Дівчата такі дівчата.
Коли дощ гуляє по стрісі, а сон все ніяк не хоче приходити в гості, що ж ще залишається робити дівчині, як не переглядати нові фотографії коханого. І байдуже, що вже майже півроку смертельний яд кохання Амура вивітрився з їх легень, мрійниця до останнього намагається вірити в диво, вірити у взаємне кохання на відстані.
Як з запиленої полички дістає бабуся стару кіноплівку, так і юна панна шукає спогади щасливих годин в рештках своєї пам’яті. Їй всеодно, що буде потім: знищений настрій, сльози, депресія.. Вона відчуває необхідність згадати це зараз і негайно, інакше здається, що життя піде шкереберть. Звилини, мов ті шестирінки починають заводитись і ,магічним порухом, дівчина опиняється посеред парку, де вони разом їли морозиво, сміялись, бавились і вперше прогулювались, тримаючись за руки. А потім згадується, як за тисячі кілометрів поодаль вона дізнається про страшний та важковиліковний діагноз свого єдиного. Ні, головне не здаватися. Поки вона далеко від нього, їх телефони червоніють від перенагрівання та сакральних таємниць, якими діляться ці обоє. Ще ніколи це маленьке дівча не почувало себе таким щасливим і невинним, ще ніколи їй ніхто не казав стільки приємних слів, ще ніколи їй не кричали «я тебе кохаю» до зриву голосових зв’язок.. Наївна та закохана, вона летіла назад до рідного містечка щоб якнайшвидше побачити його глибокі очі кольору смарагду та невинну посмішку, почути заспокійливий голос, що переконує – боятися нічого.
Було байдуже на давно не бачену рідну домівку, головне скоріше побачити свій єдиний промінь сонця серед сірих, заклопотаних хмар. Вперше в житті вона збрехала рідним, вперше в житті вона бажала бачити когось так сильно. Витримавши годину важкого очікування, дівчина зійшла з металевого коня і здалеку побачивши до болі знайомий силует, побігла назустріч. Нарешті вона побачила закоханий погляд, відчула ніжні обійми, почула теплий, літній голос..
Кіноплівка з надзвичайною швидкістю промотується далі, піднесена героїня переноситься до іншого спогаду. Вже вкотре збрехавши батькам, дівчина не в змозі витерпіти біль розлуки, тому кидається до металевого скакуна, неначе скажена. Знову її зустрічає коханий, який весь час зігрівав душу телефонними розмовами. Він радів за її нові перемоги, хвилювався за самопочуття, заспокоював під час чергової сварки з рідними. Ось вони усамітнюються посеред величних крон дерев, сонячних промінчиків, подалі від білосніжних і холодних лікарняних палат. Двоє закоханих, хоч на декілька хвилин, проте забувають всі негаразди, що їм підкинула вибаглива Доля. Вони надто захоплені один одним, щоб звертати увагу на життєві негаразди. Їх вуста поєднуються в несміливому першому поцілунку.. Картина знову тьмяніє…
Повертаючись до реальності, дівчина з подивом помічає, як з очей одна за одною капають сльози. Немов корабель під час шторму, її кидає з одного спогаду в інший, все перемішується, і залишається лише один єдиний не зачіплений міні-фільм: картина їх останньої зустрічі.. Це мабуть найбільше, про що жалкує бідолашна, адже вона тоді й не здогадувалась, що бачить його в останнє..
Рутина щотижневих зустрічей по графіку накрила двох закоханих з головою. Затягнута роботою, дівчина приїзджала в ненависну лікарню за будь-якої вільної хвилини. Це була її єдина розрада, бо там вона могла по-справжньому посміхатись і радіти життю. Здавалося, що так буде тривати вічно. Захоплена й потопленна вироєм любові, вона не помічала, як при кожній зустрічі зменшуються теми для розмов, спільні інтереси, погляди на життя та взагалі хоч щось нове. Те, що назавжди залишить слід в серці юної панночки так це те, що її обранець знав і відчував ці чорні діри в зустрічах. Нічого не розповідаючи, він все більш віддалявсь від набридливої простачки, до якої вже зник інтерес.. Продовження ця історія любові вже не мала.. З останньою обіцянкою повернутися за тиждень, вона вже не повернулася ніколи…
Вдох… Видих… Широко розплющені очі.. Маска страху й болі охопила обличчя невинної панни. Руки починають труситися, сльози рвуться на волю, а серце несамовито калатає. Щасливі спогади ще більш поранили її молоду й необізнану душу. Чому не існує препарату від пам’яті? Дівчина зараз залюбки випила пляшечку таких пігулок і спокійно продовжила своє існування далі. Тендітні пальці набирають його ім’я і вже через декілька секунд вона знову побачить його привабливе обличчя, хоч на фотографії. Так набагато краще, аніж травити себе дурними спогадами. Вона лише переконається що він щасливий, так як вона мріяла і сподівалася…
Як з запиленої полички дістає бабуся стару кіноплівку, так і юна панна шукає спогади щасливих годин в рештках своєї пам’яті. Їй всеодно, що буде потім: знищений настрій, сльози, депресія.. Вона відчуває необхідність згадати це зараз і негайно, інакше здається, що життя піде шкереберть. Звилини, мов ті шестирінки починають заводитись і ,магічним порухом, дівчина опиняється посеред парку, де вони разом їли морозиво, сміялись, бавились і вперше прогулювались, тримаючись за руки. А потім згадується, як за тисячі кілометрів поодаль вона дізнається про страшний та важковиліковний діагноз свого єдиного. Ні, головне не здаватися. Поки вона далеко від нього, їх телефони червоніють від перенагрівання та сакральних таємниць, якими діляться ці обоє. Ще ніколи це маленьке дівча не почувало себе таким щасливим і невинним, ще ніколи їй ніхто не казав стільки приємних слів, ще ніколи їй не кричали «я тебе кохаю» до зриву голосових зв’язок.. Наївна та закохана, вона летіла назад до рідного містечка щоб якнайшвидше побачити його глибокі очі кольору смарагду та невинну посмішку, почути заспокійливий голос, що переконує – боятися нічого.
Було байдуже на давно не бачену рідну домівку, головне скоріше побачити свій єдиний промінь сонця серед сірих, заклопотаних хмар. Вперше в житті вона збрехала рідним, вперше в житті вона бажала бачити когось так сильно. Витримавши годину важкого очікування, дівчина зійшла з металевого коня і здалеку побачивши до болі знайомий силует, побігла назустріч. Нарешті вона побачила закоханий погляд, відчула ніжні обійми, почула теплий, літній голос..
Кіноплівка з надзвичайною швидкістю промотується далі, піднесена героїня переноситься до іншого спогаду. Вже вкотре збрехавши батькам, дівчина не в змозі витерпіти біль розлуки, тому кидається до металевого скакуна, неначе скажена. Знову її зустрічає коханий, який весь час зігрівав душу телефонними розмовами. Він радів за її нові перемоги, хвилювався за самопочуття, заспокоював під час чергової сварки з рідними. Ось вони усамітнюються посеред величних крон дерев, сонячних промінчиків, подалі від білосніжних і холодних лікарняних палат. Двоє закоханих, хоч на декілька хвилин, проте забувають всі негаразди, що їм підкинула вибаглива Доля. Вони надто захоплені один одним, щоб звертати увагу на життєві негаразди. Їх вуста поєднуються в несміливому першому поцілунку.. Картина знову тьмяніє…
Повертаючись до реальності, дівчина з подивом помічає, як з очей одна за одною капають сльози. Немов корабель під час шторму, її кидає з одного спогаду в інший, все перемішується, і залишається лише один єдиний не зачіплений міні-фільм: картина їх останньої зустрічі.. Це мабуть найбільше, про що жалкує бідолашна, адже вона тоді й не здогадувалась, що бачить його в останнє..
Рутина щотижневих зустрічей по графіку накрила двох закоханих з головою. Затягнута роботою, дівчина приїзджала в ненависну лікарню за будь-якої вільної хвилини. Це була її єдина розрада, бо там вона могла по-справжньому посміхатись і радіти життю. Здавалося, що так буде тривати вічно. Захоплена й потопленна вироєм любові, вона не помічала, як при кожній зустрічі зменшуються теми для розмов, спільні інтереси, погляди на життя та взагалі хоч щось нове. Те, що назавжди залишить слід в серці юної панночки так це те, що її обранець знав і відчував ці чорні діри в зустрічах. Нічого не розповідаючи, він все більш віддалявсь від набридливої простачки, до якої вже зник інтерес.. Продовження ця історія любові вже не мала.. З останньою обіцянкою повернутися за тиждень, вона вже не повернулася ніколи…
Вдох… Видих… Широко розплющені очі.. Маска страху й болі охопила обличчя невинної панни. Руки починають труситися, сльози рвуться на волю, а серце несамовито калатає. Щасливі спогади ще більш поранили її молоду й необізнану душу. Чому не існує препарату від пам’яті? Дівчина зараз залюбки випила пляшечку таких пігулок і спокійно продовжила своє існування далі. Тендітні пальці набирають його ім’я і вже через декілька секунд вона знову побачить його привабливе обличчя, хоч на фотографії. Так набагато краще, аніж травити себе дурними спогадами. Вона лише переконається що він щасливий, так як вона мріяла і сподівалася…
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(14)
Дівчата такі дівчата.
Заінтригували!!!)
Відповісти
2021-04-05 18:44:22
Подобається
Дівчата такі дівчата.
Боляче 🥲
Відповісти
2021-08-12 09:26:53
1
Дівчата такі дівчата.
Люблю, коли прописані емоції та почуття героїв, їхні мотиви вчинків. Оця рамка оповіді - перебування в моменті, у кімнаті з головною героїнею на початку та повернення до неї в кінці, переживши кілька тижнів (місяців?) приємних спогадів сприяє кращому сприйняттю атмосфери. От тільки порівняння та використання синонімів не надто нове, відчувається, що я таке вже сотню разів читала в інших творах.
Відповісти
2023-09-08 09:36:31
1