Говорять, стіни цього  коледжу бачили все. Так говорять ті, хто не знає, що відбулося в стінах гуртожитку, а зокрема 333 кімнати, а що ж там відбулося, зараз дізнаємося.
***
В стінах 333 кімнати, царить напівтемрява, тільки м’яке світіння червоних ліхтариків, розвішаних по стінах розсіюють темряву. На ліжку, навпроти дверей, сидять дві дівчини. В руках одної склянка, в якій точно не чай, друга просто розслаблено сидить, і дивиться на свою подругу. Темні очі, другої гуляють по вигинам фігури першої, та кладе свою склянку за ліжко і повертається до своєї співрозмовниці. Вони обмінюються якимись сором’язливими фразами, і ніби тягнуть час, до чогось дуже хвилюючого. Сірі очі першої, сяють в темряві яскравіше за ліхтарики, вони горять якимись пристрасними емоціями, які хочуть вирватися назовні. Сіроока одягнена в чорну коротку сукню, котра чудово облягала всі “потрібні” вигини її тіла. Інша дівчина, одягнена у чорні штани та чорний мережевий топ, що показує важливі складові її образу. Якщо оглянути кімнату, то не важко здогадатися, що на дівчині була одягнена ще біла сорочка, яка зараз лежить на сусідньому ліжку.
Дівчата говорять на дивні теми. Нарешті сіроока бере за руку, свою подругу. Далі все відбувається дуже швидко, та нахиляється до своєї співрозмовниці і вони зливаються в пристрасному поцілунку. Чується тихий шепіт, який переривається важким зітханням.
-Іди до мене, моя хороша, - каже сіроока, відкидаючись назад і опираючись на стіну. Її подруга, після кількох хвилин роздумів, сідає їй на коліна, обличчям до обличчя. Їх дистанція скорочується на максимум.
-  Двері замкнені?- чується хриплий голос, кароокої, яка не відривається від ключиць "своєї" , згадує про таку немало важливу річ.
- Так солоденька. Не хвилюйся за це, - в переривах, між тихими стонами, говорить сіроока. Її руки гуляють по тілу її “солоденької”, насолоджуючись, досліджуючи та приносячи задоволення. Шия та ключиці сіроокої, вже помічені багаточисленними засосами, котрі хаотично розмітилися на блідій шкірі. - Пам’ятаєш ти мені казала, що я можу навіть не сподіватися побачити тебе в білизні? – єхидно питає сіроока, знімаючи  штани з своєї “хорошої”,  тим самим покриваючи короткими поцілунками її живіт, ребра та не закриті частини грудей.
- Так, пам’ятаю, - тихо стогнучи, каже кароока, хапаючи волосся “своєї”, чи то притискає сильніше до себе, чи то відштовхує.
- Ну і де, ці твої слова, зараз? – знімаючи з себе сукню, і тягнучи свою “хорошу” на свої коліна, запитує сіроока.
- Там само, де твоє: “ Ми тільки друзі”, - не залишається в боргу кароока, вмощуючись зручніше на колінах сіроокої, викликаючи цим, її голосні стони.
- Дідько! Моя солоденька, повільніше, у нас весь вечір попереду…. Хоча, давай хороша, гори.
***
Що відбулося в «333 кімнаті», автору невідомо. Все-таки, закриті двері і мовчазні стіни вміють тримати таємниці.