_Алекс_
Мені було боляче на неї дивитися, коли сказав про те, що кохаю іншу. Я ніколи їй не брехав, але зараз... Я сказав неправду, що більше її не люблю. У мене просто не було вибору. Я не хочу, щоб Джуді була вплутана у це все.
Зараз я сидів у своїй кімнаті з пляшкою вина. 
У голові була повна мішанина думок. Ну чому все так вийшло? Може піти до Джуді і розказати всю правду? Ні, не можна.
Я розумію, що мої дії дуже змінять дівчину, але що я мав робити, якщо тобі погрожують смертю коханої людини, за недотримку слова? Тому тільки залишилося чекати.

_Джуді_
Я прокинулася на паркеті. Перше, що я побачила, було розбите вікно і фото Алекса.
Захотілося плакати, коли я остаточно зрозуміла, що це кінець. Але що би зараз я собі не говорила про Алекса типу, який він поганий, все рівно я продовжувала його щиро кохати.
Щоб хоч якось перестати думати про хлопця, я вирішила піти до подруги.
Коли вже підходила до будинку, то зустріла Віктора. Дивно, він був якийсь такий... Не як завжди.
- Що ти тут робиш? - спитала я, навіть не привітавшись.
Віктор відповів не одразу, але здається, придумав відповідь за долю секунди :
- Та знаеш, просто проходив біля будинку. - замявся той, наче мала дитина. - До речі, я чув, що ви з Алексом розійшлися, це так?
- Ця тема закрита. - відрубала я.
- Я хотів сказати, що він тебе кохає.
- Ти серйозно?! Алекс сам сказав, що у нього інша!
Віктор похитав головою : мол, у нього нікого не має.
- Впевнений? - я не вірила.
- Повністю. Всі ці 3 роки, він любив тільки тебе. Він до інших дівок навіть не залицявся.
Від тих слів, моє серце забилося швидше.
- Все рівно зараз це немає ні найменшого значення. - похнюпилась я.
- Слухай, от як на мене, він би тебе ніколи не кинув. Тут щось темне. Навіть наспір би такого не зробив.
- То ти маєш на увазі, що хтось його налякав? Якщо так, то чим? - задумалась я.
Коли Віктор казав правду, то з того випливає...

_Алекс_
...Я нікого не вбивав. Так, того дня я все таки побив хлопця, але не вбивав.
Страшно те, що на мене повісили цей ярлик, з загрозою життю Джуд.
Точніше, якщо я не сяду за ґрати, вб'ють мою дівчину.
Я її кохаю, тож краще хай я постраждаю, ніж вона. Цього не має статися.

_Джуді_
- Ти знаєш, де зараз Алекс? - спитала я.
- Ні, але можливо він удома.
- Тоді я піду до нього.
Не вспів Віктор нічого заперечити, як я вже летіла через усе місто до коханого.
Через хвилин 15, я стояла під дверима.
Натиснула на дзвоник. Один раз. Другий. А він все ще не відчиняв.
Я почала кричати :
- Алексе, відчини, прошу! Мені треба з тобою поговорити. Алексе!
Але він і далі не відчиняв. Я почала ридати.
- Не заставляй мене плакати... - ридма шепотіла.

_Алекс_
Я сидів, зіпершись спиною на двері.
Чув, як плаче Джуді.
Чув, як вона прошепотіла : "Не заставляй мене плакати".
- Пробач. - мовби відповів дівчині і по щоці скотилася велика сльоза.

_Джуді_
Я просиділа під дверима Алекса 4 часа. Сльози капали на підлогу під'їзда. Врешті решт, встала і поїхала додому.
Вже в квартирі закрилася у кімнаті і заснула у одязі на дивані.
Коли батьки прийшли з роботи і побачили мене у такому стані, вирішили не будити.
- Що з нею? - пошепки спитала мама.
- Може хлопець кинув? - подумав тато.
- Отой Алекс? От і добре, якщо і так. Він мені ніколи не подобався. Ще й занапастив життя нашої дівчинки.
- Згоден.
Страшне те, що я все це чула.
Але що я могла зробити?