•Chapter 3•
Ми йшли у ліс. Хлопці вирішили не йти, мабуть злякалися. Майже всю дорогу з моїх очей текли сльози. Було таке почуття, що то я вбила того хлопця. Хотілося, щоб це був лише сон. Ні, це не сон. Коли мені стало трішки легше, я наважилася спитати :
- Алексе, я не розумію, навіщо ти його вбив?
- Через тебе. Якщо б ти не була настільки красивою, такого не сталося.
- Все одно не розумію. Як...ти зміг на таке піти?
- Я не думав про наслідки. - і замовк.
Поки ми йшли, Алекс не промовив ні слова. Я теж ні про що не питала. В голові все сплуталося. Ні, він не міг вбити людину. Це не він.
- Я все знаю.
- Що?
- То не ти скоїв злочин. Це зробив хтось інший, але не ти.
- Не говори дурню. Я вбив і крапка.
- А я і далі буду вірити, що то був не ти. Тебе ж за ґрати кинуть.
- Ну і добре.
Ще ніколи я не бачила Алекса таким.
- Ми зможемо виплутатися з цього. Я допоможу. У мене тато юрист.
- Не треба. Ти й так багато часу згаяла зі мною. Думаю, нам треба порвати.
- Після того що було? - я не вірила своїм вухам.
- Ти хотіла піти, то йди. Краще б ми тоді 3 роки тому не зустрілися.
- Не говори так... - я розуміла, що не зможу більше нічого вдіяти.
- Ми зовсім різні, ти краща за мене в усьому. Я впевнений, що ти знайдеш кращого хлопця.
- Ні, не знайду. Я буду з тобою до кінця.
- Це неправильно.
- Але це не так....
- Я сказав, йди!
- Але...
- Знову хочеш правди, тоді от : я кохаю іншу.
Сльози потекли по обличчю. Потім я закричала:
- Тоді справді, ти правий! Я йду, ти мені не потрібен! Я хотіла допомогти, бо кохала, але тепер це дійсно не має ніякого значення. Я тебе ненавиджу, чуэш?! - і кудись побігла.
Коли я нарешті прибігла додому, то повністю дала волю сльозам. "Ненавиджу.... Я тебе кохала всім серцем, а ти...", - десь такі думки крутилися в голові.
Я кинула фотографію з Алексом об стіну. Скло полетіло врізнобіч. Порозкидала речі, розбила вікно, після чого остаточно розридалася і сіла на підлогу. Це було початком розколу.
- Алексе, я не розумію, навіщо ти його вбив?
- Через тебе. Якщо б ти не була настільки красивою, такого не сталося.
- Все одно не розумію. Як...ти зміг на таке піти?
- Я не думав про наслідки. - і замовк.
Поки ми йшли, Алекс не промовив ні слова. Я теж ні про що не питала. В голові все сплуталося. Ні, він не міг вбити людину. Це не він.
- Я все знаю.
- Що?
- То не ти скоїв злочин. Це зробив хтось інший, але не ти.
- Не говори дурню. Я вбив і крапка.
- А я і далі буду вірити, що то був не ти. Тебе ж за ґрати кинуть.
- Ну і добре.
Ще ніколи я не бачила Алекса таким.
- Ми зможемо виплутатися з цього. Я допоможу. У мене тато юрист.
- Не треба. Ти й так багато часу згаяла зі мною. Думаю, нам треба порвати.
- Після того що було? - я не вірила своїм вухам.
- Ти хотіла піти, то йди. Краще б ми тоді 3 роки тому не зустрілися.
- Не говори так... - я розуміла, що не зможу більше нічого вдіяти.
- Ми зовсім різні, ти краща за мене в усьому. Я впевнений, що ти знайдеш кращого хлопця.
- Ні, не знайду. Я буду з тобою до кінця.
- Це неправильно.
- Але це не так....
- Я сказав, йди!
- Але...
- Знову хочеш правди, тоді от : я кохаю іншу.
Сльози потекли по обличчю. Потім я закричала:
- Тоді справді, ти правий! Я йду, ти мені не потрібен! Я хотіла допомогти, бо кохала, але тепер це дійсно не має ніякого значення. Я тебе ненавиджу, чуэш?! - і кудись побігла.
Коли я нарешті прибігла додому, то повністю дала волю сльозам. "Ненавиджу.... Я тебе кохала всім серцем, а ти...", - десь такі думки крутилися в голові.
Я кинула фотографію з Алексом об стіну. Скло полетіло врізнобіч. Порозкидала речі, розбила вікно, після чого остаточно розридалася і сіла на підлогу. Це було початком розколу.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(4)
•Chapter 3•
Боже як це чудово
Відповісти
2018-05-16 17:57:19
1
•Chapter 3•
Чому ви не написали продовження? Це дуже цікавий твір. Напишіть його
Відповісти
2018-07-06 18:29:07
1
•Chapter 3•
Хочу продовження!!!!
Відповісти
2018-07-13 06:20:31
2