Квартира Михайла виглядала як склад жахів. Олексій ходив кімнатами, намагаючись не реагувати на сморід, який, здавалося, в'ївся в стіни. Запах гниття, сечі, алкоголю і ще чогось – солодкуватого, майже квіткового.

– Боже, він тут жив чи свиней розводив? – пробурчав Ігор, натягуючи маску вище на ніс.

– Схоже, він не дуже переймався гігієною, – відповів Олексій, обережно відсуваючи ногою купу використаних шприців.

У спальні вони знайшли найбільше "скарбів". Матрац був просочений темною рідиною, яка вже почала гнити, кишачи личинками мух. Але найстрашнішим було те, що вони знайшли під ліжком.

– Лексію, тобі варто це побачити, – голос Ігоря тремтів.

Олексій нахилився і побачив коробку, наповнену жіночими речами – білизна, прикраси, навіть пасма волосся різних кольорів. Поруч лежали фотографії – десятки зображень жінок у різних позах. На деяких вони посміхалися в камеру, на інших – лежали з перерізаними горлами, роздертими животами, розбитими черепами.

– Схоже, ми знайшли нашого серійного вбивцю, – прошепотів Олексій, відчуваючи, як холод пробігає спиною. – Скільки їх тут?

Ігор мовчки перебирав фотографії, рахуючи:

– Шістнадцять різних жінок. Боже, шістнадцять...

– І кожна з перерізаним горлом. Як і він сам.

– Думаєш, хтось помстився?

– Не знаю. Але фокус із квітами... Це щось нове.

Вони продовжили пошуки, знаходячи все більше доказів жахливих злочинів Михайла. У ванній кімнаті, за фальш-стіною, виявили цілу колекцію "трофеїв" – пальці, зуби, навіть відрізані груди, законсервовані у формаліні.

– Господи, це найгірший випадок за всю мою кар'єру, – Ігор почав задихатися, вийшов із квартири, щоб вдихнути свіже повітря.

Олексій залишився один серед жахіть. Він вже збирався піти, коли помітив щось дивне – маленький горщик на підвіконні, єдину живу рослину в цьому нечистому місці. Це була троянда – чорніша, ніж будь-яка троянда, яку він коли-небудь бачив. І вона, здавалося, росла прямо зараз, на його очах, витягуючи стебла до стелі.

Він нахилився ближче і помітив землю в горщику – вона була червоною, вологою, схожою на... кров? Олексій відсахнувся, відчуваючи, як паніка піднімається зсередини. Щось тут було неправильно, зовсім неправильно.

Раптом він відчув запах – солодкий, майже нестерпно приємний аромат, який наповнив кімнату. Троянда почала розпускатися, її пелюстки розгорталися з неприродною швидкістю.

Олексій зробив крок назад, але було вже пізно. З квітки посипалися пелюстки – сотні, тисячі чорних пелюсток, які закружляли навколо нього, наче живі істоти. Вони торкалися його шкіри, залишаючи маленькі порізи, з яких виступали крапельки крові.

– Ігоре! – крикнув він, але голос застряг у горлі, коли перша пелюстка потрапила йому до рота.

Коли Ігор повернувся до квартири через п'ять хвилин, він знайшов свого колегу на підлозі, оточеного чорними пелюстками, з горлом, так глибоко перерізаним, що голова трималася на тілі лише на шматку шкіри. А з його рота росла маленька чорна троянда.

Через тиждень у місті знайшли ще одне тіло – молодої жінки з перерізаним горлом, яка продавала квіти біля вокзалу. З її очних ямок проростали чорні троянди.

А ще через місяць квіти почали з'являтися всюди. Вони проростали через асфальт, вилазили з каналізаційних люків, покривали стіни будинків. Чорні троянди з запахом, від якого хотілося вмерти від насолоди. З запахом учорашніх квітів.

І кожен, хто вдихав їхній аромат занадто довго, опинявся з розірваним горлом і з новою квіткою, що проростала з його тіла.

Місто повільно перетворювалося на квітник мертвих душ, садівником якого став убивця, чия жорстокість тепер трансформувалася в щось значно страшніше – в безкінечну епідемію краси і смерті.