التناقض
_ لماذا تبتسم هكذا دائما _ إلا يفترض بي هذا _ لا بالطبع شكلك احمق ********************** _ لماذا انتَ متضايق هكذا _ ألم تقل لي أن لا ابتسم دائماً _ لا أبتسم شكلك غريب هكذا ************************ الإنسان هو التناقض الحقيقي لا يدري ماذا يريد و ليس له رأي محدد فهو كل فترة برأي لذالك إياك و الأخذ بكلام بشر انت مرأة لنفسك و يمكنك تحديد ما تريد جيداً بمفردك و ماذا تفعل لا تدع احدً يتحكم بك مهما حدث #Dalia
2020-07-23 22:51:54
11
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
dolly Ez
@مِنّة 💜😘
Відповісти
2020-07-23 22:53:12
Подобається
RORITA_
كوني قوية
Відповісти
2020-07-24 20:42:15
1
dolly Ez
@RORITA_ 💜😍
Відповісти
2020-07-24 20:53:12
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2215
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12097