок, Lambordgini це нещасне... А я хочу народити ДВІЙНЮ, вийти заміж, виростити дітей, переїхати у Польщу і стати стилістом!!!!
Коротше, от таке моє життя, але я вірю, що коли-небудь воно кардинально зміниться!