Вчорашня дитина
Ми жили розмірно, дивилися сни,
Раділи життю, взагалі ми ще діти...
Це було до дня початку війни...
Ти став у шеренгу солдатів невдітих.
Повістка, автобус, вітри, полігон
І знову автобус, і прямо у пекло.
Забув ти, солдате, що таке сон,
Бо ж град із небес лякає відверто.
Окопи та холод вічних ночей,
Які до війни були начебто теплі,
І постріли... постріли з лютих очей,
Бо лютим і ангел стане у пеклі.
"Не можна стріляти! Ми спостерігаємо!",-
Кричить командир до вчорашніх дітей.
Вони по одному тим часом лягають,
Лягають у вічність....
Боже, скільки ж смертей...
На площі вночі зустрічаємо героя,
Навколішки плаче немов увесь світ.
На нашій землі солдат - це не зброя.
На нашій землі солдат - це є щит!
Собою закрив ти не просто людей,
Цілий народ заховався за спину.
І ось уночі цей цілий народ
На площі стрічає вчорашню дитину.
Без вигуків слави, у тихій молитві
Виносять з машини страшну домовину...
Загинув у бою, загинув за мене,
собою закрив усю Україну.
2022-01-08 12:24:01
3
1