Вчорашня дитина

Diana Himach

Ми жили розмірно, дивилися сни, Раділи життю, взагалі ми ще діти... Це було до дня початку війни... Ти став у шеренгу солдатів невдітих. Повістка, автобус, вітри, полігон І знову автобус, і прямо у пекло. Забув ти, солдате, що таке сон, Бо ж град із небес лякає відверто. Окопи та холод вічних ночей, Які до війни були начебто теплі, І постріли... постріли з лютих очей, Бо лютим і ангел стане у пеклі. "Не можна стріляти! Ми спостерігаємо!",- Кричить командир до вчорашніх дітей. Вони по одному тим часом лягають, Лягають у вічність.... Боже, скільки ж смертей... На площі вночі зустрічаємо героя, Навколішки плаче немов увесь світ. На нашій землі солдат - це не зброя. На нашій землі солдат - це є щит! Собою закрив ти не просто людей, Цілий народ заховався за спину. І ось уночі цей цілий народ На площі стрічає вчорашню дитину. Без вигуків слави, у тихій молитві Виносять з машини страшну домовину... Загинув у бою, загинув за мене, собою закрив усю Україну.

2022-01-08 12:24:01

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Агнелия Ива

👏👏👏

Відповісти

2022-01-12 08:20:55

Інші категорії

Привітання Вірші до свят Пейзажні Філософські Подійні Радісні вірші

Інші поети

yoona

@yoona_yeol

Karlos Ortiz

@karlos_ortiz

Марго Форевер

@Born_In_Darkness

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3203

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3313