24 лютого

Про красу твою говорили багато.

Про людей твоїх

відвертих, простих…

Скільки ще говорити, й чи варто?

Той у землю поліг,

хто узріти не зміг.

Хай затихнуть в ночі оксамитній

град, удари,

сирени, вогні.

Майорять хай лиш жовто-блакитні

крізь білії хмари,

на нашій землі.

За червоними стінами, у великих кімнатах

ворог тліє, зсихається,

горить-не-згора.

У брехливих новинах, безжальних гарматах,

в автозаках ховається,

тремтить, помира.

Невблаганна історія пише уроки.

Що розкаже? Не знаю.

Невідомо й кому.

Прийдуть нові на землю пророки

і підуть по тім краю

проклинати війну.

4/03/2022

Алгоритм під час кризи

Зарядка, сніданок, читання.

Не дуже складний алгоритм.

Та лінь плете виправдання:

від «війна…» до «дедлайн горить!»

У швидко мінливому світі,

де віра до віри веде,

важливо любити уміти,

важливо не втратить себе.

Снують вогні автостради

з переїзду новий переїзд.

Все ж краще збирати поради,

поклавши в одну із валіз.

Проблеми із нами навічно.

Їх рішення – ціле життя.

Одні нас безжально калічать,

а інші ведуть з небуття.

Мільйони причин, щоби жити

циклічно ростуть із кохання.

Аби їх торкнутись-узріти:

спершу – зарядка,

далі сніданок,

ну, і звісно, читання.

21/03/2022

Буча

Вони є люди?

Чи ж не звірі…

Лишають згарище по собі всюди.

Думки руйнують, рушать мрії.

Зникають голоси, мовчать квартири –

тиша.

Лиш дим та попіл їх орієнтири.

Якщо ненависть барва, — найгустіша,

чорна. Така, щоб і з одягу не змилася ніколи,

як і кров.

Я тою фарбою усе заллю довкола,

щоби їх сліду не побачить більше знов.

І їх не буде.

Їхня мова зникне.

Зникатимуть їх осередки скрізь і всюди.

Бо світ не пристосується, не звикне.

Рабом не стане, на відміну від.

Не скориться.

У темну прірву скине гніт.

Скидав і скине ще раз, як повториться.

Майбутнє має той, хто мирно спить вночі.

Ми мирно спали,

тож до майбутнього ми маємо ключі.

А ви свої просрали.

5/04/2022

Гірко

Ми говорили важко одне з одним.

Війна в країні стала й поміж нами.

Холодна яма, прірва і безодня

росли углиб під нашими мостами.

Короткі кроки не ведуть до щастя.

До ліпшого прямують швидко, стрімко.

Взаємними лишились лиш напастя.

Щож, така любов – це, справді, гірко.

3/05/2022

Знати

Чи може відповідь бути простою?

Та й чи питають просто так?

І якщо спокій є кінцем атак,

то мир закінчиться війною?

А що як миру не було?

Немає, не було й не буде.

Його придумали наївні люди,

аби їх щось кудись вело.

Якщо немає миру, то війна —

це видумка також. Обман!

Міраж, видіння, злий туман,

гірка фантазія вона…

Цього нема, а є страждання.

Це видумка, а люди мруть!

Усе в порядку, а у водах ртуть,

і рішення — сліпе мовчання?..

Відповідати — легко не бува.

Питати — складно. Дуже складно.

Знання — велике, та нещадне:

тамує, вабить і вбива.

20/08/2022

Тінь

Пробігла чорна тінь поміж будинками.

По білім снігу проплила вона.

Укрившись синьо-білими сніжинками,

заснула на околицях війна.

Не чути пострілів, що не хвилюють зовсім.

Не чути криків, немає голосів.

А може і вона пішла, як осінь,

із оберемком жита колосків?

Відлига за відлигою. Морози.

І свято, що вже близиться, ось-ось…

В блакитно-карі очі іскри, сльози

і пасмо чорної тіні вп‘ялось.

Вона чатує на сміливі душі.

Дарує тільки горе і печаль.

Лиш поглядом катує, мучить.

Журба та лихо — ось її мораль.

Ця тінь нависла над країною.

Життя гребе, мов данину з села.

Міста лишає згарищем-руїною

лиш помахом саванного крила.

Вона триває рік чи сотні років?

І як нам в цій війні перемогти?

До цілі залишилась пара кроків

чи сотні кілометрів треба йти?

19-20/02/2015