Настав той момент, момент, коли тебе ніхто не врятує, ніхто вже не відмаже від фронту, і залишається лиш сподіватися на краще, сподіватися на цілу спину й здорове серце, до кінця бою. Саме на це сподівався Дрізд, беручи свого улюбленого карбіна у молодого зброяра.
-Готовий?- з усмішкою запитав той, затримавши зброю у своїй руці.
-Так!-пролунала відповідь юнака.
-Тоді щасти тобі!
У словах зброяра не було, ані крапельки сміху, сарказму, чи ще чогось, що нагадувало про веселощі. На очах у джури виблискували сльози, а руки трусилися, наче перед страхом смерті. Дрізд подякував і вже хотів піти, та потім розвернувся і сказав: "Тобі теж"- у відповідь пролунала мовчанка. Голова солдата повернулася вперед і його силуета було вже не видно. На фронті панувала цілковита тиша. Було чутно, як гуде вітер і те, як бійці боялися страшного бою. Всі чекали сигналу - звуку, який міг би означати хоч якесь наближення ворога, та постріл ніяк не лунав. Всі стояли на своїх позиціях, доки медик не крикнув: "Я чую рух! Пора!" і з-за горбу повизирали стволи, почавши страшнючу криваву стрілянину. Дрізд не мав упевненості у собі, та знав що заради своєї батьківщини здатен на усе. В деякі моменти його так розпирало, що він ділився своїм духом патріотизму з товаришами, викрикуючи різні фрази, що будили у людях надію. Люди померали, набої зникали, але дух патріотизму жив і його вже нічого не вбило б. Так тривало, доки у Америки не закінчились набої. Дрізд запропонував класти трупи, щоб закритися від ворога, та ніхто не слухав. Доки солдат намагався затягти товариша на пагорб, всі вибігли у поле, щоб боротися лоб у лоб із фашистами. Герой розчарувався через це; його не послухали і пішли губити свої життя задарма. Вже було нічого робити і боєць ринув у бій разом із колегами, та виявилось, що не було у цьому сенсу і колег вже теж не було: на полі лежали десятки трупів, а недалеко ховалися ті, хто вижили і заховалися, аби застати ворога зненацька, і Патрік намагався відстрелюватися, та виходило не сильно. Серед трупів видихався і зброяр. Це значило, що їхні, з Дроздом побажання не допомагають і виходу вже немає... Немає крім... Дрізд швидко рушив за пагорб. Позаду лунали постріли від ворожих стволів, та юнака це аж ніяк не лякало, бо у його голові крутилось лише одне: контракт. Він швидко підбіг до чорної калюжі та пірнув у бездонну глибінь.
-Отже, ти повернувся.- урочисто промовили роботодавці.
-Давайте контракт.
-Навіщо так поспішати?- перед Дроздом матеріалізувався контракт і голка.
Солдат швидко пробігся очима: "Я згоден, на продаж своєї душі!", "Я згоден, що не буду нехтувати наказами своїх власників!" і ще щось подібне.
-Я бачив, на що я буду здатен... Я згоден!
-Тоді підписуй!
Дроздові не було чого втрачати, тому на місці підпису раптово з'явилася людська кров.
-З вами було приємно співпрацювати!- саркастично промовили невідомі і блискавично прорізали голову новачка. Дрізд знепритомнів та безпорадно плавав на місці секунд з двадцять, після чого він вже не відчував холоду нескінченості, зате його тіло стало "багатограннішим". В руках звичайного бійця з'явилась сила, яку неможливо виміряти. Рідина навколо юнака стала більш густою, що дало б йому змогу випливти, та це було задовго. Тоді, Дрізд зібрав всі свої думки до купи: "Я хочу покинути це місце!". Простір став рухатись, точніше, Дрізд став рухатись і набирати швидкість. Він так розігнався, що ним аж вистрілило з калюжі у бік мертвого поля. Німці вже просікали трупи своїми палицями, як у центр поля бою, з неба, впало щось велике і чорне. За купою пилюки та піску виднівся двометровий, повністю чорний демон, із порожніми очицями, з яких випучувало біле світло. Він стояв непорушно, як один фашист крикнув щось своїм друзям. По чудовиську провели обстріл, та бездушний не відчув жодної кулі, а його міць казала, що стояти так просто не добре, бо шкода витрачати таку силу дарма. Після пасивного непорушного вистоювання, нечистивий схопив того, хто кричав і відірвав йому першу, а потім і другу ногу, взяв смертного, що стояв зліва і зламав йому ребра, вдаривши того з усієї сили кулачиськом, наступному розкроїв череп і кинув труп у цілого фашиста. Безногий ще валявся і верещав від болю.
-Та замовкни вже!- крикнув непробивний, підходячи до жертви.
Він простягнув руку до інваліда і поклав її йому на лоба. Вона почала повільно опускатися крізь шкіру і кістки, наче крізь суміш цементу, та німець продемонстрував свою відданість і, схопивши демона за руку, дістав гранату - фашист був схожий на пазл, а демонічна постать так і стояла із простягнутою рукою. Створіння озирнулося: солдат, який щойно лежав під безголовим трупом вже біг стрімголов. Нечистивий обернувся і вказав Патріку на іншого втікача - друг швидко збагнув і побіг його ловити. Демон торкнувся землі своєю рукою, і по ґрунту розпливлась чорна рідина, в якій він швиденько потонув, з'явившись у своєму парку розваг. Для чорного вбивці не було проблемою здолати всі перешкоди, у вигляді кімнати з дванадцятьма чорними дверями, та доріжка над якою безшумно кружляли чорні куби. Демон вибрався з тої самої чорної калюжі, де все почалося і побачив утікача за три метри від себе. Створіння ринулося до слабкодухого і, коли дісталося цілі - відірвало йому голову. Залишилося лише перейти на бік, звідки і з'являються ці підсвинки. За протилежним пагорбом, виявляється, залишилось чоловік сорок, які вже відпочивали би, якби не чорний суперсолдат, здійнявший паніку навколо.
-Тепер ваша черга!- сказав демон і залився зловісним сміхом, опісля скрутивши голову німцю, який щойно вийшов, щоб прокоментувати обставини.
Стовідсотковий злодій зістрибнув із багорба, ковтаючи кулі усім тілом та почав свою страшну справу. Кінцівки літали в усі боки, а супротивники дохли, як мухи. Від рейхівців, нажаль, уже нічого не лишилося, крім одного боязкого солдатиська. Вбивця вже замахувався, як його руку раптово щось зупинило. В очах у нього з'явився туман. Бездушний зрозумів, що це значить і попросив у малого зачекати, доки сам робив нову калюжу. Юнак почав смикатись і, коли вже здійнявся, для того, щоб втікти, його схопив демон і кинув у калюжу. Вона була набагато глибшою, ніж здавалася і фашист, через деякий час, провалився в неї цілком. Тим часом нечистивий кудись зник, а голова угрупування невідомих німецьких партизанів вже готував своїх бійців до диверсії,  коли почув крики і сварку німецькою. Через хвилину, головнокомандуючого позвав малий Гриць, що залишився від російських полонених, разом зі своїм другом. На території облоги стало тихо, а на землі лежала купа трупів і чорна, як нафта, калюжа.
-Leute...- командир здивовано поглянув на своїх колег, тоді повільно повернувся до поля.- Wir haben gewonnen... Перемога!
-Перемога!!!- всі разом закричали переможні слова.